Ухвала суду № 135842615, 21.04.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.04.2026Справа № 910/4316/26Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши матеріали позовної заяви 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВЛАР ГРУП" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10, літера Г, код ЄДРПОУ 39875591) та

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОП КОРУПЦІЇ ТБ" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 118, офіс 93, код ЄДРПОУ 38683985) та

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОВЛАР ГРУП» та ОСОБА_1 звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОП КОРУПЦІЇ ТБ» та ОСОБА_2 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви, з огляду на таке.

В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 №2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Статтею 1 ГПК України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам статей 4, 45 ГПК України, а спірні правовідносини мають господарський характер.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначено у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто, предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Частиною 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою (п. 14).

Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Судом встановлено, що у поданому позові одним із позивачів визначено ОСОБА_1 і одним із відповідачів визначено ОСОБА_2 .

Зазначені фізичні особи відповідно до позовної заяви не є підприємцями або самозайнятими особами.

Позивач зазначає, що публікація на платформі Facebook, зокрема, на особистій сторінці ОСОБА_2 доведена до великої кількості читачів.

Натомість, як вже вище було зазначено, коло господарських спорів, у яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене, а п. 14 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України чітко визначає виняток, коли спір про захист ділової репутації не підлягає розгляду господарським судом, а саме, якщо в такому спорі стороною є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №757/43793/18-ц суд дійшов висновку про те, що справи про захист ділової репутації слід розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком справ між юридичними особами й іншими суб`єктами підприємницької діяльності у зв`язку зі здійсненням ними господарської діяльності, які належать до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц). Участь у таких справах позивачем або відповідачем фізичної особи, яка не є підприємцем, виключає юрисдикцію господарського суду.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, оскільки позивачем 2 є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою та враховуючи, що підставою для звернення із цим позовом до суду стала, на думку позивачів, неправдива і недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та порушує право позивачів на недоторканність його ділової репутації, викладена у відеоматеріалі відповідача-1 на відеохостингу «YouTube» та яку поширив ОСОБА_2 , та позивачем заявлено позовні вимоги, зокрема, і до вказаної фізичної особи, суд дійшов висновку, що даний спір не відноситься до числа спорів відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а права позивачів не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у даному позові об`єднані позовні вимоги, які повинні розглядатись в порядку господарського та цивільного судочинства.

Статтею 21 ГПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Також відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 5. ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог.

Оскільки у позові позивачами об`єднано вимоги до різних відповідачів, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд вважає, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВЛАР ГРУП" та ОСОБА_1 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, підлягає поверненню на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Вказаний висновок побудовано судом саме на обранні позивачем до складу учасників справи фізичної особи, шляхом заявлення до неї відповідної вимоги, і жодним чином не стосуються питання належності/неналежності такого відповідача та/або відповідності обраних позивачем способів захисту.

До того ж суд зауважує, що розгляд справ у «неправильній» юрисдикції є порушенням принципу правової визначеності та впевненості осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду, тоді як помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.

Правильне визначення юрисдикції справ має надважливе значення в практиці судів, адже судове рішення, яким навіть правильно вирішено спір по суті, не може вважатися таким, що прийняте встановленим законом судом, якщо при його винесенні було допущено порушення юрисдикції.

В розрізі зроблених вище висновків судом враховано, що:

- доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності заяв/скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, відтак кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу;

- наявність у особи певних прав та можливостей їх захисту та, відповідно, процесуального права на розпорядження своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не звільняє заявника від обов`язку дотримання унормованих процесуальними приписами правил подання позову, у тому числі щодо об`єднання позовних вимог;

- передбачена статтею 14 ГПК України диспозитивність, як і власний розсуд позивача не є безмежними та не можуть використовуватись з порушенням передбачених процесуальним законом обов`язків щодо змісту позовної заяви, зокрема дотримання правил об`єднання заявлених позивачем вимог, що може бути перевірено та встановлено судом на стадії відкриття провадження у справі з метою процесуальної економії - виключення затрати часу, у тому числі на стадії підготовчого провадження, з метою з`ясування взаємних прав і обов`язків сторін, відтак ускладнення вирішення спору і розгляду справи загалом.

Отже, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до господарського суду в загальному порядку після приведення такого позову у відповідність із приписами ГПК України в частині юрисдикції господарського суду та спорів, які суд може розглядати, з урахуванням правил об`єднання заявлених позивачем вимог.

З огляду на те, що вказана позовна заява наявна лише в електронному вигляді, тому не підлягає фактичному надсиланню у паперовій формі.

Керуючись ст. 174, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВЛАР ГРУП" та ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОП КОРУПЦІЇ ТБ" та ОСОБА_2 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання ухвали 21.04.2026

Суддя І.О. Андреїшина