Рішення № 135760015, 11.03.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/43774/23-ц

пр. 2-1876/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Ляшенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 757/43774/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» про визнання договору поруки припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач -1, АТ КБ Приватбанк», Банк) Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» (далі - відповідач -2, ТОВ «Аптека Форте») про визнання договору поруки припиненим.

У обґрунтування вимог вказано, що 30.09.2021 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено Договір поруки № Р16362998706280761924, з метою забезпечення договору позики укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.

Так, позивач посилається на те, що договір поруки № P1632998706280761924 від 30.09.2021 року припинився в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки Банком не пред`явлено до нього вимог протягом 6-ти місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Також, позивач зазначає, що 18.07.2023 року уклав договір купівлі - продажу своєї частки в статутному капіталі ТОВ «Аптека Форте» та не є вже власником товариства.

На підставі викладеного, просив суд визнати поруку за договором поруки № P1632998706280761924 від 30.09.2021 року, що укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання договору позики № б/н від 05.11.2020 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Аптека Форте», такою, що припинена.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2023 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

13.02.2024 року на адресу суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що Банк вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні вимог позову.

18.04.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

07.05.2025 року на адресу суду від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення судових рішень.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, проте на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без представника відповідача. Просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2021 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № P1632998706280761924 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки позивачем за виконання зобов`язань відповідача-2, які випливають з Кредитного договору від 05.11.2020 року (п. 1.1. Договору поруки).

При цьому, договір поруки містить всі істотні умови кредитування, за виконання яких поручився Позивач, зокрема сума кредиту, розміри відсоткових ставок, комісійних винагород, пені тощо.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Боржник та Поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Згідно із ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до матеріалів справи, у порушення зазначених норм закону та умов Договору позивач та відповідач-2 зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконали, а саме не сплатили необхідні кошти для погашення заборгованості.

Тож, Банк скористався своїм правом захисту та звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про солідарне стягнення з позивача та відповідача-2 суми заборгованості за Договором банківського обслуговування № б/н від 05.11.2020 року.

Вказаний спір розглядається в межах господарської справи № 910/15621/23.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 25.03.2024 року у справі № 910/15621/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ «Аптека Форте» та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 333598 грн. 49 коп., заборгованість за процентами у розмірі 32097 грн. 85 коп.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 року рішення Господарського суду м. Києва від 25.03.2024 року у справі № 910/15621/23, залишено без змін.

За змістом ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Позивач вказує на необхідність застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Так, як уже зазначалося вище, чинний ЦК України (ч. 4 ст. 559 ЦК України) виходить з того, що тривалість строку дії поруки сторони можуть передбачити в договорі поруки самостійно. А у випадку відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати законні строки: 6 місяців - для зобов`язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов`язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Аналіз даної норми свідчить про те, що сторони Договору поруки самостійно можуть домовитися про строк дії поруки в самому Договорі поруки.

Відповідно ст. 598 ЦК України: зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору поруки сторони обумовили, що порука припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього Договору. У випадку виконання Позичальником та/або Поручителем всіх зобов`язань за Кредитним договором цей договір припиняє свою дію.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з розрахунку заборгованості кредит не погашено, тобто грошове зобов`язання не виконано.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що вихід поручителя зі складу ТОВ «Аптека Форте», припинення відносин з боржником не є підставою для припинення самої поруки. Такі умови не передбачені ані Договором поруки, ані положеннями ст. 559 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані.

Так, стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя.

Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11 вказав на помилковість висновків судів першої й апеляційної інстанцій про те, що право поручителів слід захистити шляхом припинення договору поруки, тобто за пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України, бо такий спосіб захисту суперечить частині першій статті 559 ЦК України. Верховний Суд України виснував, що право поручителя суд може захистити за позовом про визнання поруки припиненою.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше.

До таких висновків дійшла Велика Палата ВС у своїй постанові по справі № 462/5368/16-ц від 22.09.2022 року.

Так, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/15621/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Аптека Форте», ОСОБА_1 про солідарне стягнення боргу за Кредитним договором б/н від 05.11.2020 року.

Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, який зводиться до права осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення, суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, з урахуванням принципу диспозитивності, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати, у тому числі судовий збір, понесені стороною позивача, покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» про визнання договору поруки припиненим - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Соколов