Рішення № 135839175, 21.04.2026, Новоодеський районний суд Миколаївської області

21.04.2026

Справа № 482/2689/25

Номер провадження 2/482/128/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 4357249, укладеним 04.02.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 2000,00 грн. строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом.

23.09.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» було укладено договір факторингу № 23/09/2024, відповідно до умов якого до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» перейшло право вимоги до боржниці ОСОБА_1 за договором № 4357249 від 04.02.2024 року.

Посилаючись на те, що всупереч умовам укладеного договору відповідачка не виконала взятих на себе зобов`язань, у неї перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 20000,00 грн з яких: 2000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 11650,00 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 6350,00 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими позивачем, які позивач просив стягнути з відповідачки разом із сумою судового збору та витратами на правову допомогу.

Також заявив вимогу про стягнення з відповідачки, в порядку виконання рішення суду, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але надав до суду письмову заяву, в якій просив про задоволення позову та про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачка, будучи належним чином, у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України та згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, повідомленою про дату, час і місце судового засідання, будь-яких заяв чи клопотань не подавала, правом надання відзиву не скористалася.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У відповідності з вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, на підставі ухвали суду, справу розглянуто в порядку заочного розгляду, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до ст. 128 ЦПК України, за місцем реєстрації місця проживання, та позивач проти такого вирішення справи заперечень не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

04.02.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4357249 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 2000,00 грн. (п. 1.2 Договору), зі строком кредитування 360 днів, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів (п. 1.3 Договору), з відсотковою ставкою 2,50% за кожен день користування кредитом (п. 1.4 Договору), у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору, у разі затримання клієнтом сплати процентів та/або частини кредиту (якщо таке повернення (виплата) частини кредиту передбачена графіком платежів) щонайменше на один календарний місяці, товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі.

Відповідно до п. 5.1.9 Договору, товариство має право вимагати дострокового повернення (виплати) кредиту, строк сплати якого ще не настав, в повному обсязі у порядку та випадках, передбачених п. 4.4 Договору.

При цьому договір № 4357249 від 04.02.2024 року, паспорт споживчого кредиту та таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта, підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до інформації акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 04.02.2024 року було зараховано 2000,00 грн.

Також факт надання кредитних коштів первісним кредитором відповідачці підтверджується інформацією товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні Платіжні Рішення» щодо перерахування коштів в сумі 2000,00 грн. 04.02.2024 року на картку НОМЕР_4 .

23.09.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» було укладено договір факторингу № 23/09/2024, відповідно до умов якого до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» перейшло право вимоги до боржниці ОСОБА_1 за договором № 4357249 від 04.02.2024 року.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 23/09/2024 від 25.11.2024 року, до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4357249 (номер у реєстрі 2339).

Відповідно до розрахунків заборгованості, здійснених первісним кредитором за період з 04.02.2024 року по 23.09.2024 року та позивачем за період з 24.09.2024 року по 28.01.2025 року, заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором дорівнює 20000,00 грн., з яких: 2000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 18000,00 грн. заборгованості за процентами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір № 4357249 від 04.02.2024 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за договором, позов в частині стягнення з відповідачки тіла кредиту та відсотків підлягає до задоволення, так-як доказів сплати заборгованості або спростування долучених позивачем розрахунків відповідачкою не надано, відсотки нараховані у визначений в договорі спосіб та строки і за встановленою відсотковою ставкою.

Щодо вимоги про стягнення в порядку виконання інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань і така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, зокрема, договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який неодноразово було продовжено та який діяв на час виникнення правовідносин між первісним кредитором, позивачем і відповідачем, та діє до тепер.

Відтак, враховуючи наведене, у задоволенні даних вимог позивача слід відмовити.

Щодо судових витрат.

10 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/479/18, дійшов висновку про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У іншій постанові у справі № 922/3812/19 від 09 грудня 2021 року Верховний Суд зробив висновок, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 від 07 листопада 2019 року та у справі № 922/2685/19 від 08 квітня 2020 року, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Надаючи оцінку витратам по окремим позиціям у звіті про надання правової допомоги суд звертає у вагу на наступне.

01.08.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» та адвокатом Дідух Євгеном Олександровичем було укладено договір № 01/08/2024-А про надання юридичних послуг.

Відповідно до заявки № 4357249 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024 року, вартість наданих послуг адвокатом у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 складає 10000,00 грн.

Враховуючи типовість для позивача та його представника поданого позову і наданих до суду доказів, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу є не співрозмірними зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд приходить до висновку що заява про компенсацію судових витрат підлягає задоволенню частково на суму 4000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (ЄДРПОУ 40966896, 04070, м. Київ, вул. Глибочицька, 40, прим. 19 літ. «Н», «П»), заборгованість за договором № 4357249 від 04.02.2024 року у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн, з яких: 2000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 18000,00 грн. заборгованості за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (ЄДРПОУ 40966896, 04070, м. Київ, вул. Глибочицька, 40, прим. 19 літ. «Н», «П») 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (ЄДРПОУ 40966896, 04070, м. Київ, вул. Глибочицька, 40, прим. 19 літ. «Н», «П») 4000,00 (чотири тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Головуючий суддя В.М. Кічула