Рішення № 135839589, 21.04.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/1200/26

Номер провадження 2/337/1236/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.,

за участю секретаря - Кабалюка Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги,

ВСТАНОВИВ:

26.02.2026 представник КОНЦЕРНУ «МТМ» до Хортицького районного суду м. Запоріжжя, через систему Електронний суд, з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані послуги за період з 01.11.2019 р. по 31.12.2025 р. на загальну суму 48 341,38 грн.

Ухвалою судді від 05 березня 2026 року, враховуючи, що відповідно до відповіді ДАП ЗМР від 03.03.2026 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14.05.2021 року; ОСОБА_4 знятий з реєстрації місця проживання у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 знята з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , судом вирішено прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги, у відкритті провадження до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -відмовлено.

9 березня 2026 року відповідачем наданий відзив на позов, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги визнаються частково, в розмірі 12 093,67 грн, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка була співвласницею квартири АДРЕСА_2 . Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2019 року, виданого Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П., її син ОСОБА_1 успадкував 1/2 частки від частки, належної ОСОБА_3 . Іншу частину 1/2 частки квартири від частки, належної ОСОБА_3 , успадкував її другий син - ОСОБА_4 . ОСОБА_4 став власником 1/2 спірної квартири. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія свідоцтва про смерть додається. З 27.11.2019 року ОСОБА_1 стало належати 1/2 вказаної квартири. Даною 1/2 часткою квартири АДРЕСА_2 він володів по 09.08.2022 року. 09.08.2022 року дана 1/2 квартири вибула із його власності на підставі Договору дарування частки квартири від 09.08.2022 року. Дану 1/2 належну йому частку квартири він подарував дружині брата - ОСОБА_2 . А отже, цивільно-правову відповідальність відповідач повинен нести за період з 01.11.2019 року по 09.08.2022 року за 1/2 належної йому частки квартири АДРЕСА_2 . Заборгованість за послугами по гарячому водопостачанню та тепловій енергії по квартирі АДРЕСА_2 за період з 01.11.2019 року по 09.08.2022 року становить 24 187,35 грн. Оскільки ОСОБА_1 у цей період часу належало 1/2 вказаної квартири, то його заборгованість перед відповідачем становить 12 093,67 грн. До відзиву надав необхідні документи та докази погашення заборгованості на визнану суму.

Відповідь на відзив не надійшла.

Натомість, 26.03.2026 до суду, через систему Електронний суд, надійшла уточнена позовна заява, в якій представник позивача просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» ЄДРПОУ 32121458 (Україна, 69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд.137) заборгованість з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (особовий рахунок, договір № 62303126) за період з 01.11.2019 р. по 31.12.2025 р. на загальну суму 48 341,38 грн., перерахувавши на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 у Філії АТ «Укрексімбанк» у м. Києві, МФО 322313, ЄДРПОУ 32121458 та стягнути понесені судові витрати.

Також представник позивача просить залучити співвідповідача по справі ОСОБА_2 та розглядати позовні вимоги відносно двох співвідповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

27 березня 2026 року ухвалою суду уточнену позовну заяву прийнято до провадження суду, залучено до участі у справі за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за надані послуги в якості співвідповідача ОСОБА_2 , викликано представника позивача для особистих пояснень суду у судовому засіданні.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, звернувся з заявою про відкладення розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, про розгляд справи сповіщені у встановленому порядку.

Представник відповідача Грекова В.Є. надав заяву щодо розгляду справи у його відсутність, просив врахувати доводи викладені у відзиві.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи, суд враховує наступне.

Європейський суд з прав людини у справі "Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSandersS.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86). Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»). Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки ( пункт 1 частини третьої статті 223 ЦПК України). Наслідки, визначені в статті 223 ЦПК України, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання.

Враховуючи викладене, а також те, що у судовому засіданні 9 квітня 2026 року від як представники позивача приймали Шульженко З.О. та Проценко М.Є., а також те, що заяву подано лише представником Шульженко З.О., яка до заяви надала докази щодо розгляду справи за позовом МТМ Дніпровським районним судом м. Запоріжжя, однак у яких представником МТМ зазначено іншого представника Казубек Л.Ю. , суд вважав, що представником позивача не надано доказів на підтвердження поважності причин щодо неможливості забезпечення при розгляді справи участі представника позивача, суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи з урахуванням їхніх доводів, викладених у процесуальних заявах.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства- суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь- які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах- учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42)- відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

У судовому засіданні встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, в тому числі, надається населення для побутових потреб..

Квартира АДРЕСА_2 належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності від 18.07.2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка була співвласницею квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2019 року, виданого Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П., ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ) успадкував 1/2 частки від частки, належної ОСОБА_3 . Іншу частину 1/2 частки квартири від частки, належної ОСОБА_3 , успадкував її другий син - ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 став власником 1/2 спірної квартири.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, з 27.11.2019 року ОСОБА_1 стало належати 1/2 вказаної квартири. Даною 1/2 часткою квартири АДРЕСА_2 він володів по 09.08.2022 року.

09.08.2022 року дана 1/2 квартири вибула із його власності на підставі Договору дарування частки квартири від 09.08.2022 року дружині брата - ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що у спірний період квартира перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , по 1/2 частці кожному, а з 09.08.2022 року співвласником квартири стала ОСОБА_2

01.11.2021 року між Концерном «МТМ» та відповідачем укладений типовий індивідуальний договір № № 62303126 про надання послуги з постачання теплової енергії, послуги гарячої води.

Загальна сума боргу за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.11.2019 по 31.12.2025 р. становить 48 341,38 грн.

Таким чином, обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладався на співвласників пропорційно їх часткам у праві власності та періоду володіння майном.

Заборгованість за послугами по гарячому водопостачанню та тепловій енергії по квартирі АДРЕСА_2 за період з 01.11.2019 року по 09.08.2022 року становить 24 187,35 грн. А

Отже, цивільно-правову відповідальність відповідач ОСОБА_5 повинен нести за період з 01.11.2019 року по 09.08.2022 року за 1/2 належної йому частки квартири АДРЕСА_2 .

Тобто, ОСОБА_1 сплатив заборгованість у межах належної йому частки за період володіння квартирою з 01.11.2019 року по 09.08.2022 року, що підтверджується копіями платіжних інструкцій від 20.03.2026 року № 0.0.4809380235.1. на суму 11 998,67 грн. та 0.0.4809380235.2 на суму 95,00 грн., що містяться в матеріалах справи.

Щодо частини заборгованості, яка припадає на частку ОСОБА_4 , суд зазначає, що останній за життя був зобов`язаний здійснювати оплату житлово-комунальних послуг пропорційно належній йому частці у праві власності, з яких на частку ОСОБА_4 припадає 1/2, що складає 12 093,67 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , провадження у справі щодо нього не відкривалося.

Матеріали справи не містять відомостей щодо кола спадкоємців ОСОБА_4 , а також доказів прийняття ними спадщини у порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідачка ОСОБА_2 наразі є власником частки квартири на підставі договору дарування та є єдиним споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: квартира АДРЕСА_2 , а також є спадкоємницею за законом після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 55 ЦПК України процесуальне правонаступництво можливе виключно за наявності встановлених правонаступників та підтвердження переходу до них відповідних прав та обов`язків.

У зв`язку з відсутністю таких даних правові підстави для залучення спадкоємців до участі у справі в межах даного провадження відсутні.

Крім того, позивачем не уточнено позовні вимоги у цій частині та не наведено обґрунтувань щодо покладення відповідальності за вказану частину заборгованості на інших відповідачів.

Щодо вимог до ОСОБА_2 , суд виходить з того, що з 09.08.2022 року вона набула право власності на 1/2 частку спірної квартири, у зв`язку з чим відповідно до статей 322, 360 ЦК України зобов`язана утримувати належне їй майно та брати участь у витратах на його утримання, зокрема з оплати житлово-комунальних послуг та не позбавлена права звертатися до інших співвласників, у разі їх наявності, щодо стягнення понесених витрат на утримання нерухомості в порядку регресу.

Доводи позивача щодо солідарного стягнення заборгованості суд оцінює як необґрунтовані, оскільки зобов`язання співвласників щодо оплати житлово-комунальних послуг є частковими, а не солідарними, та виникають пропорційно часткам у праві власності.

Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання теплової енергії, що регулюються загальними нормами Цивільного кодексу України, що регулюють договірні відносини, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом країни « Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою КМУ, від 21 серпня 2019р., №830 Положенням Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарств України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року. №315 про затвердження «Методики споживання обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статей 358, 360 ЦК України співвласники майна у спільній частковій власності зобов`язані брати участь у витратах на утримання майна, у тому числі оплаті житлово-комунальних послуг, пропорційно своїм часткам, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або законом.

Зобов`язання співвласників щодо оплати житлово-комунальних послуг є частковими, оскільки виникають із визначених часток у праві власності, а не є солідарними.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 540 ЦК України якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно ст. 610-611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Відповідно до ст. 67,68 ЖК України наймачі (власники) квартир зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інше) за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно з п.5 ч.2 ст.7, ст.9 цього Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з ч.3 ст.9 цього Закону дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630 (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно п.20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Крім того, суд враховує, що відповідачка ОСОБА_2 обґрунтованого заперечення проти позову не подала, в судове засідання не прибула і жодним чином позовні вимоги не спростувала.

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги встановлені обставини щодо періоду володіння спірним майном та обсягу нарахувань, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Так, у частині вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період з 01.11.2019 року по 09.08.2022 року, суд зазначає, що останній виконав покладений на нього обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг у межах належної йому частки під час судового провадження , що підтверджується належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Водночас, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості солідарно з відповідачів задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено судом, обов`язок співвласників щодо оплати житлово-комунальних послуг є частковим та визначається пропорційно належним їм часткам у праві власності, а не є солідарним.

Щодо вимог до ОСОБА_2 , суд виходить з того, що з 09.08.2022 року вона набула право власності на 1/2 частку спірної квартири, є єдиною особою на яку оформлено право власності на зазначену нерухомість, є спадкоємницею за законом після смерті іншого співвласника та є споживачем наданих послуг. Факт несплати відповідачкою житлово-комунальних послуг за період з 09.08.2022 по 31.12.2025 року підтверджується розрахунком позивача, який відповідачкою не спростований, а також контррозрахунок чи інші докази, що свідчили б про інший розмір заборгованості, не подані.

Оцінивши подані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 36247,71 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із положень ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом ч.3 ст.142 ЦПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

З огляду на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, що становить 1 996, 27 грн (74,98%).

Керуючись ст.509, 526, 610, 611 ЦК України, ст.67,68 ЖК України, ст. 7, 9, 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005р., ст.2,4,5,12,13,76-82, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» (Україна, 69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд.137, розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 у Філії АТ «Укрексімбанк» у м. Києві, МФО 322313, ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 09.08.2022 року по 31.12.2025 року у розмірі 36247,71 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» (Україна, 69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд.137, розрахунковий рахунок № НОМЕР_4 , ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО 320478, ЄДРПОУ 32121458) судовий збір1996,27грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Копію рішення надіслати відповідачам.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення апеляційної скарги.

Суддя: Л.Г. Салтан