Рішення № 135761903, 01.12.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/26539/21 2/760/871/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Ваканда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» (далі - ТОВ «ФК «Арагон»), в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила: визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,7 кв. м, жилою площею 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 2029801080000; витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59120678 від 06 липня 2021 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною житловою площею 41,7 кв. м, 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 2029801080000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваканда»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59253239 від 13 липня 2021 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н. С. про державну реєстрацію обтяження - заборона на нерухоме майно - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною житловою площею 41,7 кв. м, 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 2029801080000, обтяжувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп»; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за реєстрованим № 154, виданий 06 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д. М., який був підставою державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною житловою площею 41,7 кв. м, 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 2029801080000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваканда».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 31 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Толока» (далі - ТОВ «ФК «Толока») як управителем майна та ОСОБА_2 як довірителем був укладений договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 230-2. Забудовником виступало Товариство з обмеженою відповідальністю «РК Траєкторія (далі - ТОВ «РК Траєкторія»).

04 грудня 2018 року між довірителем ОСОБА_2 , позивачем як правонаступником довірителя та управителем майна ТОВ «ФК «Толока» була укладена додаткова угода № 2 до договору про участь у фонді фінансування будівництва № 230-2 від 31 січня 2017 року, у відповідності до якої вона набула прав довірителя замість ОСОБА_2 .

Цього ж дня між нею та ТОВ «ФК «Толока» був укладений договір уступки майнових прав № У (230-2), за умовами якого Товариство видало їй свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва виду А № 230-2. У вказаному свідоцтві зазначено, що за нею закріплено об`єкт будівництва (вид квартира) у житловому будинку з паркінгом за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . Також у свідоцтві вказано: вид об`єкта інвестування - квартира; номер об`єкта інвестування - 230; поверх - 11; кімнат - 1; загальна проєктна площа - 39,80 кв. м.

Пунктом 5 додаткової угоди від 04 грудня 2018 року № 2 визначено, що позивач здійснила повний розрахунок у сумі 656 700 грн за майнові права на об`єкт інвестування.

29 серпня 2019 року об`єкт будівництва був введений в експлуатацію і розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 листопада 2019 року № 858 будинку була присвоєна адреса: АДРЕСА_3 .

Незважаючи на викладене, ТОВ «ФК «Толока» 02 січня 2020 року ухвалило рішення № 02/01 про відкріплення від позивача проінвестованого нею об`єкту інвестування. При цьому, кошти їй не повернули, а видане свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва виду А від 04 грудня 2018 року № 230-2 не було скасовано.

23 січня 2020 року був укладений договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 230-2 з громадянином ОСОБА_3 , який уступив своє право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Дитячий світ-Солом`янський», за яким була проведена первинна державна реєстрація права власності на спірну квартиру.

У подальшому, ТОВ «Дитячий світ-Солом`янський» відчужило спірну квартиру на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші».

06 липня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Арагон» та ТОВ «Ваканда» було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, зареєстрований в реєстрі за № 154, на підставі якого права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ «Ваканда».

Водночас, 07 липня 2021 року постановою Київського апеляційного суду було визнано незаконним рішення ТОВ «ФК «ТОЛОКА» від 02 січня 2020 року № 02/01 про припинення управління майном та відкріплення від позивача об`єкта інвестування - квартири, що знаходиться на 11 поверсі в житловому будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_4 на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , відповідно до Договору про участь у фонді фінансування будівництва від 31 січня 2017 року № 230-2.

Проте, у подальшому, ТОВ «Ваканда» як іпотекодавець передало спірне нерухоме майно іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» (далі - ТОВ «ФК «Фактор Груп») за договором іпотеки від 13 липня 2021 року, зареєстрованим в реєстрі за № 2235.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що іпотека забезпечує основне зобов`язання розмірі 972 967,00 гривень, що виникло на підставі договору про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів від 13 липня 2021 року № КД-Ф404, укладеного між ТОВ «Ваканда» та ТОВ «ФК «Фактор Груп», строк виконання якого 13 липня 2022 року. Також вказано, що ТОВ «ФК «Фактор Груп», іпотекодержатель, обтяжило спірну квартиру забороною на нерухоме майно - запис про обтяження № 42958420, внесений 13 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н. С.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені судом обставини у справі № 760/2913/20, зокрема, що площа об`єкту інвестування квартири АДРЕСА_6 , зазначеного у договорі від 31 січня 2017 року про участь у Фонді фінансування будівництва № 230-2 та у свідоцтві від 04 грудня 2018 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду А № 230-2, після введення новобудови в експлуатацію та після переобміру становила 41,7 кв. м, новобудові була присвоєна адреса: АДРЕСА_3 , позивач вважає доведеним той факт, що квартира, яка виступала об`єктом інвестування згідно з договором від 31 січня 2017 року про участь у Фонді фінансування будівництва № 230-2 та квартира, право власності на яку зареєстроване за ТОВ «Ваканда» є одним і тим же об`єктом нерухомості.

Крім того, позивач зазначає, що всі вищенаведені договори, укладені з 23 січня 2020 року мають характер фраудаторних, оскільки були вчинені їй на шкоду.

Також зауважила, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «РК Траєкторія». ОСОБА_4 є директором та бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячий світ-Солом`янський». ОСОБА_3 з 07 листопада 2017 року по 17 серпня 2018 року був директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші». Окрім того, ОСОБА_3 з 02 липня 2019 року по теперішній час є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда». ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були власниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда». ОСОБА_5 є бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Толока», Товариства з обмеженою відповідальністю «РК Траєкторія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда». Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» зареєстровані за однією адресою: 03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, буд. № 45,.

З огляду на викладене, усі учасники договорів, що були укладені з 23 січня 2023 року були обізнані про наявність у позивача майнових прав на спірну квартиру, тому позивач вважає, що ТОВ «Ваканда» є недобросовісним набувачем та незаконно володіє спірною квартирою, а всі угоди спрямовувалися виключно на створення виду добросовісності набуття прав на спірну квартиру, обтяження іпотекою було вчинено, щоб ускладнити витребування спірного майна, у зв`язку з цим, остання звернулася до суду з указаним позовом та просила його задовольнити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2021 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано: від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. належним чином засвідчені копії документів: договір від 06 липня 2021 року за реєстровим № 154 купівлі-продажу нерухомого майна із реєстраційним номером 2029801080000: квартира, об`єкт житлової нерухомості загальної площі 41,7 кв. м жилої площі 18,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; документи, подані для укладання договору купівлі-продажу квартири від 06 липня 2021 року за реєстровим № 154; похідні документи, створені за результатом укладання договору купівлі-продажу квартири від 06 липня 2021 року за реєстровим № 154; від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н. С. належним чином засвідчені копії документів: заяву обтяжувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» про обтяження об`єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 2029801080000: квартира, об`єкт житлової нерухомості загальної площі 41,7 кв. м, жилої площі 18,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; супутні документи, подані для обтяження об`єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 2029801080000; похідні документи, створені за результатом обтяження об`єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 2029801080000.

14 листопада 2022 року до суду надійшли витребувані у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н. С. належним чином завірені копії документів.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д. М. не було надано до суду належним чином засвідчених витребуваних копій документів, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 25 січня 2023 року було застосовано до приватного нотаріуса захід процесуального примусу у виді штрафу. Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. в дохід державного бюджету України штраф у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 805,20 грн.

Не зважаючи на викладене, будь-яких дій щодо виконання ухвали суду про витребування доказів приватним нотаріусом вчинено не було, тому ухвалою суду від 22 лютого 2023 року застосовано відносно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. захід процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Провадження у справі зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.

17 березня 2023 року до суду надійшов відзив від ТОВ «Ваканда», в якому представник заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що заявлення позивачем одночасно вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки за своєю суттю є різними способами захисту.

Зазначає, що спірна квартира зареєстрована за Товариством на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 липня 2021 року № 154, укладеним не з позивачем, будь-яких цивільно-правових відносин з останньою Товариство не мало, тому пред`явлення вимоги про визнання права власності у даному випадку є неналежним способом захисту.

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, то як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих документів, позивач не є та ніколи не була власником квартири, яку вона просить витребувати від ТОВ «Ваканда».

Відповідно до підпункту 4 пункту 9 договору про участь у ФФБ № 230-2 довіритель після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію зобов`язаний здійснити остаточні розрахунки з управителем згідно з даними щодо фактичної загальної площі об`єкта інвестування, отриманими від забудовника. Згідно з пунктом 5 додаткової угоди від 04 грудня 2018 року № 2 сторони визначили, що довіритель здійснив повний розрахунок за майнові права на об`єкт інвестування - квартиру загальною проєктною площею 39,80 кв. м. В той же час, площа квартири, право власності на яку позивач просить визнати за нею в позовній заяві в даній справі - 41,7 кв. м.

Згідно з умовами чинного законодавства та укладених договорів для набуття права власності на вказану квартиру позивач повинна була: здійснити остаточні розрахунки з управителем згідно з даними щодо фактичної загальної площі об`єкта інвестування; отримати від управителя ФФБ довідку про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування, подати вказану довідку забудовнику; підписати з забудовником акт прийняття-передачі об`єкта інвестування; зареєструвати на підставі довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування право власності на квартиру у відповідному органі державної реєстрації.

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року по справі 760/2913/20, встановлені наступні обставини: «позивачем не надано, а судом не встановлено доказів виконання сторонам інших положень договору, які визначають порядок і умови передачі у власність довірителю об`єкта інвестування (квартири). Тому позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ТОВ «ФК «ТОЛОКА» передати для реалізації права позивача отримання у власність закріплений об`єкт будівництва (вид квартира) у житловому будинку з паркінгом АДРЕСА_4 , № об`єкта інвестування 230 (квартира), яка розташована на 11 поверсі з однією житловою кімнатою, загальною площею 39,80 кв. м, секція «А», у відповідності до умов договору про участь у фонд фінансування будівництва від 31 січня 2017 року № 230-2, не підлягає задоволенню, оскільки сторонами спору порядок передачі об`єкту інвестування (квартири) визначений за договором від 31 січня 2017 ро ку№ 230-2. Зокрема, пунктом 15 цього договору встановлено, що довіритель може отримати у власність закріплений за ним об`єкт інвестування після введення об`єкта будівництва в експлуатацію відповідно до правил фонду та цього договору».

Будь-яких доказів того, що позивач здійснила остаточний розрахунок з управителем за об`єкт інвестування за договором про участь у ФФБ № 230-2, та виконала інші умови цього договору, матеріали справи не містять. Отже, право власності на квартиру, за захистом якого позивач звернулася суду в даній справі, у неї не виникло.

Крім того, між позивачем та ТОВ «ФК «Толока» існують не речево-правові відносини, а зобов`язально-правові, оскільки спірна квартира є річчю, визначеною індивідуальним ознаками, та майнові права на неї, як вбачається зі змісту позовної заяви, були передані третій особі і ця особа реалізувала їх шляхом реєстрації права власності на квартиру, позивач, з урахуванням положень статті 620 ЦК України, має здійснювати захист свої прав у порядку, визначеному статтею 611 ЦК України, шляхом пред`явлення відповідних вимог до контрагента за договором про участь у Фонді фінансування будівництва, а не витребування квартири у законного власника.

При цьому, відповідач придбав квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року № 154 у ТОВ «Фінансова компанія «Арагон», яке мало право її відчужувати за ринковою ціною, що була визначена суб`єктом оціночної діяльності. Ціна квартири в розмірі 972 967 грн була 13 липня 2021 року повністю сплачена відповідачем на рахунок продавця, тобто, відповідач є добросовісним власником спірної квартири, і будь-які підстави для її витребування у відповідача, визначені частиною першою статті 388 ЦК України, відсутні.

Окрім того, позивач помилково застосовує конструкцію «фраудаторного» правочину до всіх договорів, що стосуються квартири, що є предметом спору в даній справі, зокрема, до договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року № 154, на підставі якого ТОВ «Ваканда» стало власником спірної квартири. Зазначений договір не був спрямований на уникнення погашення заборгованості боржника перед кредитором (у сторін цього договору немає і не було жодної заборгованості перед позивачем), є відплатним, квартира була придбана за ринковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, відповідач повністю оплатив ціну квартири. Отже, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Разом з тим, позивач в даній справі взагалі не заявляє позовних вимог про визнання недійсними укладених щодо спірної квартири договорів.

Що стосується вимоги про скасування державної реєстрації обтяження заборони на нерухоме майно, то договір іпотеки, на підставі якого було ухвалено рішення про реєстрацію відповідного обтяження, на сьогоднішній день є чинним, позивач не заявляє позовних вимог про визнання такого договору недійсним та взагалі не наводить в позовній заяві жодних обставин, які б свідчили про невідповідність договору чинному законодавству чи наявність інших підстав для його недійсності. За таких умов будь-які підстави для скасування рішення про державну реєстрацію обтяження - заборони на нерухоме майно відсутні.

Враховуючи вищевикладене, представник просив відмовити у задоволенні позову.

12 жовтня 2023 року ухвалою суду відновлено провадження у справі, оскільки 02 жовтня 2023 року до суду надійшло повідомлення головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бабенко О. О. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки у виконавчих документах відсутня дата народження або ідентифікаційний код боржника (приватного нотаріуса Щелкова Д. М.).

Ухвалою від 22 січня 2024 року задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів. Витребувано у Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) інформацію про дату народження та реєстраційний номер облікової картки платника податків приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М.

13 лютого 2024 року до суду надійшли витребувані документи.

28 лютого 2024 року ухвалою суду, з урахуванням отриманих відомостей, повторно застосовано відносно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. захід процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Виконання ухвали про тимчасове вилучення документів доручено Подільському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Провадження у справі зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.

29 лютого 2024 року до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій вона зазначила, що без задоволення вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 154, її права не будуть поновлені, тому просила прийняти зазначену заяву та розглядати позов з урахуванням вказаної вимоги.

Указану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, з урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, було прийнято судом.

18 березня 2025 року ухвалою суду відновлено провадження у справі, оскільки протягом тривалого часу у суду були відсутні відомості про результати виконання ухвали від 28 лютого 2024 року, а на запит до державної виконавчої служби щодо стану виконання ухвали, будь-якої відповіді надано не було.

