Ухвала суду № 135787355, 17.04.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код: 34390710, тел. 730 42 72У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог

17 квітня 2026 р. справа № 520/5859/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень) про: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2018 по 31.12.2021; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок, доплату та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2021 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням фіксованого розміру індексації-різниці між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, який складає 3.889,84 грн., відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; 3) визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, в т.ч. індексації грошового забезпечення, виплата якої проведена 15.04.2025 та 27.02.2026; 4) зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, в т.ч. індексації грошового забезпечення, виплата якої проведена 15.04.2025 та 27.02.2026,

встановив:

Предметом позову є вимога, зокрема, про виплату військовослужбовцю Збройних Сил України компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, в т.ч. індексації грошового забезпечення, виплата якої проведена 15.04.2025р.

За викладеними у позові твердженнями, заявник проходив військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до 10.11.2025 р.

Згідно з витягом з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 10.11.2025 №320 майора ОСОБА_2 , начальника авіаційно-технічної служби озброєння університету, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 жовтня 2025 року № 1115 на посаду заступника начальника відділу - головного інженера квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава, вважати таким, що 10 листопада 2025 року справи та посаду здав, з університетом розрахувався і вибув до нового місця служби у розпорядження начальника квартирно - експлуатаційного відділу міста Полтава. З 10 листопада 2025 року виключити зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення.

Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та виплату заявнику в повному обсязі грошової винагороди за службу, у зв`язку з чим заявник ініціював низку судових спорів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у справі №520/29183/23 було визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з 01.01.2023 по 19.05.2023. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2023 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриману під час проходження військової служби. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №520/8417/23 було визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 31.12.2022. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2023 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 № 1078. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до листа відповідача №176/176/100/842/762/ПС від 06.03.2026р. Харківським національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на виконання рішення суду від 22.01.2024 року по справі №520/8417/23 було здійснено виплату на картковий рахунок позивача, зі сплатою всіх податків та зборів, відповідно до платіжної інструкції №592 від 24.02.2026 року у розмірі 221.750,18 грн; на виконання рішення суду від 15.01.2024 по справі №520/29183/23 було здійснено виплату на картковий рахунок позивача, зі сплатою всіх податків та зборів, відповідно до платіжної інструкції №977 від 11.04.2025 року у розмірі 99.590,68 грн.

Згідно з приєднаними до справи копіями скріншоту екрану технічного пристрою за рішенням суду від 22.01.2024 року по справі №520/8417/23 платіж було одержано заявником - 27.02.2026р. (221.750,18 грн).

Згідно з приєднаними до справи копіями скріншоту екрану технічного пристрою за рішенням суду від 15.01.2024 по справі №520/29183/23 платіж було одержано заявником - 15.04.2025р. (99.590,68 грн.).

Ухвалою суду від 18.03.2026 р. було прийнято справу №520/5859/26 до провадження та витребувано докази.

27.03.2026р. до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду через порушення строку звернення до суду.

Аргументуючи заявлене клопотання відповідач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі №520/29183/23 Університетом на рахунок позивача були перераховані кошти у розмірі 99.590,68 грн. Виплата відбулась - 15.04.2025р. Враховуючи, що позов до суду був поданий позивачем тільки 14.03.2026 р., відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушення строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якого проведена 15.04.2025р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі № 520/29183/23.

Представник позивача 27.03.2026р. подав заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог та зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки, по-перше, він є діючим військовослужбовцем, а отже на нього не поширюються обмеження щодо строків звернення до суду з огляду на втрату чинності відповідними положеннями ч.1 ст. 233 КЗпП України.

По-друге, відповідно до усталеної практики Верховного Суду строки звернення до суду у справах цієї категорії підлягають поновленню.

По-третє, відповідач не надав позивачу належного та повного розрахунку виплаченого грошового забезпечення, що унеможливлювало своєчасне виявлення порушення його прав, у зв`язку з чим перебіг строку слід обчислювати з моменту фактичного ознайомлення позивача у 2026 році з відповідними документами, які містять інформацію про складові та розміри нарахувань і виплат. У зв`язку з викладеним позивач просить суд не вважати строк звернення до суду пропущеним, а у разі дійсного встановлення такого пропуску - поновити його з поважних причин.

Ухвалою суду від 02.04.2026р. клопотання Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 27.03.2026р. про залишення позову без розгляду - залишено без задоволення. Твердження представника ОСОБА_1 стосовно непропуску строку звернення до суду - визнано необґрунтованим. Клопотання представника ОСОБА_1 від 27.03.2026р. про поновлення строку звернення до суду - залишено без задоволення. Позов - залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків в оформленні позову - 5 днів від дати отримання цієї ухвали шляхом подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин в частині вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушення строку виплати частини грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі № 520/29183/23.

Дану ухвалу суду від 02.04.2026р. представник заявника отримав в електронному кабінеті системи "Електронний суд" 02.04.2026р., проте у встановлений судом строк недоліків позову не усунув.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що матеріали справи не містять доказів подачі позову у межах строку звернення до суду, а заяви про поновлення строку звернення до суду із викладенням поважних та об"єктивно непереборних причин пропуску строку на звернення до суду та доказів у підтвердження пропуску строку на звернення до суду саме з цим причин - заявником не подано.

Тож, виявлені судом недоліки в оформленні позову не усунуто.

Даний висновок суду ґрунтується на тому, що за змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов`язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.

За епізодом позову про спонукання суб"єкта владних повноважень до виплати компенсації втрати частини доходу за платежем по рішенню суду від 15.01.2024 по справі №520/29183/23 (платіж було одержано заявником - 15.04.2025р. у сумі 99.590,68 грн.) спір склався з приводу застосування норм Закону України від 19.10.2000р. №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі за текстом - Закон №2050-III) за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення військовослужбовця в аспекті строку заявлення до суду вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення військовослужбовця та в аспекті події, від настання якої починає перебіг строк звернення до суду із означеною вимогою (у разі існування такого строку).

Суд відзначає, що згідно з ч.1 ст.2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону № 2050-III під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

За правилами статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Застосовуючи положення наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що: 1) за правовою природою грошовий платіж з компенсації втрати частини доходів не наслідує правову природу того грошового платежу, у зв"язку із несвоєчасною сплатою якого нараховується компенсація, позаяк компенсація втрати частини доходів є похідним платежем від факту несвоєчасної виплати основного доходу; 2) обов"язок з виплати компенсації втрати частини доходу виникає у місяці погашення (сплати) боргу з основного доходу.

Аналогічний підхід застосований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4246/24, від 26 червня 2025 року у справі № 120/2830/24.

Окружний адміністративний суд відзначає, що питання правової природи компенсації втрати частини доходу і події початку перебігу строку звернення до суду із вимогою про виплату компенсації втрати частини доходу висвітлено у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №260/8194/20.

Так, у п.п."в" п.35 постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №260/8194/20 указано, що з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, для залишення позовної заяви без розгляду.

Суд вважає, що наведений правовий висновок є цілком релевантним і до обставин спірних правовідносин, адже механізм нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів є однаковим до усіх видів несвоєчасно виплаченого боргу з основного доходу.

Отож повертаючись до обставин цієї справи суд повторно зазначає, що заборгованість з грошового забезпечення виплачена позивачу - 15.04.2025 року.

Відтак, саме з цієї дати позивач не міг бути необізнаним про порушення власного права (інтересу) на отримання компенсації втрати частини доходу і тому з 01.05.2025р. розпочав перебіг строк звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Суд відмічає, що хоча спір і виник у відносинах з проходження особою публічної служби, проте, застосування у даному конкретному випадку норм ч.5 ст.122 КАС України (де указано, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк) унеможливлено приписами ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ та ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ.

При цьому, згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про виплату чи стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За твердженням сторони позивача (яке не спростоване стороною відповідача) у межах спірних правовідносин заявник не припинив проходити публічну службу, а тому приписи ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід кваліфікувати у якості незастосовних.

При цьому, суд зважає, що запроваджений ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ тримісячний строк звернення до суду із вимогою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні починає перебіг з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні згідно з ст.116 Кодексу законів про працю України, а строк звернення до суду із вимогою про виплату компенсації втрати частини доходу згідно з ст.4 Закону України від 19.10.2000р. №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" починає перебіг з першого дня наступного місяця після отримання особою заборгованості (боргу; недоплати) з виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за минулі періоди часу.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 у справі №1-7/2024 (337/24) була визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Суд відмічає, що одним із мотивів рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 у справі №1-7/2024 (337/24) є те, що: 1) законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким; 2) Винагорода за працю безпосередньо пов`язана з людською гідністю та соціальною справедливістю, адже право на винагороду за працю є складовою права на працю і водночас гарантією поваги до людської гідності. Обмеження можливості працівника вимагати належну винагороду за працю в судовому порядку під час дії трудових відносин фактично нівелює цю гарантію; 3) Відповідно до статті 234 Кодексу в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року. Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду.

Відтак, за продемонстрованою у тексті рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 у справі №1-7/2024 (337/24) логікою міркувань борги (заборгованість; недоплата) з поточної винагороди за працю (строк звернення до суду за виплатою якої був передбачений ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ) за подією звільнення з роботи (подією припинення публічної служби) трансформуються у вимоги особи, пов"язані із проведенням остаточного та повного розрахунку при звільненні з роботи (служби), котрі згідно з ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ можуть бути заявлені до суду протягом 3 місяців з календарної дати одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні згідно з ст.116 Кодексу законів про працю України із можливістю поновлення цього строку за правилами ст.234 Кодексу законів про працю України.

Однак, як вже зазначалось судом вище, право особи на отримання компенсації втрати частини доходу пов`язано національним законом України не з фактом звільнення особи з роботи (припинення проходження публічної служби), а з фактом виплати боргу (недоплати) з винагороди за працю (службу) минулих періодів.

Суд ураховує, що згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Натомість, за змістом норм Закону України від 19.10.2000р. №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі за текстом - Закон №2050-III) компенсація втрати частини доходу є не заробітною платою (у розумінні винагороди за виконану роботу чи відбуту службу), а є суто механізмом нівелювання наслідків втрати частини купівельної спроможності гривні як національної одиниці України за період затримки у виплаті боргу з основного доходу.

Тому, за власною правовою природою компенсація втрати частини доходу об"єктивно не здатна збільшити саме розмір винагороди (у формі заробітної плати чи грошового забезпечення) за виконану роботу чи відбуту службу.

Відтак, компенсація втрати частини доходу у зв"язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати (грошового забезпечення) не підпадає під режим захисту згідно з ст.43 Конституції України у якості винагороди за працю (за службу).

Водночас із цим, у силу правового висновку п.32 постанови Верховного Суду від 30.10.2025р. по справі №420/28674/24 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

При цьому, згідно з п.37 постанови Верховного Суду від 30.10.2025р. по справі №420/28674/24 аналогічний висновок відповідає правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі № 380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24 та від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а.

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 06.02.2025р. у справі №380/6777/24 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати (компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника). Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а.

Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 20.03.2024р. по справі №181/1681/23 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати (компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника). Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 464/2834/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 08 березня 2024 року у справі № 560/11906/23.

Суд відмічає, що перелічені вище правові висновки Верховного Суду були сформовані в аспекті справляння судового збору за вимогу про виплату компенсації втрати частини доходу.

Утім, буквальне застосування цих правових висновків до випадків з приводу визначення правової природи компенсації втрати частини доходів із абсолютною неминучістю призведе до того, що в однакових життєвих ситуаціях публічні службовці однакового правового статусу, котрі проходять публічну службу в однакових умовах будуть отримувати різний розмір винагороди за працю (службу) в контексті одних і тих же самих складових заробітної плати (грошового забезпечення) у залежності від застосування чи незастосування механізму нівелювання наслідків знецінення купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні за механізмом Закону України від 19.10.2000р. №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі за текстом - Закон №2050-III) та у залежності від календарної дати виплати боргу з основного доходу у вигляді частини недоплаченої заробітної плати.

Так, розмір поточної індексації грошового забезпечення за лютий 2018 року, обчислений з урахуванням індексу споживчих цін - січень 2008 року матиме значення - або 4.258,75 грн., або 4.258,75 грн. + компенсація втрати частини доходу у залежності від календарної дати виплати боргу з індексації грошового забезпечення за лютий 2018р.

Розмір фіксованої індексації грошового забезпечення за березень 2018 року (індексації-різниці), обчислений з урахуванням індексу споживчих цін - січень 2008 року (у випадку неперевищення розміру грошового забезпечення березня 2018р. над розміром грошового забезпечення лютого 2018р.) матиме значення - або 4.463,15грн., або 4.463,15грн. + компенсація втрати частини доходу у залежності від календарної дати виплати боргу з індексації грошового забезпечення за лютий 2018р.

Тож, в однакових умовах однакові за правовим статусом публічні службовці отримуватимуть різні розміри заробітної плати (грошового забезпечення) за одними і тими ж самими складовими винагороди за працю (службу) одними і тими ж самими видами грошового забезпечення.

Окрім того, кваліфікація компенсації втрати частини доходу у якості заробітної плати (грошового забезпечення) призводить до виникнення у особи права заявляти вимогу про виплату середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України за подією виплати грошової компенсації втрати частини доходу.

Наведені міркування додатково підтверджують правильність висновку про те, що компенсація втрати частини доходу є не заробітною платою як такою (у розумінні винагороди за виконану роботу чи відбуту службу), а є суто механізмом нівелювання наслідків втрати частини купівельної спроможності гривні як національної одиниці України за період затримки у виплаті боргу з основного доходу.

Повертаючись до питання процесуального строку заявлення вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу, суд зазначає, що згідно з правовим висновком п.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. по справі №990/156/23 норми ст.233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. по справі №990/156/23 указано, що до 19.07.2022р. Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України).

Подібні за суттю правові висновки з приводу застосування у часі положень ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ та у редакції після внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ сформульовані у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025р. по справі №460/21394/23.

Застосування цих висновків до обставин даного спору призводить до того, що несвоєчасна виплата частини грошового забезпечення за рішенням суду по справі №520/29183/23 - 15.04.2025 року зумовила набуття заявником права на отримання компенсації втрати частини доходу, вимога про що підлягала заявленню до суду у тримісячний строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ (а саме: 01.05.2025р.-31.07.2025р.).

Суд нагадує, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 у справі №1-7/2024 (337/24) була визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Тож, рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 у справі №1-7/2024 (337/24) є доказом того, що з положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не відповідали вимозі "якості закону".

Суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України є застосування до вимог про виплату компенсації втрати частини доходу у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби строку звернення до суду згідно з ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ (3 місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні у порядку ст.116 Кодексу законів про працю України з урахуванням правила про те, що усі невиконані роботодавцем зобов"язання з оплати поточної винагороди за працю (службу) (у формі заробітної плати чи грошового забезпечення) за подією звільнення з роботи (припинення публічної служби) трансформуються у зобов"язання з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні), а до вимог про виплату компенсації втрати частини доходу у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення) після припинення проходження публічної служби (тобто у випадках, коли заборгованість/борг/недоплата були погашені після настання події звільнення публічного службовця) - строку звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України у шість місяців, котрі належить обраховувати, зокрема, від календарної дати отримання учасником суспільних відносин у власність коштів за рішенням суду про виплату боргу (недоплати) з заробітної плати (грошового забезпечення).

Оскільки у межах спірних правовідносин, заборгованість з грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі №520/29183/23 була виплачена позивачу - 15.04.2025 року, а позов до суду подано - 14.03.2026р. і матеріали справи не містять об"єктивних даних про продовження заявником публічної служби, то наявні формальні ознаки подання позову до суду поза межами визначеного ч.2 ст.122 КАС України шестимісячного строку.

Саме таке правозастосування відповідає правовому висновку постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №260/8194/20 і забезпечує однаковість тлумачення змісту ст.4 Закону України від 19.10.2000р. №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в усіх випадках несвоєчасної виплати платежів із згаданих у цьому законів видів основного доходу.

При цьому, суд зважає, що за змістом правового висновку п.43 постанови Верховного Суду від 19.03.2026р. у справі №620/14074/24 саме з дати виплати належного грошового забезпечення позивач обізнаний про порушення власного права на отримання компенсації втрати частини доходу і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як вбачається зі змісту заперечень сторони позивача на клопотання сторони відповідача про залишення позову без розгляду за епізодом вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі №520/29183/23, позивач висловив лише незгоду із тим, що строк звернення до суду в частині заявлених вимог є пропущеним, не вказавши обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даними позовними вимогами.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду упродовж встановленого процесуального строку звернення до суду. На противагу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Тому у цьому аспекті потребують підтвердження обставини, які завадили реальній, об`єктивній можливості позивача виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні зі служби, принаймні у межах місячного строку звернення до суду у цій категорії спорів.

Суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

З приводу використаних стороною позивача аргументів суд зазначає, що посилання сторони позивача на те, що заявник є діючим військовослужбовцем не підтверджено жодним належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, а тому такий довід кваліфікується судом у якості недоведеного.

Стосовно посилання сторони позивача на постанову Верховного Суду від 29.11.2024р. у справі №120/359/24 окружний адміністративний суд зазначає, що згідно з правовим висновком п.57 означеного судового акту проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1) Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Суд відзначає, що матеріали справи наразі не містять жодних об"єктивних даних на підтвердження факту об"єктивної неможливості заявника після отримання 15.04.2025р. платежу за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі №520/29183/23 подати до суду протягом 6 місяців з 01.05.2025р. позову про виплату компенсації втрати частини доходу через умови проходження військової служби, через місце проходження військової служби, через особисту та безпосередню участь у бойових діях, через дислокацію конкретної військової частини, через фактор часу тощо.

Тому посилання сторони позивача у даному конкретному випадку на правові висновки постанови Верховного Суду від 29.11.2024р. у справі №120/359/24 як на підставу поновлення строку на звернення до суду слід кваліфікувати у якості юридично неспроможних.

Довід заявника про ненадання позивачу розрахунку несвоєчасно виплачених сум слід кваліфікувати у якості юридично неспроможного, позаяк, по-перше, згідно з правовими висновками постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №260/8194/20 та постанови Верховного Суду від 19.03.2026р. у справі №620/14074/24 учасник суспільних відносин є обізнаним із порушенням права на виплату компенсації втрати частини доходу із календарної дати отримання боргу (недоплати) з винагороди за працю (службу), а, по-друге, в матеріалах справи відсутні докази застосування заявником механізмів судового контролю за ст.ст.382 і 383 КАС України.

У якості юридично неспроможного належить кваліфікувати і довід сторони позивача про застосування у межах спірних правовідносин положень ст.110 Кодексу законів про працю України (де указано, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати), адже приписи цієї норм права є незастосовними до випадків виплати роботодавцем (суб"єктом призначення чи суб"єктом фінансового утримання/забезпечення) боргу (заборгованості, недоплати) з заробітної плати (грошового забезпечення) на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Зважаючи на викладене вище, суд знаходить доведеними визначені ч.15 ст.171, п.7 ч.1 ст.240, п.8 ч.1 ст.240 КАС України підстави залишення позову без розгляду в частині вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушення строку виплати частини грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі №520/29183/23.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118-123, 240-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026р. у справі №520/5859/26 - визнати невиконаними.

2. Позов в частині вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушення строку виплати частини грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі № 520/29183/23 - залишити без розгляду.

3. Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко