Рішення № 135833155, 20.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11459/23

Провадження № 2/761/694/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Греку Д.С.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Власенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця про стягнення заробітної плати; середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку зі звільненим працівником,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-19, т. 1) до відповідача Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, в якому просив суд, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 199-201 т.2):

1) стягнути з відповідача Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь позивача ОСОБА_1 :

- 10943,6 грн., що складається з 5713,56 грн. - безпідставно утримана заробітна плата у вигляді «Професійних внесків»; 5230,04 грн. - сума індексації (далі по тексту - вимога № 1);

- 282,9 грн., що складається з 167,68 грн. - різниця між нарахованою та отриманою позивачем заробітною платою на банківський рахунок; 115,22 грн. - сума індексації (далі по тексту - вимога № 2);

- 7575,49 грн., що складається з 4561,27 грн. - безпідставно утримана з нарахувань частина заробітної плати (у квітні 2017р - 1191,27 грн.; у березні 2018р. - 1400,63 грн.; у жовтні 2018р. - 1969,37 грн.); 3014,22 грн. - сума індексації (далі по тексту - вимога № 3);

- 9163,75 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2021р. по 20 квітня 2021р. (25 робочих днів), у зв?язку із затримкою виконання відповідачем рішення суду про негайне поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах одного місяця (далі по тексту - вимога № 4);

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 21 квітня 2023р. по день ухвалення судом рішення у даній справі з розрахунку 366,55 грн. (далі по тексту - вимога № 5);

- 1073,60 грн. - судовий збір за подання даної позовної заяви.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді провідного юрисконсульта, та в подальшому начальником юридичного відділу, наказом відповідача від 25 вересня 2018р. за № 13/1-з «Про звільнення», позивача було звільнено з роботи, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, та рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2021р. по цивільній справі № 757/55435/18-ц, позивача було поновлено на роботі, та стягнуто середній заробіток, за час вимушеного прогулу.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем 20 квітня 2021р. було видано наказ № 664-л, відповідно до якого позивача було поновлено на роботі, та в подальшому за заявою позивача від 20 квітня 2021р. його було звільнено з роботи 20 квітня 2021р., відповідно до наказу відповідача за № 666-л від 20 квітня 2021р., на підставі п. 1) ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

У березні 2023р. позивач звернувся до відповідача з запитом, щодо надання відомостей про нараховані та виплачені позивачу, як працівнику відповідні суми, під час його роботи у відповідача, а також при звільненні.

Після отримання відповідей відповідача, на його запити, позивач дізнався, що відповідачем, як роботодавцем, без відповідних правових підстав, було здійснено відрахування з його заробітної плати професійні внески, при цьому позивач ніколи не був членом профспілкової організації. Також позивач вважає, що відповідачем нараховувалася заробітна плата в повному обсязі, однак фактично виплачувалась лише її частина, оскільки безпідставно була утримана частина заробітної плати у квітні 2017р., березні 2018р., жовтні 2018р.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не було виконано (з затримкою) вище зазначене рішення Печерського районного суду м. Києва, щодо поновлення його на роботі, у зв`язку з чим відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток, у зв`язку з затримкою виконання відповідачем рішення суду про негайне поновлення позивача на роботі.

Враховуючи те, що в останній робочий день позивача, після його поновлення на роботі відповідач, як роботодавець не здійснив з ним, як з працівником, який звільняється остаточного розрахунку, то позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення по даній цивільній справі.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого порушеного права.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У встановленому законом порядку, учасники справи були оповіщені судом про відкриття провадження по справі та призначення справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

17 жовтня 2023р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 74-83 т. 1), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачу було відомо, що він є членом профспілкової організації, і як член цієї профспілкової організації позивач систематично звертався саме до профспілкової організації, щодо отримання різних профспілкових послуг та благ, утримання професійних членських внесків здійснювалося відповідачем з заробітної плати позивача, на підставі п. 12.5 Колективного договору від 14 червня 2016р.

