Рішення № 135813792, 20.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року м. Київ справа №320/5740/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс (адреса: 01609, м. Київ, вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, код ЄДРПОУ 43432623) до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Суть спору та процесуальні дії у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення:

№ 1164000701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за I квартал 2024 року у сумі 211 998 705 грн.;

№ 1163990701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого до Товариства застосовано штраф з податку на додану вартість у сумі 107 846 грн.;

№ 1163980701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 36 316 261 грн.;

№ 1163970701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 476 304 грн., у тому числі 5 981 043 грн. основний платіж та 1 495 261 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 постановлено відкласти підготовче засідання на 07.04.2025.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 постановлено відкласти підготовче засідання на 05.05.2025.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 постановлено оголосити перерву у підготовчому засіданні для ознайомлення відповідача з матеріалами справи до 13.06.2025.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 постановлено оголосити перерву у підготовчому засіданні до 29.07.2025.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 закрито підготовче засідання та прийнято рішення перейти до розгляду справи по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 постановлено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та зроблені з неправильним застосуванням норм податкового і бухгалтерського законодавства, а також без належної оцінки наданих первинних документів. Як зазначає позивач, підставою для висновку податкового органу про порушення стало виключно ненадання калькуляцій собівартості продукції, у зв`язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про завищення собівартості реалізованих товарів, робіт та послуг. Водночас позивач вважає такий підхід помилковим, оскільки відповідно до вимог законодавства облік витрат та формування показників фінансової звітності здійснюється на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та інших документів, які фіксують факт здійснення господарських операцій, тоді як калькуляція за своєю суттю не є первинним документом, оскільки не підтверджує здійснення господарської операції, а лише відображає розрахунок витрат. Позивач наголошує, що така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, відповідно до якої калькуляції, технологічні картки та інші подібні документи не є первинними документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а відтак їх ненадання не може бути самостійною підставою для висновку про порушення податкового законодавства. Крім того, позивач зазначає, що формування собівартості продукції здійснюється у відповідності до П(С)БО 16 Витрати та облікової політики підприємства, відповідно до яких собівартість включає як прямі, так і загальновиробничі витрати, а остаточне визначення фактичної собівартості можливе лише наприкінці звітного періоду після здійснення розподілу витрат. Відтак коригування собівартості в кінці місяця є об`єктивним наслідком бухгалтерського обліку та не свідчить про порушення. Також позивач звертає увагу, що собівартість окремої одиниці продукції не є фіксованою величиною, оскільки залежить від методики розподілу загальновиробничих витрат, яка може бути різною та визначається підприємством самостійно відповідно до облікової політики. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

03.03.2025 представник Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві скерував до суду письмовий відзив, із змісту якого встановлено, що останній просить відмовити у задоволенні позову.

Позиція відповідача обґрунтована тим, що за результатами перевірки встановлено: позивач після реалізації продукції здійснював коригування собівартості у бік її значного збільшення, без належного документального підтвердження, зокрема без калькуляцій та розрахунків, передбачених П(С)БО 16, при цьому надані рецептури і звіти виробництва не містять вартісних показників та не відображають повного складу витрат, а облікова політика не передбачає такого механізму коригування, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку про безпідставне завищення собівартості на 211 998 705 грн; крім того, встановлено, що позивач здійснював реалізацію продукції та послуг за цінами нижчими за собівартість, не надав обґрунтування відповідності договірних цін рівню звичайних (ринкових), а операції здійснювались із пов`язаними особами, що, на думку відповідача, свідчить про невідповідність таких цін ринковим та відсутність ділової мети, оскільки операції не спрямовані на отримання економічного ефекту, а мають наслідком зменшення податкових зобов`язань, у зв`язку з чим встановлено заниження бази оподаткування ПДВ на 210 472 925 грн. Також представник Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві вказує, що позивач безпідставно сформував податковий кредит за послугами з організації корпоративного заходу, оскільки не надано документів, які підтверджують використання таких послуг у господарській діяльності (зокрема відсутні звіти, підтвердження ділових контактів, рекламного чи представницького характеру витрат), що свідчить про їх негосподарський характер та обов`язок нарахування податкових зобов`язань за п.198.5 ПК України. Таким чином, представник Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позиція сторін по справі, висловлена у судовому засіданні.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс Лисенко Ю.М. у судовому засіданні надав усні пояснення та просив суд визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення.

Представник ГУ ДПС у м. Києві Вовкотруб Д.В. у судовому засіданні надав усні пояснення, просив суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ МХП Фудсервіс є юридичною собою, дата державної реєстрації 27.12.2019.

На підставі наказів контролюючого органу була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ МХП Фудсервіс за період з 27.12.2019 по 31.03.2024, результати якої оформлені актом перевірки від 24.09.2024 №106613/Ж5/26-15-07-01-03-20/43432623. В акті перевірки зафіксовано, що підприємство є зареєстрованим платником податків, перебуває на обліку в контролюючих органах та здійснює діяльність, пов`язану з виробництвом і реалізацією продукції, а також є платником податку на прибуток, ПДВ, ПДФО, військового збору та ЄСВ.

Судом встановлено, що за висновками перевірки контролюючий орган дійшов висновку про наявність порушень податкового законодавства, зокрема: заниження податку на прибуток за рахунок завищення витрат (від`ємного значення об`єкта оподаткування) у сумі 211 998 705 грн; заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 5 981 043 грн із розбивкою по відповідних податкових періодах; завищення від`ємного значення ПДВ, що переноситься на наступні періоди, у сумі 36 316 261 грн; а також не складання та не реєстрацію податкових накладних в ЄРПН на загальну суму ПДВ 42 297 304 грн за період з 2021 по березень 2024 року.

Відповідно до Акту від 10.09.2024 № 7841/Ж6/26-15-07-01-03 про відмову від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації на письмовий запит від 16.08.2024 № 4 позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат, а також розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування ПДВ при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, зазначити відповідні податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН; на письмовий запит від 16.08.2024 № 5 позивачем не надано розподіл загальновиробничих витрат, документів (розрахунків, розподілів, калькуляцій, бухгалтерських довідок) щодо проведення операцій з коригування собівартості реалізованих продукції, товарів, послуг, проведених в бухгалтерському обліку з аналітикою «Коректування випуску продукції (послуг)» та «Коректування вартості списання», розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування ПДВ при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, зазначити відповідні податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН; на письмовий запит від 28.08.2024 № 6 позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат.

Запит про надання документів від 16.08.2024 № 4, а також відповідь на нього від 21.08.2024 № 230 наявні в матеріалах справи. На виконання запиту подані пояснення, а також вказано, що про наявність всіх первинних документів, що стосуються господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс» за місцезнаходженням платника податків та можливість отримання для перевірки у будь-який час протягом проведення перевірки указаних документів.

Запит про надання документів від 16.08.2024 № 5, а також відповідь на нього від 21.08.2024 № 231 наявні в матеріалах справи. На виконання запиту подані пояснення, а також вказано, що про наявність всіх первинних документів, що стосуються господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс» за місцезнаходженням платника податків та можливість отримання для перевірки у будь-який час протягом проведення перевірки указаних документів.

Запит про надання документів від 28.08.2024 № 6, а також відповідь на нього від 28.08.2024 № 232 наявні в матеріалах справи. На виконання запиту подані пояснення, а також вказано, що про наявність всіх первинних документів, що стосуються господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс» за місцезнаходженням платника податків та можливість отримання для перевірки у будь-який час протягом проведення перевірки указаних документів.

Судом встановлено, що на підставі акта документальної перевірки від 24.09.2024 №106613/Ж5/26-15-07-01-03-20/43432623 контролюючим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень від 15.10.2024 щодо ТОВ МХП Фудсервіс, якими визначено порушення вимог податкового законодавства у частині податку на додану вартість та податку на прибуток.

Податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2024 № 1163990701 встановлено, що позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства щодо складання та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН у встановлені строки, у зв`язку з чим застосовано штрафні санкції відповідно до ст. 120№ Податкового кодексу України, розраховані виходячи з сум ПДВ за відповідними операціями постачання.

Податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2024 № 1163980701 встановлено, що позивачем порушено норми п. 188.1, 198.5, 198.6, 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, яке підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 36 316 261 грн (за декларацією за березень 2024 року).

Податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2024 № 1163970701 встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства щодо правильності визначення податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з чим збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 5 981 043 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 495 261 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2024 № 1164000701 встановлено, що позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та положень бухгалтерського обліку, у зв`язку з чим завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2024 року на суму 211 998 705 грн.

Таким чином, судом встановлено, що контролюючий орган визначив: завищення від`ємного значення ПДВ у сумі 36 316 261 грн; заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 5 981 043 грн із відповідним застосуванням штрафних санкцій; а також завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 211 998 705 грн, що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Щодо клопотань сторони позивача про долучення доказів до справи, суд встановив таке.

Позивачем з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій та правильності відображення їх у бухгалтерському обліку подано клопотання про долучення до матеріалів справи значного обсягу первинних документів.

Так, долучено належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, на підставі яких здійснювались записи в бухгалтерському обліку, зокрема: звіти про виробництво за період з серпня 2021 року по березень 2024 року (томи 02-12 справи, томи 15-18 справи); рецептури готової продукції (томи 13-15 справи); договір поставки від 08.12.2023 № 40167-Г з видатковими накладними до договору (томи 18-21 справи), договір поставки від 01.11.2023 № 39915 з видатковими накладними до договору (том 22 справи, а.с. 01-135, томи 25-26 справи, том 27, а.с. 231-250), видаткові накладні до договору № 38677-Г від 01.05.2023 (том. 22, а.с. 136-154), розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, а також податкові накладні(том 22, а.с. 155-250, том 23-том 24 а.с. 01-66, том 27, а.с. 01-223, том 28, а.с. 109-250), виписки за рахунком АТ «Райффайзен Банк» (том 24, а.с. 65-71, том 27, а.с. 224-229, том 28, а.с. 96-104), видаткові накладні до договору від 08.12.2023 № 40167-Г (том 24, а.с. 72-250), видаткові накладні до договору № 28950-Г від 30.07.2021 (том 28, а.с. 01-89, томи 29-31, том 32, а.с. 01-132) та договір № 28950-Г від 30.07.2021 (том 28, а.с. 105-108), платіжні інструкції АТ «»СЕНС БАНК» (том 28, а.с. 90-95).

Подані позивачем документи, зокрема звіти виробництва та рецептури, містять інформацію про номенклатуру і кількість виготовленої продукції, а також склад продукції та кількість використаної сировини.

Спір у даній справі зводиться до того, чи мав контролюючий орган достатні та належні докази для висновку про завищення витрат і заниження бази оподаткування ПДВ, якщо фактично підставою таких висновків визначено лише відсутність калькуляцій собівартості, без спростування первинних документів та без самостійного визначення коректної бази оподаткування.

Релевантні джерела права, оцінка та висновки суду.

Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюється, зокрема система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно з п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК Украї відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України визначено, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів відповідно до підпункту 62.1.2 пункту 62.2 статті 62 ПК України.

Податковий контроль відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.2 статті 62 ПК України здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Умови, порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок, строки проведення перевірок та оформлення їх результатів визначені статтями 75, 80, 81 ПК України.

За змістом абзацу 1 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

При цьому, у відповідності до вимог пп.21.1.1, 21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Щодо проведення перевірки суб`єкта господарювання

За приписами п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до п.77.4 ст.77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Згідно з п.п.77.6-77.9 ст.77 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

За змістом норм п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Право платника податків на подання письмових заперечень на акт перевірки та/або додаткових документів у порядку, встановленому нормами ПК України, та право брати участь у розгляді заперечень (додаткових документів) передбачено п.86.7 ст.86 ПК України.

У свою чергу п.86.7 ст.86 ПК України визначено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

А у випадку незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, проведеної на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу у зв`язку з розглядом наданих у порядку, визначеному цим пунктом, заперечень до акта (довідки) перевірки, або розглядом скарги на прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу, який проводив таку перевірку, протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Розгляд таких заперечень окремо не здійснюється. Такі заперечення долучаються до матеріалів перевірки або матеріалів щодо розгляду скарги, а наведені в них факти та дані враховуються контролюючим органом при формуванні у передбаченому цим підпунктом порядку висновку за результатами розгляду матеріалів перевірки або під час розгляду скарги на прийняте податкове повідомлення-рішення у порядку, встановленому статтею 56 цього Кодексу.

Акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі - матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі - комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно з пп.86.7.4 п.86.7 ст.86 ПК України під час розгляду матеріалів перевірки комісія з питань розгляду заперечень:

встановлює, чи вчинив платник податку, щодо якого було складено акт перевірки, порушення податкового, валютного та/або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

розглядає обставини вчинених правопорушень, які відображені в акті перевірки, а також встановлені при розгляді наданих платником податків відповідно до цього пункту письмових пояснень та їх документального підтвердження (зокрема щодо обставин, що стосуються події правопорушення, та вжитих платником податків заходів щодо дотримання правил та норм законодавства, з посиланням на документи та інші фактичні дані, що підтверджують зазначені обставини);

досліджує питання наявності або відсутності обставин, що виключають вину у вчиненні правопорушення (крім правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності вини), пом`якшують або звільняють від відповідальності;

досліджує питання щодо необхідності проведення перевірки у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;

визначає розмір грошових зобов`язань та/або суму зменшення бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, та/або суму зменшення податку на доходи фізичних осіб, задекларованого до повернення з бюджету, зокрема при використанні права на податкову знижку, та/або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, а також необхідність надсилання (вручення) платнику податків відповідного податкового повідомлення-рішення у випадках, передбачених цим Кодексом.

При розгляді матеріалів перевірки контролюючим органом досліджуються всі наявні фактичні дані, що стосуються предмета розгляду, у тому числі документи, надані платником податків або витребувані у нього, письмові та усні пояснення платника податку, інші фактичні дані, що наявні або доступні контролюючому органу.

За результатами розгляду матеріалів перевірки комісія з розгляду заперечень приймає висновок, що є невід`ємною частиною матеріалів перевірки. При цьому у разі встановлення необхідності проведення позапланової документальної перевірки у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, висновок за результатами розгляду матеріалів перевірки приймається комісією з питань розгляду заперечень після проведення такої перевірки з урахуванням її результатів.

Згідно з п.86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Судом встановлено, що на підставі акта документальної перевірки від 24.09.2024 №106613/Ж5/26-15-07-01-03-20/43432623 контролюючим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень від 15.10.2024 щодо ТОВ МХП Фудсервіс, якими визначено порушення вимог податкового законодавства у частині податку на додану вартість та податку на прибуток.

Щодо завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, послуг) та відсутності калькуляцій для підтвердження собівартості продукції.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, собівартість реалізованих товарів визначається відповідно до НП(С)БО 9 Запаси.

Згідно з пунктом 6 НП(С)БО 9 Запаси, до складу запасів для цілей бухгалтерського обліку включаються:

сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування адміністративних потреб;

готова продукція, виготовлена на підприємстві та призначена для продажу;

товари, придбані з метою подальшого продажу.

За змістом пункту 12 цього Положення до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Національного положення (стандарту).

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування доходів фізичної особи - підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю.

Пунктом 177.4 цієї ж статті визначено, що до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, належать, зокрема:

витрати на придбання сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу виготовлення продукції (пп. 177.4.1);

витрати на оплату праці, виконання робіт (пп. 177.4.2);

податки і збори, пов`язані з господарською діяльністю (пп. 177.4.3);

інші витрати, пов`язані з веденням господарської діяльності, зокрема витрати на транспорт, оренду, зв`язок, бухгалтерські послуги тощо (пп. 177.4.4).

Крім того, згідно з пунктом 5 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, документи, що підтверджують понесені витрати, можуть бути, зокрема: платіжні доручення, квитанції, фіскальні чеки, акти закупівлі (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

Як передбачено підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 ПК України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону 996-XIV, згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Визначення поняття первинний документ наведено у Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення № 88).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV п. 1.2. Положення № 88 первинним документом є документ, створений у письмовій або електронній формі, що містить відомості про господарську операцію.

Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми);дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Останнім абзацом частини 2 статті 9 Закону № 996-XIV визначено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, судом встановлено вище, що контролюючим органом подано запити про надання документів від 16.08.2024 № 4, 16.08.2024 № 5 та від 28.08.2024 № 6, які міститься в матеріалах справи.

Суб`єктом господарювання на виконання запитів надано відповідь від 21.08.2024 № 230, 21.08.2024 № 231 та відповідь від 28.08.2024 № 232, подані пояснення, які наявні в матеріалах справи, а також вказано про наявність всіх первинних документів, що стосуються господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс» за місцезнаходженням платника податків та можливість отримання для перевірки у будь-який час протягом проведення перевірки указаних документів.

Надалі, відповідачем складено акту від 10.09.2024 № 7841/Ж6/26-15-07-01-03 про відмову від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації на письмовий запит від 16.08.2024 № 4. Зокрема, позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат, а також розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування ПДВ при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, зазначити відповідні податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН; на письмовий запит від 16.08.2024 № 5 позивачем не надано розподіл загальновиробничих витрат, документів (розрахунків, розподілів, калькуляцій, бухгалтерських довідок) щодо проведення операцій з коригування собівартості реалізованих продукції, товарів, послуг, проведених в бухгалтерському обліку з аналітикою «Коректування випуску продукції (послуг)» та «Коректування вартості списання», розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування ПДВ при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, зазначити відповідні податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН; на письмовий запит від 28.08.2024 № 6 позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат.

Суд звертає увагу, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Податкове законодавство не містить визначення поняття технологічної документації, а тому для з`ясування дійсного призначення такого документу, суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 1.3. Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 липня 2002 року N 219, технологічна документація на страви та вироби - документація із зазначенням опису технологічного процесу виробництва продукції, переліку продуктів, продовольчої сировини, речовин і супутніх матеріалів, що застосовуються в процесі приготування, даних про норми їх вмісту в кінцевому харчовому продукті, термін придатності до споживання, умов зберігання, способу реалізації (подання) споживачу, вимог до якості страв та виробів.

Згідно з пунктом 2.2 цих Правил суб`єкти господарської діяльності при виготовленні продукції власного виробництва повинні додержуватися технологічних режимів виробництва продукції (сумісність продуктів, їх взаємозамінність, режим кулінарного оброблення сировини тощо), визначених збірниками рецептур страв, кулінарних, борошняних кондитерських і булочних виробів. Суб`єкти господарської діяльності при користуванні збірниками рецептур страв та кулінарних виробів мають право: заміняти (виключати) у рецептурах відсутні види продовольчої сировини та харчових продуктів (крім основних складників страви) або додатково включати їх у необхідних кількостях, не погіршуючи смакових властивостей страв (виробів), при цьому не допускати порушення технологічного режиму виробництва продукції, погіршення споживних властивостей та якості страв (виробів). Зміни до рецептур в обов`язковому порядку вносяться в технологічну документацію на страви та вироби і калькуляційні карти. Суб`єкти господарювання можуть самостійно розробляти фірмові страви та вироби. Технологічна документація на фірмові страви та вироби складається у довільній формі та затверджується керівником суб`єкта господарювання у сфері ресторанного господарства.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до законодавства у сфері бухгалтерського обліку калькуляція не є первинним документом, а має розрахунковий характер і виступає формою узагальнення даних обліку. Основною підставою для визнання витрат є саме первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

У зв`язку з цим відсутність калькуляцій не може автоматично свідчити про неправомірність витрат чи їх безпідставне формування, оскільки калькуляція відображає розрахунок собівартості, а не сам факт понесення витрат. Витрати підприємства можуть підтверджуватись первинними документами, бухгалтерським обліком та фактичними даними про здійснені господарські операції.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, у постанові від 10 червня 2019 року у справі №804/5840/16, де зроблено висновок, що такі документи як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою тощо не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим, віднесення цих документів податковим інспектором до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.

Також указана позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 160/11773/21.

Отже, на думку суду, надані позивачем відповідачу копії документів (включаючи видаткові накладні та акти виконаних робіт/наданих послуг), відповідають критеріям первинних документів і є належним підтвердженням витрат, понесених у межах господарської діяльності ТОВ МХП Фудсервіс.

Посилання контролюючого органу на відсутність калькуляцій та здійснення коригувань після реалізації продукції саме по собі не свідчить про порушення податкового законодавства. З матеріалів справи вбачається, що позивачем до суду надано належні та допустимі докази ведення бухгалтерського обліку витрат, зокрема рецептури виробництва продукції, звіти виробництва, бухгалтерські регістри за рахунками 20, 23, 26, 28, 90, первинні документи щодо списання сировини, а також облікову політику підприємства, які у своїй сукупності підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності.

Так, Актом перевірки на сторінці 25 підтверджується що позивач надав для перевірки Положення про облікову політику підприємства, затвердженого наказом від 13.01.2020 № 1-ОП.

Відповідно до ст. ст. 23 24 Акту перевірки реалізація самостійно виготовлених товарів позивача здійснюється не нижче звичайних цін. При цьому підставою для здійснення коригувань собівартості в кінці місяця є наслідком відображення в бухгалтерському обліку розподілення прямих та загальновиробничих витрат на кінець звітного періоду (на дату закриття відповідного періоду).

Товариство використовує традиційний підхід до формування виробничої собівартості продукції та відображає у бухгалтерському обліку загальновиробничі витрати (ст. 25 Акту перевірки).

Відповідно до пункту 11 П (С)БО 16 - собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з: виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітног періоду; нерозподілених постійних загальновиробничих витрат; понаднормових виробничих витрат.

При цьому, постійні загальновиробничі витрати можна поділити на дві частини постійні розподілені та постійні нерозподілені загальновиробничі витрати.

Згідно з пунктом 16 П (С)БО 16 постійні загальновиробничі витрати поділяються на кожен об?єкт витрат (наприклад, на кожен вид продукції, що виробляється підприємством) з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. При цьому, під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягти за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Відповідно,, величина собівартості може бути визначена щодо продукції підприємства за певний проміжок часу (період), оскільки складається з суми певних видів витрат, віднесених до такого періоду.

В свою чергу, собівартість окремо взятої одиниці продукції є взагалі чітко не визначеною величиною, адже залежить від суб`єктивної методики розподілу загальновиробничих витрат.

Окремо слід наголосити також на пункт 11 П (С)БО 16, згідно з яким одним із елементів собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) є наднормативні виробничі витрати, включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), якщо такі наднормативні виробничі витрати не пов`язані з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням і порушенням правил зберігання.

Натомість в Акті перевірки не встановлено наднормативних виробничих витрат, які не включаються до собівартості реалізованої продукції.

Як підтверджується описовою частиною акту перевірки - у бухгалтерському обліку ТОВ "МХП-Фудсервіс" накопичує інформацію про виробничу собівартість протягом місяця, збираючи всі прямі витрати та шляхом розподілу, додає до собівартості всі загальновиробничі витрати, а остаточно сума собівартості готової продукції визначається лише в кінці місяця, що є наслідком здійснення відповідного коригування.

Так, згідно із ст. ст. 8-9 Акту перевірки щодо реалізації «Котлета для бургера кур в паніровці н/ф м?ясний посіч зам IQF (п/п 2,1 кг, г/я 4,2 кг, куратор)» вказно: «Списано собівартість реалізованої протягом лютого 2024 року продукції у кількості 3 126,90 кг. на момент реалізації у загальній сумі 3126,90 грн. (в тому числі 06.02.2024 року - 1 066,80 грн., 13.02.2024 року - 1008 грн., 19.02.2024 року - 1052,10 грн.)»

Указані висновки контролюючого органу зумовлені перевіркою даних по картці рахунку 70.1 «Дохід від реалізації готової продукції», який кореспондується із рахунком 36.1.11 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками по Дебету.

Натомість відомості щодо собівартості реалізованих готової продукції відображаються на рахунках 90.1 «Собівартість реалізованої готової продукції, 90.2 «Собівартість реалізованих товарі», 90.3 «Собівартість реалізованих робіт та послуг»

Відповідно, висновок про встановлену собівартість виготовленої продукції станом на дату реалізації зроблено не на підставі даних бухгалтерського обліку, а відображені суми станом на 06.02.2024 року, 13.02.2024 року та 19.02.2024 року є виключно ціною реалізації «Котлета для бургера кур в паніровці н/ф м?ясний посіч зам IQF (п/п 2,1 кг, г/я 4,2 кг, Куратор)».

Таким чином, твердження податкового органу про відсутність калькуляції собівартості як підставу для неприйняття відповідних витрат до обліку є безпідставним та не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно, суд дійшов висновку про протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення № 1164000701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за I квартал 2024 року у сумі 211 998 705 грн та вважає позовні вимоги в частині його скасування такими, що підлягають задоволенню.

Щодо визначення бази оподаткування ПДВ та правомірності реалізації товарів за цінами нижче собівартості.

Відповідно до Акту перевірки відповідачем встановлено порушення п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу ТОВ «МХП Фудсервіс», зокрема занижено базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг при здійсненні операцій з постачання продукції товарів, послуг на загальну суму 210 472 925 грн., що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 42 094 585 грн.

Згідно із Актом перевірки, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів, послуг, робіт не може бути нижче їх виробничої собівартості, визначеної відповідно до П(С)БО 16.

Суд повторює, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, встановлює вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

База оподаткування є одним з елементів податку, який обов`язково визначається під час його встановлення.

Відповідно по пункту 23.1 статті 23 ПК України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об?єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об?єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов?язання.

Порядок визначення бази оподаткування податку на додану вартість (далі - ПДВ) встановлений статтею 188 ПК України.

Згідно з пунктом 188.1 цієї статті базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв?язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи 13 звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупем або через будь-яку третю особу у зв?язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов?язань.

Поняття «звичайна ціна» установлене підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Отже, ціна господарської операції, яка визначена сторонами у договорі, за загальним правилом та допоки не доведено зворотнє, уважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Зі свого боку, ринковою ціною може бути: (1) договірна ціна за умови, що правочин відбувся на добровільній основі та обидві сторони є взаємно незалежними; (2) ціна, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.

Тому, особа, яка уважає, що платник податків здійснював продаж самостійно виробленої продукції за цінами, нижчими за рівень ринкових цін, має право довести цю обставину зважаючи на рівень ціни, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.

У спірних правовідносинах контролюючий орган установив, що позивач систематично укладає з юридично пов`язаними oсoбами договори про постачання продукції власного виробництва за цінами, нижчими за її сoбівартість. За результатами цих операцій штучно збільшується податковий кредит позивача і, як наслідок, занижується пoдатoк на дoдану вартість.

Так, суд звертає увагу, що положення пункту 188.1 статті 188 ПК України відповідно до Закону № 909-VIII від 24 грудня 2015 року викладено в редакції, яка пов`язує базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг зі звичайними цінами.

Так, Верховний суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 року у справі № 200/773/20-а вказав, що оцінюючи необхідність досліджувати економічну причину та ділову мету продажу товарів за зниженими цінами у збиток, суд касаційної інстанції зазначає про потребу насамперед встановлення у визначеному порядку невідповідності між договірними та ринковими цінами.

У цій же постанові Верховний Суд вказав, що дійсно, у практиці Верховного Суду сформований підхід, що мета oтримання дoхoду як кваліфікуюча oзнака гoспoдарськoї діяльнoсті кoреспoндує вимoзі щoдo наявнoсті рoзумнoї екoнoмічнoї причини (ділoвoї мети) під час здійснення гoспoдарськoї діяльнoсті. Oскільки гoспoдарська діяльність складається із сукупнoсті гoспoдарських oперацій платника пoдатку, які є фoрмoю ведення гoспoдарськoї діяльнoсті, тo рoзумна екoнoмічна причина має бути наявнoю в кoжній гoспoдарській oперації. Лише в такoму разі та чи інша oперація мoже вважатись вчиненoю в межах гoспoдарськoї діяльнoсті платника та лише за таких умoв платник пoдатку має правo на врахування у пoдаткoвoму oбліку наслідків відпoвідних гoспoдарських oперацій.

Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів за цінами, які не відповідають ринковим й цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів, визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

До такого висновку суд дійшов, аналізуючи положення пункту підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, де ключовим для правильного тлумачення та застосування є речення: «Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін».

У постанові від 26.03.2024 року у справа № 200/773/20-а Верховний Суд зробив висновок про те, що факт дoведення реалізації самостійно виготовлених тoварів/пoслуг за цінами, які не відповідають ринкoвим пoкладається на oсoбу, яка вважає, щo ціна тoварів (рoбіт, пoслуг), визначена стoрoнами дoгoвoру, не відпoвідає ринкoвим. Тoбтo, oбoв`язoк дoведення невідпoвіднoсті ціни дoгoвoру рівню звичайних цін пoкладається на контролюючий орган. Відсутність доказів звернення пoдаткoвoгo органу до упoвнoваженoгo державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін.

У цій справі, відповідачем в Акті перевірки на ст. 40 вказано, що ціна постачання товарів (послуг), визначена в договорах (додатках,) специфікаціях, рахунках, видаткових накладних до них), за якою ТОВ «МХП ФУДСЕРВІС» здійснює продаж продукції (товарів, послуг) не відповідає визначенню ринкової ціни, а відтак не є звичайною ціною в розумінні на. 14.1.71 л. 14.1 ст. 11 Податкового кодексу України.

Однак, суд звертає увагу, що такий висновок зроблений відповідачем лише у зв`язку із реалізацією продукції ПРАТ «МХП», ПРАТ «МЗВКК», Миронівський МПЗ «Легко «ВП ПРАТ «МЗВКК».

Доказів звернення пoдаткoвoгo органу до упoвнoваженoгo державного органу про отримання необхідної інформації та/або вказівки на інший спосіб порівняння цін на відповідну категорію продукції Акт перевірки не містить.

Суд звертає увагу, що у податковому законодавстві сформовано так звану «презумпцію ринкової ціни угоди», відповідно до якої сформована договірними сторонами ціна буде вважатися ринковою, допоки її невідповідність не буде доведено у встановленому порядку.

Отже, сформульована у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України презумпція ринкової ціни угоди може бути спростована особою, яка вважає рівень договірної ціни нижчим за ринковий, і саме ця особа (у спірному випадку - контролюючий орган) має довести невідповідність ціни договору рівню ринкових цін.

Єдиним винятком, що виключає правило презумпції ринкової ціни угоди, відповідно до підпункту 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з критеріями контрольованих операцій (підпункт 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України) такими операціями є операції виключно з нерезидентами, тоді як спірні у цій справі правочини відбулися між резидентами України.

При цьому, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Тому, відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем процедури з`ясування рівня звичайних цін.

Необхідність урахування саме офіційної інформації можна пояснити тим, що органи державної влади, які проводять статистичні дослідження та аналіз ринку, можуть надати узагальнену інформацію щодо середньої ціни продажу тих чи інших товарів усіма учасниками ринку.

Проте у межах спірних правовідносин контролюючий орган не застосував жодного порівняльного аналізу до цін продажу позивача та будь якого іншого платника податку.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про невідповідність цін на продукції звичайним ринковим цінам, а відповідачем не надано доказів зворотнього під час судового розгляду.

Відтак, контролюючий орган не вчинивши усіх необхідних дій під час проведення перевірки не може констатувати завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, а отже і нараховувати штрафні санкції платнику податків.

Відповідно, суд дійшов висновку про протиправність винесених податкових повідомлень-рішень № 1163980701 від 15.10.2024, № 1163970701 від 15.10.2024 та вважає позовні вимоги в частині їх скасування такими, що підлягають задоволенню.

Щодо правомірності формування податкового кредиту та застосування п. 198.5 ПК України.

Відповідно до пункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За визначенням наведеним у підпункті 14.1.36 пункті 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Положеннями наведеної норми поняття господарської діяльності визначається не через фактичне одержання доходу, а як спрямованість на одержання доходу. Проведення деяких операцій у збиток не свідчить про те, що позивач не отримав дохід і не прагнув отримати прибуток від господарської діяльності.

Отже, мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

У пункті 14.1.231 Податкового кодексу України наведено визначення розумної економічної причини (ділова мета), яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Наведене не означає обов`язкову прибутковість кожної окремої операції, адже в аналізованих нормах йдеться не про позитивний фінансовий результат та не про прибуток як об`єкт оподаткування, а про доход як один з елементів обчислення бази оподаткування. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об`єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу. Втім віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках належного обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2019 року (справа № П/811/1512/14) встановив, що право платника ПДВ на формування податкового кредиту виникає лише у разі реального (фактичного) вчинення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) для використання в своїй господарській діяльності.

Такі господарські операції пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переконаний, що прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами.

Відтак продаж платником ПДВ продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцію поза межами його господарської діяльності. Адже до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних із виробництвом товару, належать:

- рівень попиту на продукцію;

- кон`юнктура ринку;

- платоспроможність покупця;

- обсяги виробництва та складські запаси продавця;

- інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни.

Тож Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду визнав, що посилання контролерів на збитковість операцій з експорту продукції, придбаної за ціною, нижчою ніж собівартість, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги.

Суд, оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності у позивача розумної економічної причини (ділової мети) при здійсненні спірних господарських операцій, виходить із такого.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 березня 2019 року (справа N 806/1417/16) вказав, що податковий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які наділені самостійністю та широкою дискрецією при виборі необхідних працівників.

Як встановлено судом на підставі досліджених доказів, позивачем фактично здійснювалась господарська діяльність, що підтверджується виробництвом продукції, її подальшою реалізацією контрагентам, наявністю укладених договорів, оформленням первинних документів, а також проведенням розрахунків між сторонами, що свідчить про реальний рух активів та зміну майнового стану позивача.

Так, позивачем надано засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, на підставі яких здійснювались записи в бухгалтерському обліку, зокрема: звіти про виробництво за період з серпня 2021 року по березень 2024 року (томи 02-12 справи, томи 15-18 справи); рецептури готової продукції (томи 13-15 справи); договір поставки від 08.12.2023 № 40167-Г з видатковими накладними до договору (томи 18-21 справи), договір поставки від 01.11.2023 № 39915 з видатковими накладними до договору (том 22 справи, а.с. 01-135, томи 25-26 справи, том 27, а.с. 231-250), видаткові накладні до договору № 38677-Г від 01.05.2023 (том. 22, а.с. 136-154), розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, а також податкові накладні(том 22, а.с. 155-250, том 23-том 24 а.с. 01-66, том 27, а.с. 01-223, том 28, а.с. 109-250), виписки за рахунком АТ «Райффайзен Банк» (том 24, а.с. 65-71, том 27, а.с. 224-229, том 28, а.с. 96-104), видаткові накладні до договору від 08.12.2023 № 40167-Г (том 24, а.с. 72-250), видаткові накладні до договору № 28950-Г від 30.07.2021 (том 28, а.с. 01-89, томи 29-31, том 32, а.с. 01-132) та договір № 28950-Г від 30.07.2021 (том 28, а.с. 105-108), платіжні інструкції АТ «»СЕНС БАНК» (том 28, а.с. 90-95).

У тому числі надано як суду та і контролюючому органу під час перевірки документи щодо проведення корпоративу, а саме: Договіру надання послуг № БВ1106 від 11.06.2021, Специфікації № 18 від 10.12.2021 до нього та акт № OУ-0000084 від 22.12.2021, що підтверджують операції з придбання у ТОВ «ЕМБІЄНТ ІВЕНТ ХАУС» (код ЄДРПОУ 34295663) послуг по організації та проведенню корпоративного заходу 22.12.2021 на загальну суму 1 216 316,45 грн, у тому числі ПДВ 202 719,41 грн.

Таким чином, встановлені обставини підтверджують реальність спірних господарських операцій, їх документальне оформлення та економічний зміст.

За таких умов твердження відповідача про відсутність ділової мети є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними доказами та фактично зводяться до оцінки рівня ціни реалізації продукції, що саме по собі не свідчить про здійснення операцій поза межами господарської діяльності. Також, контролюючому органу на час проведення перевірки надано до Наказ директора ТОВ «МХП Фудсервіс» № 8/1 від 10.12.2021 щодо проведення корпоративного святкування Нового року 22.12.2021, та підготовки плану цього, а також сам план корпоративного заходу.

Так, суд звертає увагу, що правила формування податкового кредиту встановлено статте.198 ПК України.

Так, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Разом із тим, згідно з п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання,

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання (п. 189.1 ст. 189 ПК України).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу), що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування (п. 120-1.2 ст. 120-1 ПК України).

Отже, з аналізу вказаних норм слідує, що обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України виникає у платника податку в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу.

Як встановлено судом з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема щодо формування собівартості продукції, визначення бази оподаткування податком на додану вартість та реєстрації податкових накладних.

Водночас, суд вважає, що у спірному випадку відповідно до вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача відсутній обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань, оскільки відповідачем не доведено використання придбаних послуг поза межами господарської діяльності, а надані позивачем документи підтверджують фактичне отримання таких послуг та їх зв`язок із діяльністю підприємства.

Оцінка доводів відповідача щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних та правомірності застосування штрафних санкцій.

Для висновку про наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань на підставі положень підпункту 198.5 статті 198 ПК України слід встановити факт неоподатковуваного/негосподарського використання товарів (послуг) і необоротних активів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №360/4169/21.

Оскільки судом встановлено відсутність порушень при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість та відсутність підстав для застосування п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, у позивача був відсутній обов`язок щодо складання та реєстрації відповідних податкових накладних, а відтак застосування штрафних санкцій за порушення строків їх реєстрації є безпідставним.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення № 1163990701 від 15 жовтня 2024 року та вважає позовні вимоги в частині його скасування такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що доводи відповідача ґрунтуються переважно на формальних висновках та припущеннях, не містять належного економічного аналізу та не підтверджені достатніми доказами, тоді як позивачем доведено реальність господарських операцій, належне ведення бухгалтерського обліку та відсутність порушень податкового законодавства.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 30 280,00 грн. підтверджується квитанцією від 30.01.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 14, 72-77, 78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс (адреса: 01609, м. Київ, вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, код ЄДРПОУ 43432623) до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення:

- № 1164000701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за I квартал 2024 року у сумі 211 998 705 (двісті одинадцять мільйонів дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч сімсот п`ять) гривень 00 копійок;

- № 1163990701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого до Товариства застосовано штраф з податку на додану вартість у сумі 107 846 (сто сім тисяч вісімсот сорок шість) гривень 00 копійок;

- № 1163980701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 36 316 261 (тридцять шість мільйонів триста шістнадцять тисяч двісті шістдесят одна) гривня 00 копійок;

- № 1163970701 від 15 жовтня 2024 року, відповідно до якого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 476 304 (сім мільйонів чотириста сімдесят шість тисяч триста чотири) гривні 00 копійок, у тому числі 5 981 043 (п`ять мільйонів дев`ятсот вісімдесят одна тисяча сорок три) гривні 00 копійок основний платіж та 1 495 261 (один мільйон чотириста дев`яносто п`ять тисяч двісті шістдесят одна) гривня 00 копійок штрафні (фінансові) санкції.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МХП Фудсервіс витрати по сплаті судового збору у розмірі 30 280,00 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

4. Копію рішення надіслати сторонам (їх представникам) для відома.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.