Ухвала суду № 135763806, 08.04.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4917/26

Номер провадження:1-кс/521/1573/26

УХВАЛА

08 квітня 2026 року м. Одеса

Слідчий суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026162470000446 від 27.03.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання слідчого, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді заступника начальника відділу координації діяльності у сфері публічних закупівель Департаменту міського господарства Одеської міської ради та виконуючи функції уповноваженої особи у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», тобто будучи службовою особою органу місцевого самоврядування відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України та згідно Примітки 1 до ст. 364 КК України, в період часу з 08.07.2024 року по 25.12.2024 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча в силу займаної посади та досвіду роботи повинна була і могла їх передбачити, маючи реальну можливість належним чином виконати ці обов`язки, будучи достовірно обізнаною із порядком організації та проведення публічних закупівель від імені Департаменту міського господарства Одеської міської ради,в порушення ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», п.п. 1.3, 1.6, 3.8, 3.10, 4.2, 4.3 Положення про уповноважену особу Департаменту міського господарства Одеської міської ради відповідальну за організацію та проведення процедур закупівель, затвердженого наказом в.о. директора Департаменту від 15.01.2024 року №05, наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №275 від 18.02.2020 року,пункту 197.15 статті 197 розділу V Податкового кодексу України, в порушення принципу максимальної економії,незважаючи на передбачений чинним законодавством порядок, не перевірила правові підстави для включення ПДВ, не врахувала вимоги чинного законодавства, що передбачають звільнення від оподаткування таких операцій, і як наслідок неналежним чином здійснила оцінку вартості предмета закупівлі UA-2024-08-16-008870-a, а саме, необґрунтовано включила до ціни договору підряду №252 від 09.08.2024 року, укладеного між Департаментом міського господарства Одеської міської ради та ТОВ «ПІЛОН ВЕСТ» (код ЄДРПОУ 35930350), за предметом «Відновлення спільного майна багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 54, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, шляхом капітального ремонту», та додаткової угоди до нього від 25.12.2024 року №1, суму податку на додану вартість, що призвело до безпідставного та протиправного перерахування на рахунок ТОВ «ПІЛОН ВЕСТ» з бюджету територіальної громади міста Одеси грошових коштів у вигляді ПДВ у сумі 420 856,09 гривень, що згідно Примітки 4 до ст. 364 КК України в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, та є тяжкими наслідками.

На підставі зібраних доказів та їх відповідності визначеному практикою Верховного Суду та ЄСПЛ критерію «обґрунтована підозра», у межах кримінального провадження №12026162470000446 від 27.03.2026 року, слідчим за погодженням з процесуальним керівником у кримінальному провадженні 30.03.2026 рокуповідомлено ОСОБА_5 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, а саме службова недбалість, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Слід зазначити, що діями ОСОБА_5 завдано шкоди зумовленої необґрунтованим включенням до ціни договору суму податку на додану вартість у сумі 420 856 гривень 09 копійок.

Так, Хаджибейською окружною прокуратурою м. Одеси відповідно до п. 3 ст. 128 КПК України, в інтересах держави пред`явлено цивільний позов щодо відшкодування шкоди на суму 420 856 гривень 09 копійок підозрюваною ОСОБА_5 .

Під час проведення досудового розслідування було встановлено, що підозрюваній ОСОБА_5 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 та квартира

АДРЕСА_2 власності ОСОБА_5 на об`єкти нерухомого майна підтверджується наданими на запит слідчого відомостями з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26.03.2026 року.

У зв`язку з вищевикладеним та враховуючи існування ризику у проведенні фінансових операцій з грошовими коштами, які перебувають на рахунках підозрюваної, та з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), на даній стадії досудового розслідування виникла необхідність у накладені арешту на усі наявні безготівкові кошти, які знаходяться або можуть надійти на банківські рахунки підозрюваної, відкриті в усіх банківських установах України на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,окрім банківських рахунків, на які нараховується заробітна плата або інші соціальні виплати, та зупинити банківські операції по ним.

Слідчий та прокурор, кожен окремо, у судовому засіданні клопотання підтримали та просили його задовольнити.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, розгляд клопотання детектива здійснювався у відсутність осіб у володінні яких знаходиться майно, так як існує загроза подальшого переоформлення, продажу та відчуження майна.

Вивчивши клопотання та матеріали надані до нього, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 131 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Так, слідчим у клопотанні зазначено, що метою накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_5 , є запобігання можливості його відчуження, для можливості в подальшому відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов)(п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Пункт 3 ч. 2 ст. 173 КПК України закріплює, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Згідно ч. 8 ст. 170 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.

Також, пункт 4 ч. 2 ст. 173 КПК України закріплює, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Так, прокурором Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради подано позовну заяву до обвинуваченої ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 420 856, 09 гривень.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

Зокрема, стороною обвинувачення не додано до клопотання про накладення арешту будь-яких документів, які б підтверджували право власності, факт належної реєстрації за ОСОБА_5 права власності на заявлені об`єкти нерухомого майна на які, на думку слідчого/прокурора, слід накласти арешт.

До клопотання долучено лист КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26.03.2026 року №2007/03.01-10, відповідно до якого КП «БТІ» ОМР не володіє інформацією стосовно реєстрації права власності на нерухоме майно після 31.12.2012 року. Однак, за архівними справами станом на 31.12.2012 року, в КП «БТІ» ОМР наявна інформація про реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_5 двох об`єктів нерухомого майна.

Суд ставиться критично до вказаного листа КП «БТІ» ОМР, оскільки інформація яка зазначена в ньому стосується періоду 31.12.2012 року.

Також, подане до суду клопотання про накладення арешту на нерухоме майно не містить відомостей щодо вартості майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, що позбавляє суд можливості визначити розумність та співрозмірність такого виду забезпечення кримінального провадження з заявленими в позовній заяві вимогами.

За таких обставин, суд вважає, що обмеження, яких зазнає підозрювана, на даному етапі не виправдовують такий ступінь втручання у її право власності та накладення арешту в даному випадку є не співрозмірним завданням кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

У клопотанні стороною обвинувачення не наведено та не доведено наявності будь-яких ризиків із передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, які б свідчили, що належне ОСОБА_5 майно може бути нею приховано, пошкоджено, зіпсовано, знищено, перетворено або ж відчужено.

Разом з тим, слідчий суддя зазначає, що наявність пред`явленого у кримінальному провадженні самого по собі цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, не є та не може бути автоматичною підставою для задоволення клопотання про арешт майна.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З приводу накладення арешту на усні наявні безготівкові кошти, які знаходяться або можуть знаходиться на банківських рахунках підозрюваної ОСОБА_5 , слідчий суддя зазначає наступне.

Слідчий у своєму клопотанні вказує, що існує ризик у проведенні фінансових операцій з грошовими коштами, які перебувають на рахунках підозрюваної, та з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), виникла необхідність у накладені арешту на усі наявні безготівкові кошти, які знаходяться або можуть надійти на банківські рахунки підозрюваної, відкриті в усіх банківських установах України на ім`я ОСОБА_5 .

Однак, викладаючи зміст клопотання, слідчий обмежився лише загальним цитуванням окремих норм КПК України, при цьому не було не надано будь-яких доказів, які б вказували на те, що належні кошти, які знаходяться на банківських рахунках станом на дату подання слідчим клопотання про арешт майна отримані ОСОБА_5 внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. В той же час обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява №33202/96), та будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, заява №8793/79).

Крім того, суд бере до уваги приписи ст. 41 Конституції України, якими передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя прийшов до висновку, що обставини викладені у клопотанні слідчого явно порушуватимуть справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, також слідчим не доведено, що вказане вище майно містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому у задоволенні клопотання про накладення арешту слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 98, 131, 132, 167, 168, 170-175, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026162470000446 від 27.03.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_6