05 травня 2025 року позивачем подано до суду позовну заяву в новій редакції.

05 травня 2025 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідача ТОВ «ФК «Арагон».

11 червня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення від відповідача ТОВ «ФК «Арагон», в яких представник заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач не зазначає жодних підстав, що свідчили б про недійсність договору купівлі-продажу квартири від 06 липня 2021 року за № 154, а лише припускає його фраудаторність.

Крім того, позивач не є стороною оспорюваного нею договору купівлі-продажу квартири, що був укладений між ТОВ «ФК «Арагон», яке мало право відчужувати спірну квартиру, та ТОВ «Ваканда».

Також, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму встановленого статтями 215. 216 ЦК України, тому вимога про визнання договору купівлі-продажу недійсним не підлягає задоволенню, оскільки не є належним способом захисту. При цьому, враховуючи, що ТОВ «Ваканда» є добросовісним набувачем майна, належним способом захисту прав позивача може бути лише звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, то вона є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого приватним нотаріусом і було прийнято відповідне рішення. За змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» така позовна вимога не може бути задоволена окремо без визнання на підставі судового рішення недійсним документу, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав.

Окрім того, з урахуванням викладеного, представник вважає, що ТОВ «ФК «Арагон» не є належним відповідачем у цій справі.

Зазначає, що позивач помилково застосовує конструкцію «фраудаторного» правочину до оскаржуваного нею договору, на підставі якого ТОВ «Ваканда» стало власником спірної квартири, оскільки такий договір не був спрямований на уникнення погашення заборгованості боржника перед кредитором (у сторін цього договору немає і не було жодної заборгованості перед позивачем), такий є відплатним, квартира була відчужена за ринковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, ТОВ «Ваканда» повністю оплатило ціну квартири. Отже, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

26 червня 2025 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо, проте, у попередньому судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням збільшення заяви про збільшення розміру позовних вимог, підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові, просили позов задовольнити.

Відповідач ТОВ «Ваканда» у судове засідання явку свого представника не забезпечило, про дату, час та місце судового засідання повідомлялося належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо, однак у попередньому судовому засідання представник відповідача заперечували проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ТОВ «ФК «Арагон» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, час та місце судового зсідання повідомлялося належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо.

Третя особа явку свого представника не забезпечила, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність учасників справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з частиною шостою статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Суд установив, що між TOB «ФК «Толока» як управителем і ОСОБА_2 як довірителем було укладено договір про участь у фонді фінансового будівництва (далі - ФФБ) від 31 січня 2017 року № 230-2, за умовами якого управитель приймає від довірителя кошти в управління та відповідно до Правил ФФБ і цього договору перераховує частину таких коштів для фінансування будівництва, решта коштів залишається в управлінні управителя, а довіритель приймає на себе зобов`язання виконувати правила ФФБ та передати управителю в обсягах і на умовах цього договору кошти в управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування, визначеного в пункті 6 цього договору (пункти 2, 3 договору).

Згідно з пунктом 5 договору об`єктом будівництва за цим договором є житловий будинок з підземним паркінгом на АДРЕСА_4 , на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , будівництво якого організовує забудовник та фінансує управитель за рахунок коштів, отриманих в управління від довірителів.

Пунктом 6 договору визначено, що відповідно до правил ФФБ та цього договору за довірителем закріплюється об`єкт інвестування з такими основними характеристиками: вид об`єкта інвестування - квартира; будівельна або поштова адреса об`єкта будівництва: АДРЕСА_4 , на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 ; номер об`єкта будівництва: будинок АДРЕСА_2 ; номер об`єкта інвестування: 230; 11-й поверх; одна жила кімната; загальною проєктною площею 39,80 кв. м.

04 грудня 2018 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і TOB «ФК «Толока» укладено додаткову угоду до договору про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2, відповідно до якої відбулась уступка майнових прав ОСОБА_2 про участь у ФФБ, за умовами якої ОСОБА_1 набула прав довірителя.

Згідно з пунктом 5 додаткової угоди від 04 грудня 2018 року № 2, сторони визначили, що інвестор ОСОБА_1 здійснила повний розрахунок в сумі 656 700 грн за майнові права на об`єкт інвестування - квартиру загальною проєктною площею 39,80 кв. м.

Цього ж дня між ТОВ «ФК «Толока» (управитель) та ОСОБА_1 (довіритель) був укладений договір уступки майнових прав № У (230-2), відповідно до якого управитель передає, а довіритель набуває майнових прав на об`єкт інвестування, який визначений у пункті 6 договору про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2.

Договір уступки майнових прав сторонами не розірваний та не визнаний недійсним.

Також, 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про участь у ФФБ виду «А» на об`єкт будівництва: житловий будинок з підземним паркінгом на АДРЕСА_4 , на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 ; закріплений за довірителем об`єкт інвестування: квартира АДРЕСА_7 , загальна проєктна площа 39,80 кв.м.

29 серпня 2019 року об`єкт будівництва був введений в експлуатацію відповідно до Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України про відповідність закінченого будівництва об`єкта проєктної документації та готовність до експлуатації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 секції 1,2 ТП № 1 (1 черга будівництва, 1 пусковий комплекс).

Відповідно до розпорядження Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 08 листопада 2019 року № 858 новозбудованому будинку було присвоєно адресу: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, 02 січня 2020 року ТОВ «ФК «Толока» прийнято рішення № 02/01 про припинення управління майном та відкріплення від ОСОБА_1 об`єкта інвестування, який був закріплений на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва від 31 січня 2017 року № 230-2 та Правил фонду фінансування будівництва (виду А), затвердженого наказом від 25 грудня 2015 року № 30 ТОВ «ФК «Толока». Зазначене рішення було мотивовано тим, що позивач не виконала умови договору та не уклала з фінансовою компанією додаткову угоду до договору про участь у ФФБ, та на підставі зазначених в ній даних щодо фактичної загальної площі закріпленого об`єкта інвестування не здійснила остаточні розрахунки, виходячи з поточної ціни вимірної одиниці об`єкта інвестування на дату проведення остаточних розрахунків.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 вересня 2021 року права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41.7 кв. м, 06 липня 2021 року зареєстровано за ТОВ «Ваканда» на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 154.

Зі змісту зазначеного договору купівлі-продажу вбачається, що він був укладений між ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «Ваканда», відповідно до якого продавець продає, а покупець купує квартиру під АДРЕСА_8 , і сплачує за неї ціну, визначену цим договором. Загальна площа відчужуваної квартири становить 41,7 кв. м, жила площа - 18 кв. м (пункт 1 договору).

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартира відчужується продавцем від свого імені на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н. С. 03 грудня 2020 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2957, який є правовою підставою для застосування права продавця від свого імені продати квартиру на підставі статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки є відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечному договорі.

Водночас, 07 липня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 760/2913/20, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року, було визнано незаконним рішення ТОВ «ФК «ТОЛОКА» від 02 січня 2020 року № 02/01 про припинення управління майном та відкріплення від позивача об`єкта інвестування - квартири, що знаходиться на 11 поверсі в житловому будинку з підземним паркінгом на АДРЕСА_4 на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , відповідно до Договору про участь у фонді фінансування будівництва від 31 січня 2017 року № 230-2.

Разом з тим, 13 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59253675, на підставі якого, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис № 42958866 про договір іпотеки від 13 липня 2021 року № 2235 строком до 13 липня 2022 року із розміром основного зобов`язання 972 967 грн, про заставну від 13 липня 2021 року АА № 001066, що видана ТОВ «ФК «Фактор Груп», та внесено реєстраційний запис про обтяження № 42958420.

Відповідно до пункту 1 договору іпотеки від 13 липня 2021 року, укладеного між ТОВ «Ваканда» та ТОВ «ФК «Фактор груп», цей договір забезпечує у повному обсязі вимоги іпотекодержателя за договором про надання фінансового кредиту за рахунок власник коштів від 13 липня 2021 року № КД-Ф404, укладеного між вищевказаними Товариствами, за умовами якого ТОВ «Ваканда» у строк до 13 липня 2022 року зобов`язується повернути ТОВ «ФК «Фактор груп» у повному обсязі отриману за кредитним договором суму кредиту в розмірі 972 967 грн; сплатити нараховані відсотки за використання кредитних коштів 12% річних, що в грошовому виразі становить 69 179,72 грн.

Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, а саме - квартира АДРЕСА_9 (пункт 1.2 договору іпотеки).

Враховуючи викладене, позивач зазначає, що дії направлені на продаж проінвестованого нею об`єкта інвестування третім особам, реєстрацію права власності за третьою особою та обтяження такого майна іпотекою є незаконними, відбулися поза її волею та порушують набуте нею право щодо спірного об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Верховним Судом неодноразово зазначалося про те, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Разом з тим, за загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Зазначеними положеннями встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Водночас, у разі відчуження проінвестованого об`єкту особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Частиною першою статті 388 ЦК України визначено перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Крім того, власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Враховуючи викладене, оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

Підсумовуючи наведене вище, інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України).

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у справі № 760/2913/20, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 станом на 04 грудня 2018 року здійснила повний розрахунок в сумі 656 700 грн за майнові права на об`єкт інвестування - квартиру загальною проєктною площею 39,80 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , на розі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 ; номер об`єкта будівництва: будинок АДРЕСА_2 ; номер об`єкта інвестування: 230; 11-й поверх; одна житлова кімната.

Також у вказаних постановах встановлено, що ТОВ «ФК «Толока» не було належними доказами доведено збільшення загальної площі інвестованого позивачем об`єкту з 39,80 кв. м до 41,7 кв. м, оскільки на виконання умов договору про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2 (пункт 23), Товариство не надало доказів уточнення фактичної загальної площі об`єкта інвестування на підставі матеріалів технічної інвентаризації.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт повної оплати позивачем об`єкта інвестування за договором про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2 та недоведення управителем зміни площі цього об`єкта встановлені постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у справі № 760/2913/20, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року, доказуванню не підлягають.

Крім того, у межах справи, що розглядається, суду також не було надано матеріалів технічної інвентаризації, що підтвердили б дійсне збільшення площі проінвестованого позивачем об`єкту інвестування.

На підставі вищевикладеного можна дійти висновку, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за договором про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2 у повному обсязі, однак ТОВ «ФК «Толока» не було вчинено дій щодо передачі позивачеві документів, що підтверджували набуття нею у власність закріпленого об`єкту інвестування, після введення 29 серпня 2019 року його в експлуатацію, та давали б їй можливість вчинити дії щодо реєстрації права власності за нею.

Крім того, Товариство не визнало за позивачем, яка виконала умови договору про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію.

Зокрема, рішенням ТОВ «ФК «Толока» від 02 січня 2020 року № 02/01 було припинено управління майном та відкріплено від ОСОБА_1 об`єкт інвестування, який був закріплений на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва від 31 січня 2017 року № 230-2 та Правил фонду фінансування будівництва (виду А), затвердженого наказом від 25 грудня 2015 року № 30 ТОВ «ФК «Толока».

При цьому, не зважаючи на наявність позову щодо визнання вказаного рішення незаконним, поданого до суду у лютому 2020 року, наявність ухвали про забезпечення такого позову, шляхом заборони ТОВ «ФК «Толока» вчиняти будь-які дії щодо відкріплення від ОСОБА_1 об`єкта будівництва - (квартири) у житловому будинку з паркінгом за адресою: АДРЕСА_10 , яка розташована на 11 поверсі з однією житловою кімнатою, загальною площею 39,80 кв. м, секція «2», останнім були вчинені дії спрямовані на передачу спірної квартири у власність третім особам.

Так, за день до розгляду Київським апеляційним судом позову про визнання незаконним рішення ТОВ «ФК «Толока» про відкріплення об`єкта інвестування від позивача, за результатами якого таке рішення було визнано незаконним, спірна квартира була продана ТОВ «Ваканда» та цього ж дня зареєстрована за ним на праві власності, про що здійснено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом установлено, що квартира, яка була предметом договору про участь у ФФБ від 31 січня 2017 року № 230-2, укладеного з ОСОБА_1 та квартира, права власності на яку було зареєстровано за ТОВ «Ваканда» є тотожними об`єктами, що сторонами не заперечувалось та не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, що позивач у повному обсязі виконала умови договору про участь у ФФБ, доказів протилежного матеріали справи не містять, проте, після введення будинку в експлуатацію, отримати належне нерухоме їй майно вона не змогла у зв`язку з неправомірними діями управителя, які призвели до передачі її квартири іншій особі, що свідчить про невизнання останнім її первісного права власності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Що стосується вимоги про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 зазначено, що згідно зі статтею 387 ЦК України та положеннями процесуального законодавства особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Судом вже встановлено обставини, що свідчать про набуття ОСОБА_1 у порядку, встановленому договором та законом, первісного права власності як інвестора на спірну квартиру, у зв`язку з чим, за нею визнано право власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Водночас, позивач не могла зареєструвати відповідне право власності у встановленому законом порядку, оскільки воно не було визнано ТОВ «ФК «Толока», яким не було надано всіх необхідних документів для проведення такої реєстрації, натомість, ним вчинено дії щодо передачі такого майна третім особам.

Зокрема, 06 липня 2021 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Ваканда» на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року за № 154, укладеним між ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «Ваканда», що свідчить про те, що з моменту введення будівництва в експлуатацію об`єкт інвестування був відчужений декілька разів.

Водночас, статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).

Враховуючи вищевикладене, відсутність відомостей про зареєстроване право власності позивача в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно не спростовує факту належності їй такого майна.

Крім того, рішення ТОВ «ФК «Толока» від 02 січня 2020 року про відкріплення об`єкта інвестування від позивача було оскаржене нею шляхом подання позову до суду у лютому 2020 року про визнання такого рішення незаконним (справа № 760/2913/20).

У межах цієї справи, 03 березня 2020 року судом було вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «ФК «Толока» вчиняти будь-які дії щодо відкріплення від ОСОБА_1 спірної квартири, що підтверджується ухвалою суду.

Водночас, незважаючи на наявність такої заборони, ТОВ «ФК «Толока» протягом періоду розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції вчиняло дії направлені на передачу спірного майна третім особі.

При цьому, постановою Київського апеляційного суді від 07 липня 2021 року вищевказане рішення управителя було визнано незаконним, однак як вже зазначалося вище, 06 липня 2021 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Ваканда» на підставі договору купівлі-продажу.

Крім того, 13 липня 2021 року було зареєстровано обтяження на вказану нерухомість у виді заборони на нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 13 липня 2021 року № 2235.

Після того, як позивачу стало відомо про визнання рішення про відкріплення об`єкта інвестування незаконним, вона продовжила вчинення дій направлених на відновлення їй права на спірне майно, шляхом звернення до суду з цим позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Відповідно до статті 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Як вже встановлено судом право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ «Ваканда» на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року, укладеного з ТОВ «ФК «Арагон».

Початковою підставою для виведення спірної квартири із володіння позивача слугувало рішення ТОВ «ФК «Толока» про відкріплення об`єкту інвестування від позивача, що визнано незаконним.

Після чого, з урахуванням змісту договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року, вказана квартира неодноразово була відчужена. З його змісту можна припустити, що з моменту прийняття рішення про відкріплення об`єкта інвестування від 02 січня 2020 року по 06 липня 2021 року спірна квартира була відчужена як мінімум тричі.

Доказів добровільної відмови позивача від спірного нерухомого майна матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, тому вона має право на його витребування в порядку статей 387, 388 ЦК України.

При цьому, з урахуванням того, що рішення про відкріплення об`єкта інвестування визнано незаконним, управитель був позбавлений права на відчуження об`єкта інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Вищевикладене свідчить, що первісне відчуження спірної квартири ТОВ «ФК «Толока» на користь іншої особи, не позивача, після введення будинку в експлуатацію, відбулося без відповідної правової підстави.

Крім того, судом, шляхом моніторингу відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що одним з власників ТОВ «РК Траєкторія» - забудовника будинку, в якому знаходиться спірна квартира, був ОСОБА_3 , який наразі є директором ТОВ «Ваканда».

В ході судового розгляду ТОВ «Ваканда» не спростовувався факт, що на момент укладення договору купівлі-продажу йому було відомо про наявність судового спору щодо предмету договору купівлі-продажу, в тому числі права власності на нього. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом договору купівлі-продажу, перевіривши інформацію з відкритих джерел щодо наявності спору відносно предмету договору, та за необхідності отримавши правову допомогу, Товариство мало б врахувати такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, однак цього не зробило, що свідчить про відсутність законних підстав для реєстрації права власності за ним на майно, що вибуло з володіння позивача поза її волею.

На підставі зазначеного, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт вибуття спірного майна з володіння позивача поза її волею, відчуження такого майна без наявності такого права, набуття права володіння ТОВ «Ваканда» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за наявності спору щодо прав власності на предмет договору, про який Товариству було відомо, що свідчить про його обізнаність щодо перешкод для укладення такого договору, тому наявні підстави для витребування вищевказаного майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Ваканда» .

Суд зауважує, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21).

На підставі викладеного, вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59120678 від 06 липня 2021 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Ваканда» не підлягає задоволенню, оскільки не призводить до ефективного захисту її прав, а підставою для внесення змін до Державного реєстру є безпосередньо рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Щодо посилань відповідачів на те, що визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння є різними за своїм змістом способами захисту, та у даній справі визнання права власності не є належним способом захисту, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи, що первісне право власності позивача не було визнано управителем та, як наслідок, не було зареєстроване у встановленому законом порядку, що у подальшому призвело до неодноразового відчуження спірної квартири та реєстрації права власності за ТОВ «Ваканда», суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача є саме визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто застосування цих двох способів захисту в сукупності, оскільки таким чином суд підтверджує наявність у позивача первісного права власності, що є однією з обов`язкових підстав для реалізації права на витребування, а з огляду на те, що право власності вже зареєстроване за третьою особою, витребування майна з чужого незаконного володіння забезпечить введення позивача у володіння належним їй майном. Таким чином, шляхом визнання права власності суд підтверджує набуття права власності позивачем, а шляхом витребування забезпечує виконання рішення суду через внесення змін до реєстру.

Можливість застосування цих двох способів захисту одночасно також підтверджується висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, що наведені вище.

Що стосується тверджень відповідача ТОВ «Ваканда» про те, що позивач здійснила повний розрахунок лише за 39,80 кв. м, а просить визнати право власності на квартиру площею 41,7 кв. м, то суд оцінює їх критично.

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що ухвалюючи рішення у справі про набуття права власності на спірний об`єкт інвестування, доцільно ретельно досліджувати обставини набуття інвестором майнових прав та здійснення будівництва об`єкта нерухомості (постанова 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17).

Так, судом вже встановлено, що збільшення площі об`єкта інвестування не було доведено управителем належними доказами, у зв`язку з чим, відкріплення спірної квартири від позивача було визнано незаконним, тому зобов`язання позивача слід вважати виконаними у повному обсязі.

Разом з тим, визнання права власності має відбуватися на квартиру як цілий об`єкт нерухомості з тими характеристиками, під якими вона зареєстрована, оскільки лише такий підхід забезпечить реальний захист права позивача, тому, враховуючи, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна квартира зареєстрована із зазначенням загальної площі 41,7 кв. м, суд вважає за доцільне визнати право власності за позивачем та витребувати квартиру, з урахуванням характеристик такого майна, що вже зареєстровані. У іншому випадку, надмірний формалізм, за таких обставин, призведе до неможливості перереєстрації права власності за позивачем, оскільки у рішенні суду та у Державному реєстрі будуть міститися різні характеристики щодо площі однієї і тієї ж квартири.

Посилання відповідача ТОВ «Ваканда» на те, що відповідно до умов договору про участь у ФФБ позивач не здійснила остаточний розрахунок з управителем за об`єкт інвестування, тому не отримала від нього довідку про набуття у власність такого об`єкта, на підставі якої могла зареєструвати право власності, а також не підписала акт приймання-передачі об`єкта інвестування із забудовником, у зв`язку з чим не може набувати права власності є безпідставними та спростовуються вище встановленими судом обставинами щодо того, що рішення управителя про відкріплення від позивача об`єкта інвестування було визнано незаконним, так як останнім не було доведено зміни площі квартири, відповідно, будь-яка вимога до позивача про здійснення доплат була незаконною.

Таким чином, позивач виконала свої зобов`язання у повному обсязі, а управитель не визнав за нею право на об`єкт інвестування та не вчинив дій щодо передачі їй належних документів для реєстрації за нею права власності.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу такої квартири від 06 липня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 154, то вона задоволенню не підлягає, оскільки власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Посилання позивача на фраудаторність договорів, за результатами яких спірну квартиру було відчужено ТОВ «Ваканда» та зареєстровано за ним право власності, суд не приймає до уваги, оскільки у матеріалах справи відсутні договори, окрім останнього, з яких можна було б встановити момент їх укладення, мету сторін та інші істотні умови, що підтверджували б або спростовували вказані твердження позивача.

Разом з тим, враховуючи положення частини першої статті 5 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов, зокрема, нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація, зважаючи на те, що судом визнано первісне право власності позивача та витребувано з незаконного володіння ТОВ «Ваканда» спірну квартиру на користь позивач, відповідач не мав законних підстав для розпорядження цим майном шляхом передачі його в іпотеку, оскільки в ході судового розгляду спростовано його право власності на предмет іпотеки. Таким чином, укладення договору іпотеки та подальша реєстрація обтяження відбулися поза волею позивача, яка є законним власником.

Крім того, з огляду на акцесорний (додатковий) характер іпотеки, збереження в Реєстрі запису про обтяження, встановленого особою, яка не мала права розпоряджатися спірною квартирою, суперечить правовій природі цього інституту та створює для позивача перешкоди у здійсненні нею прав власника.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на вищевикладене, відсутність правових підстав для існування запису про іпотеку в Реєстрі, з метою повного та ефективного відновлення порушеного права власності позивача та усунення перешкод у розпорядженні належним їй майном, державна реєстрація обтяження на спірну за договором іпотеки від 13 липня 2021 року підлягає скасуванню, оскільки збереження чинності такого обтяження призведе до неможливості реалізації позивачем її законних прав.

Твердження відповідача ТОВ «ФК «Арагон» про те, що воно не є належним відповідачем у цій справі судом відхиляється та визнається безпідставним, оскільки позивачем було заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ним та ТОВ «Ваканда», а відповідачами у таких спорах є саме продавець та покупець, оскільки у разі задоволення б цієї вимоги судом, рішення вплинуло б на їхні права та обов`язки.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76 ,77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частини першої 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи, що позов задоволено частково, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, тобто з ТОВ «Ваканда» - 7 475 грн, а з ТОВ «ФК «Арагон» судові витрати не підлягають стягненню, оскільки у вимозі пред`явленій до нього судом відмовлено.

З огляду на викладене, керуючись статтями 328, 331, 334, 387, 388, 525, 526, 629, 610 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 47, 59, 76-81, 89, 133, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,7 кв. м, жилою площею 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2029801080000.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда» на користь ОСОБА_1 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,7 кв. м, жилою площею 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2029801080000.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Наталі Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59253239 від 13 липня 2021 року, вид обтяження - заборона на нерухоме майно - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,7 кв. м, жилою площею 18,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 2029801080000, обтяжувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваканда» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 475 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_12 ;

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ваканда», код ЄДРПОУ 43065527, місцезнаходження: 08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. З. Алієвої, 74; Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», код ЄДРПОУ 42014911, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. В. Гетьмана, буд. 1, прим. 1028/3;

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», код ЄДРПОУ 40911449, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, 45.

Суддя Л. М. Ішуніна