Рішення № 135808013, 16.04.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 16.04.2026

Справа № 334/544/26

Провадження № 2/334/1393/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2026 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник ТОВ «Споживчий центр» за довіреністю Андрухов В.М. з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові посилалися на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17.10.2024 року укладено Кредитний договір № 17.10.2024-100002114, відповідно умов якого кредит надається на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 17/10/2024; сума кредиту 15000 грн., строк, на який надається Кредит 124 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 17.02.2025; денна процентна ставка 1%; комісія, пов`язана з наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 1350 грн.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1350 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, однак ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подачі позову утворилась заборгованість у розмірі 9195 грн., що складається: з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6870 грн., по процентам в розмірі 2325 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року в розмірі 9195 грн.; судові витрати покласти на відповідача.; розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності представника, не заперечували проти заочного розгляду справи.

27.01.2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

16.02.2026 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник відповідача: адвокат Борзов Я.Е. з відзивом на позов, в якому посилалися на те, що до позовної заяви не додано обґрунтованого розрахунку суми заборгованості, що стягується.

У доданій до позовної заяви Довідці-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, вказано, що Проценти по кредиту нараховані за період з 17.10.2024 по 14.08.2025. Водночас, за умовами кредитного договору термін користування кредитом становить 124 дні, а отже останнім днем нарахування процентів у межах договірного строку є 17.02.2025. Таким чином, позивачем здійснювалося нарахування процентів поза межами строку кредитування. Кредитним договором не передбачено такої міри відповідальності позичальника, відтак нарахування процентів поза межами строку кредитування є протиправним.

Також, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б дозволили ідентифікувати саме відповідача як особу, що підписала кредитний договір.

Позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 15000 грн., проте до позовної заяви не додано жодного належного доказу про здійснення переказу. Додана до позову довідка від ТОВ «УПР» не є належним та допустимим доказом перерахунку кредитних коштів.

Позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов`язаних з видачою кредиту, тому положення Договору про нарахування комісії є нікчемними відповідно ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». З огляду на нікчемність пунктів Договору № 17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року, що встановлюють комісію, усі фактично сплачені за неї кошти мають бути перераховані на погашення тіла кредиту та відсотків за користування ним.

Заявлений розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. є неспівмірним з предметом спору, ціною позову та обсягом наданих послуг.

Прохали поновити строк для подання відзиву та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

19.02.2026 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник позивача за довіреністю Ларіонов К.О. з відповіддю на відзив, в якій посилалися на те, що заперечуючи щодо отримання кредитних коштів, відповідач не подав виписки по рахунках або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача.

Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії).

Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений.

Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР», отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу iPay. Довідка ТОВ «УПР» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача).

Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.

Загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст.625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Отже, комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.

Вважають, що за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язання.

Прохали позовні вимоги задовольнити, розгляд справи здійснювати у відсутність представника позивача.

16.04.2026 року представник позивача в судове засідання не з`явився, подали заяву про розгляд справи у відсутність представника.

16.04.2026 року в судове засідання відповідач та його представник: адвокат Борзов Я.Е. не з`явилися, подали відзив на позов.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився відповідач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №2271228 від 26.01.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру.

17.10.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №17.10.2024-100002114, згідно умов якого сума кредиту 15000 грн., строк кредиту 124 дні, дата повернення кредиту 17.02.2025 року, процентна ставка «Стандартна» 1% за день, денна процентна ставка 0,97%; комісія, пов`язана з наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 1350 грн.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1350 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, неустойка в розмірі 187,50 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання, орієнтовна реальна річна процентна ставка 2901,37%, орієнтовна загальна вартість кредиту 33000 грн.

Договір укладено в електронному вигляді, підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «Е766».

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором №17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року виконало та надало йому кредит в сумі 15000 грн. шляхом перерахування на карту № НОМЕР_2 , номер транзакції НОМЕР_3 , що підтверджується копією повідомлення ТОВ «УПР» від 20.01.2026 року.

Відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту належним чином не виконав.

Відповідно Довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року ТОВ «Споживчий центр» ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 9195 грн., з яких: 6870 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту; 2325 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Згідно Картки даних бухгалтерського обліку ОСОБА_1 останнім сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 24742,50 грн., заборгованість складає в сумі 9195 грн.

Суд, задовольняючи позов частково, виходить з наступного.

В статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно висновків, викладених у Постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію».

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.

У ст.599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження договірних відносин між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 є належними та допустимими, і аналізуючи в сукупності надані докази, вважає, що факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору № 17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора є доведеним, оскільки сторони узгодили порядок його укладення в електронній формі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «Споживчий центр» виконало в повному обсязі умови кредитного договору, надавши відповідачу обумовлену суму кредиту 15000 грн., проте відповідач прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав (сплачено в рахунок погашення заборгованості в сумі 24742,50 грн.), внаслідок чого за кредитним договором № 17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року відповідачу нараховано до стягнення заборгованість в розмірі 9195 грн., з яких: 6870 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту; 2325 грн. - сума заборгованості за відсотками.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором в обумовлені договорами строки, договір залишається невиконаним, позивач внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками: згідно наданої позивачем Картки даних бухгалтерського обліку ОСОБА_1 останнім сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 24742,50 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за кредитним договором по тілу кредиту та за нарахованими відсотками підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки відсотки нараховані в межах строку дії кредитного договору, а загальна сума нарахованої заборгованості (з урахуванням часткової оплати в сумі 24742,50 грн.) відповідає орієнтовній загальній вартості кредиту, яка зазначена в кредитному договорі - 33000 грн.

При цьому, суд зараховує нараховану позивачем та сплачену відповідачем неустойку в сумі 937,50 грн. в рахунок тіла кредиту з наступних підстав.

Згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у Постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив: «Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року в справі № 910/8349/22). Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Таким чином, з урахуванням п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд вважає, що нарахована позивачем та сплачена відповідачем неустойка в розмірі 937,50 грн. у період дії в Україні воєнного стану (з 24.02.2022 року) за кредитним договором підлягає зарахуванню в тіло кредиту, оскільки відповідач, як позичальник, законом звільнений від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає в розмірі 8257,50 грн., з яких: 5932,50 грн. сума заборгованості по тілу кредиту; 2325 грн. сума заборгованості за відсотками.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Таким чином, позов підлягає задоволенню в тій частині, що ґрунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 9195 грн. задоволено вимоги на суму 8257,50 грн., тобто на 89,80 %, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 2390,83 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського буд.133А, р/р № НОМЕР_4 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №17.10.2024-100002114 від 17.10.2024 року в розмірі 8257,50 грн. (вісім тисяч двісті п`ятдесят сім гривень 50 копійок), з яких: 5932,50 грн. сума заборгованості по тілу кредиту; 2325 грн. сума заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського буд.133А, р/р № НОМЕР_4 , МФО 305299) витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2390,83 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 20 квітня 2026 року.

Суддя: С.М. Телегуз