Вирок № 135837144, 21.04.2026, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/564/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова

в складі :

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисниці ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Дзержинськ Житомирської області, громадянки України, українки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судженої, -

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

згідно обвинувального акту, 10 серпня 2020 року, обвинувачена ОСОБА_4 , з метою реалізації злочинного умислу спрямованого на заволодіння нежитловим приміщенням яке розміщено на території Залізничного районну м. Львова а саме: складу Б-1, площею 444,4 кв.м., на вулиці Городоцька, 128А у м. Львові, та внесення інформації про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна до державного реєстру речових прав на нерухоме майно звернулася до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 .

Продовжуючи реалізацію злочинного умислу спрямованого на заволодіння нежитловим приміщенням складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові, ОСОБА_4 надала відомості та документи державному реєстратору Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 про належність обвинуваченій ОСОБА_4 вищевказаного об`єкту нерухомого майна на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, серія та номеру: НОМЕР_1 , виданого 25.02.2003 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Після чого державний реєстратор Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 , на підставі наданих обвинуваченою ОСОБА_4 завідомо неправдивих відомостей, прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №53563777, відповідно до якого: проведено державну реєстрацію права приватної власності на склад Б-1 що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за суб`єктом ОСОБА_4 .

В подальшому реєстратором 12.08.2020 на підставі попередньо внесених відомостей, які були надані обвинуваченою ОСОБА_4 , сформувано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №219917909 та за невстановлених досудовим розслідуванням обставин передала обвинуваченій ОСОБА_4 .

Після отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №219917909, відповідно до якого склад Б-1, площею 444,4 кв.м., по АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить обвинуваченій ОСОБА_4 , вона отримала можливість використання та розпорядження майном на власний розсуд.

Своїми протиправними діями обвинувачена ОСОБА_4 , спричинили матеріальної шкоди органу управління майном Міністерству аграрної політики та продовольства України матеріальної шкоди на суму 3 507 430 грн., що відповідно до п. 4 примітки до статті 185 КК України є особливо великим розміром.

Крім того, згідно обвинувального акту, 27 серпня 2020 року, обвинувачена ОСОБА_4 , заволодівши шляхом обману складом Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові, маючи умисел на приховування та маскування незаконно одержаного майна (легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом) нежитлового приміщення складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по АДРЕСА_2 , шляхом внесення до статутного капіталу юридичної особи, обвинувачена ОСОБА_4 приймає рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «Галторгпрод» (далі по тексту ТОВ «ГАЛТОРГПРОД»), згідно з яким було вирішено: створити товариство з обмеженою відповідальністю та визначити місцезнаходженням (юридичну адресу) останнього: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 128 А; наділити ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» статутним капіталом в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок. Затвердити частки у статутному капіталі Товариства: ОСОБА_4 в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», що складає 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок; затвердити статут ТОВ «ГАЛТОРГПРОД»; призначити директором ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» ОСОБА_7 ; уповноважити засновника ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» ОСОБА_4 , з правом передоручення відповідних повноважень третім особам, вжити всіх передбачених чинним законодавством України заходів, необхідних для: реєстрації товариства в органах державної влади, в тому числі державного реєстратора (нотаріуса), державних податкових (фіскальних органах), пенсійному фонді, органах статистики, відкриття відповідних банківських (поточних) рахунків; виготовлення печатки (штампу) та вчинення всіх інших дій пов`язаних із реєстрацією даного товариства.

В подальшому, 28 серпня 2020 року обвинувачена ОСОБА_4 реалізовуючи злочинний умисел на приховування та маскування незаконно одержаного майна (легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом) нежитлового приміщення складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові, звертається до приватного нотаріуса ЛМНО ОСОБА_8 із заявою реєстраційний номер: 55161262 про проведення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційної дії «Державна реєстрація створення юридичної особи»: ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», із визначеним місцезнаходженням: Україна, 79015, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 128А, та засновником: ОСОБА_4 ; паспорт громадянина України серії та номеру НОМЕР_2 , виданий 25.04.1996, Франківським РВ УМВС України у Львівській області.

Після чого, 11 вересня 2020 року, обвинувачена ОСОБА_4 продовжуючи реалізовувати злочинний умисел спрямований на приховування та маскування незаконно одержаного майна (легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом) нежитлового приміщення складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові приймає рішення №09/11-1 учасника ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» згідно з яким було вирішено: передати для формування статутного капіталу ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» нерухоме майно: склад Б-1, загальною площею 444,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2144070246101, що перебуває у власності учасника ОСОБА_4 та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер №219917909) від 12 серпня 2020; затвердити вартість (оцінку) вкладу у негрошовій формі нерухомого майна: складу Б-1, загальною площею 444,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2144070246101 у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок; доручити директору ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» здійснити всі передбачені законодавством заходи в тому числі підписання акту приймання-передачі, для проведення державної реєстрації вище наведеного майна за товариством.

14 вересня 2020 року, обвинувачена ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати злочинний умисел спрямований на приховування та маскування незаконно одержаного майна (легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом) нежитлового приміщення складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові, перебуваючи у м. Львові, ОСОБА_4 діючи як засновник ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», з однієї сторони та ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», в особі директора ОСОБА_9 , (призначений на посаду директора рішенням №09/07-1 учасника ТОВ «ГАЛТОРГПРОД»), склали та підписали акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ГАЛТОРГПРОД». Відповідно до вказаного акту обвинувачена ОСОБА_4 , передала, а ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» прийняв: склад загальною площею 444,4 кв.м. (літера Б-1), що розташований за адресою: 82200 Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 128 А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2144070246101, з оцінкою майнового внеску до статутного капіталу у сумі 100000 (сто тисяч) гривень.

Після чого, 14 вересня 2020 року приблизно о 17.59 год. директор ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» ОСОБА_9 , на виконання рішення №09/11-1 учасника ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» ОСОБА_4 , звертається до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 , з метою здійснення реєстрації права приватної власності на склад Б-1, загальною площею 444,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 128А, за ТОВ «ГАЛТОРГПРОД».

В подальшому, 16 вересня 2020 року о 09.45 год. державний реєстратор Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 , вносить відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації переходу права власності на нерухоме майно у зв`язку з повним відчуженням, відповідно до яких: припинено право власності обвинуваченої ОСОБА_4 , на склад Б-1, що розташований за адресою: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 128 А; зареєстровано право власності ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» на склад Б-1, що розташований за адресою:Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 128 А.

Після чого, 16 вересня 2020 року о 09.45 год. державний реєстратор Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 , на підставі внесених відомостей сформувала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №224132829.

Після чого державний реєстратор Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 за невстановлених слідством обставин передала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №224132829 від 16.09.2020, відповідно до якого склад Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові на праві приватної власності належить ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» (код ЄДРПОУ: 43779257), ОСОБА_4 , яка зберігала його за місцем господарської діяльності ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А.

Виконавши вищевказані дії, склавши акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», внісши таке до статутного капіталу та зареєструвавши право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», обвинувачена ОСОБА_4 здійснила приховування та маскування незаконно одержаного майна (легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом) складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові, яким попередньо заволоділа шляхом обману.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 , свою вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів не визнала, та пояснила, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження та були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, не підтверджують пред`явленого їй обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України та ч. 1 ст. 209 КК України.

Так, щодо обставин набуття та подальшого використання приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , обвинувачена повідомила, що цим приміщенням раніше займалися її батьки. Після смерті батька, мати почала впорядковувати документи: виготовила на неї /обвинувачену/ технічний паспорт та оформила свідоцтво про право власності. Як зазначила обвинувачена, все було оформлено на матір приблизно 25 років тому. Після смерті матері вона знайшла відповідні документи, однак на той момент не надала їм належного значення. В той же час, вказала, що вона разом з чоловіком орендувала склад в Укрзалізниці, однак після збільшення вартості оренди, вирішили перейти на використання складу за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А. Для з`ясування правового статусу наявних документів вони звернулися до юриста, якому показали свідоцтво про право власності. За словами обвинуваченої, юрист повідомив, що це свідоцтво є дійсним, хоча й старого зразка, і для належного оформлення права його необхідно зареєструвати в установленому законом порядку. Цей же юрист, зі слів обвинуваченої, надалі допомагав їй в оформленні документів. Вона також зазначила, що до державного реєстратора ОСОБА_6 , їздила разом із чоловіком та особисто подала всі необхідні документи для проведення державної реєстрації.

В подальшому, обвинувачена вирішила разом із чоловіком належним чином оформити використання складу, оскільки право власності на склад було зареєстроване за нею, а її чоловік мав фірму. Як вона пояснила, юрист порадив створити окрему юридичну особу, щоб таке майно могло належним чином використовуватися у господарській діяльності. Так, вона створила фірму та стала засновником ТОВ «Галторгпрод». Директором цього товариства був ОСОБА_9 , який в подальшому займався реєстрацією складу за ТОВ «Галторгпрод». Свідоцтво про право власності вона передала для здійснення реєстраційних дій, а після цього забрала його назад. При цьому, наголосила, що з боку державного реєстратора жодних зауважень чи претензій до поданих нею документів не висловлювалося.

Окремо ОСОБА_4 зазначила, що жодні інші особи або державні органи не заявляли їй претензій щодо права власності на це приміщення, ніхто до неї з вимогами про повернення майна не звертався. Також вона повідомила, що на прилеглій території розташовані й інші склади, однак хто є їх власниками, їй не відомо.

Щодо фактичного стану спірного майна обвинувачена пояснила, що склад перебував у вкрай занедбаному стані: приміщення мало майже «голі» стіни, не було вікон, дах потребував повного ремонту, був грибок, двері були зруйновані. За її словами, вони власними силами вставляли металопластикові вікна, робили підлогу, повністю ремонтували дах, облаштовували рампу, переробляли електрику, отримували дозвіл на електропостачання та розробляли проектну документацію. Крім того, було встановлено каміни та утеплено підлогу. Як зазначила обвинувачена, на ремонт цього складу було витрачено значні кошти приблизно 700 тисяч гривень, а можливо й більше. При цьому всі роботи, за її словами, здійснювалися відкрито, і протягом проведення ремонту до неї ніхто не звертався з претензіями щодо цього майна.

Також обвинувачена повідомила, що на теперішній час вказаний склад орендує ТОВ «Аллея», однак господарська діяльність там вже майже призупинена у зв`язку з відсутністю працівників. Крім того, вона зазначила, що в нотаріуса здійснювалася реєстрація статуту ТОВ «Галторгпрод», протоколу та акту приймання-передачі.

Суд вважає, що факт скоєння злочину та винність обвинуваченої ОСОБА_4 , у вчиненні злочинних дій за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, не знайшли свого ствердження доказами, які суд, керуючись законом, оцінює з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, прокурор на підтвердження обвинувачення ОСОБА_4 , покликається на наступні докази: рапорт на 2 арк.; витяг з ЄРДР; рапорт; витяг з ЄРДР; витяг з ЄРДР; рапорт; витяг з ЄРДР; витяг з ЄРДР; рапорт; - витяг з ЄРДР; - рапорт; - витяг з ЄРДР; рапорт; витяг з ЄРДР; документи щодо залучення потерпілого; постанова про отримання експериментальних зразків для експертизи; копія інвентаризаційної справи на об?єкт: м. Львів, вул. Городоцька, 128А; запит до Залізничної РА та відповідь; протокол тимчасового доступу від 25.06.2018 із додатками; протокол засідання робочої інвентаризаційної групи від 25.04.2000 із додатками; наказ про затвердження акту оцінки вартості майна N? 00311 від 20.02.2012 із додатками; наказ Міністерства N? 140 від 21.03.2012; акт оцінки; протокол обшуку приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128а від 16.12.2021 та додаток до нього - цифровий носій із відеозаписом слідчої дії; документи, що вилучені в ході обшуку приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128а; протокол обшуку приміщення Мостиської міської ради від 16.12.2021 та додаток до нього - цифровий носій із відеозаписом слідчої дії; документи, що вилучені в ході обшуку приміщення Мостиської міської ради; запит до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та відповідь; запит до ДП «Національні інформаційні системи» та відповідь; Запит до фонду державного майна України та відповідь; висновок судової почеркознавчої експертизи від 19.08.2022; протокол огляду від 17.08.2022 та додаток до нього - цифровий носій із відеозаписом слідчої дії; висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 05.09.2022; протокол тимчасового доступу до документів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»; протокол тимчасового доступу до документів управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради від 25.07.2022 із додатками; протокол тимчасового доступу до документів управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради від 26.07.2022 із додатками; протокол тимчасового доступу до документів приватного нотаріуса ОСОБА_10 із додатками.

Допитаний в судовому засіданні 04 грудня 2024 року, свідок ОСОБА_9 , повідомив, що він знайомий з обвинуваченою ОСОБА_4 , Так, вона була власницею складського приміщення за адресою АДРЕСА_2 . Як набутий цей склад йому невідомо, але свідок впевнений, що на нього було право власності. Реєстрацією документів на вказане приміщення він не займався.

Допитана в судовому засіданні 01 березня 2024 року свідок ОСОБА_6 пояснила, що обіймає посаду державного реєстратора. ОСОБА_4 , вона особисто не знає, однак обвинувачена зверталася до неї з приводу здійснення державної реєстрації нерухомого майна. Свідок також зазначила, що порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно як у 2020-х роках, так і на даний час регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідними постановами Кабінету Міністрів України, і сам порядок реєстрації за цей час не зазнав змін. За її словами, під час реєстрації нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, обвинувачена подала повний пакет необхідних документів, надала документи щодо сплати боргу та звернулася із заявою про державну реєстрацію речового права. Після прийняття документів свідок зареєструвала відповідну заяву, оскільки за результатами проведеної нею перевірки жодних заборон чи обтяжень щодо вказаного майна не виявлено. Також свідок вказала, що будь-які зауваження до поданих на реєстрацію документів у неї були відсутні, оскільки всі документи відповідали встановленим вимогам, були належними та чинними. Окремо вона повідомила, що на момент проведення державної реєстрації інших власників у нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, не було. Після завершення реєстраційних дій всі оригінали поданих документів вона повернула власниці. Також вказала, що ОСОБА_4 , зверталася до неї для проведення реєстрації особисто. Свідок також наголосила, що державна реєстрація за своєю суттю є фіксацією відповідного речового права у державному реєстрі, у зв`язку з чим при зверненні особа повинна надати документи, які підтверджують наявність підстав для такої реєстрації. Крім того, ОСОБА_6 зазначила, що у зв`язку зі здійсненням нею державної реєстрації вказаного нерухомого майна жодних претензій з боку державних органів до її дій не виникало, і за наведених обставин відносно неї кримінальне провадження не відкривалося.

Допитаний в судовому засіданні 12 березня 2024 року, свідок ОСОБА_11 , повідомив, що з 2003 по 2006 рік він перебував на посаді голови правління ЗАТ «Львівський виноробний завод». При прийнятті рішень він керувався посадовою інструкцією. Рішення приймалися колегіально згідно статуту. Основною територією для діяльності була адреса- Погулянка, 26, і складські приміщення на Городоцькій. Однак, станом на час його діяльності, продаж на АДРЕСА_2 не здійснювався.

Допитаний у судовому засіданні 04 липня 2023 року представник потерпілого ОСОБА_12 пояснив, що йому не відомо, чи укладало Міністерство аграрної політики та продовольства України будь-які правочини з обвинуваченою ОСОБА_4 або іншими особами щодо купівлі-продажу спірного об`єкта нерухомого майна. Водночас, відповідаючи на запитання сторони захисту про правовий статус приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, він висловив лише припущення, зазначивши: «швидше за все, я вважаю що так», не навівши при цьому жодного конкретного документа на підтвердження такого твердження. Надалі, на запитання про правову підставу набуття права власності, вказав, що такою підставою є договір оренди. Після уточнення він заперечив наявність орендних правовідносин і знову зазначив про право власності, однак в подальших поясненнях знову повернувся до твердження про перебування майна в користуванні міністерства на умовах оренди. Крім того, ОСОБА_12 повідомив, що про можливе вчинення ОСОБА_4 , злочинів, пов`язаних з заволодінням вказаним майном, він дізнався від слідчого, тоді як саме міністерство таких обставин самостійно не встановлювало. Також зазначив, що йому не відомо, чи перебувало або перебуває спірне майно на балансі будь-якого підприємства, а також чи здійснювалися на цьому об`єкті будь-які ремонтні роботи.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , суд вважає за необхідне зазначити наступне. Сам по собі факт допиту свідка не надає його показанням наперед визначеної доказової сили, а їх оцінка здійснюється з врахуванням повноти, конкретності та здатності підтвердити або спростувати обставини, що інкримінуються обвинуваченій ОСОБА_4 . При цьому, судом встановлено, що жоден із зазначених свідків - ОСОБА_9 , та ОСОБА_11 , не навів конкретних фактичних даних, які б прямо або опосередковано свідчили про вчинення ОСОБА_4 , інкримінованих їй злочинів.

Зокрема, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , залучені стороною обвинувачення, у своїх показаннях не повідомили відомостей, які б розкривали обставини набуття ОСОБА_4 , права власності на спірний об`єкт нерухомого майна або обставини внесення відповідних відомостей до державного реєстру. Навпаки, їхні пояснення зводяться до зазначення про відсутність в них інформації з цих питань, що в свою чергу свідчить про відсутність у їх показаннях змістовного зв`язку з інкримінованими злочинами та виключає можливість використання таких показань як підтвердження позиції сторони обвинувачення.

В той же час, з показань свідка ОСОБА_6 , яка залучена стороною обвинувачення, чітко вбачається, що при зверненні для проведення державної реєстрації ОСОБА_4 , подала повний пакет документів, передбачений законодавством, надала підтвердження сплати відповідного боргу, а подані документи були перевірені реєстратором і належним чином підтверджували її право власності. Крім того, встановлено, що на момент здійснення реєстраційних дій, відомості про інших власників щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , були відсутні, а також державним реєстратором не було виявлено жодних заборон чи обтяжень, які б унеможливлювали проведення реєстрації.

Окремо суд бере до уваги, що матеріали справи не містять жодних відомостей про внесення до ЄРДР інформації щодо можливого вчинення державним реєстратором ОСОБА_6 , кримінального правопорушення у зв`язку з обставинами, викладеними в обвинувальному акті. Також, відсутні будь-які процесуальні рішення компетентних органів про притягнення реєстратора до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за проведення державної реєстрації на підставі завідомо неправдивих відомостей, нібито наданих ОСОБА_4 . На переконання суду, відсутність реагування з боку уповноважених органів на дії посадової особи, яка безпосередньо здійснювала перевірку поданих документів та приймала рішення про реєстрацію, свідчить про відсутність будь-яких завідомо неправдивих відомостей про перебування на праві приватної власності ОСОБА_4 , спірного нежитлового приміщення.

Щодо пояснень представника потерпілого ОСОБА_12 , суд вважає зазначити наступне. Представник потерпілого в ході розгляду справи так і не надав та не навів жодних фактів чи даних, які би підтвердили право власності Міністерства аграрної політики та продовольства України на складські приміщення за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 128А. Будь-які документи правовстановлюючого характеру, які б посвідчували виникнення, перехід або наявність такого права, матеріали кримінального провадження, подані стороною обвинувачення також не містять. Крім того, у своїх поясненнях представник зазначав, що вказане нерухоме майно нібито належить міністерству на підставі договору оренди, що критично оцінюється судом, з огляду на те, що договір оренди за своєю правовою природою не породжує права власності, а лише підтверджує право тимчасового володіння та користування майном на визначених в договорі умовах. Так, суд вважає за необхідне зазначити, що право власності передбачає повний обсяг правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном, тоді як оренда обмежується лише правом користування та у визначених випадках, володіння без права розпорядження.

Крім того, навіть в випадку врахування твердження представника про наявність орендних правовідносин, судом не отримано жодного доказу на підтвердження таких обставин, зокрема відсутній сам договір оренди чи будь-які інші документи, які б підтверджували дійсне існування таких правовідносин.

Також суд звертає увагу на те, що відповідаючи на запитання сторони захисту щодо правового статусу спірного приміщення, представник висловив лише припущення, зазначивши: «швидше за все, я вважаю що так, приміщення належить міністерству», що свідчить про відсутність у нього чіткої та достовірної інформації, оскільки власник повинен однозначно знати, яке майно йому належить, на підставі яких правовстановлюючих документів, та коли і в кого таке майно придбано.

Також, незрозумілим залишається те, чому в разі якщо Міністерство аграрної політики та продовольства України дійсно є власником нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А з 2003 року, відповідні обставини щодо можливого заволодіння таким майном не були виявлені самим власником, а стали відомі їм виключно зі слів слідчого починаючи з 10 серпня 2020 року.

Додатково викликає сумнів й те, що представник потерпілого, діючи від імені власника, не володіє інформацією щодо того, чи перебувало або перебуває спірне майно на балансі будь-якого підприємства, а також чи здійснювалися на цьому об`єкті будь-які ремонтні роботи.

Щодо свідків ОСОБА_13 , та ОСОБА_14 , то суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом. Однак, під час судового розгляду, стороною обвинувачення не було забезпечено явку в судове засідання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

При цьому суд, за клопотанням прокурора неодноразово відкладав судові засідання для виклику свідків з направленням на їх адреси судових повісток, роз`яснюючи прокурору про те, що забезпечення явки свідків в судове засідання покладено на сторону обвинувачення.

В той же час, ухвалами Залізничного районного суду м. Львова, зокрема від 22 серпня 2024 року, судом накладено на свідка ОСОБА_14 грошове стягнення у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3028 гривень.

Ухвалою від 04 грудня 2024 року, застосовано примусовий привід в судове засідання свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Крім того, вказаною ухвалою накладено на свідків ОСОБА_13 , та ОСОБА_14 грошове стягнення у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3028 гривень на кожного.

Крім того, ухвалою від 19 березня 2025 року, застосовано примусовий привід в судове засідання свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Крім того, ухвалою від 14 квітня 2025 року, застосовано примусовий привід в судове засідання свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Крім того, ухвалою від 27 травня 2025 року, застосовано примусовий привід в судове засідання свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Відтак, судом вжито всіх необхідних заходів для повідомлення свідків ОСОБА_13 , та ОСОБА_14 , та забезпечення їх явки до суду, однак через неодноразові неявки, суд був позбавлений можливості провести їх допит та за згодою всіх учасників кримінального провадження, які не заперечили проти продовження розгляду справи, - ухвалив рішення на підставі наданих сторонами доказів.

Також, суд вважає за необхідне підкреслити, що обвинувальний акт надійшов до суду 26 січня 2023 року, а вирок ухвалений 21 квітня 2026 року, що свідчить про наявність у сторони обвинувачення достатньо часу для забезпечення явки усіх заявлених ним свідків, яких прокурор мав намір допитати перед судом.

Окремо суд підкреслює, що в судових засіданнях, суд з`ясовував думку сторін про можливість закінчення стадії встановлення фактичних обставин кримінального провадження і переходу до судових дебатів, в яких прокурор не заперечував проти переходу, зазначаючи про те, що всі докази вже дослідженні.

Також суд звертає увагу учасників справи на позицію колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального Верховного Суду від 11 серпня 2020 року по справі 288/113/15-к, згідно якої Верховний Суд зазначив: «…колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора, що суд має вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК України. Твердження прокурора про те, що поза увагою апеляційного суду залишилося те, що місцевий суд мав дотриматись принципів змагальності та безпосередності дослідження доказів, і вжити всіх заходів до забезпечення свідка в судове засідання, є необґрунтованими…».

Щодо долучених стороною обвинувачення доказів, які сторона обвинувачення надала для підтвердження винуватості ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненому в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Так, суд зазначає, що особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов`язаннях, заповітах тощо.

Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов`язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності

Обов`язковою ознакою є причинний зв`язок між обманом (або зловживанням довірою) та передачею майна чи прав на нього. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа з самого початку усвідомлює неправомірність своїх дій та має намір заволодіти майном.

Відтак, для того щоб кваліфікувати дії особи як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненому в особливо великих розмірах, сторона обвинувачення зобов`язана була надати суду належні, допустимі та достатні докази того, що будь-яка інша фізична, юридична особа або держава має належним чином оформлене та підтверджене право власності на нерухоме майно в АДРЕСА_2 . Такий обов`язок прямо випливає з природи складу інкримінованого злочину, оскільки без встановлення факту існування «чужого» майна, яким нібито заволоділа обвинувачена, сама конструкція шахрайства є юридично неможливою.

Крім того, при висуненні обвинувачення за вказаною статтею сторона обвинувачення також зобов`язана була довести наявність в обвинуваченої ОСОБА_4 , об`єктивної сторони злочину, яка б полягала у конкретних діях, спрямованих на заволодіння майном або придбання права на нього саме шляхом обману чи зловживання довірою. Водночас прокурором не надано до суду жодного доказу, який би конкретизував спосіб такого заволодіння: не встановлено, чи ОСОБА_4 нібито придбала майно незаконно, чи вчинила підроблення документів, а якщо підроблення, то не зазначено, які саме документи підроблені, коли, за яких обставин та в який спосіб.

При цьому, формальне зазначення в обвинувальному акті про те, що злочини вчинені у «точно невстановлений досудовим розслідуванням час» та «з використанням завідомо неправдивих відомостей» без конкретизації, які саме відомості маються на увазі, де, коли і як вони були використані, свідчить про те, що органом досудового розслідування не встановлено ключових фактичних обставин справи. Така невизначеність зазначена в обвинувальному акті не може бути усунута припущеннями сторони обвинувачення, а отже свідчить про недоведеність об`єктивної сторони злочину.

Крім того, для кваліфікації дій особи за вказаною статтею обов`язковою є наявність потерпілого - конкретної особи, якій належить майно і яка внаслідок обману передає його або право на нього. Саме факт добровільної передачі майна або прав на нього потерпілим під впливом обману є ключовою ознакою шахрайства.

Однак, в даному кримінальному провадженні залучений стороною обвинувачення потерпілий, як і сама сторона обвинувачення, в ході судового розгляду не надали жодного належного доказу, який би підтверджував наявність у Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на нерухоме майно в АДРЕСА_2 .

Крім того, на переконання суду, сторона обвинувачення також не довела наявності причинного зв`язку між обманом та передачею прав на майно, оскільки ні матеріали кримінального провадження, ні сам текст обвинувального акту не містять інформації про те, хто саме був введений в оману, які саме неправдиві відомості були повідомлені, яким чином ці відомості вплинули на волевиявлення такої особи та чи відбулася внаслідок цього добровільна передача майна або прав на нього. Відсутні будь-які докази того, що державний реєстратор чи будь-яка інша особа діяли під впливом обману, а не в межах виконання своїх службових повноважень на підставі поданих документів. Також відсутні дані про те, що будь-яка особа втратила майно або право на нього саме внаслідок дій обвинуваченої ОСОБА_4 .

Також матеріали справи не містять доказів наявності в обвинуваченої ОСОБА_4 суб`єктивної сторони злочину, зокрема наявності в неї прямого умислу на заволодіння чужим майном, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів того, кому належало нерухоме майно безпосередньо в 2003 році, а також того, що ОСОБА_4 з самого початку усвідомлювала неправомірність своїх дій та мала намір заволодіти саме чужим майном. Навпаки, встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про те, що обвинувачена діяла, виходячи з наявності у неї правовстановлюючого документа, зокрема свідоцтва про право власності, серія та номеру: НОМЕР_1 , виданого 25.02.2003 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та зареєстрованого права власності, тобто вважала себе законним власником майна. При цьому, таке свідоцтво не було скасоване, на момент реєстрації залишалося чинним, було надане державному реєстратору, яка перевірила його та підтвердила дійсність поданих документів. Вказані обставини також підтверджені свідком сторони обвинувачення ОСОБА_6 , під час її безпосереднього допиту в судовому засіданні.

Щодо наявної в матеріалах справи відповіді Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №5608 від 02 грудня 2021 року, про те, що ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в межах своїх повноважень не могло, як установа бути видавником свідоцтва про право власності від 25.02.2003р., серії та номеру СТВ 382602 на склад літ. «Б-1», площею 444.4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Так, згідно наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», що діяло станом на дату видачі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 25.02.2003, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в п.1.3, чітко зазначено, що реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).

Згідно п 1.4, реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.

Згідно п. 2.1, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

Відтак, наведені норми прямо свідчать про те, що для отримання свідоцтва про право власності БТІ особа зобов`язана була подати до вказаного органу правовстановлювальні документи, які підлягають обов`язковій перевірці відповідним органом перед прийняттям рішення про реєстрацію права. Саме факт видачі такого свідоцтва у 2003 році свідчить про те, що уповноваженим органом було здійснено перевірку наявності правових підстав для виникнення права власності та прийнято відповідне рішення в межах наданих повноважень. У зв`язку з цим суд критично оцінює відповідь ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», оскільки наведена в ній інформація не лише не підкріплена жодною правовою нормою, але й фактично суперечить чинному на момент видачі свідоцтва нормативному регулюванню, передбаченому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року.

При цьому, суд також звертає увагу на те, що залучений стороною обвинувачення свідок державний реєстратор ОСОБА_6 , яка здійснювала реєстрацію, чітко підтвердила в судовому засіданні, що особисто перевіряла подані ОСОБА_4 , документи на нерухоме майно, серед яких було і чинне свідоцтво про право власності, видане Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Вказані показання свідка є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими матеріалами справи, що підтверджує факт наявності у обвинуваченої належного правовстановлювального документа вже на момент здійснення реєстраційних дій.

Крім того, факт видачі такого свідоцтва у 2003 році підтверджує, що на момент його оформлення уповноваженим органом ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було перевірено наявність підстав для виникнення права власності /зворотного матеріали справи не містять/. При цьому, матеріали справи не містять і жодних відомостей про те, що ОСОБА_4 було відмовлено у видачі такого свідоцтва або що воно було отримане з порушенням встановленого законом порядку.

В той же час, згідно ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, що діяла станом на дату зазначених в обвинувальному акті подій, зокрема в 2020 році, зазначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно ч. 4 вказаної статті, будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Відтак, отримавши свідоцтво про право власності на майно за адресою: АДРЕСА_2 , що фактично визнається і стороною обвинувачення через посилання на нього в обвинувальному акті як на підставу державної реєстрації у 2020 році, обвинувачена ОСОБА_4 , діяла в межах наданих їй законом повноважень та реалізувала своє право на державну реєстрацію належного їй майна.

Так, суд зазначає, що така реєстрація має виключно технічний характер і полягає у внесенні відомостей до державного реєстру з метою фіксації вже існуючого речового права, а не його створення. За таких обставин, сам факт звернення до державного реєстратора не може свідчити про наявність умислу на заволодіння чужим майном, оскільки здійснювався в межах передбаченої законом процедури реалізації права власності, що вже належало обвинуваченій /доказів зворотного матеріали справи не містять/.

При цьому, наявність свідоцтва про право власності на момент проведення реєстраційних дій підтверджена показаннями свідка сторони обвинувачення державного реєстратора ОСОБА_6 , яка повідомила, що безпосередньо здійснювала перевірку поданих документів і не встановила жодних підстав для відмови у реєстрації.

Окремо суд звертає увагу на те, що, посилаючись в обвинувальному акті на те, що ОСОБА_4 з метою реалізації нібито злочинних намірів надала реєстратору свідоцтво про право власності, видане 25.02.2003 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», сторона обвинувачення не надала суду цього свідоцтва як доказу. Протягом всього судового розгляду прокурором не було наведено жодних пояснень щодо причин його ненадання, не зазначено наявності будь-яких об`єктивних перешкод для його отримання, а також не встановлено, в чиєму володінні воно перебуває.

В той же час, сама обвинувачена ОСОБА_4 , в ході розгляду справи повідомила, що не зберігала зазначені документи у зв`язку з відсутністю необхідності, оскільки право власності було вже підтверджене відповідним записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Щодо долученої стороною обвинувачення відповіді Залізничної районної адміністрації від 14 серпня 2018 року №32-3647, згідно якої повідомлено про те, що в районній адміністрації відсутнє свідоцтво про право власності, оформлене відповідно до долученого розпорядження Залізничної районної адміністрації від 27 березня 2003 року №224 /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.78-79/, суд зазначає наступне.

Сам по собі зміст вказаної відповіді свідчить виключно про те, що Залізнична районна адміністрація не володіє таким свідоцтвом у своєму розпорядженні, тобто не має його серед наявних в неї архівних чи поточних документів. Разом з тим, у вказаному листі відсутні будь-які відомості про те, що відповідне свідоцтво не видавалося, було скасоване, визнане недійсним або отримане неправомірно. Таким чином, сама лише відсутність документа у конкретному органі не є належним доказом його неіснування або незаконності походження.

В той же час, згідно долученого до матеріалів кримінального провадження розпорядження Залізничної районної адміністрації від 27 березня 2003 року №224, вирішено: оформити право загальнодержавної власності в цілому: 1.1. На нежитлову будівлю "Б-2" - склад загальною площею 1186,5 кв.м згідно з технічним паспортом на вул.Городоцькій, 128 у м. Львові, яка належить на праві повного господарського відання Державному транспортно-експедиційного підприємства "Інтертранс". 1.2. На нежитлові будівлі: "В-3" - адміністративний корпус загальною площею 1994,4 кв.м та "Г-2" склад загальною площею 910,5 кв.м згідно з технічним паспортом на вул.Городоцькій, 128а у м. Львові, які належать на праві повного господарського відання Державному транспортно-експедиційного підприємства "Інтертранс".

Відтак, зміст наведеного розпорядження свідчить про те, що станом на 2003 рік правовий статус вказаних об`єктів нерухомого майна визначався через їх перебування на праві повного господарського відання у державного підприємства, що саме по собі не є тотожним праву власності, залученого стороною обвинувачення потерпілого - Міністерства аграрної політики та продовольства України. Таким чином, ще в 2003 році питання правового режиму зазначених приміщень не було пов`язане з належністю їх Міністерству аграрної політики та продовольства України.

Крім того, факт прийняття такого розпорядження підтверджує, що ще у 2003 році існувала необхідність офіційного оформлення права на відповідний об`єкт нерухомості, тобто питання щодо надання цього приміщення у приватну власність вже було актуальним саме на той момент. Це, у свою чергу, свідчить про те, що оформлення прав на вказане приміщення не виникло раптово у 2020 році, а виникло ще в 2003 році.

Так, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься інвентаризаційна справа №38, згідно якої, склад за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 128А, належить «Укрвино». Вказана справа датована 14 серпня 1998 року /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.58-75/. Однак, сама по собі наявність в матеріалах справи інвентаризаційної справи з такими відомостями ще не є безумовним і достатнім доказом належності спірного майна конкретному суб`єкту на момент подій, які інкримінуються обвинуваченій, оскільки такі відомості повинні оцінюватися виключно у сукупності з іншими документами, що стосуються подальшого правового режиму цього майна.

В той же час, згідно вищевказаного розпорядження Залізничної районної адміністрації від 27 березня 2003 року №224/матеріали кримінального провадження т.1 а.с. 79/, вбачається, що Залізнична районна адміністрація оформила право загальнодержавної власності в цілому на нежитлові будівлі: "В-3" - адміністративний корпус загальною площею 1994,4 кв.м та "Г-2" склад загальною площею 910,5 кв.м згідно з технічним паспортом на вул.Городоцькій, 128а у м. Львові, які належать на праві повного господарського відання Державному транспортно-експедиційного підприємства "Інтертранс".

Отже, цей документ свідчить про існування вже іншого правового режиму об`єкта нерухомого майна за відповідною адресою, аніж той, на який посилається сторона обвинувачення, що стверджує відсутність однозначного та належно доведеного зв`язку між спірним майном і залученим стороною обвинувачення потерпілим- Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Крім того, суду на підтвердження винності обвинуваченої ОСОБА_4 , надано акт приймання передачі державного майна цілісного майнового комплексу Львівського державного виноробного заводу фірми «Укрвино» в м. Львові на вул. Погулянка, 26, що повертається в державну власність при розірванні договору оренди, який містить перелік майна (основних засобів) що повертаються в державну власність в складі ЦМК при розірванні договору оренди №4 від 18 травня 2000 цілісного майнового комплексу Львівського державного виноробного заводу фірми «Укрвино» в м. Львові на вул. Погулянка /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.82-100/. Однак, сам по собі цей акт не доводить наявності в обвинуваченої умислу на заволодіння чужим майном і не встановлює належним чином правовий режим саме того об`єкта, який є предметом даного кримінального провадження.

Також, суду не надано доказів того, яке відношення Львівський державний виноробний завод фірми «Укрвино» має до об`єкта нерухомого майна в м. Львові на вул. Городоцькій, 128А, в 2003 році, оскільки до такого акту не долучено ні правовстановлюючого документу, не надано ні договору оренди, відсутні взагалі дані яке відношення вони мають до цієї адреси. Крім того, у вказаному переліку майна (основних засобів), що повертаються в державну власність, взагалі не йдеться про складські приміщення в м. Львові на вул. Городоцькій, 128А, і це є логічним, оскільки ще в 2003 році, згідно розпорядження Залізничної районної адміністрації від 27 березня 2003 року №224, адміністрація оформила право загальнодержавної власності в цілому на вищевказане нерухоме майно на праві повного господарського відання Державному транспортно-експедиційному підприємству «Інтертранс». Відтак, наведений акт не містить відомостей, які б прямо підтверджували зв`язок Львівського державного виноробного заводу фірми «Укрвино» із саме тим об`єктом, який є предметом обвинувачення.

Так, згідно вказаного переліку майна (основних засобів), що повертаються в державну власність в складі ЦМК при розірванні договору оренди №4 від 18 травня 2000 року цілісного майнового комплексу Львівського державного виноробного заводу фірми «Укрвино» в м. Львові на вул. Погулянка, такий містить інформацію про повернення в державну власність пакгаузу 9 на вул. Городоцька, 126, яка об`єктивно не має і не може мати відношення до складських приміщень на вул. Городоцькій, 128А /зворотного матеріали справи не містять/. Тобто сторона обвинувачення фактично надає докази, які стосуються іншого об`єкта нерухомості, за іншою адресою, без надання будь-яких доказів тотожності цих об`єктів або їх функціонального чи правового зв`язку.

Крім того, суд звертає увагу також і на наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21 березня 2012 року №140, згідно якого вищевказане міністерство наказало створити державне підприємство «Львівське агроторгове підприємство» на базі майна цілісного майнового комплексу Львівського державного виноробного заводу «Укрвино», розмістивши його за адресою: м. Львів, вул. Погулянка, 26. Відтак, жодної інформації про те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України створювало державне підприємство «Львівське агроторгове підприємство» на базі майна Львівського державного виноробного заводу «Укрвино», за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 128А, матеріали справи не містять. Навпаки, згідно вказаного наказу вбачається, що станом на 21 березня 2012 року Львівський державний виноробний завод «Укрвино» пов`язувався з майновим комплексом за адресою: м. Львів, вул. Погулянка, 26, а не зі складськими приміщеннями за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.101-102/. Отже, наведений наказ також не підтверджує доводів сторони обвинувачення щодо належності спірного майна тим суб`єктам, на яких він покликається.

При цьому, окремо суд підкреслює, що згідно відповіді Фонду державного майна України від 19 липня 2022 року №10-21-9328, чітко вбачається, що запитувана інформація стосовно об?єкта - склад Б-1 (Пакгауз), площею 444,4 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, а також відомості щодо його перебування у складі цілісного майнового комплексу Львівського виноробного заводу фірми «Укрвино» у фонді відсутні. Відтак, вказана відповідь свідчить про відсутність у Фонді державного майна України інформації, яка б підтверджувала входження спірного об`єкта до складу цілісного майнового комплексу Львівського виноробного заводу фірми «Укрвино» /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.126/. Більше того, відсутність такої інформації узгоджується з доводами сторони захисту про те, що спірне майно було приватизовано 25 лютого 2003 року обвинуваченою ОСОБА_4 , а отже вже не могло обліковуватись як складова частина майнового комплексу «Укрвино».

Вказане також стверджується й відповіддю Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 12 липня 2022 року №01-12-02350, згідно якої, відповідно до наявної в регіональному відділенні інформації, в додатку до акту від 18.04.2012 приймання-передавання державного майна - ЦМК Львівського державного виноробного заводу фірми "Укрвино", що повертається в державну власність при розірванні договору оренди N?4 від 18.05.2000, а саме: в переліку майна (основних засобів), що повертається в державну власність у складі ЦМК (копія додається) значиться Пакгауз (при ст. "Львів" вул. Городоцька, 126 (інв.N?9). головний 9. Одночасно повідомляємо, що згідно з даними ІПС "ЕТАП" в регіональному відділенні відсутня інформація про продаж складу Б-1 (пакгауз) площею 444,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, який входив до складу ЦМК Львівського державного виноробного заводу фірми "Укрвино", як окремий об?єкт приватизації. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 N?140 було створене державне підприємство "Львівське агроторгове підприємство" на базі цілісного майнового комплексу Львівського державного виноробного заводу фірми "Укрвино" за адресою: м. Львів, вул. Погулянка, 26 /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.127/.

Відтак, наведена відповідь ще раз підтверджує, що документи, на які посилається сторона обвинувачення, стосуються іншого об`єкта пакгаузу за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 126, а не складу Б-1 площею 444,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А. Одночасно вказана відповідь свідчить і про те, що відсутня інформація про входження спірного складу до складу ЦМК Львівського державного виноробного заводу фірми «Укрвино» як окремого об`єкта приватизації. У сукупності це дає підстави для висновку, що сторона обвинувачення не надала належних, допустимих та достатніх доказів того, що майно за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, входило до складу майна «Укрвино», належало державі у тому обсязі та правовому режимі, на який вона посилається, а відтак не довела і факту протиправного заволодіння цим майном з боку обвинуваченої ОСОБА_4 .

В той же час, згідно договору №102 купівлі-продажу від 16 липня 199 року, Управління приватизація майна ЛМР та Приватне підприємство «Солітер», уклали договір, згідно якого Приватне підприємство «Солітер», придбало нежитлові приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 100,5 кв.м, в м. Львові на вул. Городоцька, 128А, які належать місцевим радам.

Сам факт наявності такого договору свідчить про те, що об`єкти нерухомості за цією ж адресою вже були предметом цивільно-правового обігу та приватизаційних дій, а відтак сама по собі адреса м. Львів, вул. Городоцька, 128А, не може автоматично ототожнюватися стороною обвинувачення виключно з державним майном без належного встановлення конкретного об`єкта, його характеристик, площі та правового режиму.

Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять жодного доказу наявності права власності станом на 25 лютого 2003 рік ні в Львівського виноробного заводу фірми «Укрвино», ні в АТ «Львівський виноробний завод», ні в Приватного підприємства «Солітер», ні в Міністерство аграрної політики та продовольства України. Будь-які документи, які б безпосередньо підтверджували виникнення, існування чи належне оформлення права власності саме за вказаними суб`єктами на спірне нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А, у матеріалах кримінального провадження відсутні.

Фактично єдина особа, яка мала документ, який би підтверджував право власності на спірне майно станом на 25 лютого 2003 рік, це обвинувачена ОСОБА_4 , яка мала свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 25.02.2003 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», що й стало підставою для виникнення права власності, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів /матеріали кримінального провадження т.2 а.с.32-35/.

Отже, на відміну від сторони обвинувачення та залученого ним потерпілого, саме в ОСОБА_4 був правовстановлюючий документ, який прямо стосувався спірного об`єкта, а наявні у справі реєстраційні дані підтверджують існування такого документа та його використання як правової підстави для оформлення відповідного речового права.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно наявного в матеріалах справи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №53563777 від 12 серпня 2020 року /матеріали кримінального провадження т.2 а.с.36/, державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_6 вирішила провести державну реєстрацію права власності на Склад Б-1, що розташований Львівська обл., м. Львів, вулиця Городоцька, будинок 128а, за суб?єктом: ОСОБА_4 .

В самому рішенні зазначено, що воно може бути оскаржено відповідно до законодавства. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів того, що будь-які органи чи особи оскаржували вказане рішення державного реєстратора, або що таке рішення було скасовано, визнано нечинним чи прийнятим з порушенням вимог закону, або що будь-кого було притягнуто до відповідальності за прийняття такого рішення. Вказане свідчить про те, що на момент його прийняття уповноваженими органами не було встановлено очевидних порушень.

Щодо інкримінованого ОСОБА_4 , злочину за ч. 1 ст. 209 КК України, суд зазначає наступне.

Основним безпосереднім об`єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку "брудних" коштів порядок здійснення господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого та іншого подібного використання майна, не пов`язаного з господарською діяльністю.

Предмет цього злочину - кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також права на кошти та майно. Цивільне законодавство під майном як особливим об`єктом розуміє річ або сукупність речей. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки (це, наприклад, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва).

Майно потрібно вважати одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення такого діяння. Наприклад, предметом коментованого злочину слід визнавати те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації. Головне, щоб винна особа, яка опинилась на кінці цього ланцюжка, усвідомлювала відповідне джерело походження майна, а спосіб його одержання не був вчиненням діяння, що містить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 209.

Відтак, дійсно, згідно акту приймання передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Галторгпрод» від 14 вересня 2020 року, ОСОБА_4 передала складські приміщення за адресою вул. Городоцькій, 128А ТОВ «Галторгпрод» /матеріали кримінального провадження т.1 а.с.122-123/, що було здійснено, як встановлено в ході розгляду справи, на підставі наявності в неї права власності на вказане нерухоме майно, зареєстроване у встановленому законом порядку державним реєстратором ОСОБА_6 , на підставі наявного в ОСОБА_4 свідоцтва про право власності серії та номеру: НОМЕР_1 , виданого 25.02.2003 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Фактично обвинувачена розпорядилася належним їй на праві власності майном на власний розсуд, що вона й не заперечила в ході розгляду справи. Сам по собі факт передачі майна до статутного капіталу товариства не свідчить про вчинення злочину за ч. 1 ст. 209 КК України, якщо така дія здійснена особою, яка виходила з наявності у себе зареєстрованого права власності та діяла в межах цивільно-правових механізмів розпорядження майном. Зворотного, тобто того, що ОСОБА_4 достеменно знала про відсутність у себе права на це майно або діяла з умислом на незаконне заволодіння чужим майном, стороною обвинувачення не доведено.

Так, суд звертає увагу на те, що надані стороною обвинувачення матеріали, зокрема рапорти працівників правоохоронних органів, не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_4 , злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України та ч.1 ст. 209 КК України, оскільки за своєю правовою природою вони є внутрішніми службовими документами, складеними в межах виконання посадових обов`язків. Суд зазначає, що надані рапорти відображають суб`єктивне сприйняття та службову інформацію, не містять самостійно встановлених та перевірених фактичних обставин і не підтверджують безпосередньо наявність чи відсутність події злочину або вини конкретної особи. Крім того, рапорти не є джерелами доказів в розумінні КПК України, не підлягають самостійному дослідженню як доказ винуватості та не можуть замінювати собою належні процесуальні докази, отримані в передбаченому законом порядку, що виключає можливість покладення їх в основу обвинувального вироку.

Також, в ході розгляду справи, стороною обвинувачення не було надано до суду жодного доказу, який би ствердив, що вказана адреса - м. Львів, вул. Городоцька, 128А, протягом зазначеного періоду змінювалась. Відсутність таких доказів має істотне значення, оскільки сторона обвинувачення фактично намагається пов`язати між собою різні документи різних років, однак не доводить жодними належними даними, що йдеться саме про один і той самий об`єкт, без зміни адресного позначення, без уточнення нумерації чи інших ідентифікуючих ознак.

Так, суд підкреслює, що розгляд кримінального провадження здійснюється виключно в межах заявленого прокурором обвинувачення. При цьому, в обвинувальному акті сторона обвинувачення не покликається на те, що свідоцтво про право власності, серія та номеру: СТВ 382602, виданого 25.02.2003 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», є підробленим, або неправильним, або виданим неналежним суб`єктом. В обвинувальному акті обвинувачення сформульовано лише щодо того, що в 2020 році обвинувачена ОСОБА_4 заволоділа нежитловим приміщенням складу Б-1, площею 444,4 кв.м, по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові. Сторона обвинувачення в обвинувальному акті жодним чином не ставить обвинуваченій у вину недійсність свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 25.02.2003, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Відтак, суд не вправі виходити за межі сформульованого обвинувачення та самостійно припускати чи констатувати нові обставини, яких прокурор не інкримінував. Якщо недійсність чи підробленість свідоцтва не є складовою пред`явленого обвинувачення, то ці обставини не можуть підміняти собою предмет доказування в даному кримінальному провадженні та свідчать про те, що свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 25.02.2003, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», - видане у встановленому законом порядку, є належним та чинним.

Також, в обвинувальному акті зазначено, що «…обвинувачена ОСОБА_4 , використовуючи завідомо неправдиві відомості про перебування на праві приватної власності ОСОБА_4 нежитлового приміщення…», однак стороною обвинувачення не конкретизовано, які саме відомості є неправдивими, де саме вона їх використовувала та чим це стверджується. Без жодної конкретизації, обвинувачення фактично сформульоване загальною фразою без зазначення конкретного змісту неправдивих відомостей, без встановлення способу їх використання, без посилання на конкретні документи, дії чи висловлювання обвинуваченої, що є неприпустимим.

Також, в обвинувальному акті зазначено «…шляхом обману обвинувачена ОСОБА_4 , заволоділа нежитловим приміщенням складу Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові…», однак обвинувальний акт не містить інформації про те, шляхом обману кого саме ОСОБА_4 заволоділа нежитловим приміщенням: потерпілого, реєстратора чи якоїсь іншої особи. В той же час, для інкримінування дій особи як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненого в особливо великих розмірах, має бути чітко встановлено суб`єкта, якого введено в оману, спосіб такого введення в оману, конкретні неправдиві відомості, причинний зв`язок між обманом і набуттям майна, а також наслідки такого обману, тоді як обвинувальний акт не містить всіх цих елементів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити щодо твердження сторони обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, зокрема: «…16 вересня 2020 року о 09.45 год. державний реєстратор Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 , на підставі внесених відомостей сформувала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №224132829. Після чого державний реєстратор Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 за невстановлених слідством обставин передала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №224132829 від 16.09.2020, відповідно до якого склад Б-1, площею 444,4 кв.м., по вулиці Городоцька, 128А у м. Львові на праві приватної власності належить ТОВ «ГАЛТОРГПРОД» (код ЄДРПОУ: 43779257), ОСОБА_4 , яка зберігала його за місцем господарської діяльності ТОВ «ГАЛТОРГПРОД», за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А…». Так, використання формулювання «за невстановлених слідством обставин» прямо вказує на те, що відповідні фактичні обставини не були встановлені органом досудового розслідування. При цьому, державний реєстратор ОСОБА_6 була допитана у судовому засіданні, однак стороною обвинувачення не було поставлено їй жодних запитань щодо того, кому саме, яким чином та за яких обставин було передано відповідний витяг з реєстру.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, якщо стороною обвинувачення ставиться у вину ОСОБА_4 , саме факт незаконного заволодіння приміщенням, такі обставини повинні були б бути пов`язані з моментом виникнення права власності, тобто з 2003 роком. В такому випадку строки притягнення особи до кримінальної відповідальності станом на момент постановлення вироку є такими, що сплинули.

