Рішення № 135755298, 03.04.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18794/24

Провадження № 2/369/2245/26

РІШЕННЯ

Іменем України

03.04.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/18794/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Рожищенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, у якому просила суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Словацької Республіки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в період з травня 2014 року по січень 2016 року перебувала у стосунках з громадянином Словацької Республіки ОСОБА_7 . Від фактичних шлюбних відносин у них народився син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запис про народження якого був внесений в порядку ч.1 ст.135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після смерті якого відкрилась спадщина на території Словацької Республіки.

З метою реалізації законного права неповнолітнього сина ОСОБА_6 на спадкування після смерті ОСОБА_8 , як спадкоємця першої черги, позивачка звернулась з позовом до суду та просить встановити факт батьківства в порядку ст.130 СК України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.11.2024 року позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.

24.12.2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого остання заперечила проти задоволення позову повністю.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.04.2025 року задоволено клопотання про витребування доказів представника відповідача, адвоката Панькової С.М.

Витребувано у Рожищенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію та документи зазначені в клопотанні.

15.05.2025 року до суду від третьої особи надійшла відповідь від № 404/30.12.-04-05 від 14.05.2025 року, згідно якої за заявою ОСОБА_1 було повторно видано свідоцтво про народження ОСОБА_6 НОМЕР_1 від 02.06.2023р.

Ухвалою суду від 26.06.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 09.12.2025 року допитано свідка ОСОБА_9 .

У судовому засідання 23.03.2026 року позивач та представник позивача підтримали задоволення позовних вимог, представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених у відзиві.

Третя особа подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивачки народився син, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого Рожищенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Враховуючи, що позивачка не перебувала у зареєстрованому шлюбі з батьком дитини, то актовий запис про народження дитини було внесено з її слів.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Поліщук В.А. пояснили, що позивачка та ОСОБА_5 протягом травня 2014 року по січень 2016 року перебували у стосунках у результаті яких, позивачка завагітніла та народила спільного сина. Тобто біологічним батьком ОСОБА_6 є ОСОБА_5 .

На підтвердження вказаної обставини позивачкою додано до матеріалів справи копію експертного висновку № 26/2023 перекладеного з словацької мови на українську.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданого відділом реєстрації актів цивільного стану м.Бойніце Словацької Республіки №2/2023р.

Після смерті ОСОБА_8 на території Словацької Республіки відкрилась спадщина та розпочалась процедура оформлення спадкових справ.

Оскільки у ОСОБА_8 є ще один біологічний син, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , матір`ю якого є відповідачка ОСОБА_4 то процедуру оформлення спадкових справ розпочала відповідачка, як законний представник спадкоємця першої черги.

З метою реалізації законного права неповнолітнього сина ОСОБА_6 на спадкування після смерті ОСОБА_8 , позивачка звернулась до суду з позовом про встановлення факту батьківства в порядку ст. 130 СК України.

Під час розгляду справи, Позивачем не надано доказів, які б дали підстави суду вважати, що позивачка ОСОБА_1 дійсно перебувала у фактичних шлюбних відносинах.

Судом встановлено, що з липня 2011 року відповідач ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_7 у м.Києві, а протягом грудня 2012 травня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 проживали в Словаччині.

В травні 2014р. січні 2016р. ОСОБА_5 перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_4 , на підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи додано спільні фотознімки з зображенням родинних свят та відпочинку.

З 2019 року ОСОБА_11 проживав в іншій країні і ОСОБА_4 періодично приїздила до нього.

Тобто до смерті ОСОБА_11 відповідачка ОСОБА_4 перебувала з ним у відносинах.

Вказані обставини підтвердила і допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 .

Судом встановлено, що у цивільному шлюбі ОСОБА_8 та відповідачки ОСОБА_4 народилася спільна дитина, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_7

ОСОБА_5 , за життя визнав факт батьківства лише щодо однієї дитини, а саме ОСОБА_10 , звернувшись з відповідною заявою, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.

До позовної заяви позивач надала експертний висновок №26/2023р., як єдиний доказ на підтвердження позовних вимог.

Суд, погоджується з доводами представника відповідача, щодо неналежності експертного висновку №26/2023р. як беззаперечного доказу батьківства, у зв`язку з наступним:

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається, зокрема, за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 126 Сімейного кодексу України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" визначено, що відповідно до статей 264, 265 Цивільного Процесуального кодексу України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Доказами до позову про визнання батьківства можуть бути зокрема :

- докази, що свідчать про спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (довідка про склад сім`ї, витяги з погосподарських та домових книг, особисті листи, сімейні фотокартки, рішення судів в інших справах тощо);

- покази свідків, яким відомо про відносини сторін та про їх батьківство щодо дитини;

- висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Верховний Суд роз`яснив, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 591/6441/14-ц).

Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували на підтвердження проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_11 , або іншого доказу на підтвердження батьківства окрім висновку.

Наданий суду висновок має розбіжності оскільки у розділі І Вступної частини вказано, що матеріал який був використаний для проведення експертизи це зразок слизової щік, отриманий протокольним забором у ОСОБА_8 , а у розділі ІІ Оцінка використаного методу та додатку 1 зазначено що використовувався біологічний матеріал ОСОБА_8 зібраний 02.06.2023р., який похований 04.01.2023р.

З врахування вказаних у висновку розбіжностей суд має сумніви у вірогідності вказаної експертизи та достовірність викладених висновків.

Висновки судово-генетичної експертизи оцінюються з урахуванням положень ст. 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, враховуючи встановлені судом вище обставини та висновки до яких прийшов суд під час розгляду даної справи, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Відповідно до вимог частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачці відмовлено, понесені нею судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Рожищенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 16.04.2026 року.

Суддя А.В. Янченко