Рішення № 135754860, 23.03.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/10460/25

Провадження №2/359/1216/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2026 р. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі судового засівання Кривохижі О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулось до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 29 грудня 2025 року уклав з ОСОБА_1 кредитний договір №29.12.2024-100000075. За яким ТОВ «Споживчий Центр» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 4500 гривень, а ОСОБА_1 зобов`язалась протягом 155 днів повернути кредит та сплатити відсотки за його користування. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі надавши відповідачу обумовлену суму кредитних коштів. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку із чим, має заборгованість у загальному розмірі 11745,00 грн., яка складається: 4500,00грн. заборгованість по тілу кредиту; 4185,00 грн. проценти за користування кредитом; 810 грн. комісії та 2250 грн. неустойки. Тому позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.

17 вересня 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» звільняє її від сплати всіх боргів по вказаному договору оскільки вона проходить військову службу за контрактом у В/Ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 березня 2025 по теперішній час.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі, вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання також не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №29.12.2024-100000075.

Згідно з положеннями частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що кредитний договір №29.12.2024-100000075 від 29.12.2024 укладений сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 зазначає, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що кредитний договір №29.12.2024-100000075 від 29.12.2024 був підписаний відповідачем відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тим самим він акцептував пропозицію позивача та уклав кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора на сайті ТОВ «Споживчий центр», який отримав на свій мобільний телефон.

Отже, між сторонами було укладено письмовий правочин за допомогою електронного засобу зв`язку; договір підписаний його сторонами з використанням одноразового ідентифікатора, який став законною підставою на вчинення передбачених цими документами дій. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії задля виникнення, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків.

Доказів визнання кредитного договору недійсними суду не надано, як і не надано доказів на спростування факту його підписання відповідачем.

Так, відповідно до заявки та підтвердження укладення кредитного договору від 29.12.2024 кредитор надає позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту: 4500,00 грн.; період користування кредитом 155 дні з його надання; процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надано кредит.

Як вбачається із змісту позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11745,00 грн., яка складається: 4500,00грн. заборгованість по тілу кредиту; 4185,00 грн. проценти за користування кредитом; 810 грн. комісії та 2250 грн. неустойки.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач послалась на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на що суд зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1,2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до довідки №1820 від 05.03.2025 року В/Ч НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у В/Ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 березня 2025 по теперішній час.

Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме вона звільнений від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом, а кредитна установа ТОВ «Споживчий центр» під час дії особливого періоду не мали права нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 14.05.2021 р. у справі № 502/1438/18.

Отже, суд ухвалюючи рішення бере до уваги, що у відповідача ОСОБА_1 відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом на підставі ч.15 ст.4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Натомість щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає.

Згідно із ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судом встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, в межах яких відповідач отримала грошові кошти та зобов`язалась їх повернути разом із передбаченими договором платежами. Наявність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4500,00 грн. відповідачем належними та допустимими доказами не спростована, у зв`язку з чим вказана сума підлягає стягненню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії у розмірі 810,00 грн., суд зазначає.

Відповідно до ч. ч. 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

ТОВ «Споживчий центр» доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.

Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Отже, умови договору про нарахування позивачем комісії при видачі кредиту є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача комісії належить відмовити.

Поряд із цим, відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати неустойку в розмірі 2250,00 грн., від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої неустойки.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке. Відповідно до положень ст. 133, 137, 141 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови їх належного підтвердження відповідними доказами, зокрема договором про надання правничої допомоги, документами щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, а також доказами фактичної оплати таких послуг.

Разом з тим, позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про їх фактичне понесення, розмір та обсяг наданих послуг.

За таких обставин, заявлені вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Так як позов задоволено частково (38,31%), то суд вважає за необхідне стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору в розмірі 928,12 грн.

Керуючись ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, суд, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268,279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» розташованого за адресою м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, заборгованість за кредитним договором у розмірі 4500 грн. та судовий збір у розмірі 928,12 грн.

В задоволенні позовних вимог в більшому розмірі відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 березня 2026 року.

Суддя Чирка С.С.