Рішення № 135813829, 20.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року м. Київ № 640/2845/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.05.2022 прийнято справу №640/2845/22 до провадження судді Костенко Д.А., визначено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/2845/22 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/2845/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.

03.11.2025 матеріали справи були фактично передані судді Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято до провадження адміністративну справу, постановлено здійснювати розгляд справи одноособово суддею Лисенко В.І. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що спірне рішення про неуспішне проходження атестації прийнято на хибних, необґрунтованих та бездоказових висновках Кадрової комісії, відтак таке є неправомірним та підлягає скасуванню. З цих підстав позивач просить позов задовольнити.

Офіс Генерального прокурора позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за результатами проведеної співбесіди Кадровою комісією з`ясовано обставини, які свідчать про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора. Згідно з приписами пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою для його звільнення із займаної посади. За наведених обставин відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Кадрова комісія Офісу Генерального прокурора не скористалася своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направила, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач направив відповідь на відзив, в якому наголосив на безпідставності висновків Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, що призвели до прийняття оскаржуваного рішення.

Офіс Генерального прокурора подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому викладені спростування щодо тверджень позивача.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

За результатами співбесіди із ОСОБА_1 членами Комісії прийнято рішення від 05.12.2019 № 10 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2086ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 640/25178/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано рішення п`ятої кадрової комісії від 05.12.2019 № 10 про неуспішне проходження прокурором атестації та наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2086ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу Генеральної прокуратури України з 24.12.2019. Поновлено його в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 355919,15 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 апеляційні скарги позивача та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній та резолютивних частинах. Поновлено ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу та стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 354391,60 грн.

Наказом Генерального прокурора від 25.02.2021 № 170ц позивача поновлено на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Відповідно до п. 7 Закону № 113-ІХ та п. 3-2 Порядку № 221 ОСОБА_1 включено до графіку проходження прокурорами Генеральної прокуратури співбесіди на 20.12.2021.

За результатами проходження співбесіди, 20.12.2021 кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України прийняла рішення № 5 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

На підставі вказаного рішення кадрової комісії, наказом Генерального прокурора від 19.01.2022 № 39ц позивача звільнено із 21.01.2022 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації відповідно до пп. 2 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що у Комісії за результатами співбесіди виникли обґрунтовані підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.

Вважаючи рішення кадрової комісії від 20.12.2021 № 5 та наказ від 19.01.2022 № 39ц протиправними, а своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини третьої цієї статті Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:

1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;

2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;

3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;

4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

Нормами п. п. 9, 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Згідно з п. 11, пп. 7, 8 п. 22 розділу ІІ Закону № 113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур, що утворюються як органи забезпечення проведення атестації прокурорів.

Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Відповідно до пункту 13 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Пунктом 14 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

В силу приписів пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.

У відповідності до пунктів 2-5 Розділу I Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктами 6-10 Розділу I Порядку №221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді.

Заява підписується прокурором особисто.

Згідно з пунктом 11 Порядку №221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою.

Як встановлювалось судом вище та не заперечується сторонами, позивачем на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору подано у визначений строк заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

З огляду на це, останнім надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ. Така згода є усвідомлення наслідків неуспішного проходження атестації.

Суд зазначає, що подача позивачем заяви встановленої форми свідчить про його повну обізнаність із порядком проведення атестації та добровільну згоду на звільнення у разі її неуспішного проходження, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.10.2021 № 280/25298/19 та № 420/4196/20.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 вважає протиправним Порядок проходження прокурорами атестації внаслідок втручання суб`єкта владних повноважень в особисті права та свободи шляхом написання заяви встановленої форми без можливості відступу від неї з метою захисту прав та інтересів прокурора.

Разом з тим, суд не погоджується з обґрунтованістю таких тверджень позивача з огляду на наступне.

Пунктом 10 розділу ІІ Закону № 113-ІХ викладені вимоги щодо змісту заяви, яка повинна містити:

- про переведення на посаду прокурора;

- намір пройти атестацію;

- згоду на обробку персональних даних;

- згоду на застосування процедур атестації;

- згоду на застосування умов проведення атестації.

