Рішення № 135762381, 13.04.2026, Зачепилівський районний суд Харківської області

Справа № 952/136/26

№2/952/244/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.04.2026 Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Яценка Є.І.,

за участю секретаря судового засідання Ніколенко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ще Зачепилівка Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» звернулось до Зачепилівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021 в сумі 112 650,56 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 35 409,74 грн., заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 44 940,82 грн., заборгованість по сплаті комісії у розмірі 32 300,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 11 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.06.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 48-111-864-2-21-Г (з ануїтетними платежами) про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 50 000,00 грн., які останній зобов`язався повернути кредитодавцю в строк до 07.06.2023, сплативши проценти за користування кредитом та інші платежі. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти з каси банку готівкою.

Свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування позикою відповідач не виконав, станом на 03.09.2024 за останнім утворилась заборгованість у розмірі 112 650,56 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 35 409,74 грн., заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 44 940,82 грн., заборгованість по сплаті комісії у розмірі 32 300,00 грн.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, на підставі чого ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги до Боржників за Основними договорами, серед яких є право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021.

27.12.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» уклало з ТОВ «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Отже, відповідно до умов Договору № 1/12, відповідно до якого до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021.

Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», а в подальшому - ТОВ «ФК Єврокредит», права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо АТ «Мегабанк» станом на день відступлення права вимоги - 03.09.2024. У свою чергу, ні ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», ні ТОВ «ФК Єврокредит» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови Кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало.

Ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 05.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

18.03.2026 від представника відповідача адвоката Жупинського М.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що з позовними вимогами не погоджується, оскільки позивачем не було надано жодного первинного документу (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписки по рахунку та інше), який би засвідчив, Акціонерним товариством «Мегабанк» було перераховано грошові кошти відповідачу в розмірі, передбаченому кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав. Також представник стверджує, що згідно діючого законодавства України нарахування та стягнення плати за обслуговування кредиту за кредитними договорами є незаконним, а така умова спірного кредитного договору про плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно є нікчемною. Наданий позивачем розрахунок заборгованості по суті просто фіксує суму боргу за тілом кредиту та за процентами, і без розрахунку заборгованості за конкретний період кредитування з використанням процентної ставки та кількості днів користування кредитом, не може слугувати доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем та її розміру. На підставі викладеного представник відповідача просить суд у задовленні позовних вимог відмовити.

Представником позивача відповідь на відзив до суду не надано.

В судове засідання представник позивача Журавльов С.Г. не з`явився, на адресу суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки до суду не відомі.

Будь яких інших заяв або клопотань від сторін по справі на адресу суду не надходило.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Отже, судом встановлено, що 08.06.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 48-111-864-2-21-Г (з ануїтетними платежами) про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 50 000,00 грн., які останній зобов`язався повернути кредитодавцю в строк до 07.06.2023, сплативши проценти за користування кредитом та інші платежі.

Вказаний договір підписано особисто представником АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 із засвідченням особистих підписів.

08.06.2021 відповідач ОСОБА_1 отримав за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн. з каси банку готівкою відповідно до заяви на видачу готівки № TR.2969687.2438.46, на підтвердження чого позивачем надано відповідний банківський чек (квитанцію).

Таким чином, АТ «Мегабанк» виконав свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною 2 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційне - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021, складеною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Мегабанк», станом на 03.09.2024 за відповідачем ОСОБА_1 наявна заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 112 650,56 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 35 409,74 грн., заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 44 940,82 грн., заборгованість по сплаті комісії у розмірі 32 300,00 грн.

Суд доходить висновку, що між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 дійсно було укладено кредитний договір, який містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики, дату її видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування та укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частинами першою та другою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 переможцем електронних торгів за номером лота GL1N426240 (власник АТ «Мегабанк») стало ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс».

03.09.2024 АТ «Мегабанк» (банк) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (новий кредитор), відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та /або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та /або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (овердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору (п. 1 договору).

27.12.2024 між ТОВ «ФК Єврокредит» (новий кредитор) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (первісний кредитор) укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та /або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та /або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (овердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору (п. 1 договору).

Як вбачається з копії витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27.12.2024, від ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перейшло до ТОВ «ФК Єврокредит» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021.

На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021 та набуття такого права ТОВ «ФК Єврокредит» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на момент передачі права вимоги становить 112 650,56 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 35 409,74 грн., заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 44 940,82 грн., заборгованість по сплаті комісії у розмірі 32 300,00 грн.

Підписавши договір, відповідач підтвердив, що ознайомився з текстом договору та Правилами, отримав всю необхідну інформацію, що забезпечує вірне розуміння змісту послуги та погодився з умовами кредитного договору, у тому числі строку кредитування, розміру кредиту та процентів, порядком їх нарахування, був обізнаний про реальну проценту ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту. Разом з тим, представником відповідача у відзиві на позовну заяву зазначено, що ні суму заборгованості за основним боргом, ні відсотки з комісією відповідач не визнає.

Таким чином, суд вважає суму заборгованості за основною сумою (тілом) кредиту № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021 в розмірі 35 409,74 грн. доведеною та такою, що підлягає стягненню.

Щодо заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 44 940,82 грн. та заборгованості по сплаті комісії в розмірі 32 300,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Правління Національного банку України від 21.07.2022 №362-рш відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «МЕГАБАНК», однак відсотки та комісія за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021 продовжували нараховуватися, згідно наданої позивачем виписки.

Відсотки та комісія по кредиту продовжували нараховуватися після відкликання банківської ліцензії та ліквідації АТ «МЕГАБАНК», тобто після 21.07.2022 до 03.09.2024, а отже таке нарахування є безпідставним, оскільки після припинення банківської діяльності та запровадження ліквідації банк втрачає право здійснювати операції з кредитування, змінювати умови договорів та нараховувати проценти, а тому такі нарахування не можуть вважатися законними та підлягають виключенню із розрахунку заборгованості.

Крім того, представником позивача не надано детального розрахунку суми заборгованості за відсотками, саме в такому розмірі як заявлено позивачем, у зв`язку з чим не можливо встановити період їх нарахування, застосовану проценту ставку, спосіб розрахунку та відповідність заявленої суми умовам кредитного договору й вимогам законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

У відповідності до положень ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

За таких обставин та без наданих підтверджень позивачем щодо розрахунку суми заборгованості за відсотками та комісією, періоду їх нарахування, застосовану проценту ставку, спосіб розрахунку та відповідність заявленої суми умовам кредитного договору й вимогам законодавства, судом розцінюються як необґрунтовані та не можуть бути задоволені в цій частині.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позовні вимогі в частині вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам в розмірі 44 940,82 грн. та заборгованості за комісією у розмірі 32 300,00 грн. задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що ТОВ «ФК Єврокредит» понесено судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору 2 662,40 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Враховуючи те, що позов ТОВ «ФК Єврокредит» задоволено частково, суд, згідно положень ст. 141 ЦПК України, присуджує з відповідача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 825,34 грн., виходячи з розрахунку: 35 409,74 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 100% / 112 650,56 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 31%; 2 662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) х 31% / 100% = 825,34 грн.

Разом з тим, згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (до яких належать витрати на професійну правничу допомогу).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Зі змісту положень даної норми вбачається, що витрати на правничу допомогу адвоката складаються з: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і ці суми встановлюються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Вказаною нормою також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 1/07 вiд 01.07.2025, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12089491, з детальним описом наданих послуг на загальну суму 11 200,00 грн..

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Allia№ce Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.

Предметом спору в даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором.

На теперішній час судова практика розгляду даної категорії справ є поширеною. Її вивчення, аналіз обставин справи та складання процесуальних документів, на думку суду, за наявності звичайної професійної підготовки в галузі права, об`єктивно не вимагає витрачання значного часу та зусиль адвоката.

Заявлені витрати на правову допомогу у даній справі на користь адвоката в сумі 11 200,00 грн. є неспівмірними до ціни позову та складністю справи, враховуючи, що її розгляд відбувся у порядку спрощеного позовного провадження, отже в заявленій сумі не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи фактично надані послуги адвоката зі складання позовної заяви, суд визнає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 95, 141, 247,258-259,263-265,354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411, адреса: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105) заборгованість за кредитним договором № 48-111-864-2-21-Г від 08.06.2021 у розмірі 35 409,74 грн. (тридцять п`ять тисяч чотириста дев`ять грн. 74 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411, адреса: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 825,34 грн.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя Є.І. Яценко