Рішення № 135838061, 21.04.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5001/25

Провадження № 2/346/402/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого-судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Урбанович І.Д.

представника позивача адвоката Лук`янець Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сектор у справах дітей Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона перебувала з відповідачем в шлюбі, у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Заочним рішенням Коломийського районного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 року шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання вказаного сина з позивачем. На даний час син разом з позивачем, дідом та бабою проживають в АДРЕСА_1 . Відповідач бачив сина востаннє у 2020 році та з того часу жодного разу з ним не спілкувався, не цікавився його життям та благополуччям, матеріально не забезпечував. Позивач не чинить йому будь-яких перешкод у спілкуванні з дитиною. Відповідач у свою чергу після розірвання шлюбу не тільки самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а й чинив позивачу перешкоди у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров`я дитини, її фізичного і духовного розвитку. Зокрема, він відмовлявся надавати їй нотаріально посвідчену згоду як другого з батьків щодо виїзду малолітньої дитини за кордон у супроводі матері для відпочинку та оздоровлення. Син часто хворіє застудними захворюванням та бронхітом, для профілактики і лікування яких лікарем рекомендовано періодичне перебування дитини на морі, а така поведінка відповідача шкодить інтересам сина, порушує його право на повний і гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами. У зв`язку з цим, позивач змушена звертатись до суду за захистом прав та інтересів дитини. Тому позивач просить позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 .

Позивач в судове засідання не з`явилась. Її представник, адвокат Лук`янець Л.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, вказаних в позовній заяві, та вказала, що сторони не підтримують будь-яких стосунків, батько не спілкується із сином, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків; на відповідні адвокатські запити отримано інформацію, що він не цікавиться дитиною, за період навчання не відвідував батьківські збори; є висновок відповідного органу опіки про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, 19.01.2026 року ОСОБА_5 через систему Електронний суд подала до суду письмову заяву, в якій розгляд справи просить проводити без участі представника сільської ради із врахуванням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ( а.с. 120-121 ).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а саме за зареєстрованим місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на строк не більш як на десять днів, тобто до 21.04.2026 року з дня закінчення розгляду справи 15.04.2026 року.

Суд, заслухавши вказаного учасника, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частин 1-3 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Відповідно до положень п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_1 , її батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.04.1991 року ( а.с. 21 ).

Відповідно до даних копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 16.03.2015 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с. 13).

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 року шлюб між сторонами розірвано, малолітнього ОСОБА_3 залишено проживати з позивачем ( а.с. 14).

Факт реєстрації місця проживання вказаного сина за адресою реєстрації місця проживання позивача стверджується даними копії витягів з реєстру територіальної громади №2024/007468878 та №2024/007470607 від 26.06.2024 року, виданих Нижньовербізькою територіальною громадою (а.с. 16, 17).

У відповідності до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінила 21.05.2024 року прізвище на « ОСОБА_9 », актовий запис № 21 (а. с. 15).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Великоключівської сільської ради 20.12.2004 року згідно з рішенням 14 сесії 4-го демократичного скликання від 15.11.2004 року, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності ( по 1/3 частці ) належить будинок, що в АДРЕСА_1 . Вказане свідоцтво як підстава виникнення права власності вказане у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5920078 від 20.12.2004 року ( а.с. 19, 20 ).

Відповідно до копії довідки №94/01-29, виданої 15.08.2025 року Великоключівським ліцеєм Нижньовербізької сільської ради, батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 впродовж навчання учня у вказаному навчальному закладі з 2021 року не відвідував батьківські збори, не спілкувався з класним керівником, не барв участі у вихованні дитини; сином займається виключно мати, відвідує батьківські збори, спілкується з класним керівником, займається навчанням та вихованням дитини ( а.с. 22 ).

Згідно з даними копії акту від 01.09.2025 року, проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача в АДРЕСА_1 , де вона проживає із: сином ОСОБА_3 , 2015 року народження, батьком ОСОБА_6 , 1960 року народження, та матір`ю ОСОБА_7 , 1964 року народження; ОСОБА_3 проживає разом із мамою, бабою і дідом ( а.с. 18 ).

За даними копії декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що укладена 15.08.2025 року з лікарем-педіатром КНП Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_11 , ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 , законним представником якого як пацієнта зазначено ОСОБА_1 ( а.с. 23 ).

Відповідно до копії повідомлення №1027/02-10/017, наданого 21.08.2025 року Нижньовербізькою сільською радою на адвокатський запит, звернень від ОСОБА_2 в період з 01.01.2020 року до сектору у справах дітей вказаної сільської ради не надходило ( а.с. 25 ).

Згідно з копією листа Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області №149470-2025 від 22.08.2025 року, в період з 01.01.2020 року по 22.08.2025 року звернення ОСОБА_2 до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області щодо заборони з боку матері дитини ОСОБА_1 бачитись із спільним сином ОСОБА_12 не реєструвалися (а.с. 27).

Судом також встановлено, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 року надано дозвіл ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на тимчасові багаторазові виїзди за межі державного кордону України її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на період з 01.06.2019 року по 01.06.2022 року включно, без згоди та супроводу батька останнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Республіки Польща та інших країн Шенгенської угоди та Європейського союзу з метою оздоровлення, відпочинку та розширення світогляду дитини ( а.с. 31-32 ).

Заочним рішенням вказаного суду від 04.03.2022 року надано ОСОБА_8 дозвіл на виїзд малолітнього ОСОБА_3 у період з 01.05.2022 року по 01.05.2025 року до Республіки Польща в її супроводі без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 ( а.с. 33-34 ).

Згідно з даними листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19.5.1/4245-26-Вх від 21.01.2026 року відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 01.01.2020 року по 21.01.2026 року в базі даних не виявлено ( а.с. 138 ).

В матеріалах даної справи міститься рішення виконавчого комітету Нижньовербізької сільської ради від 15.01.2026 року №9/2026, яким затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 125). У висновку вказано, що сторони перебували у шлюбі, який заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 року розірвано, та мають малолітнього сина ОСОБА_3 ; 06.11.2025 року комісією обстежено умови проживання малолітнього ОСОБА_3 та встановлено, що в будинку світло і просторо, зроблені сучасні ремонти; для дитини обладнане місце для навчання, є окремий диван для відпочинку і сну; зі слів хлопчика батько не цікавиться його життям упродовж багатьох років. Згідно з довідкою 94/01-29, виданою 15.08.2025 року дирекцією Великоключівського ліцею Нижньовербізької сільської ради, батько учня ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за ввесь час навчання у ліцеї не відвідував батьківські збори, не спілкувався з класним керівником, не брав участі у вихованні дитини; сином займається виключно мати, відвідує батьківські збори, спілкується з класним керівником, займається навчання та вихованням дитини. На засідання комісії запрошувалися батьки ОСОБА_3 . Однак, його батько на дане засідання не з`явився, причини своєї неявки не повідомив. Мати дитини зазначила, що батько дитини не бере жодної участі у житті та вихованні сина, не цікавиться станом його здоров`я, не допомагає матеріально. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_2 за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина, без поважних причин залишивши його без батьківської уваги та турботи, поведінка батька є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення його батьківських прав ( а.с. 126-127 ).

У відповідності до ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Однак, суд, керуючись правилами ч.6 ст.19 СК України, не погоджується з даним висновком, оскільки вважає його не достатньо обґрунтованим, адже в ньому відсутні переконливі дані з посиланням на докази, які б свідчили про винну поведінку батька, свідомого нехтування ними своїми обов`язками щодо виховання сина, а лише міститься загальне посилання на норми законодавства, єдину довідку навчального закладу, а також на твердженнях позивача, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере жодної участі у житті та вихованні сина, що може суперечити інтересам малолітньої дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці

ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до положень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьком і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно з ч. 2 ст.78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю. Та обставина, що дитина проживає з матір`ю, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.

Враховуючи, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо вказаної дитини, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав та якнайкращих інтересів дитини, позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають. Доказів на підтвердження винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо вказаної дитини матеріали справи не містять, а посилання на наявність рішень суду про надання дозволу на виїзд дитини за межі державного кордону України у супроводі матері без згоди та супроводу батька, не можуть бути достатні доказами, які підтверджують вказані обставини.

На підставі наведеного, ст.ст. 164, 165 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 5-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сектор у справах дітей Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка, жителька та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сектор у справах дітей Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, с. Нижній Вербіж, вул. Довбуша, 1, Коломийського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04354083.

Повний текст рішення складено 21 квітня 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.