Ухвала суду № 135839028, 20.04.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1939/25

УХВАЛА

іменем України

"20" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, ухваленого у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 08 серпня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» уклало з ОСОБА_1 . Кредитний договір №07.08.2024-100000884 (кредитної лінії).

Відповідно до договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 11 000 грн з загальним строком користування коштами протягом 124 днів з дня надання, з первинним періодом кредитування в 31 день (щоразу продовжується в межах загального строку кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 09 грудня 2024 року, а також сплачувати проценти за користування ним за пільговою процентною ставкою у розмірі 1 % за кожен день користування коштами (процентна ставка «Економ», що застосовується в межах двох періодів кредитування, що слідують за періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»), а також проценти за стандартною ставкою у розмірі 1,5 % за кожен день користування кредитом (процентна ставка «Стандарт», що застосовується протягом двох перших періодів кредитування), а також комісію за надання кредиту у розмірі 990 грн та комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 990 грн, яка сплачується у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

У разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання останній зобов`язався сплачувати на користь кредитодавця неустойку у розмірі 110 грн за кожен день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити 365 % річних за період прострочення.

Проте позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 09 грудня 2024 року виникла заборгованість у загальному розмірі 36 520 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 11 000 грн;

-заборгованість за процентами 17 050 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 990 грн;

-заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредиту) 1 980 грн;

-нарахована неустойка 5 500 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 14 липня 2025 року вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково.

30 березня 2026 року відповідач ОСОБА_1 (від імені та в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 ) звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, мотивуючи заяву тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв`язку з чим не міг прийняти участь у розгляді справи та реалізувати свої процесуальні права.

Також вважав, що рішення підлягає скасуванню, оскільки суд під час розгляду справи не врахував:

-відсутність в матеріалах справи доказів підписання ОСОБА_1 кредитного договору;

-відсутність в матеріалах справи доказів здійснення переказу позивачем кредитних коштів на банківську картку ОСОБА_1 ;

-нікчемність умов кредитного договору щодо сплати комісій за надання та обслуговування кредиту.

Крім цього, просив поновити йому строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року ОСОБА_1 поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Вказаною ухвалою заяву про перегляд заочного рішення призначено до судового розгляду на 20 квітня 2026 року.

В судове засіданні відповідач ОСОБА_1 та представники сторін не з?явилися, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали заяви про перегляд заочного рішення та інші матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п`ятнадцяти днів з дня її надходження (ст. 286 ЦПК України).

Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 1 ст. 287 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, закон встановлює дві обставини, що в своїй сукупності є підставою для скасування судом заочного рішення, а саме:

-відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин;

-докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що суд двічі надсилав відповідачу копію позовної заяви з додатками, а також повістки про виклик до суду за місцем його зареєстрованого проживання, які не були вручені та повернуті до суду з формулюванням «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 25, 28), що відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України прирівнюється до вручення судової повістки.

Що стосується інших доводів заяви про перегляд заочного рішення, то в цій частині суд вважає необхідним зазначити наступне:

1) Суд не погоджується з доводами заяви про перегляд заочного рішення в тій частині, що в матеріалах справи відсутні докази підписання ОСОБА_1 кредитного договору.

Вказаній обставині суд надав оцінку у своєму рішенні, враховуючи дії відповідача, направлені на укладення договору, у тому надання кредитодавцю (заповнення на сайті кредитодавця) усієї інформації про свою особу (повного імені, дати народження, паспортних даних, індивідуального податкового коду, поштової адреси, номера телефону), а також накладення на договорі отриманого від кредитодавця цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, тобто вчинення передбаченого ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» алгоритму дій, направлених на укладення електронного правочину. Доказів протилежного відповідачем не надано.

При цьому, без реєстрації позичальника на сайті кредитодавця та входу до свого особистого кабінету, а також формування заявки на отримання кредиту, без отримання позичальником смс-повідомлення із зазначенням одноразового ідентифікатора для підписання договору та введення ідентифікатора з метою підписання правочину договір між сторонами не був би укладений. Тому вчинення позичальником вказаного алгоритму дій свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов правочину та уклали договір. Аналогічні правові висновки висловлював й Верховний Суд у подібних справах, зокрема у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20 та багатьох інших;

2) В частині доводів про відсутність в матеріалах справи доказів здійснення переказу позивачем кредитних коштів на банківську картку ОСОБА_1 суд надав оцінку у рішенні про те, що з копії довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04 квітня 2025 року за вих. №1-0404 (а.с. 8) вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» повністю виконало взяті на себе зобов`язання перед позичальником шляхом перерахування 08 серпня 2024 року кредитних коштів у розмірі 11 000 грн.

Стороною відповідача зі свого боку не надано жодних доказів на спростування вказаної обставини, зокрема в тій частині, що банківська картка, на яку здійснено грошовий переказ, належить не позичальнику, або доказів, що б підтвердили невиконання позивачем обов`язку щодо зарахування кредиту на окремий рахунок відповідача;

3) В частині нікчемності умов кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредиту. Суд надав оцінку щодо дійсності вказаної умови договору у рішенні та вважає необхідним зазначити наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в редакції від 14 березня 2024 року, що діяла на момент укладення кредитного договору). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог пункту 4 частини 1 статті 1,частини 2 статті 8, частини 1 статті 1, статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

За таких обставин, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає;

4) В частині нікчемності умов кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту. Суд надав оцінку щодо дійсності вказаної умови договору у рішенні та вважає необхідним зазначити наступне.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 та інших.

Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У той же час, суд під час розгляду справи встановив, що кредитний договір містить конкретний перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (п. 12). Сторони узгодили, що вказаною комісією охоплюються додаткові послуги, що кредитодавець надає позичальнику, а саме інформаційна, консультаційна підтримка, онлайн обслуговування тощо, за винятком послуг, що законодавчо визначені як безоплатні.

Таким чином, підстави для визнання вказаної умови нікчемною відсутні.

За встановленого, відповідач не довів те, що докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, не надав відповідних доказів, що б спростували доводи позивача повністю або в частині, тобто не довів передбачених ч. 1 ст. 288 ЦПК України обставин, що в їх сукупності є підставою для скасування заочного рішення, а тому в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 258-260, 287-288 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, ухваленого у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Розяснити учасникам справи, що відповідно ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею.

Суддя: О.В.Вуїв