Крім того, сторона відповідача наголошувала, що твердження сторони позивача, що відповідачем йому не була сплачена в повному обсязі заробітна плата за 2014, 2017, 2018рр. є безпідставними, оскільки позивач вводить суд в оману, і приховав факт отримання ним заробітної плати, як, шляхом перерахування на його банківський картковий рахунок, так і готівкою в касі університету.

Також сторона відповідача звертала увагу суду, що безпідставними є доводи сторони позивача, щодо безпідставності утримання з нарахувань частини заробітної плати позивача, а саме: у квітні 2017 року - 1191,27 грн., оскільки даний перерахунок здійснений, у відповідності до наказу відповідача № 469/тр від 27 березня 2017р., яким позивача переведено з посади провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру університету, на посаду начальника юридичного відділу з 28 березня 2017р.

За березень 2017р. в Стоматологічному медичному центрі заробітна плата позивачу була нарахована та виплачена за всі робочі дні березня (22 робочі дні - 6552 грн.), тобто за повний місяць. В свою чергу, за березень 2017р. на посаді начальника юридичного відділу заробітна плата позивачу була нарахована та виплачена з 28 березня по 31 березня 2017р. Оскільки до бухгалтерії Стоматологічного медичного центру університету наказ № 469/тр про переведення позивача на посаду начальника юридичного відділу дійшов із запізненням, то у квітні 2017р. бухгалтерією було зроблено перерахунок заробітної плати, а саме утримує нарахування зарплати за чотири робочі дні з 28 по 31 березня 2017р. в сумі 1191,27 грн.

Таким чином, оскільки на посаді провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру позивач не працював з 28 березня 2017р. то йому безпідставно було нараховано заробітну плату за 4 дні, оскільки позивач з 28 березня 2017р. вже отримував заробітну плату на посаді начальника юридичної служби, цю суму було утримано у квітні 2017р.

У березні 2018р. - 1400,63 грн. даний перерахунок здійснений, у зв`язку з наявними відомостями в табелі обліку робочого часу позивача, за лютий 2018р. про 3 дні страйку, при цьому відповідач звертав увагу суду, що відповідальною особою за заповнення табелю обліку робочого часу був працівник юридичного відділу провідний юрисконсульт Грош М.П. Заповнений табель обліку підписав керівник структурного підрозділу, позивач ОСОБА_1 , а тому відповідач вважає, що позивач достеменно знав в які дні він був відсутній на роботі, та в які дні він перебував на страйку, що підтверджується власноручним підписом позивача, тому твердження останнього, що йому не відомі підстави невиплати за 3 робочі дні в лютому 2018р. заробітної плати не відповідають дійсності та підтверджують намагання позивача ввести суд в оману.

У жовтні 2018р. - 1969,37 грн., даний перерахунок здійснений, у зв`язку з тим, що до бухгалтерії університету надійшов листок з тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_1 за період з 30 серпня 2018р. по 10 вересня 2018р., оскільки за серпень-вересень 2018р. позивачу по справі заробітна плата була нарахована у повному обсязі, то в жовтні 2018р. бухгалтерією здійснено перерахунок, тобто утримання заробітної плати за серпень 2 робочі дні - 848,87 грн., та за вересень 6 робочих днів - 1120,50 гри., і нараховані лікарняні.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду м. Києва, в частині поновлення позивача на роботі, то про прийняття зазначеного рішення суду від 15 березня 2021р. відповідач не був обізнаний, Печерський районний суд м. Києва, надіслав зазначене рішення суду відповідачу лише 14 квітня 2021р., та воно було отримано відповідачем 19 квітня 2021р, а 20 квітня 2021р. відповідачем було видано наказ про поновлення позивача на роботі, на виконання зазначеного рішення суду першої інстанції. При цьому, сторона відповідача звертала увагу суду, що 15 березня 2021р. проголошення рішення Печерським районним судом м. Києва, не здійснювалось, про що було відомо позивачу, який в своїй апеляційній скарзі на зазначене рішення суду наголошував, обґрунтовуючи відповідне клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду. Таким чином, відповідач вважає, що роботодавець діяв виключно в рамках чинного законодавства, а тому покладання на відповідача відповідальності за обставини, які виникли не з його вини суперечить принципам справедливості та рівності учасників процесу перед законом.

26 жовтня 2023р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 194-201 т. 1), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, при цьому стороною позивача була зазначена заява про зменшення позовних вимог (а.с. 199-201 т.1), просила суд позов задовольнити, наголошуючи, що доводи та аргументи сторони відповідача наведені у відзиві на позов є безпідставними.

09 листопада 2023р. на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив (а.с. 206-209 т. 1), які за змістом є аналогічними відзиву на позов.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2024р. розгляд цивільної справи продовжено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02 січня 2025р. на адресу суду надійшов Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами спору (а.с. 31-41 т.2).

29 травня 2025р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про виправлення описки в позовній заяві.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025р. відмовлено в прийнятті та повернуто заяву від 29 травня 2025р. про виправлення описки (допущеної помилки) в позовній заяві.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях відповідача на відповідь на відзив, просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, з червня 2014р. по 27 березня 2017р. на посаді провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру університету.

Наказом відповідача від 27 березня 2017р. № 469-тр ОСОБА_1 , провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру університету, переведено на посаду начальника юридичного відділу з 28 березня 2017р.

Наказом виконуючого обов`язки ректора університету від 25 вересня 2018р. № 13/1-з, позивача ОСОБА_1 було звільнено з 25 вересня 2018р., відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва, від 15 березня 2021р. по цивільній справі № 757/55435/18-ц, яке залишено без змін апеляційною інстанцією, позов ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про призначення, визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 25 вересня 2018р. № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця з 25 вересня 2018р.; стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 225797,88 грн.; у відшкодування моральної шкоди 3000,0 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у межах одного місяця у розмірі 8064,21 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою касаційної інстанції від 21 червня 2023р. касаційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022р. - задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022р. - скасовано. Касаційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2021р. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022р. - залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2021р. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022р., в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено. Збільшено розмір стягненого з Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 225797,88 грн. до 261448,88 грн. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2021р. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022р., в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

Звертаючись до суду з вимогою № 1, сторона позивача просила суд стягнути на свою користь з відповідача безпідставно утримані з заробітної плати позивача 5713,56 грн., в якості професійних внесків, наголошуючи, що позивач ніколи не був членом профспілкової організації.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 25 цього Закону України, забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 26 Закону України «Про оплату праці»).

Також ч. 1 ст. 127 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно зі ст. 243 цього Кодексу, відповідно до Конституції України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Відповідно до ст. 36 Конституції України, громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об`єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

За змістом ч. 1-3 ст. 7 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в закладі освіти.

Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами.

Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки.

Положеннями ч. 1-3 ст. 42 цього Закону, визначено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв`язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою).

За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів.

Як вбачається з відповіді Первинної профспілкової організації співробітників Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (а.с. 40 т. 1) на ім`я Ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, у Первинної профспілкової організації відсутня заява позивача про вступ до профспілки.

Як встановлено судом, на підставі наданих сторонами довідок (а.с. 37, 38 т. 1), за час роботи позивача у відповідача на посадах: провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру університету; провідного юрисконсульта за сумісництвом; начальника юридичного відділу, з заробітної плати позивача були відраховані професійні внески у сумі в розмірі 5693,87 грн., а не в розмірі 5713,56 грн., як зазначено позивачем за змістом заявленої вимоги № 1.

Так, обґрунтовуючи свою правову позицію за вимогою № 1, позивач вказував, що про вступ до членів профспілки відповідача, він заяву не складав, і відповідно не подавав, а тому вказані відрахування є незаконними.

Доказів подання позивачем заяви про постановлення його на профспілковий облік, а також заяви про щомісячне утримання із заробітної плати коштів, в якості членських профспілкових внесків, відповідачем під час розгляду справи у суді також не надано та матеріали справи такої заяви не містять. Як і відсутні відомості, що зазначені, відраховані членські внески були зараховані на користь Первинної профспілкової організації співробітників Національного медичного університету імені О.О. Богомольця чи іншої профспілкової організації.

Таким чином, враховуючи заперечення позивача щодо написання заяви про вступ до профспілки, суд приходить до висновку, що відповідачем всупереч вимогам положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не доведено, що утримання ним, як роботодавцем із заробітної плати позивача членських профспілкових внесків здійснювалось на підставі письмової заяви позивача, як члена профспілки, як це передбачено ч. 3 ст. 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Щодо доводів відповідача про обізнаність позивача про участь позивача у профспілки, та отримання ним подарунків для дитини до новорічних свят, суд вважає необґрунтованими, оскільки по-перше списки працівників, які мають дітей до 18 років на отримання відповідних подарунків не може вважатись заявою про прийняття до членів профспілки, та не свідчить про свідоме членство позивача у профспілці, по -друге факт надання списку дітей для отримання новорічних подарунків не свідчить про надання згоди позивачем на відрахування з його заробітної плати членських внесків.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню безпідставно утриманні з його заробітної плати членські профспілкові внески в розмірі 5693,87 грн.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці», визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з положеннями ст. 2 цього Закону України, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

За змістом ст. 3 цього Закону України, визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями ст. 4 цього Закону України виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

Враховуючи те, що позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді нарахованих профспілкових внесків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги № 1, в частині стягнення на користь позивача зі сторони відповідача 5230,04 грн. - індексації.

Звертаючись до суду з вимогою № 2, позивач зазначав, що зі сторони відповідача мала місце не виплата частини нарахованої заробітної плати, у вигляді різниці між формально виплаченою заробітною платою і фактично отриманою позивачем заробітною платою становить 167,68 грн. Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача, не було надано до суду належні і допустимі докази в обгрунтування вимоги № 2, при цьому при проведенні сторонами Акту звірки взаєморозрахунків, сторона відповідача наголошувала, що надана довідка містить технічну помилку, а кошти отримані позивачем були в повному обсязі. На спростування зазначених обставин, стороною позивача доказів, не надано, при цьому судом роз`яснювалося стороні позивача, що сторона вправі подати заяви про забезпечення доказів, шляхом призначення по справі відповідної судової експертизи, однак протягом всього розгляду справи в суді стороною позивача не подавалися заяви про забезпечення/витребування доказів, призначення експертизи.

З урахуванням викладеного суд не вбачає правових підстав, для задоволення вимоги № 2.

Звертаючись до суду з вимогою № 3, позивач зазначав, що відповідачем, як роботодавцем було утримано з його заробітної плати, як працівника 4561,27 грн. (у квітні 2017р - 1191,27 грн.; у березні 2018р. - 1400,63 грн.; у жовтні 2018р. - 1969,37 грн.).

Так, в судовому засіданні представник відповідача наголошувала, і стороною відповідача було зазначено у відзиві на позов, що у квітні 2017р., було здійснено перерахунок позивачу у розмірі 1191,27 грн., оскільки даний перерахунок здійснений, у відповідності до наказу відповідача № 469/тр від 27 березня 2017р., яким позивача переведено з посади провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру університету, на посаду начальника юридичного відділу з 28 березня 2017р.

За березень 2017р. в Стоматологічному медичному центрі заробітна плата позивачу була нарахована та виплачена за всі робочі дні березня (22 робочі дні - 6552,0 грн.), тобто за повний місяць. В свою чергу, за березень 2017р. на посаді начальника юридичного відділу заробітна плата позивачу була нарахована та виплачена з 28 березня по 31 березня 2017р. Оскільки до бухгалтерії Стоматологічного медичного центру університету наказ № 469/тр про переведення позивача на посаду начальника юридичного відділу дійшов із запізненням, то у квітні 2017р. бухгалтерія зробила перерахунок заробітної плати позивачу, а саме утримувала нарахування зарплати за чотири робочі дні з 28 по 31 березня 2017р. в сумі 1191,27 грн. При цьому сторона відповідача наголошувала, що позивач не заперечував проти цього. В судовому засіданні позивач не міг пояснити суду, з яких правових підстав, він працюючи на посаді провідного юрисконсульта Стоматологічного медичного центру університету, в березні 2017р., і відпрацювавши не повний місяць (провідний юрисконсульт), у зв`язку з переведенням на іншу посаду (начальник юридичної служби), повинен отримати заробітну плату працівника, який відпрацював на посаді повний місяць.

Крім того, представник відповідача наголошувала, що у березні 2018р. було здійснено перерахунок заробітної плати позивачу у розмірі 1400,63 грн., у зв`язку з наявними відомостями в табелі обліку робочого часу позивача, за лютий 2018р. про 3 дні страйку, при цьому представник відповідача звертала увагу суду, що відповідальною особою за заповнення табелю обліку робочого часу був працівник юридичного відділу провідний юрисконсульт Грош М.П. Заповнений табель обліку підписав керівник структурного підрозділу, який на той час був саме позивач ОСОБА_1 .

На спростування доводів сторони відповідача про участь позивача у страйку, стороною позивача, протягом всього часу розгляду справи в суді належні і допустимі докази надані не були.

Як і не були спростовані доводи сторони відповідача, що у жовтні 2018р. було здійснено перерахунок у розмірі 1969,37 грн., у зв`язку з тим, що до бухгалтерії відповідача надійшов листок з тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_1 за період з 30 серпня 2018р. по 10 вересня 2018р., оскільки за серпень-вересень 2018р. позивачу по справі заробітна плата була нарахована у повному обсязі, то в жовтні 2018р. бухгалтерією здійснено перерахунок, тобто утримання заробітної плати за серпень 2 робочі дні - 848,87 грн., та за вересень 6 робочих днів - 1120,50 гри., і нараховані виплати за листком непрацездатності.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача № 3 про стягнення на його користь з відповідача безпідставно утримані з нарахувань заробітної плати суми в розмірі 4561,27 грн. є необґрунтованою, та до задоволення не підлягає, як і не підлягає до задоволення і похідна вимога про стягнення на користь позивача індексації в сумі 3014,22 грн.

Звертаючись до суду з вимогою № 4, позивач зазначав, що зі сторони відповідача, як роботодавця мало місце затримка виконання відповідачем рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2021р. по цивільній справі № 757/55435/18-ц, в частині негайного поновлення позивача, як працівника на роботі, а тому в силу положень ст. 236 КЗпП України, позивач вважає, що відповідач повинен йому сплатити середній заробіток у розмірі 9163,75 грн.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктами 2), 4) ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015р. у справі № 6-435цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019р. у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021р. у справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022р. у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023р. у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та багатьох інших).

Тобто законодавець передбачив обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, ст. 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (постанова Верховного Суду від 21 березня 2018р. у справі № 243/2748/16-ц).

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків (подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018р. у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020р. у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020р. у справі № 521/1892/18, від 16 лютого 2024р. у справі № 947/7076/22).

Законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений ст. 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити:

1) чи мала місце затримка виконання такого рішення,

2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі,

3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Так, в судовому засіданні, представник відповідача наголошувала, що про ухвалене Печерським районним судом м. Києва рішення від 15 березня 2021р. по цивільній справі № 757/55435/18-ц, відповідач дізнався лише 19 квітня 2021р.

Як встановлено судом, зазначене рішення суду від 15 березня 2021р. в Єдиному державному реєстрі судових рішень має загальний доступ - 29 березня 2021р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95820089), при цьому в судовому засіданні представник відповідача звертала увагу суду, що при проголошенні рішення суду, сторона відповідача присутня не була, Печерський районний суд м. Києва, надіслав зазначене рішення суду відповідачу лише 14 квітня 2021р., та воно було отримано відповідачем 19 квітня 2021р, а 20 квітня 2021р. відповідачем вже було видано наказ про поновлення позивача на роботі, на виконання зазначеного рішення суду першої інстанції.

При цьому, сторона відповідача звертала увагу суду, що 15 березня 2021р. проголошення рішення Печерським районним судом м. Києва, не здійснювалось, про що було відомо позивачу, який в своїй апеляційній скарзі на зазначене рішення суду наголошував, обґрунтовуючи відповідне клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду. Таким чином, відповідач вважає, що роботодавець діяв виключно в рамках чинного законодавства, а тому покладання на відповідача відповідальності за обставини, які виникли не з його вини суперечить принципам справедливості та рівності учасників процесу перед законом.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 4, оскільки протягом всього часу розгляду справи в суді, судом не встановлено, що зі сторони відповідача мала місце безпідставна затримка виконання зазначеного вище рішення Печерського районного суду м. Києва.

Звертаючись до суду з вимогою № 5, позивач зазначав, що відповідачем, як роботодавцем не було проведено з позивачем, як з працівником, який звільняється остаточного розрахунку, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 21 квітня 2023р. по день ухвалення судом рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За змістом ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, в день звільнення позивача, відповідач не провів з ним розрахунок по заробітній платі, враховуючи висновки суду про часткове задоволення вимоги №1.

При цьому, відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, в порушення ст. 129 Конституції України, ст. ст. 76-81 ЦПК України, стороною відповідача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу, на спростування вимог позивача № 1 щодо наявної суми заборгованості по заробітній платі у зазначений вище період часу.

Підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02 липня 2014р., №6-837цс15 від 23 грудня 2015р., визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою ст. 117 цього Кодексу.

В постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020р. у справі № 212/5797/15-ц зроблено висновок, що Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до ч 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015р. у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017р. у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Водночас, будь-яких доказів, які б спростовували вину відповідача, на якого покладено обов`язок своєчасності здійснення розрахунків з працівником, до справи не долучено.

Так, період затримки виплати сум, належних позивачу при звільненні, згідно заявлених вимог, з 21 квітня 2023р. по 20 квітня 2026р.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначення розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України в справі № 6-54цс11 від 12 січня 2012р., № 6-113цс16 від 27 квітня 2016р., № 6-259цс17 від 13 березня 2017р.

При цьому, 26 червня 2019р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016р. у справі за провадженням №6-113цс16 та прийшла до висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оцінюючи належність. допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлена вимога № 5, ґрунтується на вимогах закону і підлягає частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведених правових позицій, та часткове задоволення судом вимоги № 1, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку зі звільненим працівником по день подання даного позову у розмірі 5693,87 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,6 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст. ст. 36, 43 Конституції України; ст. ст. 21, 115, 116, 117, 232, 233, 235 КЗпП України; ст. 1, 26, 34, 42 Закону України «Про оплату праці»; ст. ст. 7, 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; ст. ст. 1-4 ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; Постановами Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», з змінами та доповненнями, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999р. № 13, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (код ЄДРПОУ 02010787, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 13) про стягнення заробітної плати; середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку зі звільненим працівником - задовольнити частково.

Стягнути з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 5693 /п`ять тисяч шістсот дев`яносто три/ грн. 87 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку зі звільненим працівником у розмірі 5693 /п`ять тисяч шістсот дев`яносто три/ грн. 87 коп.; судовий збір у розмірі 1073 /одна тисяча сімдесят три/ грн. 60 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 20 квітня 2026р.

Суддя: