Рішення № 135800746, 07.04.2026, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/1556/25

Провадження № 2/455/210/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2026 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кушніра А.В.,

секретар судового засідання Борковська Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

05.08.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Сердійчук Я.Я. звернулася до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором №984448 від 11.04.2023 у розмірі 23290,37 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 13000 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11.04.2023 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 (далі - позичальник та/або відповідач) укладено Договір №984448 (далі - Договір). Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Сума кредиту (загальний розмір) складає 27500,00 грн. Строк кредиту 549 днів, з кінцевим терміном повернення 11.10.2024. Зазначає, що Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви. Незважаючи на це, Відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Договором. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №984448 від 11.04.2023 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23290,37 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 17113,50 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 6176,87 грн. Вказує, що 31.01.2025 було укладено договір №31012025 відповідно до якого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №984448. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №984448.

З огляду на наведене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму заборгованості за вищевказаним договором, понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025 справу передано для розгляду судді Кушніру А.В.

Ухвалою судді від 11.08.2025 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

02.12.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дешко В.О. до суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач не визнає заявлені позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на таке. Зокрема, зазначає, що Позивачем до матеріалів справи долучено сумнівні витяги з реєстру боржників відносно відповідача до кожного з договорів факторингу, який передбачає підписи обох сторін договору факторингу та скріплення їх печатками підприємств. Доказів того, що вказані витяги підписані в письмовій або електронній формі до суду не надано, відтак указані докази є недопустимими. Як наслідок, позивачем не доведено факт передачі Позивачеві права вимоги до Відповідача у цій справі. Реєстру боржників також до суду не надано. Також в п.4.1 пп.3 договору №984448 від 11.04.2023 чітко вказано, що укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Споживача але з обов`язковим повідомленням Споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення, про що ОСОБА_1 не була повідомлена. Також зазначає, що Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Процентна ставка не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Також вказує на незаконність та нікчемність включених до боргу комісій (платежів за супровідні послуги), зокрема відповідно до Графіка платежів, загальна сума до сплати Відповідачем становила 56717,05 грн, у тому числі 2500,00 грн за «супровідні послуги». Отже нарахування відсотків у тому розмірі, які просить стягнути Позивач з Відповідача є необгрунтованими. Також відповідач не згодний з розміром витрат позивача на правничу допомогу та вважає їх недоведеними та неспівмірними, враховуючи що у даній категорії справ вже сформувалася стала судова практика, що в свою чергу не потребує додаткового правового аналізу з боку адвоката для складання документів та формування правової позиції у справі, а також відсутність судових засідань за участю сторін.

10.12.2025 від представника позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» - Сердійчук Я.Я. до суду надійшли письмові пояснення, в яких вказує на необгрунтованість та безпідставність доводів сторони відповідача, з огляду на таке. Зокрема, зазначає, що 31.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір надання послуги з факторингу №31012025, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №984448 від 11.04.2023 року. Як вбачається з протоколів підписання документів, доданих до позовної заяви ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», Договір надання послуги з факторингу №31012025 від 31.01.2025 року з усіма його додатками були підписані сторонами 31.01.2025 року у сервісі «Вчасно». До того ж, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було додано до позовної заяви платіжну інструкцію №0492440000 від 31.01.2025 року, відповідно до якої 31.01.2025 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було сплачено грошові кошти у сумі 3167274 грн. 41 коп. на рахунок ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» згідно Договору факторингу №31012025 від 31.01.2025 р. Як вбачається з цієї платіжної інструкції щодо зазначеної банківської операції з перерахування коштів, банком проставлені наступні відмітки: Дата прийняття до виконання: 31.01.2025; Дата виконання: 31.01.2025. Тобто, операція з перерахування грошових коштів ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на рахунок ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» у сумі 3167274 грн. 41 коп. була виконана. Своєю чергою, печатки АТ «ОТП БАНК», яке надавало платіжні послуги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», були проставлені автоматично Банком при формуванні вищевказаної платіжної інструкції в інформаційно-телекомунікаційній системі Клієнт-Банку Товариства. На підтвердження факту набуття ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС перед ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» прав вимоги за Договором надання послуги з факторингу №31012025 від 31.01.2025 року до матеріалів справи додано: акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором надання послуги з факторингу №31012025 від 31.01.2025, відповідно до якого на виконання умов зазначеного вище договору факторингу первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв Реєстр боржників кількістю 2092; реєстр боржників до зазначеного договору, де під номером №1646 зазначено заборгованість відповідача. Відповідно до реєстру боржників до Договору надання послуги з факторингу №31012025 від 31.01.2025 до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №984448 від 11.04.2023 року на суму 23290,37 грн. Таким чином, матеріали справи містять усі належні та достовірні докази на підтвердження факту відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №984448 від 11.04.2023 року від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». Також зазначає, що між сторонами був укладений договір про надання споживчого кредиту, який містить усі істотні умови, передбачені для такого виду договорів, шляхом його підписання за допомогою власноручного підпису і кредитора, і позичальника, що свідчить про прийняття позичальником всіх його умов та положень. Невід`ємними додатками до договору є документи, які, в свою чергу, підписані сторонами, а саме: заява-анкета, Паспорт споживчого кредиту, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Перелічені вище документи долучено до матеріалів справи та є належними, допустимими та достатніми доказами, що підтверджують факт виникнення правовідносин між позикодавцем та позичальником на умовах, погоджених сторонами. Підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим. Отже, у разі незгоди з умовами Кредитного договору Відповідач мав можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частиною 1 статті 5 Закону України «Про споживче кредитування», на відкликання протягом 14 календарних днів своєї згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Натомість, відповідач погодився, зі своєї сторони, на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень, сплачуючи частково кошти за укладеним договором, визнаючи його умови, в тому числі і щодо встановленого розміру процентної ставки. Крім того, враховуючи всю суму процентів, що Позичальник мав би сплатити на користь Кредитора, за весь строк дії договору, в тому числі, за рік, денна сума процентів не перевищує 2,5%, навіть становить менше 1%. Факт здійснення погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується розрахунком первісного кредитора, свідчить про належне усвідомлення Відповідачем умов зазначеного договору, його прийняття та фактичне визнання існування заборгованості. Також зазначає, що Закон про споживче кредитування безумовно та однозначно передбачає право Позивача (як Кредитодавця) на встановлення комісії за надання кредиту за Кредитним договором. Комісія за надання кредиту була також відображена в тексті Кредитного договору, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за Кредитним договором. Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що заявлена до стягнення сума витрат Позивача є співмірною зі складністю даної справи, зворотного Відповідачем не доведено.

В судове засідання представник позивача не з`явилася, проте подала до суду заяву в якій просила справу розглядати за її відсутності, зазначає, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дешко В.О. в судове засідання не з`явилися, проте представник відповідачки подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за їх відсутності.

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.04.2023 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №984448, відповідно до умов якого (п.1.2 Договору) на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту складає 27500 гривень (п.1.3 Договору).

Строк кредиту 549 днів, з кінцевим терміном повернення 11.10.2024 (включно) (п.1.4 Договору).

Тип процентної ставки фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення та становить: за перший день користування кредитом (включно) 10% в день (3650% річних); за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту 100% річних (п.1.5 Договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 205,68% річних (п.1.7 Договору).

Відповідно до п.2.1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання): у розмірі 25000,00 гривень на поточний рахунок споживача; у розмірі 2500 гривень на користь Товариства з метою виконання зобов`язань з оплати Процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п.3.5. Договору.

Відповідно до п.3.5 Кредитного договору, сплата процентів за перший день користування кредитом, здійснюється Споживачем в день отримання кредиту. З метою оплати процентів за перший день користування кредитом, Споживач доручає Товариству утримати суму зазначених процентів з суми кредиту, що підлягає наданню Споживачу.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» за кредитним договором №984448 від 11.04.2023 року, станом на 11.10.2024 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 23290,37 грн., з яких: сума заборгованості за коштами, що перераховані на рахунок боржника 15595,91 грн.; сума заборгованості за процентами за видачу кредиту (проценти за перший день користування кредитом) 1517,59 грн.; сума заборгованості за нарахованими процентами (з другого дня користування кредитом) 6176,87 грн.

31.01.2025 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено Договір факторингу №31012025, за яким від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Договором №984448 від 11.04.2023 року у розмірі зазначеному у Реєстрі боржників.

Згідно витягу з Реєстру боржників від 31.01.2025 року до Договору факторингу №31012025 від 31.01.2025 року, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 23290,37 грн, з них: сума заборгованості за коштами, що перераховані на рахунок боржника 15595,91 грн.; сума заборгованості за процентами за видачу кредиту (проценти за перший день користування кредитом) 1517,59 грн.; сума заборгованості за нарахованими процентами (з другого дня користування кредитом) 6176,87 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, зокрема: копією паспорта споживчого кредиту; копією Заяви- ОСОБА_2 від 11.04.2023 року; копією Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «СЛОН КРЕДИТ»; копією платіжної інструкції №19533 від 11.04.2023 року; копією розрахунку заборгованості ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» за кредитним договором №984448 від 11.04.2023 року; копією розрахунку заборгованості ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за кредитним договором №984448 від 11.04.2023 року; копією Договору факторингу №31012025 від 31.01.2025 з додатками; копією витягу з Реєстру боржників від 31.01.2025 року до Договору факторингу №31012025 від 31.01.2025 року; копією платіжної інструкції №0492440000 від 31.01.2025 року; копією Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 31.01.2025 року за Договором факторингу №31012025 від 31.01.2025 року; копією Договору про надання споживчого кредиту №984448 від 11.04.2023 року.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані наступними нормами права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 1054 та частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В статті 610 ЦК України, зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У відповідності до частини першої статті 516 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 липня 2018 року у справі 753/7883/15 доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов`язком саме відповідача (а не суду).

Не погоджуючись із зазначеним позивачем розміром заборгованості, відповідач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, не надала суду іншого розрахунку заборгованості, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу отриманих в кредит коштів та сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами.

Щодо доводів відповідача про нарахування відсотків за кредитним договором, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року.

Крім того, положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

У даній справі встановлено, що кредитний договір був укладений сторонами 11 квітня 2023 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Отже обмежень в розмірі денної процентної ставки законодавством на той час встановлено не було.

Відповідач погодився із запропонованою відсотковою ставкою та порядком нарахування відсотків, підписавши кредитний договір, тобто вважав умови Кредитного договору прийнятними для себе. Порушивши зобов`язання шляхом не виконання умов кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, останній зобов`язаний сплатити і заборгованість за сумою відсотків.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, необхідно зазначити таке.

За приписами ст. 204 ЦК України, яка регламентує презумпцію дійсності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Так як договір факторингу, яким обґрунтовуються позовні вимоги у цій справі, на час вирішення спору є дійсним, у судовому порядку недійсним не визнавався та доказів щодо його нікчемності (невідповідності умов імперативним вимогам законодавства) суду не надавалося, суд вважає, що відповідний договір є дійсним та таким, що регламентує правовідносини, ним визначені.

Щодо доводів відповідача про обов`язок Кредитодавця повідомити Позичальника про відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до умов пункту п.4.1 Кредитного договору, Товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Споживача але з обов`язковим повідомленням Споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.

У постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі 361/2105/16, зроблено висновок, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

В той же час, чинне законодавство України не вказує обставину неотримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги як підставу для визнання недійсним договору на підставі якого виникло грошове зобов`язання. Крім того, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Інші доводи відповідача не спростовують вищевказаних встановлених судом обставин справи та висновків суду.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України",№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що відповідачка ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору належним чином своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів, передбачених кредитним договором, не виконує, внаслідок чого має заборгованість, яка в добровільному порядку відповідачем не погашена, беручи до уваги те, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача як боржника за кредитним договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити та стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 13000 грн. матеріали справи містять: Заявку на надання юридичної допомоги №264 від 02.06.2025 року; витяг з Акту №13 про надання юридичної допомоги від 30.06.2025 року; договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 року з додатками.

Представник відповідача у своїх письмових поясненнях зазначив, що заявлені позивачем суми за здійснену правничу допомогу є неспівмірними та завищеними, з огляду на стандартність даної позовної заяви.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з предмета та підстав даного позову, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, беручи до уваги наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, те, що спір належить до категорії незначної складності та не потребує дослідження великої кількості доказів, виходячи також із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 5000 грн.

Крім того, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на суму 2422,40 гривень.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 274, 265, 268, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), жительки АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) суму заборгованості за Договором №984448 від 11.04.2023 в розмірі 23290 (двадцять три тисячі двісті дев`яносто) гривень 37 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), жительки АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.В.Кушнір