Рішення № 135796372, 19.03.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/4368/25

Провадження №2/504/1893/26

Доброславський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (код ЄРДПОУ: 08038284, юридична адреса: м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18) до ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ: 04379657, юридична адреса: Одеська облатсть, Одеський район, с. Красносілка, вул. Набережна, 87-А) про усунення перешкод у праві користування та розпорядженні службовим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року представник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив суд усунути перешкоди у праві користування та розпорядження службовим приміщенням, шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування та проживання службовим жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В мотивування свого позову заявник вказує, що на підставі Акту № КН 303/8/32/7В від 29.06.2016 року Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України передало до Квартирно- експлуатаційного відділу м. Одеси квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно Розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 01.08.2016 року №300/А-2016 «Про включення квартир до числа службових» квартира АДРЕСА_2 включена до числа службових.

15.07.20216 року між сторонами підписаний договір найму службового житлового приміщення за №354, згідно якому начальнику інспекції безпеки мореплавства капітану 2 рангу ОСОБА_1 та складу сім`ї з 7 осіб: дружина ОСОБА_2 , донька- ОСОБА_5 , донька ОСОБА_6 , донька ОСОБА_7 , донька ОСОБА_8 , донька ОСОБА_3 було надане службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з 3 кімнат, жилою площею 44,6 кв.м., загальною площею 88,8 кв.м. надано ордер на службове приміщення.

Службове житло виділено Відповідачу та його сім`ї у користування у зв`язку з проходженням ним військової служби в військової частині НОМЕР_3 .

Згідно з витягом із наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 за № 157 від 16.08.2018 року капітан 2 рангу ОСОБА_1 , начальника групи цивільно-військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_5 , звільнено наказом командувача Військово-Морських сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.08.2018 року № 148 з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 (за станом здоров`я) ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». З 16.08.2018 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте службове житло у передбачений Договором строк відповідач разом із членами сім`ї не звільнив.

Заявник стверджує, що в 2024 році відповідач та його родина отримали від держави грошову компенсацію для отримання (придбання) житлового приміщення в порядку передбаченому постановою кабінету Міністрів України від 18.04.2018 року №280 «Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України».

На підставі чого було придбане житлове приміщення загальною площею 146.4 кв.м., житлова площа 89.8 кв.м за адресою : АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки про перебування на обліку, виданої КЕВ м. Одеси від 12.09.2025 року за № 3694, зазначено, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.

Відповідач та члени його сім`ї на даний час фактично припинили проживання у спірній службовій квартирі, але в ній продовжують бути зареєстрованими.

Відповідно до листа від Красносільської сільскої ради Одеського району Одеської області «Про інформування щодо реєстрації місця проживання» за №01.4/05.1-05/25/3209 від 23.09.2025 року на даний час за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 22.09.2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 22.09.2016 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 22.09.2016 року та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 24.05.2023 року.

На теперішній час відповідач та члени його сім`ї втратили право на проживання у спірній службовій квартирі, ухиляються від зняття з реєстраційного обліку і перешкоджають використання та забезпечення позивачем цього службового приміщення для інших військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей, на підставі чого позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 року було відкрито провадження по справі.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 26 січня 2026 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про підтримання позовних вимог та просив суд розглядати справу та ухвалити рішення у його відсутність, не заперечував щодо розгляду справи у заочному порядку.

Відповідачі та третя особа не з`явились, сповіщені належним чином про дату, час та місце його проведення.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 19.03.2026 року постановлено розгляд справи у заочному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши доводи позову, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного:

Відповідно до положення про Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (нова редакція), затвердженого наказом начальника Південного квартирно-експлуатаційного управління від 30.01.2025 року № 4, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (далі - КЕВ м. Одеса, Позивач) є органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, та створений з метою організації та виконання завдань з інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення органів військового управління, військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дислокованих у гарнізонах: Одеського, Березівського, Подільського, Роздільнянського районів Одеської області як у мирний час, так і під час дії особливого періоду.

Основними завданнями Одеського квартирно-експлуатаційного управління, крім іншого, є контроль за правомірністю використання житлового фонду Міністерства оборони України у гарнізонах Збройних Сил України в зоні відповідальності.

Колишнім найменування КЕВ м. Одеса є Одеське квартирно-експлуатаційне управління.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.

Відповідно до Акту № КН 303/8/32/7В від 29.06.2016 року Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України передало до Квартирно- експлуатаційного відділу м. Одеси квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно Розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 01.08.2016 року №300/А-2016 «Про включення квартир до числа службових» квартира АДРЕСА_2 включена до числа службових.

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 є військовим майном, являється житловим фондом Міністерства оборони України, що знаходиться в оперативному управлінні Позивача, та включена до числа службових.

Начальнику інспекції безпеки мореплавства капітану 2 рангу ОСОБА_1 та складу сім`ї з 7 осіб було надане службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з 3 кімнат, жилою площею 44,6 кв.м., загальною площею 88,8 кв.м., що підтверджується договором найму службового житлового приміщення від 15.07.2016 року за № 354.

Відповідно до абз. 3 та 6 п. 7 Договору найму службового житлового приміщення №354 від 15.07.2016 року, зареєстрованого в КЕВ м. Одеси наймач та члени його сім`ї зобов`язанні звільнити службове приміщення негайно, у разі одержання, придбання житла для постійного проживання, чи якщо наймач не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у ЗС України.

08.07.2016 року ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 письмово зобов`язалися негайно звільнити та здати встановленим порядком службову 3-х кімнатну квартиру.

Службове житло виділено Відповідачу та його сім`ї у користування у зв`язку з проходженням ним військової служби в військової частині НОМЕР_3 .

Згідно з витягом із наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 за № 157 від 16.08.2018 року капітан 2 рангу ОСОБА_1 , начальника групи цивільно-військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_5 , звільнено наказом командувача Військово-Морських сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.08.2018 року № 148 з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 (за станом здоров`я) ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». З 16.08.2018 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте службове житло у передбачений Договором строк відповідач разом із членами сім`ї не звільнив.

Відповідно до листа з Одеської районної державної адміністрації за № 5649/02-27/25/5 від 25.09.2025 року та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №443240338 від 12.09.2025 року в 2024 році відповідачі отримали від держави грошову компенсацію, внаслідок чого отримано (придбано) житлове приміщення загальною площею 146.4 кв.м., житлова площа 89.8 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до листа від Красносільської сільскої ради Одеського району Одеської області «Про інформування щодо реєстрації місця проживання» за №01.4/05.1-05/25/3209 від 23.09.2025 року на даний час за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 22.09.2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 22.09.2016 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 22.09.2016 року та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 24.05.2023 року.

Відповідно до довідки про перебування на обліку, виданої КЕВ м. Одеси від 12.09.2025 року за № 3694, зазначено, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.

Таким чином Відповідач та члени його сім`ї вважаються забезпеченими житловою площею та на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, не перебувають.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою ст. 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Статею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

За змістом ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:

осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті;

учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби;

сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання І і II груп, осіб з інвалідністю І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до пункту 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

Пунктом 12 цього Порядку передбачено, що службові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно - експлуатаційним органом за місцем проходження військової служби.

Військовослужбовець та члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).

Згідно з пунктом 23 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», військовослужбовці та члени їх сімей зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення або службову жилу площу у двотижневий строк з дня виключення із списків особового складу військової частини, крім випадків:

звільнення з військової служби у запас або відставку із залишенням на обліку для поліпшення житлових умов за рахунок фондів Міноборони;

направлення військовослужбовця на лікування (реабілітацію) внаслідок поранень (контузії) або через хворобу;

відрядження до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі;

у разі направлення військовослужбовця у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

У постанові від 17.04.2020 у справі № 463/6203/17 Верховний Суд вказав, що права членів сім`ї військовослужбовця є похідними від права останнього на користування службовим житловим приміщенням. Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення, відповідно до статті 124 ЖК України.

Після звільнення з військової служби відповідача усупереч вимогам чинного законодавства не звільнили займане ними службове жиле приміщення та продовжують бути зареєстрованими за даною адресорю, хоча повністю забезпеченні державою житловим приміщенням для постійного проживання і тому Відповідач був звільнений з військової служби без залишення на обліку для поліпшення житлових умов за рахунок фондів Міноборони.

07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув (постанова від 7 грудня 2022 року у справі № 761/39955/20) у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України проти відповідачів про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації.

Верховний Суд дійшов до правового висновку згідно якого виходячи зі змісту ст. 48. 118, 119. 124. 125 ЖК України, ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» заборона виселення поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби і не забезпечених житлом для постійного проживання у межах норми.

З припиненням військової служби припиняється право на користування службовим житловим приміщенням, наданим на період її проходження, що виключає можливість застосування ст. 125 ЖК України під час розгляду спору про виселення без надання іншого житла (яке вже було надано державою).

Подібний правовий висновок щодо застосування положень ст. 125 ЖК України було висловлено Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2019 р. у справі № 463/251/16-ц.

Таким чином на військовослужбовців, звільнених із військової служби, а також членів їхніх сімей, які були забезпечені раніше постійним житлом відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не поширюються гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України, щодо неможливості виселення їх зі службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Незаконне утримання відповідачами вказаної службової квартири позбавляє можливості державу забезпечити житловою площею інших військовослужбовців ЗС України, у тому числі учасників бойових дій, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам, а також інтересам держави в частині можливості забезпечення останніх службовими житловими приміщеннями.

Даний позов переслідує чітку конкретну ціль - використання спірної службової квартири за призначенням для житлового забезпечення сімей діючих військовослужбовців, які потребують такого житла, та які в умовах воєнного стану, у зв`язку зі збройною агресією рф. несуть тягар додаткового морально-психологічного і фізичного навантаження, в силу покладених на них особливостей несення військової служби.

Крім того, добровільно укладаючи Договір, сторони зобов`язались виконувати передбачені вказаним договором умови.

Оскільки відповідач звільнений із військової служби, відтак він разом з членами сім`ї був зобов`язаний виселитись із вказаного житлового приміщення.

Однак, всупереч умовам Договору відповідач разом із членами сім`ї не виконав умови Договору і не звільнив надане йому у користування службове житло.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби тощо.

У договорі про надання в користування спірної квартири зазначені умови звільнення житлового (службового) приміщення, а саме: негайно, у разі одержання, придбання житла для постійного проживання, та якщо «Наймач» не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у Збройних Силах України. В даному випадку відповідачі отримати від держави грошову компенсацію для придбання житлового приміщення загальною площею 146,4 кв. м, житлова площа - 89,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82).

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43).

Статті 124-125 ЖК України передбачають приписи, згідно з якими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, є підставою для виселення особи зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. Тобто, формулювання вказаних приписів є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві».

Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18) зроблено висновок, що «Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, §71).

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Щодо наявності нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачів суд першої інстанції висловився, вказавши, що існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63)».

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Водночас відповідачами у справі не надано суду жодних доказів в заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання є, зокрема, судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, відповідно до зазначеної норми зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи те, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 391, 405 ЦК України).

При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.

Отже, під час ухвалення рішення про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не існує необхідності ще й вирішувати вимогу про зняття з реєстрації, а тому у встановленні порядку виконання судового рішення необхідності не має.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Питання судових витрат у позові не порушувалось, підстав для їх розподілу не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. ст.ст. 4-13, 76-89, 142, 258-273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (код ЄРДПОУ: 08038284, юридична адреса: м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18) до ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ: 04379657, юридична адреса: Одеська облатсть, Одеський район, с. Красносілка, вул. Набережна, 87-А) про усунення перешкод у праві користування та розпорядженні службовим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням- задовольнити.

Усунути перешкоди Квартирно експлуатаційному відділу м. Одеси (код ЄДРПОУ 08038284) у праві користування та розпорядження службовим жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 права користування та проживання службовим жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В. К. Барвенко