Рішення № 135790773, 28.01.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/42929/20-ц

пр. № 2-1461/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ТОВ «ФК «Карточка плюс» - Чесного А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, про визнання недійсними договорів,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги із застосуванням наслідків недійсності правочину, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить суд: визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги (цесія) від 09 квітня 2020 року, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі № 2238, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 , посвідчений 09 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем, зареєстрований в реєстрі № 1200; скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіна Станіслава Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51929799 від 09 квітня 2020 року 12:36:50, державний реєстратор: приватний нотаріус Куксін Станіслав Юрійович, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область, на нерухоме майно квартиру, адреса якої: АДРЕСА_1 , Іпотекодержатель: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, про державну реєстрацію іпотеки із внесенням номеру запису про іпотеку: 36218944 (спеціальний розділ), дата, час державної реєстрації: 27 грудня 2007 року 21:51:07, посилаючись на те, що зазначені договори про відступлення прав вимоги були укладені із порушенням вимог частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України, статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки за договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, яке має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України) і не може здійснюватися шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою, а тому позивач просить визнати ці договори недійсними, та застосувати наслідки недійсності правочинів, скасувати у Державному реєстрі іпотек запис про зміну іпотеко держателя. Крім того, позивач вважає, що право вимоги за кредитним договором не могло бути передано фізичній особі, оскільки у цьому випадку відбулася заміна кредитодавця, банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги, що є підставою для визнання таких договорів недійсними, посилаючись також на сталу судову практику, зокрема висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року № 638/22396/14-ц (14-16цс20), постанові ВП ВС від 08 листопада 2023 року № 206/4841/20.

Позов мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США. На забезпечення виконання умов зазначеного договору банк того ж дня уклав із нею договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира, загальною площею 70,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року, яке набрало законної сили, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 частково змінено, стягнуто з неї на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі: за тілом кредиту - 1 081 830,59 грн, за процентами - 54 517,36 грн та за пенею - 1 136 347,95 грн. 08 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір факторингу № 08/04/2020, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором № ML-701/1104/2007, який було укладено 27 грудня 2007 року між ЗАТ«ОТП Банк» та ОСОБА_1 і 09 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, яким забезпечено виконання кредитних зобов`язань. Того ж дня ТОВ «ФК «Карточка плюс» відчужило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки фізичній особі ОСОБА_2 за Договором відступлення прав вимоги (цесії), який має ознаки та фактично є Договором факторингу, та Договором відступлення прав вимоги за іпотечним договром, який є похідним. Позивач вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України), посилаючись при цьому на висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначаючи, що наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Тобто, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Позивач вважає, що фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Разом з тим, фізична особа ОСОБА_2 не може бути стороною договору факторингу, оскільки вона не є юридичною особою, не включена до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Відтак, на думку позивача, договори про відступлення відповідачеві ОСОБА_2 прав вимог підлягають визнанню недійсними, оскільки за вказаними договорами фінансова компанія відступила права вимоги за валютним кредитним зобов`язанням другому відповідачу - фізичній особі, яка не є належним кредитором, що суперечить положенням ст.ст. 3, 13, 203, 215, 512-514, 1054, 1077-1079 ЦК України та є підставою для визнання таких договорів недійсними з огляду на приписи ст. 215 цього Кодексу, що також підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справі № 909/968/16 провадження №12-97гс18 від 11 вересня 2018 року: якщо у разі з укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, то з огляду на те, що, за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним приписам цивільного законодавства України щодо форми та суб`єктного складу, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України. Позивач також вказує на те, що відповідачі систематично не виконували у цій справі рішення суду про витребування доказів та тимчасове вилучення документів, в внаслідок чого ухвали суду були передані до виконавчої служби для їх примусового виконання, що призвело до тривалого розгляду справи. При цьому, відповідачі ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2 витребувані документи у повному обсязі суду так і не надали, що є недобросовісною процесуальною поведінкою, що має трактуватися на користь позивача. Позивач вважає, що відповідачі порушили її права та законні інтереси, оскільки кредитором за цим кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа, а відповідач ОСОБА_2 не є такою і тому не має права вимагати задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням та звернення стягнення на предмет іпотеки, що має місце з її боку та підтверджується наданими письмовими доказами. Також, відповідачі, як нові кредитори, не надали належним чином позивачу, як боржнику, доказів відступлення прав вимоги, з приводу чого позивач зверталась до них із відповідними нотаріальними вимогами, які не були виконані, а потім із клопотанням про витребування доказів - до суду, однак документи відповідачі не надали.

Відповідач ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс» позов визнав /т. ІІ а. с. 169-172/.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву із заявою про визнання позову, в якій просила суд для належного виконання судового рішення скасувати запис державного реєстратора щодо іпотекодержателя ОСОБА_2 індексний номер: 51929799 від 09 квітня 2020 року та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 15 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала через Електроний Суд заяву про відмову від визнання позову, в якій зазначила, що відмовляється від визнання позову ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» своїм правом на подачу пояснень у справі, не скористалося.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю. подав до суду заяву, у якій стосовно вирішення справи по суті поклався на розсуд суду.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

05 жовтня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

03 листопада 2020 року ухвалою судді у справі відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження /т.І, а.с. 115-116/.

03 листопада 2020 року ухвалою суду накладено арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17173066, та заборонено їй та іншим будь-яким особам здійснювати будь-які дії з зазначеною квартирою, в тому числі здійснювати її продаж, дарування, міну, реалізацію, внесення до статутних капіталів підприємств та організацій, лізинг та вчиняти інші дії з переданням права власності іншим особам. Заборонено державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , у тому числі реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які угоди щодо цього майна та інші будь-які права /т.І, а.с. 118-121/.

07 грудня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання позивача про витребування доказів у відповідачів /т. І а. с. 125-127/.

20 січня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів у справі /т. І а. с. 150-154/.

02 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшли матеріали нотаріальної справ від третьої особи у справі приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С. Ю. на виконання ухвали суду від 20 січня 2021 року /т. І а. с. 210-243/.

15 лютого 2021 року від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на виконання ухвали суду від 20 січня 2021 року до суду надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів нотаріальної справи /т. ІІ а. с. 1-21/.

03 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про доповнення позову /т. ІІ а. с. 22-28/.

20 травня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву /т.ІІ, а.с. 58-60/.

27 травня 2021 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року залишено без змін /т. І, конт.пр, а.с.233-243/.

07 червня 2021 року від третьої особи приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С.Ю. надійшов лист, у якому останній повідомив про те, що ним були раніше направлені копії витребуваних договорів відступлення прав вимог від 09 квітня 2020 року за №№1199, 1200. Разом з тим, повідомив про відсутність копій договору про відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року за № 8509. Просив судові засідання проводити у його відсутність /т.ІІ, а.с. 69/.

22 червня 2021 року позивач подала додаткові пояснення та докази у справі /т. ІІ а. с. 79-95/.

18 серпня 2021 року від позивача надійшло клопотання про тимчасове вилучення документів у відповідачів ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Карточка плюс» /т.ІІ, а.с. 113-115/.

14 вересня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання про тимчасове вилучення документів у відповідачів ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Карточка плюс» /т. ІІ, а. с. 118-119, 120-122/.

08 грудня 2021 року постановою Верховного суду України ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено /т.ІІ конт. пр., а.с.46-53/.

15 грудня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 через Електронний суд надійшли додаткові пояснення у справі, в яких просила суд врахувати висновки Верховного Суду, встановлені у постанові від 10 листопада 2021 року по справі № 646/12215/16-ц /т.ІІ, а.с. 135-137/.

23 грудня 2021 року позивач подала до суду заяву про зміну предмета позову /т.ІІ, а.с. 141-149/.

23 грудня 2021 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування думки присутньої у судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , без виходу до нарадчої кімнати, прийнято до заяву про зміну предмету позову /т. ІІ а. с. 162/.

31 січня 2022 року від відповідача ТОВ «ФК «Карточка Плюс» надійшла заява про визнання позову у справі /т.ІІ, а.с. 169-172/.

02 лютого 2022 року на електронну адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову /т.ІІ, а.с. 172-178/.

03 лютого 2022 року ухвалою суду виправлено описку в ухвалі суду від 14 вересня 2021 року /т.ІІ, а.с. 186-187/.

14 лютого 2024 року від позивача надійшла заява про подання письмових доказів /т.ІІ, а.с. 32-34/.

14 лютого 2024 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування думки присутньої у судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , без виходу до нарадчої кімнати, долучено до матеріалів справи письмові докази, подані позивачем.

14 лютого 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду /т.ІІ, а.с. 50-51/.

16 лютого 2024 року через Електронний суд від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про відмову від заяви про визнання позову /т.ІІ, а.с. 62-64/.

10 квітня 2024 року позивач подала до суду заяву про долучення до матеріалів справи відомостей про місцезнаходження відповідача ТОВ «ФК «Карточка плюс» /т.ІІ, а.с. 66-75/.

28 січня 2026 року від відповідача ТОВ «ФК «Карточка Плюс» надійшла заява, відповідно якої на виконання вимог ухвали суду від 14 вересня 2021 року, надано витребувані документи для тимчасового вилучення /т.ІІ, а.с. 109-127/.

28 січня 2026 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування думки присутньої у судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ТОВ «ФК «Карточка Плюс» Чесного А.О., без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи договорів про відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року та від 27 грудня 2007 року /т. ІІ а. с. 128-131/.

Позивач ОСОБА_1 у засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, підтримувала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс» Чесний А.О. у засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог, визнавши наведені у позовній заяві обставини та фактичні дані, надавши суду для огляду на виконання ухвали про тимчасове вилучення документів оспорювані правочини із копіями для долучення до матеріалів справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, за допомогою Електронного суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності. 31 січня 2022 року подала через Електроний Суд відзив на позовну заяву із заявою про визнання позову, в якій просила суд для належного виконання судового рішення скасувати запис державного реєстратора щодо іпотекодержателя ОСОБА_2 індексний номер: 51929799 від 09 квітня 2020 року та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Проте, 15 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала через Електроний суд заяву про відмову від визнання позову, в якій зазначила, що відмовляється від визнання позову ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила суд заяву про визнання позову від 31 січня 2022 року не розглядати.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» у судове засідання не з`явилося, повідомлялося належним чином, пояснення по суті справи до суду не надходили.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю. у судове засідання не з`явився, до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, стосовно вирішення справи по суті поклався на розсуд суду.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача, беручи до уваги заяву представника відповідача ТОВ «ФК «Карточка Плюс» про визнання позову, та доводи, зазначені у відзиві відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

27 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № МL-701/1104/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000 доларів США строком по 26 грудня 2030 року.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору ОТП Банк того ж дня уклав із ОСОБА_1 . Договором іпотеки №PML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, посвідчений 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, предметом якого є передане в іпотеку нерухоме майно - квартира, загальною площею 70,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1

21 грудня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, до складу якого була включена заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, що виникла.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2016 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № МL-701/1104/2007 у розмірі: за тілом кредиту - 92 543,25 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 1 081 830,59 грн; за процентами - 4 663,59 доларів США, що еквівалентно 54 517,36 грн, та пені - 4 149 886,92 грн.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року, яка набрала законної сили, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості скасовано та у задоволенні позову у цій частині відмовлено. Рішення про задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 змінено у частині суми стягнення, стягнуто з останньої на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № ML-701/1104/2007 у розмірі: за тілом кредиту - 1 081 830,59 грн, за процентами - 54 517,36 грн та за пенею - 1 136 347,95 грн.

Постановою Верховного суду від 04 грудня 2019 року заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2016 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року залишено без змін.

08 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір факторингу № 08/04/2020, предметом якого є права грошової вимоги за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року. Згідно п.1.1. даного Договору факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передає, а ТОВ «ФК «Карточка плюс» приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитним договором в розмірі заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно абзацу «Право Вимоги» п.2 даного Договору факторингу право грошової вимоги за Кредитним договором було відступлено Клієнту на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 21 грудня 2012 року, укладеного з Акціонерним товариством «ОТП Банк».

09 квітня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс» було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, предметом якого є сукупність прав, належних первісному кредитору за Договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою.

При цьому суд критично оцінює наданий представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» примірник Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, оскільки даний Договір був наданий у вигляді Дублікату, а не оригіналу.

Відповідно до редакції сторінки 3 Дублікату Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року, 13 лютого 2025 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був виданий ТОВ «ФК «Карточка плюс» цей дублікат Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки замість втраченого.

Разом з тим, на виконання ухвали суду про витребування доказів, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю. належним чином завірену копію цього Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року не надав, хоча за змістом п.3.3. редакції Договору: цей Договір складений у трьох оригінальних примірниках, перший - для первісного кредитора, другий - для нового кредитора, третій залишається у справах приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу, на що суд не може не звернути увагу, приймаючи до уваги, що копію цього договору суд витребовувал у всіх сторін договору та нотаріуса, які не могли їх втратити втрьох, особливо не може бути втрачений примірник нотаріуса, який нотаріус зобов`язаний зберігати у нотаріальній справі.

Того ж дня ТОВ «ФК «Карточка плюс» відчужило права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_2 .

Так, матеріали справи свідчать, що 09 квітня 2020 року між ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення прав вимоги (цесія), за яким останній передано Права Вимоги за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1.1. Право вимоги у Цедента за Основним договором виникло на підставі:

- Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 21 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», по якому банк відступив повністю права вимоги по вказаному Основному договору Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»;

- Договору факторингу від 08 квітня 2020 року, укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», по якому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступив в повному обсязі права вимоги по вказаному Основному договору Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс».

09 квітня 2020 року сторонами складено Акт приймання-передачі Документації (Додаток 1 до Договору відступлення прав вимоги (цесія) від 09 квітня 2020 року), за яким ОСОБА_2 , передано Кредитний договір № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , Додатковий договір № 1 від 26 лютого 2009 року до Кредитного договору № ML- 701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, Додаток № 1 до Кредитного договору № МІ_-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року (Графік платежів).

09 квітня 2020 року між ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2 укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, за яким останній передано всю сукупність прав, належних первісному кредитору за Договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою.

24 квітня 2020 року ОСОБА_2 , як новий кредитор звернулась до позивача з вимогою про своє право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою, що позивач вважає порушенням її права на належне розпорядження майном, оскільки ОСОБА_2 не є належним кредитором та відповідно - іпотекодержателем.

Тому позивач у порядку ст. 177 ЦПК України звернулась до суду з клопотанням про витребування оспорюваних договорів, у якому просила суд витребувати у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» укладений між ними Договір про відступлення права вимоги (цесії) від 09.04.2020 за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27.12.2007, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»; витребувати у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» укладений між ними Договір від 09.04.2020 про відступлення права вимоги за Договором іпотеки № PML-701/1104/2007 від 27.12.2007 р., укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», предметом якого є 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_2 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що із зазначеними договорами кредитори ОСОБА_1 , як боржника не ознайомили, про зміну кредитора у зобов`язанні належним чином не повідомили, а її вимоги про надання документів, які підтверджують їх права кредитора залишили без задоволення, що підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 була вимушена звернутися до кожного кредитора з заявами про надання інформації, підтверджуючих документів та доказів існування в них права кредитора, які були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Литвиновою Я.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю. та відповідно були вручені відповідачам, що підтверджує факт наявності в останніх обов`язку надання позивачу доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні кредиторів ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 2 ст. 517 ЦК України.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону" Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

Водночас, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

У постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, в тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

Підстав для відступу від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду суд не вбачає.

Як вбачається з встановлених судом обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.

Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не могла, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не внесена до Державного реєстру фінансових установ, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит Національного банку України № 21-0006/48944 від 02 червня 2021 року.

Факт відсутності у ОСОБА_2 генеральної та/або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій підтверджується відповіддю на адвокатський запит Національного банку України №21-0006/48944 від 02 червня 2021 року.

Факт відсутності індивідуальної ліцензії у ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», підтверджується відповіддю на адвокатський запит Національного банку України №21-0006/48944 від 02 червня 2021 року.

Відповідно до вищезазначеного, ОСОБА_2 не внесена до Реєстру.

А тому, ОСОБА_2 не може бути кредитором у кредитних правовідносинах за спірними правочинами у справі.

Вищезазначені юридичні факти підтверджують відсутність правових підстав для відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи та незаконність спірних правочинів.

За таких обставин, встановивши факт відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», у подальшому від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», та у подальшому від ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» на користь ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про те, що фізична особа ОСОБА_2 не могла набути права вимоги за валютним Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, стороною якого є позивач ОСОБА_1 , наступна передача права вимоги відповідачу ОСОБА_2 є незаконним правочином, а тому відповідач ОСОБА_2 не є дійсним кредитором та не є правонаступником ПАТ «ОТП Банк», що є підставою для задоволення позовних вимог.

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна надала до суду належним чином завірену копію Договору факторингу б/н від 21 грудня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з додатками, за умовами якого ОТП Банк відступив (переуступив) права вимоги на Кредитний портфель, зокрема права грошових вимог до боржника ОСОБА_1 щодо заборгованості за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року 2012 року, які включають права грошової вимоги, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому, які складаються з суми основного боргу, процентів, нарахованих на суму такого боргу, усіх та будь-яких штрафних санкцій, а також права, зазначені у статі 3.3 цього Договору, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» профінансував Банк шляхом купівлі права грошової вимоги на Кредитний портфель з наміром Сторін цього Договору укласти Договір комісії, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, правочин щодо заміни наступного кредитора у зобов`язанні мав вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України).

На виконання ухвали суду про витребування доказів приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксін Станіслав Юрійович надав до суду належним чином завірену копію Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, який був укладений 09 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», посвідчений 09 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем, зареєстрований в реєстрі №1199, у зв`язку з укладенням між даними сторонами саме Договору Факторингу від 08 квітня 2020 року №08/04/2020, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який був укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи.

А тому, правочин щодо заміни наступного кредитора у зобов`язанні мав також вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло це зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України), а саме у формі Договору Факторингу, а не Договору про відступлення прав вимоги, який за своєю природою та за формою є факторингом, хоча має іншу назву. Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (попередній кредитор) уступив грошову вимогу відповідачу ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», який потім у свою чергу уступив права вимоги ОСОБА_2 , в обмін на грошові кошти, які новий кредитор зобов`язався сплатити попередньому кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши договір про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ отримало фінансування, а новий кредитор ОСОБА_2 у свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні від попереднього кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору.

Матеріалами справи підтверджено, що саме ОСОБА_2 мала отримати прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість.

Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги (цесія) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

Так, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У справі, що розглядається, позивач не є стороною договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, та позивачем доведено, що оспорюваними договорами порушуються її певні права та інтереси, як власника квартири (предмет іпотеки), що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи, оскільки у ОСОБА_2 протиправно виникло права іпотекодержателя на квартиру позивача (предмет іпотеки), і вона не мала законних підстав вимагати оплати кредитної заборгованості, а у разі непогашення такої заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням відповідно до положень Договору іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру). Відтак, суд вважає, що позовна вимога щодо скасування державної реєстрації за відповідачем ОСОБА_2 права іпотекодержателя на предмет іпотеки є також обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власника, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими відповідачам. Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням прав вимог кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію іпотеки квартири. Отже, проявивши обачність, відповідачі мали можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що відповідач ОСОБА_2 не могла набути право кредитора та іпотекодержателя на квартиру позивача, а тому і не мала права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд приймає до уваги недобросовісну процесуальну поведінку відповідачів щодо ненадання витребуваних судом доказів, на яку посилається позивач, та необхідність її урахування при вирішенні цього спору.

Печерським районним судом м. Києва у справі №757/42929/20-ц ухвалою від 20 січня 2021 року також було забезпечено докази шляхом їх витребування у відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94349752), оскільки вимоги ОСОБА_1 до нових кредиторів про надання документів не були задоволені та належні докази та документи про перехід прав у зобов`язанні від первісного до наступних кредиторів, у тому числі оспорювані договори, надані не були, що підтверджується доказами, доданими до позовної заяви, та вказує на намагання с боку відповідачів уникнути оспорювання укладених ними спірних правочинів. Позивач звернулася до кожного кредитора з заявами про надання інформації, підтверджуючих документів та доказів існування в них прав кредитора, що було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., яким відповідну вимогу було передано ОСОБА_2 та приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., яким було посвідчено та підтверджено факт передання вимог про надання доказів кредитора до ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Проте, зазначені вище вимоги ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/42929/20-ц не було задоволено з боку відповідачів ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ОСОБА_2

Печерським районним судом м. Києва у справі № 757/42929/20-ц ухвалою від 14 вересня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99640526) суд ухвалив про тимчасове вилучення спірних правочинів про відступлення прав вимоги у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс».

При цьому суд звертає увагу на те, що Основ`янсько-слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснював виконавче провадження № 71909160 про зобов`язання вчинити певні дії на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом по справі №757/42929/20-ц у ОСОБА_2 .

Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснював виконавче провадження № 71952237 про зобов`язання вчинити певні дії на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом по справі № 757/42929/20-ц у ТОВ «Фінансова компанія» Карточка Плюс».

Проте, органи державної виконавчої служби вилучені докази суду не надали, а вимоги ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/42929/20-ц не було виконано з боку відповідача ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, за відсутності наданих документів у повному обсязі, суд вважає обґрунтованим твердження позивача щодо недобросовісної процесуальної поведінки відповідачів в частині ненадання витребуваних доказів.

Суд критично оцінює надані представником ТОВ «ФК «Карточка плюс» документи та їх копії, оскільки у порушення вимог ухвал суду докази не були надані суду у повному обсязі. Зокрема копія Договору про відступлення прав вимог (цесія) від 09 квітня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_2 була надана суду за відсутністю усіх додатків до Акту прийому-передачі та платіжних документів, що підтверджують сплату ОСОБА_2 винагороди на користь ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», який є підставою для укладення Договору відступлення прав вимоги від 09 квітня 2020 року, що також не було надано ОСОБА_2 на виконання ухвали суду про витребування доказів. Надані для огляду у судовому засідання договори, за відсутністю всіх перелічених додатків, не розкривають повний зміст та обсяг правовідносин, не підтверджують їх позитивний зміст. Інших доказів відповідачі суду не надали, а тому матеріали справи їх не містять.

Таким чином, суд вважає, що відповідачами не було дотримано умов спірних правочинів, з якими пов`язується факт переходу права вимоги до боржника, зокрема щодо надання належним чином таких документів боржнику, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, про те, що для вирішення судом питання у справі необхідні відповідні первинні документи, які підтверджують факт вибуття особи з матеріальних правовідносин та перехід її прав і обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, враховуючи, зокрема, інтереси позивача, як боржника, суд приймає до уваги можливість повернути кредитний борг саме тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, а тому вважає таке твердження позивача достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

При цьому, Велика Палата ВС (постанова від 07 листопада 2022 року у справі № 910/16579/20) наголосила: Порушення загальних засад цивільного законодавства може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, якщо правочин є результатом недобросовісної поведінки сторін, зловживання правом або вчинений з метою заподіяння шкоди іншій особі.

Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 провадження №12-97гс18 від 11 вересня 2018 року також містить висновок що, у разі з укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, то з огляду на те, що, за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним приписам цивільного законодавства України щодо форми та суб`єктного складу, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що за аналогічних обставин матеріалами цієї справи підтверджується такий факт.

Великою Палатою Верховного Суду у справі № 909/968/16 провадження №12-97гс18 від 11 вересня 2018 року також установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Тому для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію прав іпотекодержателя ОСОБА_2 , оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків, що є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку.

За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора. Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

Таким чином, предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Частиною 1 ст.8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність".

Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовані судами у подібних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Частина 6 ст.13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права. На цьому акцентувала увагу Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку №20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону (п.1).

ЄСПЛ у рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява №27238/95, п.70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Інститут "overruling of precedent", який використовується у системі загального права, з метою дотримання балансу між юридичною визначеністю та розвитком права визнає за можливе не слідувати прецеденту у таких випадках: у разі зміни правових відносин або відповідних правових принципів; якщо попередній висновок суду ґрунтується на неправильному застосуванні положень закону чи прецедентів, у тому числі зумовленому їх помилковим тлумаченням, і визнаний неправильним; якщо він не діє на практиці.

Суд вважає, що вирішуючи даний конкретний спір про визнання правочинів недійсними, повно встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у зв`язку із задоволенням позовних вимог зазначив в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій відповідачів та яким нормам законодавства не відповідають оспорювані правочини.

При цьому суд дослідив саме ті обставини, що існували на момент укладення спірних правочинів, адже їх недійсність оцінюється ex tunc (з моменту укладення). Правові наслідки виникають з моменту укладення, а не з дня набрання рішенням суду чинності (постанови ВП ВС від 27 листопада 2018 року № 905/1227/17; від 13 липня 2022 року № 363/1834/17).

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів відступлення прав вимоги недійсними та застосування наслідків недійсності цих правочинів.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідачів підлягає до солідарного стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 2589, 60 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, про визнання недійсними договорів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги (цесії) від 09 квітня 2020 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» (код ЄДРПОУ: 39955100, адреса: 61107, м. Харків, вул. Острогозька, буд. 7) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ), предметом якого є права вимоги за Кредитним договором №ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ).

Визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №PML-701/1104/2007, посвідченого 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованого в реєстрі №2238, від 09 квітня 2020 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» (код ЄДРПОУ: 39955100, адреса: 61107, м. Харків, вул. Острогозька, буд. 7) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіним Станіславом Юрійовичем, зареєстрований в реєстрі №1200.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Куксіна Станіслава Юрійовича (адреса: 61058, м. Харків, пр-т Незалежності, 5) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51929799 від 09 квітня 2020 року 12:36:50, державний реєстратор: приватний нотаріус Куксін Станіслав Юрійович, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область, на нерухоме майно квартиру, адреса якої: АДРЕСА_1 , Іпотекодержатель: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, про державну реєстрацію іпотеки із внесенням номеру запису про іпотеку: 36218944 (спеціальний розділ), дата, час державної реєстрації: 27 грудня 2007 року 21:51:07.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка плюс» (код ЄДРПОУ: 39955100, адреса: 61107, м. Харків, вул. Острогозька, буд. 7) судовий збір в розмірі 1 294, 80 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова