Рішення № 135786481, 17.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/35426/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548), про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому позивач просить (з урахуванням уточнення позовних вимог):

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 ;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №155950009373 від 28.08.2025 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.08.2025 року».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.08.2025 року він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 28.08.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії, з підстав незарахування до страхового стажу частини періодів роботи позивача. Позивач вважає, що дії та рішення відповідача є протиправними, на підтвердження своєї позиції посилається на статтю 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зазначає, що на день подання заяви його страховий стаж становив 25 років 10 місяців, а пільговий стаж (Список №2) становить 16 років 04 місяці 26 днів.

Щодо не зарахуваня періоду роботи за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 з 08.04.1985 по 12.05.1989 та послання відповідач на те, що в уточнюючій довідці №1-5/1650 від 11.12.2008 року дата наказу про звільнення « 12.05.1984» нібито не відповідає записам у трудовій книжці, позивач вказує, що формальні сумніви щодо запису не можуть автоматично позбавляти особу права на зарахування стажу, якщо факт роботи підтверджується сукупністю доказів, а також вказує, що наявність технічної помилки в одному реквізиті довідки не може бути законною підставою для відмови в зарахуванні стажу, тим більше за наявності інших документів, що підтверджують фактичне виконання роботи.

Ухвалою суду від 27.10.2025 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

01.12.2025 року від позивача надійшов адміністративний позов в новій редакції з додатками, яким недоліки було усунуто частково.

Ухвалою суду від 30.12.2025 року позивачу продовжено строк на усунення недоліків заяви.

26.01.2025 року до суду від позивача надійшла нова редакція адміністративного позову з додатками, якою недоліки адміністративного позову усунуто у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Даною ж ухвалою суду від 16.02.2026 року витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області належним чином засвідчені копії документів, що були підставою для прийняття рішення №155950009373 від 28.08.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, для долучення до матеріалів справи.

10.03.2026 року та 13.03.2026 року до суду надійшли відзиви, відповідно до яких відповідач з позовними вимогами не погоджується та просить залишити позовну заяву без розгляду. До відзиву від 10.03.2026 року також додані документи на виконання ухвали суду від 16.02.2026 року. Текст відзивів фактично дублює зміст оскаржуваного рішення №155950009373 від 28.08.2025 року.

Інші заяви по суті та клопотання до суду не надходили.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.08.2025 року звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Київській області, за результатом опрацювання якої, прийнято рішення № 155950009373 від 28.08.2025 року про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови визначено відсутність необхідного страхового стажу позивача для призначення пенсії. Так, в оскаржуваному рішенні зазначено:

«Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 32 роки.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у разі відсутності страхового стажу передбаченого частинами першою та другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 63 років за наявності страхового стажу за період починаючи з 01.01.2028- від 25 до 35 років.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у разі відсутності страхового стажу передбаченого частинами першою та другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 65 років за наявності страхового стажу за період починаючи з 01.01.2028- від 15 до 25 років.

Відповідно до статті 24-1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Страховий стаж особи становить 21 рік 9 місяців 9 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 12.05.1989, оскільки виправлено рік прийняття на роботу. В наданій заявником уточнюючій довідці від 11.12.2008 №1-5/1650 за зазначений період дата наказу про звільнення 12.05.1984 не відповідає даті наказу в трудовій книжці.

За зазначеною трудовою книжкою період робота на території Російської Федерації з 11.12.2008 по 04.05.2010, оскільки між Україною та Російською Федерацією відсутні будь-які угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Працює.

Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.

Право на пенсійну виплату набуде 12.01.2030».

Не погодившись з діями Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 , останній звернувся до суду з цим позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 20.06.1974 року № 162.

З оскаржуваного рішення вбачається, що позивач звернувся до органів пенсійного фонду з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон № 1058-IV), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до пп. 1.7, 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (надалі - Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Суд встановив, що 21.08.2025 року (досягнувши 60 річного віку) позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Київській області № 155950009373 від 28.08.2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії. Приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідач посилається на те, що особа не має необхідного страхового стажу, визначеного ч.1 ст. 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії.

В оскаржуваному рішенні вказано, що страховий стаж особи становить 21 рік 9 місяців 9 днів.

За результатом розгляду документів, доданих до заяви відповідачем вказано:

За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

- за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 12.05.1989, оскільки виправлено рік прийняття на роботу. В наданій заявником уточнюючій довідці від 11.12.2008 №1-5/1650 за зазначений період дата наказу про звільнення 12.05.1984 не відповідає даті наказу в трудовій книжці.

- за зазначеною трудовою книжкою період робота на території Російської Федерації з 11.12.2008 по 04.05.2010, оскільки між Україною та Російською Федерацією відсутні будь-які угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Дослідивши зміст трудової книжки ОСОБА_1 від 08.04.1986 НОМЕР_3 , судом встановлено, що згідно записів №№1-5 позивача:

- 08.04.1985 прийнято на посаду техніка-геофізика (підстава: Наказ №108-к від 18.04.1985 року);

- 01.02.1987 переведено на посаду старшого техніка-геофізика (підстава: Наказ №32-к від 05.02.1987 року);

- 01.09.1987 у зв`язку з удосконаленням організації виробництва переведено на посаду техніка-геофізика (підстава: Наказ №196/к-1 від 03.08.1987 року);

- 01.01.1989 у зв`язку з реорганізацією Геофізична експедиція №6 перейменована в Центральну розвідувально-знімальну експедицію (підстава: Наказ №540/к від 28.12.1988 року);

- 15.05.1989 звільнений за власним бажанням (підстава: Наказ №86/к від 22.03.1989 року).

Також згідно записів №№10-11 трудової книжки ОСОБА_1 від 08.04.1986 НОМЕР_3 , судом встановлено, позивачем:

- 11.12.2008 прийнято рубщиком судовим;

- 04.05.2010 звільнений за власним бажанням, пункт 3 частина 1 статті 77 Трудового Кодексу Російської Федерації.

Щодо підстав для незарахування пенсійним органом періоду роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 до страхового стажу позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 вказаної статті Закону, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно статті статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана - на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Станом на час внесення записів щодо спірного періоду роботи позивача загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).

Згідно п.п. 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом трудової діяльності робітників та службовців.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Згідно пункту 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються охайно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма № Т -2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторено точний запис із трудової книжки (вкладиша) (п.2.4. Інструкції №162).

У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції №162).

Якщо підприємства, що внесли неправильний або неточний запис, ліквідовані, виправлення здійснюються правонаступником, а за його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковано ліквідоване підприємство.(п.2.7. Інструкції №162).

За приписами підрозділу в) Занесення відомостей про роботу пункту 2.13 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначено в такий цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменувань професій, зазначених у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій робітників; для службовців - відповідно до найменувань посад, зазначених у Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу. Зміни та доповнення, внесені в установленому порядку до зазначеного довідника, а також до Єдиної номенклатури посад службовців або штатного розкладу, доводяться до відома робітників та службовців, після чого до їх трудових книжок на підставі наказу (розпорядження) адміністрації вносяться відповідні зміни та доповнення. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому самому підприємстві оформляється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Згідно пункту 2.26. Інструкції №162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника виконується з дотриманням наступних правил: в графі 1 проставляється порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графе 4 вказується, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 за № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), з прийняттям якої Інструкція №162 не застосовується.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. (Постановою від 27.04.1993 №301 Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» затверджено зразок бланку трудової книжки). Отже законодавством продовжено використання бланку попереднього зразка та Інструкцією №58 припинено застосування Інструкції 162.

При цьому, суд звертає увагу, що в Інструкції №58 закріплені аналогічні вимоги, що були викладені у попередній Інструкції №162.

Аналіз наведених норм права доводить, що саме на роботодавця покладено обов`язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

Згідно оскаржуваного рішення до страхового стажу позивача не зараховано період за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 12.05.1989, оскільки виправлено рік прийняття на роботу.

Щодо вказаного, суд звертає увагу, що Позивачем до заяви про призначення пенсії додавалася довідка № 1-5/1650 від 11.12.2008, згідно якої позивач дійсно працював в Геофізичній експедиції №6 ПГО «Якутскгеология» з 08.04.1985 року.

Щодо твердження відповідача, що у наданій заявником уточнюючій довідці від 11.12.2008 №1-5/1650 за зазначений період дата наказу про звільнення 12.05.1984 не відповідає даті наказу в трудовій книжці, суд враховує та погоджується з поясненнями позивача, що при виготовленні довідки від 11.12.2008 №1-5/1650 була допущена технічна описка в даті наказу, при цьому номер наказу співпадає, період роботи позивача на даному підприємстві в спірний період також підтверджується довідкою № 69 від 05.12.2008 року, відповідно до якої останнім місяцем нарахування позивачу заробітної платні є травень 1989 року.

Також, суд зазначає, що законодавством не врегульовано питання в частині збігу або розбіжності дати прийому на роботу та дати наказу про прийом на роботу, а також у частині збігу чи розбіжності дати звільнення з роботи та дати наказу про звільнення з роботи.

Суд зазначає, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Записи в трудовій книжці позивача щодо прийняття, переведення та звільнення з роботи містять номер та дату наказу, на підставі яких такі були внесені.

З огляду на те, що з трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, вбачається, що позивач у період з 08.04.1985 по 12.05.1989 працюваву Геофізичній експедиції №6 ПГО «Якутскгеология», яка 01.01.1989 перейменована в Центральну розвідувально-знімальну експедицію, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача вищевказаний період.

Щодо не зарахування стажу за період роботи на території Російської Федерації з 11.12.2008 по 04.05.2010, оскільки між Україною та Російською Федерацією відсутні будь-які угоди, які регулюють пенсійне забезпечення, суд зазначає наступне.

Згідно записів №№10-11 трудової книжки ОСОБА_1 від 08.04.1986 НОМЕР_3 , судом встановлено, позивача 11.12.2008 прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Судостроительная компания "АКО БАРСС"» рубщиком судовим та 04.05.2010 звільнено за власним бажанням на підставі пункту 3 частини 1 статті 77 Трудового Кодексу Російської Федерації.

Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Із урахуванням того, що спірний період роботи здобутий позивачем на території рф, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995р. №290/95-ВР, яка підписана, зокрема, Урядами рф та України.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.

Статтею 4 вказаної Угоди передбачено, зокрема, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

За змістом статті 9 Угоди питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.

Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду роботи, передбачено наступне.

Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).

Статтею 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу (ст. 6).

Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами (ст. 8).

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11).

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13).

Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

З огляду на зміст наведених вище положень нормативно-правових актів, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 22 федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001р. «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013р. передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.

Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.

При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески.

Відсутність у територіального органу ПФУ можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території російської федерації, не може бути підставою для відмови у реалізації його права на пенсійне забезпечення.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення».

Однак у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Також суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 11.12.2008 по 04.05.2010.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вирішуючи даний спір, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування періоду роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 є протиправними. Проте, аналіз відмови, викладеної у Рішенні №155950009373 від 28.08.2025 року, свідчить про наявність інших підстав його прийняття, які також позбавлені правового підґрунтя, а саме незарахування періоду роботи з 11.12.2008 по 04.05.2010.

Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 та 11.12.2008 по 04.05.2010 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 .

Також позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №155950009373 від 28.08.2025 року. Однак, судом встановлено, що предметом розгляду Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за цим рішенням була заява про призначення пенсії за віком на загальних підставах. Питання права позивача на призначення пенсії на пільгових умовах відповідач в оскаржуваному рішенні не порушував.

Суд вважає за важливе також зазначити про помилкове тлумачення позивачем норм матеріального права, адже аналізуючи підстави позову, позивач посилається на наявність у нього права на призначення пенсії згідно зі Списком №2, що регламентується п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058. Відповідно до вказаної норми, однією з обов`язкових умов для чоловіків є наявність не менше 30 років загального страхового стажу. Водночас Позивач у своїх розрахунках та обґрунтуваннях помилково зазначає про достатність 25 років 6 місяців стажу. Отже позивач, посилаючись на наявність у нього права на призначення пільгової пенсії за Списком №2, фактично намагається застосувати до неї кількісний показник стажу у 25 років 6 місяців, що не відповідає нормам законодавства.

Отже, враховуючи що рішення №155950009373 від 28.08.2025 року є незаконним по суті у зв`язку з протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 та 11.12.2008 по 04.05.2010 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 , воно підлягає скасуванню. Водночас вимога Позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню, оскільки суд не може скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке відповідач фактично не приймав.

З цих же підстав вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.08.2025 року» не підлягає задоволенню, оскільки правові підстави для її задоволення в такому формулюванні відсутні.

Аналіз норм ст. 245 КАС України, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

З оскаржуваного рішення не вбачається, чи було відповідачем проведено всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх необхідних документів для призначення пенсії, у рішенні не надано оцінки всім необхідним документам, та наявності підстав для призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зобов`язуючи Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести призначення, обчислення та виплату ОСОБА_1 пенсії, без перевірки суб`єктом владних повноважень, дотримання заявником усіх визначених законом умов, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Пенсійний фонд України є тим органом до компетенції якого належить призначення пенсій, тому суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість такого суб`єкта владних повноважень рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу, оскільки такі дії виходять за межі визначених для суду повноважень законодавцем.

Таким чином, враховуючи, що до компетенції суду не належить призначення, переведення, розрахунок та виплата пенсії, а здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд вважає доцільним зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08. 2025 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 та 11.12.2008 по 04.05.2010 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 .

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що позивачем заявлено одну немайнову вимогу, за яку сплачується судовий збір, а також дві похідні вимоги, за які судовий збір не сплачується.

Позивач при зверненні до суду по даній справі сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн., а повинен був сплатити 1211,20 грн.

Таким чином, оскільки адміністративний позов частково задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, здійснює розподіл судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у розмірі 1211,20 грн. (де 1211,20 грн. - ставка судового збору за звернення до суду з даним позовом).

Що стосується переплати судового збору, то суд зазначає, що він підлягає поверненню позивачу у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548), про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 та 11.12.2008 по 04.05.2010 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії №155950009373 від 28.08.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2025 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 08.04.1985 по 12.05.1989 та 11.12.2008 по 04.05.2010 за трудовою книжкою від 08.04.1986 НОМЕР_2 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. та 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук