Рішення № 13576467, 14.01.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

іменем України

14 січня 2011 року справа № 5020-10/252 Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:

Заступника прокурора міста Севастополя

(вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради

(99011, місто Севастополь, вул. Леніна, 3)

до Приватного підприємства „Сан-Лайф”

(95000, м. Сімферополь, вул. Ракетна, 18/93, кв. 57)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»

(99023, місто Севастополь, вул. Силантьєва, 79)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу суперфіцію від 07.03.2006,

за участю представників сторін:

позивача Чиркової О.М., довіреність №03-15/993 від 14.05.2010;

відповідача (ПП «Сан-Лайф») не з`явився;

відповідача (ТОВ «Таурор Інвест») Коссова В.Є., довіреність № б/н від 01.11.2010;

прокурора Шульги А.М., посвідчення №54 від 18.11.2008.

Заступник прокурора міста Севастополя (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (далі Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Приватного підприємства „Сан-Лайф” (далі Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»(далі Відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу суперфіцію від 07.03.2006.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що продавець за договором купівлі-продажу обмеженого речового права (право користування чужою земельною ділянкою для забудови суперфіцій) від 28.10.2008 Відповідач-1 не був землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки Позивачем не надавалося йому права землекористування для забудови, тобто не мав самого обєкту продажу, який продається і належить продавцю, а відповідно до частини третьої статті 413 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам.

Прокурор та представник Позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, на задоволенні позову наполягають.

У судовому засіданні 14.01.2011 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»надав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Балаклавську районну раду, обґрунтував його тим, що за результатами розгляду цієї справи у Балаклавської районної ради виникне обовязок повернути Відповідачу-2 суму сплаченого земельного податку.

Представник позивача та прокурор проти задоволення вищевказаного клопотання заперечували.

Відповідно до частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання, виходячи з того, що рішення по даній справі не вплине на права або обов'язки Балаклавської районної ради щодо однієї з сторін, зокрема, через те, що застосування наслідків недійсності правочину не є предметом позову.

Представник Відповідача-2 проти задоволення позову заперечував, зокрема, з підстав, викладених у заяві від 14.01.2011 /а.с.7-9 т.2/.

Відповідно до витягу ЄДРЮОФОП за №7935518 від 27.12.2011 місцезнаходженням Відповідача-1 (Приватного підприємства „Сан-Лайф”) є: 95000, м. Сімферополь, вул. Ракетна, 18/93, кв. 57 /а..с 38-39 т.2/.

Відповідач-1 без поважних причин не виконав вимоги ухвал суду від 28.10.2010, 11.11.2010, 07.12.2010, 23.12.2010 у судові засідання 11.11.2010, 07.12.2010, 23.12.2010, 10.01.2011, явку уповноважених представників не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією та завчасно (повернення поштового відправлення від 10.11.2010 /а.с.27-30 т.1/, повернення поштового відправлення від 15.12.2010 /а.с.66-69 т.1/, повернення поштового відправлення від 20.12.2010 /а.с.71-74 т.1/, повернення поштового відправлення від 10.01.2011 /а.с.3-6 т.2/).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З врахування вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Відповідача-1.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши Прокурора та представників Позивача та Відповідача-2, суд

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду АР Крим від 03.10.2008 у справі №2/25/9614-2008 визнано протиправними дії Севастопольської міської державної адміністрації та затверджено редакцію договору суперфіцію з додатками в редакції Приватного підприємства «Сан-Лайф»(Землекористувач), відповідно до умов якого власник земельної ділянки передає право забудови (суперфіцію) на земельну ділянку площею 4,9071 га, кадастровий №8536300000:58:001:0031, що розташована за адресою: м. Севастополь, Балаклава, район «Золотого Пляжу», Землекористувачу, який забезпечує виконання отриманого суперфіцію.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2009 рішення господарського суду АР Крим від 03.10.2008 у справі №2/25/9614-2008 скасовано, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.09.2009 справа №2/25/9614-2008 прийнята до розгляду, справі привласнений №2-2/4831.1-2009.

Рішенням господарського суду АР Крим від 13.10.2009 у справі №2-2/4831.1-2009 (№2/25/9614-2008), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 /а.с.43-45 т.2/ в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 13.12.2010 зустрічна позовна у справі №2-2/4831.1-2009 заява залишена без розгляду /а.с.35 т.2/.

Рішенням господарського суду АР Крим від 13.10.2008 у справі №2-7/10369-2008 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»до Приватного підприємства «Сан-Лайф»про зобовязання Відповідача-1 здійснити відчуження обмеженого речового права (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій), встановленого відповідно до рішення господарського суду АР Крим від 03.10.2008 у справі №2/25/9614-2008, що розповсюджується на територію земельної ділянки площею 4,9071 га, кадастровий №8536300000:58:001:0031, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест», визначених у попередньому договорі купівлі-продажу обмеженого речового права (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій), укладеного між сторонами 03.10.2008, шляхом підписання договору купівлі-продажу обмеженого речового права (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій), що розповсюджується на територію земельної ділянки площею 4,9071 га, кадастровий №8536300000:58:001:0031.