Відтак, навіть внутрішня логіка самої версії обвинувачення є непослідовною, оскільки прокурор фактично оспорює право, яке виникло значно раніше, але ставить у вину дії, вчинені у 2020 році як наслідок реалізації вже зареєстрованого права.

В той же час, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що обвинувальний акт повинен містити всю необхідну інформацію про обвинувачення та вчинення особою злочину, а не використовувати загальні фрази, що є недопустимим, адже згідно ч. 3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, обов`язок доведення винуватості особи покладається виключно на сторону обвинувачення, а тому всі істотні елементи складу злочинів мають бути викладені чітко, конкретно, послідовно та бути підтвердженими належними і допустимими доказами. За відсутності такої конкретизації та належного доказового підтвердження, висновок про винуватість особи є неможливим, а всі сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на користь обвинуваченої.

Суд вважає за необхідне окремо підкреслити, що впродовж всього розгляду кримінального провадження, судом було забезпечено рівність процесуальних прав як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, з наданням кожній із сторін можливості обстоювати свою правову позицію, подавати докази на її підтвердження, брати участь у дослідженні доказів, надавати пояснення, заявляти клопотання та висловлювати свої заперечення. При цьому, суд діяв неупереджено, не надаючи переваги жодній зі сторін, та створив належні умови для реалізації принципів змагальності і процесуальної рівності. Відтак, сторона обвинувачення мала всі процесуальні можливості для подання належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження висунутого обвинувачення, однак сам по собі факт надання їй такого права не означає доведеності обвинувачення, якщо відповідні докази не були подані або не підтвердили обставин, на які вона посилалася.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 688/788/15-к від 04 липня 2018 року, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові № 712/13361/15, від 12 червня 2018 року, обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові № 688/788/15-к від 04 липня 2018 року обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Севтап Везнедароглу проти Туреччини).

Враховуючи вищевикладене, стороною обвинувачення не доведено наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_4 , складу інкримінованих злочинів щодо заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненого в особливо великих розмірах, тобто вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, а також щодо набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом, тобто вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України.

Щодо заявленого представником потерпілого цивільного позову, суд зазначає наступне. Суду не наведено жодних аргументів на підставі яких залучено саме Міністерство аграрної політики та продовольства України як потерпілого у вказаній справі, з огляду на те, що ні матеріали справи, ні сторона обвинувачення, ні саме Міністерство аграрної політики та продовольства України не має жодного правовстановлюючого документу на нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128А ні станом на 2003 рік, ні станом на будь-яку іншу дату. Відтак незрозуміло, які саме права Міністерства аграрної політики та продовольства України як власника порушені, яка саме шкода йому була завдана, враховуючи, що в нього немає права власності на спірне приміщення, а про наявність кримінального провадження представник потерпілого дізнався виключно зі слів слідчого, що свідчить про те, що міністерство взагалі не цікавилося долею ніби-то свого майна фактично з 2003 року.

Крім того, суд окремо звертає увагу на зміст поданого представником потерпілого цивільного позову, який за своєю суттю не містить самостійної правової позиції та належного обґрунтування заявлених вимог. Фактично представник потерпілого обмежився механічним відтворенням (копіюванням) у тексті позовної заяви формулювань обвинувального акту без будь-якого їх аналізу, конкретизації чи доведення, а після цього додав лише формальні посилання на ст. 128 КПК України, ст. 61 КПК України та Закон України «Про судовий збір».

При цьому, сама по собі наявність таких посилань не замінює обов`язку сторони обґрунтувати позовні вимоги належними доводами та доказами. Подана позовна заява не містить викладення фактичних обставин, які б свідчили про завдання шкоди саме позивачу, не містить опису способу такого порушення прав, не визначає розміру шкоди та не підтверджує її наявність жодними документами чи іншими доказами. Таким чином, на переконання суду, позов позбавлений будь-якого змістовного наповнення і не відповідає вимогам щодо обґрунтованості та доведеності.

Крім того, суд окремо зазначає, що в прохальній частині позову позивач просить витребувати з незаконного володіння ТОВ «Галторгпрод» у власність держави в особі міністерства безпідставно набуте майно, одночасно заявляючи вимогу про визнання за ним права власності на це майно. Однак, така позиція є внутрішньо суперечливою та юридично необґрунтованою, оскільки позивач не зазначає, на підставі яких саме правових норм та фактичних обставин має бути визнано за ним право власності. У позовній заяві відсутні будь-які правовстановлюючі документи, відсутні посилання на конкретні юридичні факти виникнення права власності, не наведено доказів, які б підтверджували належність спірного майна позивачу у минулому чи на момент звернення до суду. Таким чином, заявлені позовні вимоги фактично ґрунтуються на припущеннях та не підкріплені жодними належними доказами чи правовими аргументами, що унеможливлює їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що сам як сам по собі статус потерпілого у цьому кримінальному провадженні, так і ніби-то завдана цьому потерпілому шкода є непідтвердженими належними доказами, а це, у свою чергу, ставить під сумнів і саму конструкцію обвинувачення щодо того, кому саме було заподіяно шкоду та чиїм майном, яким за версією обвинувачення, заволоділа ОСОБА_4 . Відтак, в задоволенні цивільного позову, що заявлений представником Міністерства аграрної політики та продовольства України, слід відмовити за безпідставністю.

Заходи забезпечення кримінального провадження вжиті ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 20 жовтня 2022 року, - слід скасувати.

Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченої ОСОБА_4 , за ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року, - слід скасувати.

Заставу внесену обвинуваченою ОСОБА_4 , згідно квитанції №8, від 06 грудня 2022 року, в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 198 480 гривень, - слід повернути обвинуваченій ОСОБА_4 .

Керуючись ст.ст. 323 324 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України та виправдати за відсутності в її діях складу злочинів передбачених ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України.

В задоволенні цивільного позову Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_4 про визнання протиправним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, витребування майна з незаконного володіння, визнання права власності, зобов`язання Центру надання адміністративних послуг міста Львова внести відомості про право власності, - відмовити за безпідставністю.

Заходи забезпечення кримінального провадження вжиті ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 20 жовтня 2022 року, - скасувати.

Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченої ОСОБА_4 за ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 03 листопада 2022 року, - скасувати.

Заставу внесену обвинуваченою ОСОБА_4 згідно квитанції №8, від 06 грудня 2022 року, в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 198 480 /сто дев`яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят/ гривень, - повернути обвинуваченій ОСОБА_4 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду протягом 30 діб з моменту проголошення, а для обвинуваченого з моменту вручення копії вироку.

Суддя: ОСОБА_1