Рішення № 135807014, 20.11.2025, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/2243/24

Провадження №2/639/151/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2025 року Новобаварський районний суд міста Харкова

в складі: головуючого судді - Баркової Н.В.,

за участю секретарів - Кобзар І.І., Скороход Б.О.,

представника позивача - адвоката Лиска П.О.,

представника відповідача - адвоката Романченка В.В.,

представника третьої особи - ОСОБА_29,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лиска П.О., засобами поштового зв`язку звернувся до суду з позовом, який в подальшому був уточнений, до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьою особою зазначивши Міністерство оборони України, і просить суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_4 з 03.10.1999 року по 11.02.2023 рік та факт перебування позивача на утриманні ОСОБА_4 ; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 одружилися 09.10.1998 року. В шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_1 . Захищаючи Батьківщину від повномасштабного військового вторгнення та військової агресії російської федерації, ОСОБА_4 при виконані службових обов`язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя 24.01.1996 року між громадянкою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Одринською О.В., за яким ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_4 жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із забороною відчуження до смерті ОСОБА_7 . 28.12.1998 року Перша Харківська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_4 (на той час ще ОСОБА_5 ) про зняття заборони з будинку у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 . Таким чином ОСОБА_4 отримав у власність житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями, загальною площею - 55,6 кв. м., житловою площею - 24,1 кв.м. У цьому будинку проживали позивач разом зі своїм батьком з дня свого народження і до смерті ОСОБА_4 , про що можуть свідчити їх зареєстровані місця проживання за однією адресою, спільне ведення господарства, поточних побутових робіт, тощо, що підтверджується показаннями свідків. Після смерті ОСОБА_4 приватний нотаріус Харківського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю. 03.03.2023 року відкрила спадкову справу №38/2023. В рамках цієї справи позивачу була видана довідка щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком зазначений ОСОБА_4 , а матір`ю - ОСОБА_6 . Дитина народжена у шлюбі, жодною особою факт батьківства не оспорювався. Отже між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 наявне пряме кровне споріднення, а саме родинний зв`язок батько-син. Оскільки сім`я ОСОБА_8 проживала у приватному будинку з надвірними будівлями, то у батька з сином було чимало побутово-ремонтних робіт. Щодо матеріального забезпечення, то воно повністю було покладено на батька, як главу сім`ї. ОСОБА_1 неодноразово обговорював з ОСОБА_4 питання власного працевлаштування або невеличкого підробітку, але батько був проти, адже бажав, щоб син весь свій час приділяв навчанню. Так ОСОБА_4 щомісячно видавав на руки своєму синові готівку для здійснення покупок для господарства та для власних потреб, а коли знаходився поза межами Харкова у зв`язку із проходженням військової служби - перераховував кошти на банківську картку ОСОБА_1 . Останнє переведення від батька син отримав 09.02.2023 року, за два дні до трагічної смерті ОСОБА_4 . З вищенаведеного вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно вели господарство, мали спільний бюджет та побут, взаємні права та обов`язки, а також позивач перебував на повному матеріальному утриманні у свого батька. Позивачу відомо, що у ОСОБА_4 є дружина - ОСОБА_2 , а також мати (бабуся позивача) - ОСОБА_3 , які також мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_4 , тому вони залучаються до участі у справі. В наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №97 від 07.04.2023 року зазначаються лише дві особи, які є родичами загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_2 - дружина та ОСОБА_3 - мати. Про сина дані відсутні. Отже встановлення факту спільного проживання однією сім`єю батька та сина, а також факту перебування ОСОБА_1 на утримані ОСОБА_4 має для позивача юридичне значення, що також може вплинути на права та інтереси інших осіб, а саме відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У зв`язку з викладеним, позивач вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова від 29.04.2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання ухвали суду від 29.04.2024 року представником позивача вказані недоліки позовної заяви були усунуті, подана уточнена позовна заява та ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова від 17.05.2024 року прийнято позов до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні. Призначено підготовче засідання.

30.05.2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Романченка В.В. надійшов відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Так, представник відповідача зауважує, що ОСОБА_4 у власності мав житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який набув на підставі договору довічного утримання. При цьому у вказаному будинку було зареєстровано постійне місце проживання як померлого, так позивача у справі. Вказаний факт реєстрації постійного місця проживання ніким не оспорюється та є логічним, оскільки, як зазначає сам позивач, право власності на вказаний будинок у загиблого ОСОБА_4 виникло 28.12.1998 року - в період, коли ОСОБА_4 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , у вказаному будинку подружжя проживало, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син, місце реєстрації якого відповідно до закону було також разом з батьками. В 2014 році, після початку вторгнення військ рф на території Донецької та Луганської областей, ОСОБА_4 в якості добровольця у складі батальйону «Азов» був направлений на захист кордонів держави. Саме з цього моменту інформація, надана суду позивачем, та викладена у позовній заяві втрачає логічність, а позивач умисно викривляє події та вводить суд в оману. Так, під час проходження військової служби, приблизно в 2015 році, ОСОБА_4 стало відомо, що його дружина та неповнолітній на той час син - позивач у справі, виїхали з належного ОСОБА_4 будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , його дружина почала проживати з іншим чоловіком. Саме ця обставина стала причиною розлучення подружжя 18.07.2016 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 також не міг фізично проживати у вказаному вище будинку в період приблизно з 2017 по 2020 роки разом з позивачем, оскільки перебував закордоном. В подальшому, після повернення в Україну ОСОБА_4 почав спільно проживати, а в подальшому уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , подружжя разом проживало в будинку, належному ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , починаючи з 2020 року (за виключенням періоду, коли ОСОБА_4 перебував в місцях проходження військової служби) до дня загибелі ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 03.03.2023 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю. була відкрита спадкова справа №38/2023. До кола спадкоємців увійшли три спадкоємці першої черги - позивач, та відповідачі - дружина ОСОБА_2 та матір ОСОБА_3 . Будь-яких належних та допустимих доказів спільного ведення господарства, проведення спільних поточних побутових робіт, тощо позивач суду не надає, а лише оперує надуманими обставинами. При цьому сам факт прийняття позивачем спадщини після смерті батька шляхом звернення до нотаріальної контори та наявності реєстрації постійного місця проживання за однією адресою з батьком жодним чином не є підтвердженням ні факту спільного проживання, ні перебування на утриманні. Разом з тим, позивач зазначає, що він є біологічним сином загиблого ОСОБА_4 , вказаний факт ніким не оспорюється, але не має жодного відношення до предмету доказування - визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебування на утриманні. З метою утримання належного ОСОБА_4 вищевказаного житлового будинку та забезпечення отримання комунальних послуг, ОСОБА_4 як власник дійсно уклав з відповідними комунальними службами Договори про надання відповідних послуг, але в данному випадку зазначені докази жодним чином не підтверджують та не спростовують обставин спільного проживання та перебування на утриманні у ОСОБА_4 позивача, тобто не підтверджують предмет доказування у вказаній цивільній справі, оскільки факт спільного фактичного (фізичного) проживання осіб не пов`язаний з фактом утримання власником належного йому майна, а критеріями перебування особи на утриманні є, в першу чергу, наявність підтвердженого систематичного постійного повного матеріального забезпечення, яке є єдиним основним засобом існування непрацезданої особи. Позивач посилається на роздруківки з банківського рахунку, з яких, начебто, вбачається, що ОСОБА_4 фінансово утримував позивача. З вказаним погодитись неможливо, навпаки, інформація щодо перебування позивача на утриманні ОСОБА_4 спростовується. Так, згідно наданих суду доказів, зокрема з роздруківки інформації щодо руху коштів по рахунку позивача, виданої АТКБ «ПриватБанк», вбачається, що протягом періоду з 02.06.2021 року по 19.02.2023 року ОСОБА_4 здійснив всього два перекази на ім`я позивача - 06.02.2023 року на суму - 2 010,05 грн. та 19.01.2023 року на суму 3 015,08 грн., тобто на загальну суму 5025,13 грн. Отже за період часу майже півтора роки, жодними чином не вбачається систематичності отримання грошового утримання позивачем від ОСОБА_4 . Між тим з тієї ж роздруківки банку вбачається, що позивач постійно отримував грошові кошти від невідомого джерела доходу, а саме протягом періоду з 22.01.2022 року по 19.06.2023 року позивачем отримано грошові кошти в сумі 84 653,78 грн. Отже позивач як особа працездатна та повнолітня, в будь-якій матеріальній залежності від ОСОБА_4 не перебував. При цьому, позивач сам зазначає, що ОСОБА_4 мав іншу сім`ю, отже неправдивим є твердження, що він продовжував проживати не з дружиною, а з позивачем. Все зазначене свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

13.06.2024 року відповідач ОСОБА_3 подала заяву про визнання позову в повному обсязі.

22.07.2024 року від представника третьої особи Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення, в яких останній просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що перебування позивача на утриманні ОСОБА_4 не підтверджено жодними належними доказами.

27.08.2024 року ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні - закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті. Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лиска Павла Олександровича про виклик свідків - задоволено. Викликано в судове засідання свідків : ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Романченка Володимира Володимировича про виклик свідків - задоволено. Викликано в судове засідання свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

В подальшому представник позивача та позивач відмовились від допиту свідка ОСОБА_11 і подали заяву про допит свідка ОСОБА_14 . Зазначена заява задоволена судом.

Ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова від 14.10.2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по цивільній справі №639/2243/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні - задоволено. Забезпечено проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів позивачу ОСОБА_1 через систему «EasyCon» за наступними реквізитами: електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_3

06.11.2025 року ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Романченко Володимира Володимировича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по цивільній справі №639/2243/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні - задоволено. Забезпечено проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів представнику відповідача ОСОБА_2 - адвокату Романченко В.В. через систему «EasyCon» за наступними реквізитами: електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_4

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Лиска П.О. надали вступне слово, в якому просили позов задовольнити, посилаючись на викладені у ньому обставини. Представник позивача пояснив, що батько і син проживали разом з народження сина, який спочатку навчався в школі, після цього у вищому навчальному закладі і батько весь час його утримував. При цьому позивач в судовому засіданні визнав, що його матір також надавала йому матеріальне забезпечення

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Романченко В.В. надали вступне слово, в якому просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на викладені у відзиві обставини. Відповідач ОСОБА_2 підтвердила, що була в добрих стосунках з позивачем, якого дійсно підтримував батько.

Відповідач ОСОБА_3 приймала участь у судових засіданнях, надала вступне слово, визнала позов, зазначивши, що позивач - її онук проживав разом з батьком в будинку по сусідству, відповідач приходила до них, готувала їм їжу, підтримувала онука, який навчався онлайн, якийсь час працював в клінінговій компанії, однак не мав постійної роботи і заробітку, проживав однією сім`єю з батьком, який його утримував. Після одруження батька останній також приходив до сина. Але він одружився коли вже був на військовій службі, отже приходив додому, коли відпускали. В подальшому відповідач надала письмову заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутність.

Представник третьої особи Міністерства оборони України - Лисенко В.Ю. приймав участь у судових засіданнях, надав вступне слово та письмові пояснення на позов, в задоволенні якого просив відмовити, в подальшому надав письмову заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази та допитавши свідків, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення даної позовної заяви, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_15 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зроблено відповідний актовий запис №782 та підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 10.08.1977 року. Його батьками зазначені ОСОБА_16 та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 13, 116).

24.01.1996 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_7 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Одринською О.В., за яким ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_15 жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною відчуження до смерті ОСОБА_7 (т.1 а.с. 15-17, 118-119).

28.12.1998 року Перша Харківська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_15 про скасування заборони, яка була накладена 25.01.1996 року на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 (т.1 а.с. 18, 120).

09.10.1998 року ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уклав шлюб з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що зроблено відповідний актовий запис №1698 та підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданого 09.10.1998 року. Прізвище чоловіка змінено на « ОСОБА_8 » (т.1, а.с.14, 117).

У подружжя народилась дитина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що зроблено відповідний актовий запис №20 та підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 18.10.1999 року. Батьками дитини зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (т.1, а.с. 10, 113).

За даними будинкової книги на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що у розділі - відомості про осіб, які мешкають за вказаною адресою - зазначені, зокрема, позивач ОСОБА_1 , 1999 р.н., ОСОБА_17 , 1977 р.н. (т.1 а.с. 32-41, 127-130).

Зазначене підтверджується даними паспорта ОСОБА_4 , який з 27.04.1996 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.114).

Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб станом на 23.04.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , також зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 27.04.2006 року (т.1 а.с.95).

В свою чергу бабуся позивача - ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою (т.1 а.с.96).

ОСОБА_4 на виконання обов`язків власника належного йому майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , уклав 23.04.2003 року з Відкритим акціонерним товариством «Харківміськгаз» Договір №1008006581/2003Н на надання населенню послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 також Договір №о/р 1044099 від 27.04.2011 року про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 , з АТ «Харківобленерго», 01.09.2021 року АТ «Харківміськгаз» складений акт пломбування (розпломбування) побутового лічильника газу (ПЛГ) та укладено договір на зберігання вузла обліку природного газу за вказаною адресою (т.1, а.с. 52-63, 156-167).

Як вбачається з довідки НГУ ВЧ НОМЕР_5 від 31.03.2015 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дійсно проходив військову підготовку з 04.03.2015 року в окремому загоні спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (т.1 а.с. 42, 146).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.07.2016 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 09.10.1998 року в Харківському міському відділі реєстрації актів громадянського стану під актовим записом №1698 - розірвано (т.1 а.с. 208).

13.07.2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уклав шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , про що зроблено відповідний актовий запис №845 та підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого 13.07.2022 року. Прізвища чоловіка та дружини залишені без змін (т.1, а.с.217).

ОСОБА_2 з 27.09.1997 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою (т.1 а.с.97).

На підтвердження факту відсутності будь-яких офіційних доходів у позивача ОСОБА_1 , крім суми стипендії,надані довідки про доходи за період з І кварталу 2019 по І квартал 2024, а також довідка про доходи за період з І кварталу 2020 року по І квартал 2024 року (т.2, а.с. 40-43).

Відповідно до роздруківки інформації про рух коштів по рахунку позивача ОСОБА_1 , виданої АТ КБ «ПриватБанк», протягом періоду з 02.06.2021 року по 19.02.2023 року ОСОБА_4 здійснив два перекази на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 - 19.01.2023 року на суму 3 015,08 грн. та 06.02.2023 року на суму 2 010,05 грн. Також позивачем отримувались інші кошти з інших джерел, в тому числі за період з 01.01.2022 по 28.02.2023 року на загальну суму 47115,24 грн. (т.1, а.с. 64-80, 168-184).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2022 року солдата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_7 від 10.08.2022 року №79-РС на посаду стрільця, який прибув з військової частини НОМЕР_8 , з 11 серпня 2022 зараховано до списків особового складу і встановлено посадовий оклад та премію (т.1 а.с. 48, 152).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , виданого 24.02.2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис №2356 (т.1, а.с. 44). Вказані відомості також підтверджуються лікарським свідоцтвом про смерть №1519 від 15.02.2023 року (т.1 а.с. 47, 148, 151).

Згідно з витягом з протоколу засідання №779 від 03.04.2023 року 12 Регіональної ВЛК 11.02.2023 року поранення солдата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 - поранення і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини (т.1, а.с. 49, 153).

07.04.2023 солдата ОСОБА_4 у зв`язку з загибеллю виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №97. Також у вказаному наказі наявні дані про дружину загиблого - ОСОБА_2 і матір - ОСОБА_3 . Вказано, що належні на момент загибелі солдата види грошового забезпечення перераховані на картковий рахунок дружини ОСОБА_2 (т.1, а.с. 50-51, 154-155).

У відповідь на адвокатський запит НОМЕР_10 надано довідку від 10.03.2025 року про те, що ОСОБА_4 був виключений зі списків військової частини НОМЕР_8 27.07.2022 року, а також надано інформацію щодо розміру його грошового забезпечення за період з квітня 2022 року по липень 2022 року (т.2, а.с. 61).

03.03.2023 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю. відкрита спадкова справу №38/2023 після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03.03.2023 року за №71680515 (т.1, а.с. 45, 150). Позивачу ОСОБА_1 нотаріусом видана довідка з переліком документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину (т.1, а.с. 46, 149). Також приватним нотаріусом Гончаренко Н.Ю. надана довідка про те, що спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 та його син ОСОБА_1 (т.1 а.с.211)

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що вона є подругою відповідача ОСОБА_3 , знає їх сім`ю дуже давно і пояснила, що їй відомо про те, що ОСОБА_18 - син ОСОБА_19 , після 2014 року був на військовій службі в АТО, після цього розлучився, його колишня дружина ОСОБА_20 поїхала від нього, а син ОСОБА_21 залишився з батьком. У зв`язку з цим бабуся ОСОБА_19 переїхала до них жити на АДРЕСА_1 , її будинок поряд. ОСОБА_21 та ОСОБА_18 проживали разом до загибелі ОСОБА_18 . ОСОБА_18 одружився на ОСОБА_22 , свідок на весіллі не була, однак їй відомо, що ОСОБА_18 ходив жити і до дружини і до ОСОБА_21 , якого підтримував. ОСОБА_21 ніде не працював.

Свідок ОСОБА_10 , сусідка позивача, пояснила, що проживає по АДРЕСА_3 та ОСОБА_18 все життя жили по АДРЕСА_1 . Коли помер чоловік свідка - ОСОБА_21 та ОСОБА_18 їй дуже допомагали. Як зазначила свідок, ОСОБА_21 може і працював епізодично, але не настільки, щоб себе забезпечувати. Його забезпечував батько, купував речі, наприклад мультиварку. ОСОБА_18 після одруження не переїхав до дружини остаточно, речі не перевозив, жив з сином.

Свідок ОСОБА_14 , якому позивач доводиться племінником, а померлий ОСОБА_18 - рідним братом, надав показання про те, що ОСОБА_21 і ОСОБА_18 все життя проживали разом, ОСОБА_21 навчався, знаходився майже завжди вдома, після закінчення навчання постійно ніде не працював, працював лише ОСОБА_18 і офіційно і неофіційно - утримував і сина і себе. До початку війни ОСОБА_18 завжди жив вдома, після одруження з ОСОБА_22 він якийсь час жив з нею, однак коли пішов на службу - приїздив і до ОСОБА_23 , і до сина, надсилав гроші сину. Навіть коли ОСОБА_18 був закордоном в Словакії - ОСОБА_21 був всім забезпечений. Він відвідував і бабусю, і маму, всі йому допомагали.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_2 , а позивача бачила на весіллі і на похованні ОСОБА_18 . Як зазначила свідок, ОСОБА_18 вона знає з початку його стосунків з ОСОБА_24 в 2019-2020 роках, у них були добрі стосунки. До того як ОСОБА_18 забрали на війну - вони з ОСОБА_25 проживали у свідка вдома напочатку війни, оскільки у неї було безпечніше - великий підвал. ОСОБА_18 прийшов з сумкою речей. Після того як ОСОБА_18 пішов служити, вони вирішили одружитись, свідок була на весіллі, де також був син ОСОБА_18 , його побратими, матір, друзі. Після цього раз-два на місяць ОСОБА_18 приходив до ОСОБА_22 , коли його відпускали. З ким був син - свідок не питала, бо він дорослий.

Свідок ОСОБА_13 зазначила, що відповідач ОСОБА_2 - дочка її чоловіка, а позивача вона лише бачила. З ОСОБА_26 познайомила свідка ще до війни в 2019 році в неї вдома. Вони з ОСОБА_18 разом все робили, він заробляв, вони були разом до смерті ОСОБА_18 . ОСОБА_18 називав свідка тещею, у ОСОБА_23 вдома свідок бачила речі ОСОБА_18 . Про сина ОСОБА_18 свідок знала від ОСОБА_23 , що він живе з бабусею. Матеріальні питання свідок з ОСОБА_22 не обговорювала. На початку війни ОСОБА_27 з ОСОБА_18 жили у сусідки, пізніше одружились. ОСОБА_18 приходив у відпуску, коли служив, вони з ОСОБА_22 приходили до свідка в гості.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

За частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 року в справі №752/20365/16-ц, від 05.12.2019 року в справі №750/9847/18, від 03.02.2021 року в справі №644/9753/19, від 16.06.2021 року в справі №643/6447/19/19, від 08.09.2021 року в справі №641/5187/20.

Отже, в судовому порядку можливо встановити факти, коли ці факти безпосередньо породжуватимуть юридичні наслідки, тобто вони повинні мати юридичне значення, а саме: від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`єю є особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Для визнання осіб сім`єю необхідна одночасна наявність всіх цих ознак.

Згідно з ч.1 ст. 180 СК України б атьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Стаття 199 СК України також передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Разом з тим, ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Реалізація вказаних позивачем прав на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Про деякі питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог суд зазначає, що повне утримання особи означає відсутність у цього члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі №210/343/19, постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №520/6518/17, постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-ц.

Так, відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні)та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно із ч.ч.1,2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Згідно зі ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на день смерті ОСОБА_4 ) право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Між тим, згідно зі ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на день звернення позивача до суду) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. Згідно з п.4 цієї статті до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції статті на день смерті ОСОБА_4 ) розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

В подальшому вказаний розмір було врегульовано цим же законом .

Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції в редакції Закону № 3621-IX від 21.03.2024 року розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням такого: розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, не може становити менше 15000000 гривень; розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в інших випадках, не може становити менше розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом "а" пункту 1 цієї статті.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Абзацами 2 - 4 пункту 2 Постанови № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Згідно з пунктом 3, 8 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Отже системне тлумачення положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого) (в редакції на час смерті ОСОБА_4 )

Статтею 31 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Аналогічні норми закріплено і в Законі України «Про пенсійне забезпечення» (статті 37,38).

Норми статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визначає що право на пенсію в разі втрати годувальника мають саме непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, які перебували на їх утриманні, носять бланкетний характер і відсилають до статті 31 цього Закону, яка в свою чергу уточнює, які саме непрацездатні члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні.

Верховний Суд виснував, що у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у п. 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.01.2024 року у справі №560/17953/21.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/5 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») зазначено, що членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, що постійно мешкають з ними та ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з військовослужбовцем спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Так, дослідивши надані учасниками справи письмові докази, допитавши свідків, суд приходить до висновку, що факт спільного проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_4 за період з 03.10.1999 року (з дня народження позивача) по ІНФОРМАЦІЯ_2 (день смерті ОСОБА_4 ) підтверджений в судовому засіданні наданими письмовими доказами та показаннями свідків, з яких суд може зробити беззаперечний висновок про те, що позивач ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_4 мають кровне споріднення, весь зазначений час були пов`язані спільним побутом, навіть за відсутності батька через роботу або службу, мали взаємні права та обов`язки, проживали за однією адресою АДРЕСА_1 , де і були зареєстровані, крім того батько був зобов`язаний за законом до досягнення повноліття позивачем до 2017 року надавати йому матеріальну допомогу як сину, даних про звернення до ОСОБА_28 щодо примусового стягнення з нього аліментів суду не надано, між тим батько надавав позивачу таку допомогу і після досягнення позивачем повноліття, зокрема, перераховував синові грошові кошти, що вбачається в тому числі з даних банківських виписок. Відповідачі також частково визнали і не спростували належними доказами той факт, що батько проживав з сином та вів з ним господарство у вказаний період, отже позов в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про встановлення факту перебування позивача на утриманні ОСОБА_4 , суд зазначає наступне. Як було встановлено під час розгляду справи на підставі досліджених доказів позивач на даний час і на час загибелі батька є повнолітньою і працездатною особою, офіційно не працював, але мав власний дохід у вигляді стипендії, іноді мав неофіційний заробіток, а також отримував матеріальну допомогу від матері, батька та бабусі, що позивачем не спростовано і частково визнано. Отже достатніх і належних доказів того, що матеріальна допомога батька була єдиним, основним та регулярним засобом для існування позивача суду не надано, у зв`язку з цим позовні вимоги про встановлення факту перебування позивача на утриманні свого батька суду не надані.

Таким чином позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.17, 43 Конституції України,ст.ст. 2, 4, 11, 12, 76-80, 141, 142, 247, 263-265, 293, 294, 315-319, ЦПК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання факту спільного проживання однією сім`єю та перебуванні на утриманні - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 03.10.1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Відповідачі:

-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_12 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ,

-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_13 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ,

Третя особа: Міністерство оборони України, ЄДРПОУ:НОМЕР_14, адреса: АДРЕСА_7.

Повне рішення складено 20.04.2026 року.

Суддя Н.В. Баркова