Так, подання прокурором заяви визначеного змісту та форми є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення правовідносин щодо проходження прокурорами атестації.

Така згода є свідченням усвідомлення прокурором про можливі наслідки неуспішного проходження атестації, а саме, звільнення, яке передбачено Законом № 113-ІХ.

Подача заяви є вольовою дією, і заради її оцінки з точки зору правових норм необхідне об`єктивоване вираження волі, що доступна для зовнішнього сприйняття.

Вимоги Закону № 113-ІХ щодо форми і змісту заяви про переведення на посаду прокурора (набору обов`язкових елементів) є відображенням точного вираження волі відносно процедури переведення та атестації.

При цьому, процедура та умови проведення атестації визначені Порядком № 221, яким безпосередньо визначено й форму та зміст заяви, порядок її подачі. Зазначений Порядок станом на час судового розгляду є чинним та протиправним не визнавався, дію його також не зупинено.

Отже, суд наголошує, що подання заяви є правом прокурора, а не обов`язком, а оскарження умов її подання не може свідчити про протиправність дій з боку правоохоронного органу.

При цьому, держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів і виборів на державні посади. Вказане випливає, зокрема, зі ст. 7 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18.10.2006.

У п. 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.12.2008 № 1165 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

Крім того, втручання у приватне життя у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України, а тому за умови чинності Закону № 113-ІХ та відсутності рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону № 113-ІХ, забезпечено баланс між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та його приватним інтересом на продовження служби в органах прокуратури без проходження процедури атестації.

Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 № 1-в/2016.

Суд вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин Конституційним Судом України рішення щодо визнання неконституційними Закону № 113-ІХ чи окремих його положень не було ухвалено та правову оцінку нормам, вказаним у позовній заяві, не було надано.

Позаяк, вказаний закон прийнято належним суб`єктом у спосіб та у межах наданих йому повноважень. У зв`язку із цим порядок та умови атестації прокурорів однакові для всіх прокурорів та ґрунтуються на вимогах Закону № 113-ІХ, Порядку № 221, а тому процедура атестації була проведена без будь-яких дискримінаційних ознак.

Пунктом 6 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація включає такі етапи:

складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестації, а саме іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Пунктом 13 розділу ІІ Закону № 113-IX передбачено таку обов`язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. У зв`язку із цим ОСОБА_1 було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до пункту 1, 2, 4 Розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки.

Пунктами 8-11 розділу IV Порядку №221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Згідно з пунктами 12-16 Розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій.

Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття

Отже, зі змісту вказаних норм слідує, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення його з посади.

Як зазначено вище, за результатами проходження співбесіди, 20.12.2021 кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України прийняла рішення № 5 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Змістовний аналіз цього рішення свідчить про те, що причинами для його прийняття стали висновки комісії про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора.

Так, за результатами перевірки відповідності прокурора критеріям доброчесності та професійної етики Кадрова комісія Офісу Генерального прокурора виявила невідповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за критерієм невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності Кадрова комісія виходила з того, що ОСОБА_1 під час роботи слідчим прокуратури допустив грубі порушення порядку обліку та зберігання речових доказів, зокрема шляхом невнесення вилученого майна до відповідних книг та передачі його стороннім особам без належного оформлення, а також продемонстрував неналежне ставлення до виконання процесуальних обов`язків, надавши у суді суперечливі свідчення та визнавши факт підписання власного протоколу допиту без ознайомлення з його змістом, що у сукупності викликає обґрунтований сумнів у його здатності діяти виключно у межах закону.

Під час розгляду даної справи дослідженню та оцінці підлягають висновки Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора, з приводу чого суд зазначає таке.

Кожен прокурор повинен дотримуватися високих стандартів професійної підготовки та етичної поведінки як під час виконання службових обов`язків, так і у повсякденному житті. Робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов`язків працівників прокуратури є більш суворими і вимагають від них додержуватись та поважати вимоги закону.

