Рішення № 135757106, 07.04.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3833/18

номер провадження 2/695/17/26

07 квітня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-лізинг» про захист прав споживачів шляхом встановлення нікчемності правочину, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про захист прав споживачів шляхом встановлення нікчемності правочину.

З урахуванням уточнень до позовної заяви позивач просила суд:

- встановити нікчемність правочину кредитного договору №609 pv6-08 від 14.04.2008 р., укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі керуючого філією «Прикарпатське регіональне управління» Воробця Миколи Степановича, який діяв на підставі положення про філію та довіреності від 06.07.2007 р., і ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ТОВ «Олком-Лізинг» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №609 pv6-08 від 14.04.2008 з огляду на нікчемність пунктів 6.1 та 7.8 цього договору.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14 квітня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 рv6-08. Крім того, 31.07.2009 між банком та позивачем була укладена додаткова угода до вказаного договору, п. 2 якої встановлював термін «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» був замінений на термін « строкові кредити».

На думку позивача, договір від 14 квітня 2008 року за № 609 рv6-08 є нікчемним відповідно до ч. 2 ст. 215 та ч. 2 ст. 1055 ЦК України, оскільки представник банку, а саме ОСОБА_4 на момент підписання договору не мав необхідного обсягу повноважень та цивільної дієздатності. Крім того, договір не скріплений належною печаткою банку.

Додатково позивач зазначає, що 09 квітня 2008 року кредитною комісією філії Банку було прийнято рішення про відкриття вказаної кредитної лінії саме на споживчі цілі, що підтверджується протоколом № 09/04, а отже, до цих правовідносин повинні застосовуватися норми законодавства про захист прав споживачів.

Позивач стверджує, що умови п. 7.8 договору щодо сплати «комісійної винагороди» за видачу кредитних ресурсів є несправедливими, оскільки банком не було надано повної та чіткої інформації про природу, розмір та необхідність цієї комісії перед укладенням договору, чим порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування (затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168).

Надання кредиту є прямим обов`язком банку за ст. 1054 ЦК України, а тому стягнення плати за дії, які банк вчиняє на власну користь (ведення справи, облік заборгованості), є дискримінаційним, суперечить принципам добросовісності та створює істотний дисбаланс прав на шкоду споживача.

Також позивач зазначає, що умова п. 6.1 договору щодо встановлення пені в розмірі 1% за кожен день прострочення порушує вимоги спеціального законодавства Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Відповідно до положень цього Закону, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, тому договірне встановлення вищого розміру суперечить нормам цивільного законодавства.

За таких обставин, посилаючись на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яка допускає пред`явлення вимоги про встановлення нікчемності правочину окремо, без обов`язкового одночасного застосування наслідків недійсності, позивач звернулася до суду з даним позовом. У межах заявлених вимог позивач просить суд встановити факт нікчемності кредитного договору від 14 квітня 2008 року та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, виключивши нарахування, що ґрунтуються на нікчемних умовах пунктів 6.1 та 7.8 цього договору.

Ухвалою судді від 16.11.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

У березні 2018 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало відзив на позовну заяву, у якому заперечило доводи позивача. Відповідач наголосив, що кредитний договір від 14.04.2008 року повністю відповідає вимогам чинного законодавства, він підписаний уповноваженими особами та засвідчений печаткою фінансової установи. Банк у повному обсязі виконав свої договірні зобов`язання, відкривши позичальнику кредитну лінію на суму 45 500 доларів США шляхом відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 . Фактичне отримання ОСОБА_1 цих коштів свідчить про повне прийняття нею умов договору та початок його виконання. Водночас позичальник припинила належне виконання взятих на себе зобов`язань, зокрема, порушила графік повернення коштів, що і стало підставою для звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 1 990 571,08 грн. Також представник Банку зазначив, що сфера застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» в кредитних правовідносинах обмежується виключно питаннями переддоговірного інформування (щодо відсоткових ставок, валютних ризиків, процедур виконання тощо). Після укладення кредитного договору спірні питання стосуються безпосередньо виконання зобов`язань, тому положення зазначеного закону не можуть бути застосовані до цих правовідносин. Крім того, Банк заявив про сплив загального строку позовної давності (три роки), обчислюючи його з дати укладення договору 14.04.2008 року. Оскільки позивачем не було наведено об`єктивних причин пропуску цього строку та не заявлено клопотання про його поновлення, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У жовтні 2019 року представником відповідача надано до суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої перебіг трирічного строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним кредитного договору почався 14 квітня 2008 року та закінчився 14 березня 2011 року. Таким чином позивач пропустив строк протягом якого міг звернутися до суду за захистом свого права.

У додаткових поясненнях відповідача АТ «Банк «Фінанси та Кредит», що отримані судом у жовтні 2019 року, вказував, що кредитний договір підписано уповноваженою особою на підставі нотаріальної довіреності, а підписання позивачем додаткової угоди у 2009 році підтверджує її волевиявлення на виконання зобов`язань. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, які відповідали їхньому спільному волевиявленню на момент укладення. Кредит отримано з метою підприємницької діяльності, тому норми законодавства про захист прав споживачів, на думку відповідача, на ці правовідносини не поширюються, більше того, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17, банк зазначає, що вимога про визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту, оскільки нікчемність правочину презюмується законом. Суд у мотивувальній частині має лише підтвердити чи спростувати цю обставину. Також відповідач наполягав на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даними вимогами.

У поданій у листопаді 2022 року доповненій позовній заяві позивач залучила ТОВ «Олком-лізинг» до участі у справі як співвідповідача. Такі дії обґрунтовані переходом до зазначеного товариства прав вимоги за кредитним договором № 609 руб-08 від 14.04.2008 року, що відбулося внаслідок продажу кредитного портфеля АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на аукціоні від 14.09.2020 року та укладення договорів про відступлення прав вимоги (за кредитними договорами, договорами іпотеки та застави) від 09.10.2020 року.

Заперечуючи проти позовних вимог ТОВ «Олком-лізинг» у грудні 2022 надало письмові заперечення на позовну заяву, в яких вказувало, що позивач не довела у позовній заяві того, що кредит надавався їй на споживчі цілі, а тому застосування до цих правовідносин ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про споживче кредитування» є необґрунтованим.

Ухвалою суду від 28.07.2023 підготовче провадження по даній справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

У попередніх судових засіданнях представник позивача на задоволенні уточненої позовної заяви наполягав з підстав, які вказані у ній, зазначав, що кошти, отримувались позивачем на споживчі цілі, а тому до вказаних правовідносин необхідно застосовувати відповідні норми чинного законодавства. У подальшому представник позивача скерував до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.

Представник АТ «Банк «Фінанси та кредит» у судове засідання не з`явився, але у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник ТОВ «Олком-лізинг» у попередніх судових засіданнях проти задоволення позову заперечував, вказував, що відновлювальна кредитна лінія не є споживчим кредитом, а тому до даних правовідносин не можливо застосувати норми законодавства про захист прав споживачів. Крім того позивач підписуючи кредитний договір погодилася з його умовами, отримала кредитні кошти, користувалася ними на власний розсуд. Також представник відповідача наголошував на закінченні строку позовної давності та відсутності обґрунтувань з боку позивача чому остання звернулася до суду із цим позовом через десять років після підписання договору. У подальшому представник відповідача скерував до суду заяву у якій розгляд справи просив проводити за його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити та скасувати вжиті заходи забезпечення позову.

Відтак суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності сторін на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно свідоцтва про шлюб (серія НОМЕР_2 , дата видачі 19.06.2015) ОСОБА_5 змінила своє прізвище на ОСОБА_6 внаслідок укладення шлюбу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 07.04.2008 звернулася до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою на отримання кредиту, метою отримання якого вказала - ремонт фасаду приміщення яке передається в заставу, закупівля сировини для виробництва.

14.04.2008 між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником за всіма правами та обов`язками якого є ПАТ Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_5 , був укладений Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08, на підставі якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 500,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 відсотків річних (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 3.1 цього договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням банком.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за цією угодою до 14.04.2023, а пунктом 7.3 передбачено, що договір набуває чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Згідно п. 3.2.1 договору, починаючи з 14.05.2008 залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253,00 доларів США.

Нарахування та сплати відсотків за користування кредитними коштами визначені пунктами 4.1, 4.2, 4.3 кредитного договору, які передбачають, що позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, по процентній ставці 14,5 процентів річних. Нарахування відсотків проводиться за період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок. Позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

Як вбачається з пункту 6.1 вказаного договору, за прострочення повернення кредитних ресурсів і/чи сплати відсотків, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п. 3.2, 3.4, 4.3, 4.4, 4.6 цього Договору, а також будь яких інших термінів платежів, передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплати відсотків за увесь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Згідно п. 7.1 Договору у випадку, якщо сплачені позичальником банку кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то погашення заборгованості виконується в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені відсотки за користування кредитними ресурсами, у другу чергу погашаються нараховані відсотки за користування кредитними ресурсами, в третю чергу погашається сума основного боргу по кредиту, а в четверту чергу погашається пеня і штрафи.

Відповідно до п. 7.8 Договору за видачу кредитних ресурсів згідно цього договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду.

31.07.2009 ОСОБА_5 звернулася до банку із заявою про переведення договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08 від 14.04.2008 року в строковий кредит, а тому, того ж дня сторонами було укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08 від 14.04.2008, відповідно до якої внесені зміни до пунктів 1, 2.1, 3.1 договору щодо надання коштів. Зокрема, зазначено, що банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності кредитні кошти в розмірі 42506,52 доларів США з оплатою по процентній ставці 16% річних. Термін «Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» №609 pv6-08 від 14.04.2008 замінено на термін «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити».

З матеріалів справи встановлено також, що 14.09.2020 відбувся аукціон з продажу кредитного портфелю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 224 кредитними договорами фізичних осіб, що забезпечені іпотекою, транспортними засобами та іншою заставою. Лот №GL3N219036. Переможцем аукціону визначено ТОВ «Олком-лізинг».

Між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-лізинг» 09.10.2020 укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках №№1, 2 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках №№1, 2 до цього Договору.

Між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-лізинг» 09.10.2020 укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, за яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набув права вимоги банку до іпотекодавців (заставодавців), зазначених у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору.

На підставі вищенаведеного, ТОВ «Олком-лізинг» набуло право вимоги за кредитним договором №609 pv6-08 від 14.04.2008, раніше укладеним між ОСОБА_2 як позичальником (боржником) та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Судом у ході розгляду справи встановлено, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у справі № 343/131/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, рішення Долинського районного суду від 04 березня 2021 року було скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зазначеним судовим рішенням апеляційної інстанції було встановлено факт існування кредитних відносин між сторонами, підтверджено належність укладення вказаного договору, отримання позивачем кредитних коштів у сумі 44 500,00 доларів США та їх подальше часткове погашення.

При розгляді справи № 343/131/17 суд апеляційної інстанції дав оцінку правовій природі кредитного договору та, зокрема, констатував, що зі змісту кредитного договору та додаткових угод до нього не вбачається, що наданий кредит є споживчим, у зв`язку з чим посилання сторони позивача на застосування до даних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» є необґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд враховує встановлені у справі № 343/131/17 фактичні обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду даного спору.

Суд також бере до уваги, що хоча на час ухвалення рішення у цій справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у справі № 343/131/17, судом касаційної інстанції в порядку абз. 2 ч. 8 ст. 394 ЦПК України не було постановлено ухвали про зупинення дії рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року. Таким чином, висновки, викладені у вказаному судовому рішенні, залишаються чинними та обов`язковими для врахування судом при оцінці обставин, що мають значення для цієї справи.

Оцінюючи доводи позивача про нікчемність кредитного договору та окремих його пунктів, суд виходить із того, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у справі № 343/131/17 було встановлено факт укладення та чинності кредитного договору № 609 pv6-08, при цьому судом було досліджено первинні документи (заяви на видачу готівки, виписки), які визнано належними та допустимими доказами виконання банком зобов`язань. Відтак, твердження позивача про нікчемність правочину через нібито відсутність повноважень у представника банку є спробою спростувати обставини, які вже стали встановленими фактами.

Крім того, апеляційний суд у вказаному рішенні дійшов однозначного висновку про те, що із змісту кредитного договору та додаткових угод до нього не вбачається, що наданий кредит є споживчим. Вказана обставина нівелює позовні вимоги в частині, що ґрунтуються на положеннях Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», зокрема щодо несправедливості умов про комісійну винагороду.

Суд також враховує, що при вирішенні спору про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, апеляційний суд здійснював розрахунок заборгованості саме на підставі умов цього ж договору. Оскільки нікчемний правочин (або його частина) не створює юридичних наслідків, застосування судом умов договору № 609 pv6-08 при здійсненні розрахунків боргу підтверджує легітимність та дійсність цих договірних положень, у тому числі пунктів 6.1 та 7.8, які позивач оспорює в межах даного провадження.

Встановлені судом вище фактичні обставини, підтверджені рішенням суду апеляційної інстанції, що набрало законної сили, вичерпно спростовують доводи позивача щодо правової природи правовідносин та дійсність умов кредитного договору. Разом із тим, незалежно від встановлених судом фактів, заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права також не відповідає вимогам чинного законодавства, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.ст. 12,13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Вказана позиція є сталою у практиці Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не доведено обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, як і не обґрунтовано того, яким чином визнання нікчемного договору від 14.04.2008 призведе до поновлення прав позивача, якщо такі взагалі були порушені.

При розгляді вказаного спору суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у справі №916/3156/17.

04 червня 2019 року у своїй постанові в справі №916/3156/17 Велика Палата Верховного Суду у п.68.-п.75 вказала наступне: «68. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17 щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

69. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

70. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

73. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц , від 07 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6 308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.

74. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.»

Відтак, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, позови про визнання нікчемного правочину недійсним або про встановлення його нікчемності не є належними способами захисту, оскільки нікчемність правочину презюмується законом. Відповідно, такі вимоги не підлягають задоволенню, а суд при вирішенні спору щодо правових наслідків правочину має лише перевірити доводи сторін про нікчемність та надати їм оцінку у мотивувальній частині судового рішення, підтвердивши або спростувавши таку обставину.

Водночас, суд вважає, що заявлені позовні вимоги, щодо оспорювання самого факту заборгованості за комісією, повинні мати місце в межах розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником яких є ТОВ «Олком-лізинг» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, який був ініційований банком ще в січні 2017 року, тобто більше ніж за рік до того, як позивачка у листопаді 2018 року звернулася до суду із даним позовом з вимогами про встановлення нікчемності правочину.

Такі висновки суду відповідають також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 13.07.2022 року (справа № 496/3134/19) де в п. 33.5 вказано, що «якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за вимогою застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обгрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового ріщення в якості обгрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Щодо вимоги позивача про застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочину, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами вже були предметом судового розгляду. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у справі № 343/131/17 вже встановлено правомірність стягнення заборгованості за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Встановлені у справі № 343/131/17 обставини щодо чинності кредитного договору та наявності боргового зобов`язання є преюдиційними для цього провадження. Повторний розгляд питання дійсності того самого правочину в межах іншого позову, фактично спрямований на перегляд судового рішення, що набрало законної сили, є неприпустимим.

Суд наголошує, що звернення з даним позовом, в якому позивач намагається спростувати дійсність кредитного договору, вже оціненого судом у справі № 343/131/17, порушує принципи правової визначеності та обов`язковості судових рішень. Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог як у частині встановлення нікчемності, так і у частині перерахунку заборгованості, оскільки розмір останньої вже визначений судовим актом, який набрав законної сили.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19).

Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку щодо необхідності у позові відмовити у повному обсязі. Доводи позовної заяви належним чином не підтверджені, спростовуються наявними у справі доказами та встановленими на їх підставі обставинами, а позиція суду повністю відповідає нормам матеріального і процесуального права та сталій практиці Верховного Суду.

Відповідачами у справі було подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, а також через необґрунтованість самих позовних вимог, оскільки обставини щодо чинності кредитного договору та правомірності виникнення заборгованості вже були встановлені судовим рішенням у справі № 343/131/17, яке набрало законної сили.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише у разі, якщо суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовляється за відсутності правових підстав для його задоволення по суті, питання застосування позовної давності до спірних правовідносин судом не застосовується.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, суд зазначає, що оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Оскільки позивач при поданні позовної заяви посилався на положення ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» та судовий збір не сплачував, суд витрати по оплаті судового збору залишає за рахунок держави.

Вирішуючи даний спір по суті судом встановлено, що ухвалою суду від 20.01.2021 в рамках розгляду даної справи були вжиті заходи забезпечення позову щодо нерухомого майна, а саме - хлібобулочний цех, що складається з будівель та споруд: хлібобулочний цех, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 426,6 кв.м., шопа, зазначена в плані літерою «Б», загальною площею 16,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду ( ч. 10 ст. 158 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-лізинг» про захист прав споживачів шляхом встановлення нікчемності правочину відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20.01.2021 року, у справі № 695/3833/18, а саме:

- скасувати арешт на нерухоме майно - хлібобулочний цех, що складається з будівель та споруд: хлібобулочний цех, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 426,6 кв.м., шопа, зазначена в плані літерою «Б», загальною площею 16,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати заборону посадовим особам, що виконують функції державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо реєстрації переходу права власності у будь-якій формі та будь-який спосіб на нерухоме майно хлібобулочний цех , що складається з будівель та споруд: хлібобулочний цех, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 426,6 кв.м., шопа, зазначена в плані літерою «Б», загальною площею 16,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням по справі за позовом ОСОБА_5 про захист прав споживачів шляхом встановлення нікчемності правочину;

- скасувати заборону іпотекодержателю звертати стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки та реалізацію предмету іпотеки на підставі пункту 5 іпотечного договору від 15 квітня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Іваночко О.М. 15 квітня 2008 року та зареєстрованого в реєстрі за №1450, предметом іпотеки якого є нерухоме майно - хлібобулочний цех, що складається з будівель та споруд: хлібобулочний цех, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 426,6 кв.м., шопа, зазначена в плані літерою «Б», загальною площею 16,5кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., який укладений для забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08 від 14.04.2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 , до набрання законної сили рішенням по справі за позовом ОСОБА_5 про захист прав споживачів шляхом встановлення нікчемності правочину.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2026 року.

Суддя : Середа Л.В.