Ухвала суду № 135825891, 15.04.2026, Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/2813/25

2/579/246/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

15 квітня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді - Моргуна О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчий центр до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Споживчий центр звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором № 29.01.2024-100002671 від 30.01.2024 року в розмірі 21780 грн., з тих підстав, що відповідач добровільно не виконала зобов`язання за кредитним договором.

Сторони в судове засідання не з`явилися, в письмовій заяві, яка міститься в матеріалах справи, позивач просить закрити провадження у справі у зв`язку з добровільною сплатою заборгованості відповідачем , у зв`язку з відсутністю предмету спору. Просить повернути ТОВ Споживчий центр сплачений судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп., справу розглядати у відсутності представника ТОВ Споживчий центр (а.с. 6, 51).

З аналізу заяви позивача випливає, що останній відмовляється від позовних вимог саме у зв`язку з їх задоволенням у повному обсязі відповідачем.

На розсуд суду предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Судом встановлено, що предмет спору існував на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі.

Заяву позивача суд розцінює як втрату інтересу до позову , небажання підтримувати позовні вимоги , фактично як відмову від позову, унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Ураховуючи принцип превалювання змісту (суті) заяви над її формою суд доходить висновку, що позивач у своїй заяві саме відмовляться від позову (не підтримує своїх вимог) унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Суд приймає указану відмову від позову, оскільки будь-яких підстав зробити протилежний висновок у суду не має.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Підстав для не прийняття відмови від позову судом не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

З урахуванням викладеного відсутні правові підстави для повернення позивачеві судового збору з державного бюджету.

Отже, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання позивача про закриття провадження у справі, а саме прийняти його відмову від позову унаслідок задоволення його вимог відповідачем після пред`явлення позову.

Інші доводи позивача не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись п.4 ч.1 ст.255, ст.ст. 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчий центр до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

У поверненні судового збору позивачеві з державного бюджету відмовити.

Роз`яснити, що відповідно до ч. 3 ст.142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Роз`яснити сторонам, що відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали суду складено 20 квітня 2026 року.

СуддяО. В. Моргун