Вказане зумовлюється статусом прокурора та необхідністю сприяти підвищенню авторитету прокуратури у суспільстві. Згідно з п. 51 Висновку Консультативної ради європейських прокурорів № 13 (2018), повага до верховенства права зумовлює високі етичні стандарти у поведінці прокурорів та суддів, як під час, так і за межами виконання службових обов`язків, що дозволяє створити у суспільстві довіру до правосуддя. Прокурори діють від імені людей і в інтересах суспільства. Тому вони повинні завжди підтримувати особисту доброчесність і діяти відповідно до закону.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів від 27.04.2017, передбачено, що прокурор при виконанні службових обов`язків має бути незалежним від будь-якого впливу, тиску чи втручання в його професійну діяльність, зобов`язаний активно, у визначений законодавством спосіб протистояти спробам посягання на його незалежність. У прийнятті конкретних рішень він повинен бути самостійним, керуватися вимогами закону, морально-етичними принципами професії, відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних інтересів, політичного впливу, тиску з боку громадськості та засобів масової інформації (ст. 7).

Прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (ст. 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (ст. 16), прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (ст. 19).

Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації "Судді та прокурори в демократичному суспільстві" прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов`язків.

Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя

Чинне законодавство не містить визначення поняття "доброчесність", яке використовується у процедурі атестації прокурорів.

Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №600/1450/20-а.

Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

Судом встановлено, що спірне рішення кадрової комісії обґрунтовано тим, що витрати близької особи прокурора (мати дружини), у період, коли він займав посади в органах прокуратури, на придбання автотранспортних засобів та нерухомого майна (в тому числі автомобіль та земельну ділянку, якими прокурор та його дружина користувалися або продовжують користуватися), очевидно не відповідають офіційним доходам таких близьких осіб прокурора.

Вказані висновки кадрової комісії ґрунтуються на наступних фактичних обставинах.

ОСОБА_2 , яка є матір`ю дружини ОСОБА_1 , у 2015 році придбала автомобіль Toyota Corolla (2013 року випуску) за 422000 грн. Згодом цим автомобілем користувалася дружина прокурора.

Крім того, ОСОБА_2 у 2016 році придбала за 55000 грн земельну ділянку площею 0,551 га у с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області. У подальшому прокурор на цій земельній ділянці збудував будинок для своєї родини.

Також ОСОБА_2 у 2019 році придбала на аукціоні в США автомобіль Nissan Rogue (2017 року випуску) за 10000 доларів США, здійснила за свій рахунок транспортування його в Україну, та оплатила необхідні ремонтні послуги.

Окрім цього, ОСОБА_2 у 2016 році придбала за 233472 грн квартиру у с. Софіївська Борщагівка (Київська область) площею 40,6 кв.м.

На співбесіді прокурор пояснив, що ОСОБА_2 здійснила придбання вказаних активів за рахунок власних заощаджень. Однак це твердження спростовується тим, що, як випливає із матеріалів атестації, у період з 1998 по 2021 роки офіційні доходи ОСОБА_2 склали 41300 грн, а її чоловіка ( ОСОБА_3 ) - 73531 грн.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не підтвердив документальне походження коштів, за які здійснено купівлю майна, що перебуває у його користуванні та його дружини, а також належить близьким родичам, Комісія встановила обґрунтований сумнів щодо повноти декларування майна та коштів, що вказує про наявність підстав для висновків про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної прокурора.

Щодо доводів позивача в частині проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації виключно Національним агентством з питань запобігання корупції, як необхідної умови для реалізації кадровою комісію повноважень, наданих їй Законом №113-ІХ та Порядком №221 суд виходить з такого.

Наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

Так, встановлений Законом України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII "Про запобігання корупції" порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 02 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а, від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20, від 18 листопада 2021 року у справі №640/1598/20, від 01 грудня 2021 року у справі №640/26041/19.

Враховуючи викладене, суд зазначає про помилковість доводів позивача щодо необхідності проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації Національним агентством з запобігання корупції, як необхідної умови для реалізації кадровою комісію наданих їй Законом №113-ІХ та Порядком №221 повноважень із виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Крім того, спірне рішення Комісії, також, обґрунтовано наступним.

Під час роботи на посаді слідчого прокуратури у 2015-2016 роках ОСОБА_1 допустив грубі порушення порядку зберігання та обліку речових доказів.

Зокрема, під час проведення щонайменше 18 обшуків він не вносив відомості про вилучене майно та грошові кошти до книги обліку, не передавав гроші на депозитні рахунки, а самовільно передавав вилучене майно (комп`ютерну техніку, документи тощо) невідомим особам без належного документального оформлення.

Крім того, як вбачається з матеріалів атестації, він не проводив необхідних оглядів та експертиз вилученого майна, оплачував його зберігання власними коштами та передав матеріали провадження іншому органу без самих речових доказів.

Окрім вказаного, за результатами проведеної співбесіди членами комісії встановлено, що позивач в якості прокурора продемонстрував неналежне ставлення до виконання процесуальних обов`язків та вимог Кримінального процесуального кодексу України, оскільки під час допиту у Вищому антикорупційному суді він надав свідчення, які прямо суперечили його попереднім показанням на стадії досудового слідства. ОСОБА_1 визнав, що підписав протокол власного допиту, не ознайомившись належним чином з його змістом, на підстав чого кадрова комісія дійшла висновку про наявність підстав для обґрунтованого сумніву в його професійній компетентності.

Тобто, вищенаведені дії ОСОБА_1 є такими, що суперечать професійній етиці, ставлять під сумнів його незалежність та готовність діяти виключно у рамках закону та в інтересах суспільства.

Суд погоджується з мотивами викладеними у рішенні комісії, яка правильно застосувала чинні норми права до встановлених фактів, з урахуванням пояснень позивача, не допускаючи свавільного використання своїх дискреційних повноважень.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування спірного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивача незаконними відсутні.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин дійшов висновку, що кадрова комісія діяла виключно в межах своєї компетенції, встановленої спеціальним законом, оцінивши тільки ті факти, які можуть свідчити про наявність обґрунтованих підстав для висновків про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора.

Встановлені під час перевірки факти та обставини мають значення виключно для прийняття рішень у межах компетенції кадрової комісії, які, в свою чергу, під судового розгляду справи не були спростовані позивачем на підставі належних та допустимих доказів.

Стосовно доводів позивача про порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрової комісії, суд зазначає, що визначення її складу є дискреційним повноваженням Генерального прокурора, а відсутність заперечень та відводів з боку позивача під час співбесіди та той факт, що правомірність створення комісії не є предметом цього спору, свідчать про безпідставність таких тверджень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку суд не знаходить підстав для висновку про порушення вказаних принципів під час прийняття рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 20.12.2021 № 5 про неуспішне проходження прокурором співбесіди.

Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо безпідставності застосування у наказі про звільнення положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ з огляду на положення статті 51 Закону України «Про прокуратуру», суд вказує про їх безпідставність, оскільки саме норми Закону № 113-ІХ є спеціальними та пізнішими у часі відносно загальних норм Закону України «Про прокуратуру» і підлягають пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин. Ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації є самостійною та імперативною законодавчою підставою для звільнення, що підтверджує правомірність оскаржуваного наказу.

Оскільки інші позовні вимоги мають похідний характер, підстави для надання їм окремої оцінки відсутні.

З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідачі діяли у межах вимог ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідачами по справі було надано суду належні докази та обґрунтовані заперечення на позовні вимоги, а відтак виконано покладений на них Законом обов`язок в частині доказування правомірності прийнятих ними та оскаржуваних позивачем рішень, що в свою чергу вказує на необхідність визнання заявлених позовних вимог такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки адміністративний позов до задоволення не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.