Ухвала суду № 135805023, 16.04.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4617/25

Провадження № 1-кп/204/518/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

представника малолітнього потерпілого адвоката ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12024040000000274, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.03.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні нікого не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває вищевказана справа.

У судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_6 з визначенням застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Клопотання прокурора обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_6 усвідомлюючи не відворотність покарання, яке йому загрожує, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. ОСОБА_6 не має постійного місця роботи та мешкання, оскільки певний час до затримання мешкав у знайомого через конфлікти з родичами, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків та є підставою для обґрунтованості

наявності ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що є ризиком передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ураховуючи, що під час проведення обшуку за місцем мешкання останнього було вилучено технічні засоби (мобільний телефон), які стали знаряддям вчинення злочинів, ОСОБА_6 , володіючи інформацією щодо доступу до інтеренет аккаутнів, які знаходяться на технічних засобах, перебуваючи на свободі, може знищити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

На теперішній час встановлено, що ОСОБА_6 та його спільники збували порнографічну продукцію громадянам інших держав, відносно яких матеріали виділено в окреме провадження, а тому перебуваючи на волі він зможе вплинути на встановлення обставин кримінального провадження. Крім того ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілого або свідків у цьому кримінальному провадженні, що є ризиком, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оскільки ОСОБА_6 усвідомлює, що обвинувачення ґрунтується, у тому числі, на показаннях свідків серед яких є його знайомі, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також потерпілого ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні. Обвинувачений може впливати на них шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу, з метою схилення їх до зміни показань, чим перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Крім того, ОСОБА_6 може іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, a саме створити штучні докази своєї невинуватості, ураховуючи, що вчинення кримінального правопорушення здійснено за допомогою мережі інтернет, соціальних мереж для спілкування, перебуваючи на волі ОСОБА_6 має можливість вільного доступу до цих мереж та створення штучних обставин начебто вчинення кримінального правопорушення іншими особами. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ураховуючи, що ОСОБА_6 не має постійного джерела доходу, окрім як дохід отриманий ним від розповсюдження та збуту дитячої порнографії, останній, перебуваючи на свободі, може вчиняти інші кримінальні правопорушення з метою отримання прибутку, або продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується з тією ж метою. Інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків. Крім того, про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, свідчить тяжкість та обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, тощо.

Прокурор у судовому засіданні подане клопотання підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник малолітнього потерпілого у судовому засіданні клопотання прокурора підтримав.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 вказав, що сторона захисту проти задоволення клопотання заперечує з підстав, що були вказані раніше. Звертав увагу суду, що в обвинуваченого наявні міцні соціальні зв`язки та просив застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави у мінімальному розмірі.

Обвинувачений ОСОБА_6 думку захисника підтримав.

Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_9 ОСОБА_10 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду кримінального провадження повідомлена належним чином.

Вислухавши клопотання прокурора, вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.

Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді під час судового розгляду регламентується положеннями статті 331 КПК України, у порядку передбаченому главою 18 цього Кодексу, з урахуванням особливостей судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду слідчому судді, суду при розгляді відповідного питання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (зокрема, йдеться про застосування домашнього арешту), у багатьох випадках навіть не розглядалася.

Європейським судом з прав людини у справах «Вемгофф проти Німеччини», «Летельєр проти Франції», «Смирнова проти Росії» визначено, що тримання особи під вартою можливе лише у виняткових випадках: ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд; ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя; ризику вчинення ним подальших правопорушень; ризику спричинення ним поршень громадського порядку. Усі ризики мають бути реальними і обґрунтованим, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.

Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.

Відповідно до вимог ст.ст. 177, 178 КПК України, у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

На даний час судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_6 не закінчено та триває, судом досліджуються письмові матеріали кримінального провадження, свідки та потерпілий не допитані.

Перевіряючи наявність ризиків у даному кримінальному провадженні, суд дійшов висновку про доведеність раніше встановлених ризиків, передбачених п.п.1,2,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшились та своєї актуальності не втратили.

Згідно пред`явленого обвинувачення, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.

Інкримінований обвинуваченому злочин має високий ступінь суспільної небезпеки, отже, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути йому призначено судом у випадку визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обвинувачений може вживати заходів, спрямованих на переховування від суду. При цьому ризик втечі може бути розцінений ним як менш небезпечне діяння ніж покарання та процедура його виконання, що вже саме по собі можеспонукати людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності.

Необхідно зауважити, що позиція суду ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить за мету передбачити можливе покарання за інкримінований обвинуваченому злочин.

Судом також ураховується, що ОСОБА_6 характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків, роботи та стримуючих факторів, які б вказували на те, що ним не будуть вживатися перешкоди щодо цього кримінального провадження. Обвинувачений зареєстрований в Одеській області, до затримання мешкав у м. Новомосковську Дніпропетровської області, що є віддаленим від м. Дніпра, отже, обвинувачений характеризується відсутністю стимулюючих факторів та міцних соціальних зв`язків, які б могли утримати його від залишення місця проживання з метою ухилення від суду. Інших відомостей, характеризуючих особу обвинуваченого, суду не надано.

Таким чином, ризик переховування від суду з боку обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності на даний час існує та своєї актуальності не втратив.

При оцінці ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить з того, що обвинувачений, у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Аналізуючи наявність ризику впливу на малолітнього потерпілого та свідків, суд виходить з того, що на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а саме дослідження письмових доказів. Тому, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, що є вагомим психологічним фактором, обвинувачений може впливати на малолітнього потерпілого, свідків, які не допитані в судовому засіданні. При встановленні ризику впливу на малолітнього потерпілого та свідків судом ураховується встановлена КПК процедура отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).

Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Щодо існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слід ураховувати мету, спосіб, обстановку кримінального правопорушення у вчиненні, якого обвинувачується ОСОБА_6 , а саме обвинувачений може створити штучні докази своєї невинуватості, а враховуючи, що вчинення кримінальних правопорушень здійснено за допомогою мережі Інтернет, соціальних мереж для спілкування, маючи можливість вільного доступу до цих мереж обвинувачений матиме можливість створення штучних обставин вчинення кримінального правопорушення іншими особами. Окрім того, також слід враховувати, що в умовах воєнного стану, який оголошено по всій території України, обвинувачений, який не працює, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Оцінюючи ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд виходить з того, що ОСОБА_6 не працював, тобто характеризуються відсутністю постійного, законного джерела доходу, отже наявний ризик вчинення ним інших кримінальних правопорушень або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Таким чином, на час розгляду клопотання прокурора раніше встановлені ризики не зменшились аж настільки, щоб суд мав підстави для обрання іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Викладені захисником доводи не спростовують висновків суду щодо наявності обґрунтованих ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а усім наведеним обставинам, неодноразово була надана оцінка, під час продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу. На даний час, ні встановлені ризики, ні відомості про обставини вчинення кримінальних правопорушення, ні дані про особу винного, ні доводи сторони захисту не змінились.

При цьому, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року, «Войкін проти України» від 27 березня 2018 року, ухвала про неприйнятність « ОСОБА_11 проти України» від 05 липня 2018 року).

Отже, ураховуючи тяжкість обвинувачення, обставини вчинення кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку для інших осіб, об`єктивні обставини, з яких судовий розгляд не завершений, відомості про особу обвинуваченого, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 178 КПК, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими під час вирішення клопотання прокурора.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Відтак клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м`який задоволенню не підлягає.

Також судом ураховується, що ухвали суду про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу, неодноразово, були предметом розгляду апеляційним судом, за наслідками яких, ухвали суду в частині продовження строку тримання під вартою, залишені без змін.

Щодо визначення розміру застави, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України, тому враховуючи, що ч. 4 ст. 301-1 КК України є особливо тяжким злочином, ураховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, дані про нього, ризики кримінального провадження та тривалість розгляду, суд доходить висновку, що застава у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму буде достатньою для забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого, з огляду на що, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави.

Суд звертає увагу, що ухвала суду від 11.03.2026 про продовження застосування запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання від вартою з визначенням розміру застави у розмірі 429 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, була предметом перегляду у Дніпровському апеляційному суді. За результатами розгляду апеляційної скарги на вказану ухвалу, апеляційний суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд дотримався вимог кримінального процесуального закону. Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру застави до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998400 гривень, що на переконання апеляційного суду, відповідатиме критеріям справедливості та співмірності (пропорційності). Таким чином, з огляду на викладене, клопотання сторони захисту про зменшення обвинуваченому розміру застави у даному кримінальному провадженні задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 14 червня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 998400 гривень.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановленої застави у розмірі 998400 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком до 14 червня 2026 року виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який або зменшення розміру застави відмовити.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 20.04.2026.

Суддя ОСОБА_1