Рішення № 135781167, 17.04.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

ЄУ№ 712/8786/25

Провадження №2/712/304/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої Е.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 . про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

У С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позиції позивача

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просить: встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що від спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом № 180, вчиненим Черкаським міським відділом державного реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції /м. Київ/ та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04 лютого 2021 року.

Дитина проживає разом із позивачем, що підтверджується витягом з реєстру Черкаської територіальної громади № 2024/009487651 від 08.08.2024, та перебуває на його повному утриманні з 15 березня 2023 року.

З 15 березня 2023 року відповідач не бере участі у вихованні та утриманні спільного сина у зв`язку з чим, позивач змушений звернутися до суду із позовною заявою про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком малолітнього сина.

Факт самостійного виховання та утримання батьком малолітнього сина визнається відповідачем.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 липня 2024 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1500,00 гривень на утримання малолітнього сина, починаючи з 14 лютого 2024 року, до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно довідки, наданої директором Дошкільного навчального закладу "ясла-садок" комбінованого типу № 25 «Пізнайко» Черкаської міської ради № 29 від 21.05.2025, - батько вихованця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 спілкується з педагогами, цікавиться вихованням, навчанням та розвитком дитини; завжди привітний та приємний у спілкуванні; відвідує батьківські збори, дитячі свята, приймає активну участь у вихованні та всебічному розвитку дитини.

Відповідно до довідки Першого відділу ДВС у місті Черкаси розмір заборгованості по сплаті аліментів № 16785 від 12 лютого 2025 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів за 6 місяців 2025 року у загальній сумі 9165,00 гривень.

Установлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і утриманні батька в позовному провадженні необхідно для захисту прав та інтересів малолітньої дитини, а також батька, який є військовозобов`язаним.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористалася, у судовому засіданні 02.12.2025 позовні вимоги визнала у повному обсязі, зазначила, що вона приймає участь у вихованні дитини, інколи дарує подарунки сину, гуляє з ним, провідує.

Пояснення третьої сторони

Служба у справах дітей Черкаської міської ради у поясненні до позову зазначила, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що матір`ю не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Ухилення громадянки ОСОБА_2 від виконання нею батьківських обов`язків органом опіки та піклування м. Черкаси не встановлено і позивачем не надано.

Також органом опіки та піклування м. Черкаси не встановлено обставини, які б свідчили про те, що громадянка ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Матір, яка проживає окремо від дитини, не звільняється від обов`язку виховання та утримання дитини.

Виходячи з наведеного, служба у справах дітей вважає, що нині відсутні підстави та достатні умови для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Просили справу розглянути без участі свого представника.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 липня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду 09 квітня 2026 року постановлено проводити розгляд справи за відсутності відповідача та третіх осіб, належним чином повідомлених про час та місце слухання справи, ураховуючи, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 09 квітня 2026 року відкладено проголошення рішення на 17 квітня 2026 року.

Фактичні обставини, встановлені Судом, та зміст спірних правовідносин.

Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 11.07.2025.

Позивач та малолітній син ОСОБА_4 мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.07.2024 по справі № 712/2100/24 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у сумі 1500 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову 14.02.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до довідки Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 25 «Пізнайко» Черкаської міської ради № 29 від 21.05.2025 ОСОБА_1 спілкується з педагогами, цікавиться вихованням, навчанням та розвитком дитини, завжди привітний та приємний у спілкуванні. Тато відвідує батьківські збори, дитячі свята, приймає активну участь у вихованні та всебічному розвитку дитини.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 11.02.2025 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 9165 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 18.03.2026 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 28774,50 грн.

Відповідно до акту обстеження умов проживання № 753 від 02.10.2025, складеного службою у справах дітей Черкаської міської ради, для дитини створені умови для проживання.

Відповідно до довідки Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 25 «Пізнайко» Черкаської міської ради № 28 від 20.05.2025, за період перебування ОСОБА_3 з 14.07.2023 по 20.05.2025 у дошкільному закладі мама не з`являлась, участі у батьківських зборах не приймала, з педагогами закладу не контактувала.

Відповідно до акту від 07.04.2026, складеного сусідами позивача, позивач проживає разом із сином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки № 4 про потребу дитини у домашньому догляді, ОСОБА_5 перебуває на диспансерному обліку з 24.11.2023, потребує домашнього догляду з 13.01.2024.

Допитана у якості свідка ОСОБА_6 (мати позивача) зазначила, що позивач виховує сина один, мати дитини пропадає, покинула її, коли дитині був 1 рік, інколи приходить до дитини, рідко дарує подарунки, приносить дитині лише фрукти, телефонує, щоб поспілкуватися з дитиною. Однак онук не дуже бажає спілкуватися із нею. Мати дитини фінансову допомогу не надає.

Норми права, застосовані судом. Оцінка суду

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

У постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначено, що з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі (у справі за позовом батька про встановлення факту самостійного виховання дитини), не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За приписами статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством встановлені права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Зі змісту статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 зазначив, що «Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».

Звертаючись з указаним позовом, позивач зазначив, шо встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для захисту його прав та прав та інтересів дитини.

Судом встановлено і не заперечувалось жодною стороною у справі, що неповнолітній син сторін ОСОБА_5 проживає разом із батьком, наразі між батьками відсутній спір про місце проживання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Позивач вказав, що усі питання щодо виховання та утримання дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки з боку матері дитини.

Разом з тим, на підставі пояснень свідка та пояснень відповідача судом було встановлено, що матір періодично контактує з дитиною, намагається налагодити з нею контакт.

Тобто мати бере участь у вихованні дитини.

Служба у справах дітей Черкаської міської ради у поясненні до позову зазначила, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що матір`ю не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини. Ухилення громадянки ОСОБА_2 від виконання нею батьківських обов`язків органом опіки та піклування м. Черкаси не встановлено і позивачем не надано.

Також органом опіки та піклування м. Черкаси не встановлено обставини, які б свідчили про те, що громадянка ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Матір, яка проживає окремо від дитини, не звільняється від обов`язку виховання та утримання дитини.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, мати дитини не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може взагалі брати участь у вихованні дитини.

Її участь у вихованні дитини хоча і є недостатньою, але не свідчить про те, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських прав.

Сам факт проживання дитини із батьком не свідчить про одноособове виховання та утримання дитини.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідач позбавлена батьківських прав відносно дитини, а також відсутні інші докази, що відповідач не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Частота спілкування батьків з дитиною є оціночним поняттям та не може об`єктивно свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Форма виховання (безпосередні зустрічі, телефонне спілкування, листування тощо) того з батьків, який не проживає разом з дитиною, також, на думку суду, не може слугувати підставою для визнання факту самостійного виховання одним з батьків, якщо таке спілкування чи виховання має місце. Навіть сам факт з`ясування в бесідах між батьками та дитиною питань щодо особистого життя, дозвілля, успіхів у навчанні вже свідчить про те, що відбувається певний виховний процес неповнолітнього.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини може мати негативні наслідки для матері дитини - оскільки ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Так, зокрема, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Виховання своєї дитини є обов`язком батьків та невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в суді не доведено, а відтак відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком та задоволення позовних вимог.

Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є не вимогами до відповідача щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації.

Тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Судові витрати покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 . про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, (ЄДРПОУ 37853141), м. Черкаси, вул. Благовісна, 170

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 17.04.2026.

Суддя: О.С. Стеценко