Ухвала суду № 135825940, 16.04.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/1440/26

4-с/583/15/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Семенової О.С.,

за участю секретаря

судового засідання Гайдейчук К.В.,

учасників справи:

скаржника ОСОБА_1 ,

представника скаржника ОСОБА_2 ,

державного виконавця Морозової Є.М.,

боржниці ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Охтирка скаргу ОСОБА_1 на дії/ бездіяльність державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_3 ,

УСТАНОВИВ:

24 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Морозової Є.М. від 16 березня 2026 року про визначення / зміну/ місця побачення стягувача з дитиною, зобов`язати державного виконавця, на примусовому виконанні в якого перебуває виконавче провадження № 75450127 ОСОБА_4 , вчинити дії, а саме винести постанову про визначення місця проведення виконавчих дій, яке забезпечує реальне виконання рішення суду з урахуванням встановлених обставин, а саме у приміщенні ОМЦКД «Кнєжа» за адресою: вул. Паркова, 2-А або за його місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до судового рішення та діяти відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», забезпечити реальне виконання судового рішення та вжити всіх передбачених законом заходів для усунення перешкод в його виконанні.

Свою скаргу мотивує тим, що в Охтирському відділі державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває на виконанні виконавчий лист № 583/338/23, виданий 01 липня 2024 року на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, за якою ОСОБА_1 визначено способи участі у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: з моменту набрання рішенням суду законної сили протягом 2 х місяців - кожної середи та суботи з 15.00 год. до 18.00 год. у присутності матері дитини ОСОБА_3 за місцем проживання дитини або в місцях загального відпочинку та дозвілля чи за домовленістю між батьками дитини; після 2-х місяців з дати набрання рішенням суду законної сили - кожної середи та суботи з 15.00 до 18.00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_3 в місцях загального відпочинку та дозвілля, з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з покладанням на ОСОБА_1 обов`язку повернути дитину до матері; визначити побачення ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_5 в день її народження ІНФОРМАЦІЯ_1 з можливістю привітати дитину з 08.00 до 12.00 год. кожного року; необмежене право спілкування ОСОБА_1 особисто з донькою ОСОБА_5 шляхом телефонного та інтернет зв`язку у зручний для дитини час.

Державний виконавець Морозова Є.М. 16 березня 2026 року винесла постанову про визначення місця його побачення з дитиною, якою задовольнила заяву боржниці ОСОБА_3 та перенесла виконання судового рішення на адресу: АДРЕСА_2 , територія міського парку ОМЦКД «Кнєжа».

Вважає цю постанову такою, що суперечить суті рішення суду, перешкоджає виконанню судового рішення, не відповідає вимогам закону та порушує його права, виходячи з такого.

Визначене місце є фактично неефективним та унеможливлює виконання судового рішення, так як проведення виконавчих дій на відкритій території за адресою: АДРЕСА_2 , протягом тривалого часу / понад 2 роки/ не призвело до його виконання, фактично передача дитини не відбувається, оскільки боржниця перешкоджає цьому, закриваючи її собою, дитина перебуває поряд з боржницею або третіми особами, реального відокремлення дитини для виконання рішення не відбувається, тому проведення виконавчих дій в цьому місці мають формальний характер та не спрямовано на реальне виконання рішення суду.

Виконавцю було відомо про неефективність цього місця, саме ці обставини стали підставою для звернення до суду, за результатами якого було встановлено неправомірну бездіяльність державного виконавця. Державний виконавець, усвідомлюючи неможливість виконання рішення суду в таких умовах, повторно визначила те саме місце, що свідчить про ігнорування висновків суду, відсутність реальних заходів, формальний підхід до виконання.

Виконавцем порушено обов`язок забезпечити реальне виконання рішення відповідно до ст. 18, ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», так як не усунув обставини, що перешкоджають виконанню, не забезпечив передачу дитини, повторно визначив неефективне місце.

Рішенням суду прямо передбачено можливість проведення зустрічей за місцем його проживання, що свідчить про те, що суд вже визнав таку адресу допустимою. Однак державний виконавець без належного обґрунтування не визначив це місце виконання та обрав місце, яке довело свою неефективність.

Повторне визначення місця виконання, яке вже протягом тривалого часу не забезпечує передачу дитини, фактично створює умови для ухилення боржниці, унеможливлює виконання рішення, порушує його право на реалізацію судового рішення.

Порушення принципу обов`язковості судового рішення, його виконання не забезпечується, а дії виконавця сприяють його подальшому невиконанню.

Фактичне виконання рішення у приміщенні та безпідставна зміна місця після цього обґрунтована тим, що в нього є докази у виді відео фіксації, які підтверджують, що під час проведення виконавчих дій у приміщенні ОМЦКД «Кнєжа» виконання рішення суду фактично відбувалося, зокрема, завдяки організації проведення виконавчих дій у приміщенні та застосування належного механізму передачі дитини, боржниця залишала приміщення, після чого він мав можливість залишитися з дитиною та реалізувати своє право на спілкування відповідно до судового рішення. Незважаючи на присутність інших осіб, саме проведення виконавчих дій у приміщенні створювало реальні умови для виконання рішення суду, на відміну від відкритої території, де передача дитини фактично не відбувалася. Після того, як виконання рішення суду у приміщенні почало фактично відбуватися, боржниця ОСОБА_3 подала заяву про зміну місця проведення виконавчих дій, що свідчить про її небажання виконувати рішення суду в умовах, де його виконання є реальним. Ним було подано заяви про залишення місця проведення виконавчих дій у приміщенні ОМЦКД «Кнєжа», про визначення місця проведення виконавих дій за його адресою, що прямо визначено у рішенні суду. Однак державний виконавець без належного обґрунтування причин відмови у задоволенні його заяв та без належного мотивування прийнятого рішення задовольнив заяву боржниці.

Такі дії державного виконавця прямо суперечать меті виконавчого провадження, яка полягає у забезпеченні реального та своєчасного виконання судового рішення, а не формальному проведенню виконавчих дій без досягнення їх результату та призвели до припинення механізму, який почав забезпечувати виконання рішення суду, що є неприпустимим та свідчить про відхід від основних принципів вико навченого провадження, визначених законом.

10 квітня 2026 року від боржниці ОСОБА_3 надійшло заперечення на скаргу, в якому вказала, що вона не ухиляється від виконання судового рішення щодо зустрічі дитини з батьком ОСОБА_1 у визначений час та місце, що підтверджено матеріалами виконавчого провадження, актами державного виконавця та іншими доказами. Постанова державного виконавця від 16 березня 2026 року про визначення місця проведення виконавчих дій є законною, обґрунтованою та прийнятою з урахуванням конкретних обставин справи, а саме медичного та психологічного стану дитини, фактичних обставин проведення зустрічі, її заяви як матері. Визначене місце проведення виконавчих дій територія міського парку ОМЦКД «Кнєжа» повністю відповідає змісту судового рішення як місце загального відпочинку та дозвілля, є відкритим, безпечним та знайомим для дитини середовищем. Твердження скаржника про невідповідність визначеного місця змісту рішення суду є безпідставним. Рішення суду прямо передбачає можливість проведення зустрічей у місцях загального відпочинку та дозвілля або за домовленістю між батьками, а визначення адреси стягувача сформульовано як можливість, а не обов`язок.Таким чином вважає, що наполягання скаржника на проведенні зустрічей виключно за його місцем проживання фактично є спробою змінити порядок виконання судового рішення, що є неприпустимим у межах виконавчого провадження. При цьому наголошує, що для дитини місце проживання стягувача є незнайомим та викликає тривогу, разом з тим, ключовою обставиною є не саме місце проведення зустрічей, а психологічний стан дитини. Дитина не проживала зі стягувачем, не має з ним емоційного зв`язку, не спілкувалася з ним раніше належним чином та фактично боїться його. В зв`язку з цим будь-які спроби примусового спілкування, незалежно від місця його проведення, викликають у дитини стрес, страх та психологічне напруження. Твердження скаржника про те, що саме місце поведення виконавчих дій є причиною невиконання рішення суду, не відповідає дійсності, оскільки проблема полягає у ставленні дитини до стягувача та її психологічній реакції, а не у локації.

Твердження скаржника про те, що вона перешкоджає виконанню рішення суду, є необґрунтованим та не підтвердженим доказами, вона як мати систематично забезпечувала присутність дитини на зустрічах, прибувала разом з дитиною у визначене державним виконавцем місце та час, не чинила перешкод у спілкуванні, забезпечує дитину необхідними умовами. Водночас поведінка дитини, її небажання контактувати зі стягувачем або перебувати у замкнутому приміщенні без матері обумовлені її віком, станом здоров`я та психологічною реакцією і не можуть ставитись їй у провину. Саме тому проведення виконавчих дій у відкритому, знайомому для дитини середовищі, де вона має контроль над ситуацією, є необхідним для забезпечення її безпеки, психологічного комфорту та дотримання її прав.

Дитина є особою з інвалідністю, хворіє на цукровий діабет, в зв`язку з чим емоційний стрес може спричиняти різкі коливання рівня цукру в крові та становити реальну загрозу її здоров`ю. Перебування у закритому приміщенні, особливо в умовах психологічного тиску або обмеження свободи пересування, викликає у дитини страх та може призвести до погіршення її стану. Закриті приміщення створюють підвищений ризик інфекційних захворювань, що э небезпечним для дитини з таким діагнозом. Запропонований скаржником механізм виконання судового рішення фактично передбачає примусове утримання дитини у замкнутому просторі або проведення зустрічей у незнайомому для неї місці, що створює психологічний тиск та не відповідає її інтересам. Такий підхід не може вважатися ефективним способом виконання рішення суду та не відповідає інтересам дитини, створює психологічний тиск, стрес та можливу небезпеку для її здоров`я.

Виконання рішення ускладнюється не місцем проведення зустрічей, а поведінкою самого скаржника та об`єктивним психологічним станом дитини. Визначене державним виконавцем місце, відкрита територія парку, є найбільш небезпечним та комфортним варіантом, який мінімізує стрес для дитини, забезпечує доступ до свіжого повітря та не створює умов для ізоляції чи примусу. Небажання дитини спілкуватися зі стягувачем не може розцінюватися як невиконання нею судового рішення, примушування дитини до спілкування з особою, яка викликає в неї страх, є формою психологічного тиску та суперечить її найкращим інтересам.

Вважає, що скаржником не доведено незаконності постанови державного виконавця, порушення норм закону або порушення його прав саме внаслідок визначення місця проведення виконавчих дій, фактично його скарга зводиться до незгоди з прийнятим рішенням, що не є підставою для його скасування. Просить суд відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 та залишити оскаржувану постанову державного виконавця від 16 березня 2026 року без змін з урахуванням інтересів та безпеки дитини / а.с. 28-30/.

13 квітня 2026 року від державного виконавця Морозової Є.М. надійшло заперечення на скаргу, в якому вказала, що скарга є необґрунтованою, побудованою на довільному тлумаченню норм права та фактичних обставин виконавчого провадження, спрямована на підміну порідку виконання рішення суду на вигідний скаржнику спосіб. Виконавчий документ передбачає декілька можливих варіантів місця побачення з дитиною, зокрема, у місцях загального відпочинку та з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання та реєстрації стягувача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому суд не визначив пріоритетності жодного з цих варіантів. Фактично скаржник наполягає на визначенні єдиного способу виконання у приміщенні або за місцем свого проживання, що є спробою зміни виконання рішення суду поза межами, передбаченими законом. Такі вимоги можуть бути вирішені виключно судом у порядку зміни способу і порядку виконання рішення, а не шляхом оскарження дій державного виконавця. Визначення місця виконання є дискреційним повноваженням виконавця.

Керуючись ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», 21 січня 2026 року державним виконавцем винесено вимогу вих. № 2676 про необхідність сторонам виконачого провадження прибути до відділу ДВС 26 січня 2026 року на 10-00 год для встановлення місця проведення виконавчих дій у зв`язку із надходженням заяви стягувача, яку направлено їм на електронні адреси.

26 січня 2026 року ОСОБА_3 подала заяву до відділу вих. № 659 про вчинення дій щодо перебачі дитини за місцем її фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

27 січня 2026 року державним виконавцем було винесено постанову за вих. № 3551 про визначення місця побачення стягувача з дитиною в приміщенні КЗ «Охтирський міський центр культури і дозвілля « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_2 та направлено сторонам виконавчого провадження на електронні пошти. Така зміна місця проведення виконавчих дій була у зв`язку з погіршенням погодних умов в інтересах дитини для запобігання захворювань, оскільки дитина має інвалідність. Разом з тим законом надано державному виконавцю право самостійно визначати порядок та спосіб виконання рішення в межах, визначених виконавчим документом. Оскільки виконавчий документ не містить конкретного визначення місця, то виконавець правомірно визначив його самостійно. Втручання суду у такі повноваження можливо лише у випадку очевидної незаконності, яка в цьому випадку відсутня.

Твердження скаржника про ефективність виконання в приміщенні є маніпулятивним, вважає, що має місце фактичне виконання рішення суду. Однак такі обставини не підтверджують системного та належного виконання, виконавче провадження передбачає стабільний та передбачуваний механізм виконання, а не ситуативні випадки.

При визначенні місця проведення виконавчих дій державним виконавцем враховано заяву стягувача, яка містить обґрунтовані відомості про стан здоров`я дитини, яка має інвалідність та діагноз цукровий діабет, тому потребує уникнення стресових ситуацій та можливість перебувати на свіжому повітрі, а не в закритому приміщенні. Визначення нейтральної території відповідає інтересам дитини, пріоритет інтересів дитини є визначальним у подібних правовідносинах. Натомість визначення місця проживання стягувача як місця виконання рішення суду фактично ставить боржника у нерівні умови.

Невиконання рішення зумовлене поведінкою сторін, а не діями виконавця. Скаржник фактично ототожнює відсутність бажаного для нього результату з протиправністю дій виконавця, водночас державний виконавець організовує процес виконання, але не може примусово сформувати поведінку сторін поза межами передбачених законом заходів. Саме поведінка сторін / у тому числі конфліктна/ є визначальним фактором складності виконання, а не місцем його проведення.

Посилання на попередню ухвалу суду є не релевантним, так як вона стосується іншого предмету постанови про визначення місця свідчать про здійснення активних дій виконавцем, також попередня оцінка суду не означає автоматичну незаконність подальших рішень. Скарга фактично спрямована на тиск державного виконавця, її зміст свідчить про незгоду скаржника не з порушенням закону, а з прийняттям рішення не на його користь. Таке використання механізму оскарження суперечить його призначенню. Вважає, що постанова державного виконавця винесена в межах його повноважень, відповідає виконавчому документові, не порушує прав скаржника та спрямована на організацію виконання рішення, підстави для її скасування відсутні. Просить відмовити у задоволенні скарги та визнати дії державного виконавця правомірними.

В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 , та його представник, адвокат Собина П.М., вимоги скарги підтримали, просили задовольнити.

Державний виконавець Морозова Є.М. та боржниця ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечили проти задоволенні скарги та підтримали свої письмові заперечення.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов такого висновку.

В судовому засіданні встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні установлено, що в Охтирському відділі державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває на виконанні виконавчий лист № 583/338/23, виданий 01 липня 2024 року на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, за якою ОСОБА_1 визначено способи участі у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: з моменту набрання рішенням суду законної сили протягом 2 х місяців - кожної середи та суботи з 15.00 год. до 18.00 год. у присутності матері дитини ОСОБА_3 за місцем проживання дитини або в місцях загального відпочинку та дозвілля чи за домовленістю між батьками дитини; після 2-х місяців з дати набрання рішенням суду законної сили - кожної середи та суботи з 15.00 до 18.00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_3 в місцях загального відпочинку та дозвілля, з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з покладанням на ОСОБА_1 обов`язку повернути дитину до матері; визначити побачення ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_5 в день її народження ІНФОРМАЦІЯ_1 з можливістю привітати дитину з 08.00 до 12.00 год. кожного року; необмежене право спілкування ОСОБА_1 особисто з донькою ОСОБА_5 шляхом телефонного та інтернет зв`язку у зручний для дитини час.

11 березня 2026 року ОСОБА_1 подав до Охтирського ВДВС в Сумській області заяву про зміну місця виконання, а саме побачення з дитиною за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , так як це місце визначено в судовому рішенні / а.с. 9-11/.

16 березня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву до Охтирського ВДВС в Сумській області про зміну місця виконання, в якій просив залишити місце виконання судового рішення за адресою: АДРЕСА_2 / а.с. 6/.

Постановою державного виконавця від 16 березня 2026 року визначено місцем проведення виконавчих дій відповідно до виконавчого листа № 583/338/23 від 01 липня 2024 року, в якому вказано, що після двох місяців з дати набрання рішенням суду законної сили способом участі у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 кожної середи та суботи з 15-00 год до 18-00 год без присутності матері ОСОБА_3 в місцях загального відпочинку та дозвілля з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням на нього обов`язку повернути дитину матері територію міського парку ОМЦКД «Кнєжа» за адресою: АДРЕСА_2 / а.с. 12-13/.

З цієї постанови державного виконавця слідує, що 16 березня 2026 року відбулася зустріч у відділі ДВС з боржником та стягувачем щодо вирішення питання про встановлення місця проведення виконавчих дій, сторони виконавчого провадження подали заяви про місце проведення зустрічі дитини з батьком. ОСОБА_1 просив визначити це місце за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 просила повернути місце зустрічі на відкрите громадське місце - парк / територія міського парку ОМЦКД «Кнєжа» в м. Охтирка, вул. Паркова, 2-А. Попередня зміна місця проведення виконавчих дій була в зв`язку з погіршенням погодних умов.

21 березня 2026 року було складено акт державного виконавця о 15 год 00 хв за адресою: в м. Охтирка, вул. Паркова, 2-А, в якому вказано про те, що під час проведення виконавчих дій були присутні старший державний виконавець Морозова Є.М., стягувач ОСОБА_1 , боржниця ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_6 . Представники органу опіки та піклування, психолог не прибули, хоча були повідомлені належним чином. ОСОБА_3 передала дитину, але дитина відмовилася, пішла за матір`ю. ОСОБА_3 повторно залишила дитину, але дитина відмовилася, пішла за матір`ю. ОСОБА_1 підійшов до дитини, дитина тікає. ОСОБА_3 знову залишає дитину, але дитина пішла за нею. 0 15 год 09 хв. ОСОБА_1 попросив закінчити проведення виконавчих дій, о 15 год 12 хв ОСОБА_1 пішов. Будь-якого примусу до дитини не було застосовано. Виконання рішення суду у вказаний час стало неможливим з об`єктивних причин, які не залежать від державного виконавця. При проведенні виконавчих дій був присутній працівник поліції. Акт підписаний державним виконавцем та поліцейським / а.с. 7/.

Скаржником було надано відео, яке було перегляне в судовому засіданні, з якого слідує, що

07 березня 2026 року в приміщенні «Кнєжа» прибув ОСОБА_1 , прийшла ОСОБА_3 з дитиною, яка не хотіла заходити у приміщення, потім ОСОБА_3 завела дитину, сама вийшла, не захотіла підходити до ОСОБА_1 , кричала : «Я тебе не навиджу», відбігла на іншу сторону, 21 березня 2026 року на вулиці в парку ОСОБА_3 привела дитину, сама пішла, дитина побігла за нею, до ОСОБА_1 відмовилася підходити, кричала: «Я не хочу з тобою залишатися» / а.с. 16/.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частинами 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Частиною 8 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлене сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).

У справі «Вишняков проти України» (рішення від 24 липня 2018 року) ЄСПЛ зазначено, що відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. Суд зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів.

Суд вважає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).

Так, скаржник посилається на те, що державний виконавець безпідставно змінила місце проведення виконавчих дій з приміщення ОМЦКД «Кнєжа» на відкриту територію парку та не визначила місце зустрічі за місцем його проживання.

Так з судового рішення слідує, що ОСОБА_1 визначено побачення з дитиною кожної середи та суботи з 15-00 год до 18-00 год без присутності матері в місцях загального відпочинку та дозвілля, з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання і реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Слід відмітити, що місцями загального відпочинку та дозвілля є спеціально облаштована територія / парк, сквер, пляж, зона відпочинку/ призначена для вільного доступу населення з метою рекреації, оздоровлення, розваг та культурного спілкування. Ці зони включають озеленені простори, водні об`єкти та інфраструктуру / лави, доріжки/, де проводять вільний час.

Таким чином державний виконавець визначила місце зустрічей скаржника з дитиною відповідно до судового рішення.

Визначене судовим рішенням можливе місце зустрічі за місцем проживання скаржника в даному випадку правомірно не було визначено державним виконавцем. Як встановлено в судовому засіданні дитина не бажає спілкуватися з батьком, не має з ним зв`язку, гостро реагує на нього /кричить, плаче/, тому залишення дитину один на один з батьком за місцем його проживання може негативно вплинути на її психологічний стан.

Як вказав Верховний суд в своїй постанові від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, що Конституцією України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).

Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" № 2402-ІІІ від 26 квітня 2001 року передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Відповідно до Постанови Верховного Суду виконання рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а.

Відповідно до статті 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

При вирішенні скарги суд звертає увагу на ту обставину, що інтереси дітей мають бути вищими за будь-які інші інтереси.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Між інтересами дитини і інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою і важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Разом з цим, вживаючи заходи, направлені на примусове виконання судового рішення, державний виконавець в силу норм Закону України «Про виконавче провадження» позбавлений можливості вживати заходи примусу до малолітніх дітей, забезпечуючи можливість батька на зустрічі та спілкування з ними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що під час примусового виконання вказаного виконавчого провадження, державним виконавцем були вжиті передбачені Законом заходи щодо примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиненні виконавчі дії, які проводилися на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, а тому в задоволенні скарги має бути відмовлено.

Керуючись ст.ст. 4, 18, 260-261, 447, 450, 451 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/ бездіяльність державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Сумського Апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст ухвали складено 20 квітня 2026 року.

Скаржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканець АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Боржниця: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканка АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Охтирський відділ державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, юридична адреса: м. Охтирка Сумської області, вул. Снайпера, буд 3, ЄДРПОУ 34802639.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області О.С. Семенова