28.10.2008 між Приватним підприємством «Сан-Лайф»(Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»(Покупець) укладено договір купівлі-продажу обмеженого речового права (права користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій) (далі Договір), відповідно до умов якого Продавець продав Покупцю обмежене речове право (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій), а Покупець прийняв зазначене в цьому Договорі обмежене речове право (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій) і сплатив за нього ціну, визначену цим Договором (пункт 1.1 Договору) /а.с.82-83 т.1/.

Вказаний Договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1, та зареєстрований в реєстрі за №2829.

Право на забудову земельної ділянки площею 4,9071 га, кадастровий №8536300000:58:001:0031, передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест», що підтверджується актом приймання передачі обмеженого речового права (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій) від 28.10.2008 /а.с.85 т.1/.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 у справі 2-7/10369-2008 скасовано вищевказане рішення господарського суду АР Крим від 13.10.2008 №2-7/10369-2008, прийнято нове рішення, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі /а.с.92-98 т.1/.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.12.2010 касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 по справі 2-7/10369-2008 повернута без розгляду /а.с.40-41 т.2/.

Розглянувши матеріали справи, надані документи, вивчивши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до частини третьої статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є, утому числі, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Згідно з частиною першою статті 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) за умовами статті 398 Цивільного кодексу України, статті 1021 Земельного кодексу України виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.

Виходячи з вищевказаних норм законодавства право забудови земельної ділянки (суперфіцій) це вид речового права на чуже майно, воно має похідний характер і полягає у тому, що використання чужої речі не може виникати за умови відсутності чужої речі і головного права на таку річ, а саме права власності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «Сан-Лайф»не є ані власником, ані землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки Севастопольською міською Радою право землекористування для забудови цієї земельної ділянки йому не надавалось. Такий висновок зроблений, виходячи з наступного.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 у справі №2-7/10369-2008, яка набрала законної сили, встановлено, що в силу пункту 12 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України єдиним субєктом розпорядження земельною ділянкою площею 4,9071 га, кадастровий №8536300000:58:001:0031, що розташована за адресою: м. Севастополь, Балаклава, район «Золотого Пляжу», є Севастопольська міська Рада, а Відповідач-1 не мав жодних правових підстав для користування цією земельною ділянкою /а.с.97 т.1/.

Вказаний факт, також, підтверджується поясненнями Севастопольської міської державної адміністрації /а.с. 144-145 т.1, а.с.15-16 т.2/, листом Головного управління Держкомзему у м. Севастополі №8-2.1-4/6087 від 13.12.2010 /а.с.76 т.1/, архівними документами, що стосуються територіального устрою Севастополя /а.с.131-143 т.1, а.с.17-35 т.2/.

Більш того, відповідно до частини третьої статті 413 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Тобто, законом встановлена заборона на відчуження землекористувачем іншим особам права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 210 Земельного кодексу України встановлено, що угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

За таких обставин договір купівлі-продажу обмеженого речового права (права користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій) від 28.10.2008, укладений між Приватним підприємством «Сан-Лайф»(Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест», посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1, та зареєстрований в реєстрі за №2829, підлягає визнанню недійсним.

Пунктом 5 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.

З огляду на те, що позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину Прокурором та Позивачем не заявлені, а клопотання про вихід за межі позовних вимог ними не заявлялось, суд вирішив спір в межах позовних вимог.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на відповідачів відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати договір купівлі-продажу суперфіцію від 28.10.2008 на земельну ділянку площею 4,9071 га, розташовану за адресою: Україна, місто Севастополь, Балаклава, в районі «Золотого пляжу», кадастровий №8536300000:58:001:0031, укладений між Приватним підприємством „Сан-Лайф” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест», недійсним.

3. Стягнути з Приватного підприємства „Сан-Лайф” (95000, м. Сімферополь, вул. Ракетна, 18/93, кв. 57, ідентифікаційний код 35941529 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 42 грн. 50 коп. (сорок дві грн. 50 коп.).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»(99011, місто Севастополь, вул. Селантьєва, 79, ідентифікаційний код 36138580 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 42 грн. 50 коп. (сорок дві грн. 50 коп.).

5. Стягнути з Приватного підприємства „Сан-Лайф” (95000, м. Сімферополь, вул. Ракетна, 18/93, кв. 57, ідентифікаційний код 35941529 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурор Інвест»(99011, місто Севастополь, вул. Селантьєва, 79, ідентифікаційний код 36138580 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис О.М. Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України

та підписано 19.01.2011.