Постанова № 13574980, 22.12.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2010 р. № 2а-8264/09/1370

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-суддіЛанкевича А.З.

за участі секретаряГіщинської С.Я.

та представників

позивача Асташкіна А.В.

відповідачаКармелюка Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віардо»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про визнання дій протиправними,-

встановив :

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2009 року, враховуючи зміст ухвали вказаного суду від 22 червня 2010 року з питань виправлення описки, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віардо»задоволено частково, а постанови Господарського суду Львівської області від 11 травня 2005 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно ч.5 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача №0000822320/3/4825 від 28 лютого 2007 року.

Посилається на те, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період його господарської діяльності з 01 квітня 2005 року по 31 березня 2006 року складено Акт перевірки від 02 серпня 2010 року. На підставі вищенаведеного Акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000822320/3/4825 від 28 лютого 2007 року, яким позивачу визначено зобовязання з податку на прибуток в сумі 64691, 27 грн., в тому числі 43874, 03 грн. за основним платежем та 20817, 24 грн. за штафними (фінансовими) санкціями. Стверджує, що відповідач дійшов до висновку про допущення позивачем вказаних в Акті перевірки порушень на підставі того, що останнім включено до валового доходу при експорті товару фактурну, а не митну вартість. Різниця між фактурною і митною вартістю склала 149941, 96 грн. Вказує на положення пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого звичайна ціна-це ціна продажу товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Вважає, що митна вартість не може визначатися як звичайна ціна. Крім того, вказує на те, що відповідачем всупереч вимогам п.7.9 ст.7 вищенаведеного Закону включено до валового доходу кошти, отримані позивачем згідно договорів доручення, а відтак неправомірно донараховано податок на прибуток.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову та додаткові пояснення, в яких він просить в позові відмовити, посилається на те, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт №168/23-031/30275880 від 02 серпня 2006 року. Пояснює, що на підставі вищенаведеного Акту та Рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області №3140/10/25-005/192 про результати розгляду скарги, винесено податкове повідомлення-рішення №0000822320/3/4825 від 28 лютого 2007 року, яким позивачу визначено зобовязання з податку на прибуток в сумі 64691, 27 грн. Вважає, що на суму різниці між митною та фактурною вартістю експортованого позивачем товару занижено валовий дохід, оскільки звичайною ціною, яка повинна бути врахована при формуванні валових доходів позивача з експортних операцій є саме митна вартість товару, визначена митним органом. Крім цього, вказує на використання позивчем коштів отриманих на виконання умов договорів доручення у власному господарському обороті, не повязаному з придбанням та закупівлею товару, у звязку з чим ці кошти розцінені як дохід з інших джерел, а тому включено їх до складу валового доходу. Вказує на те, що аргументи позивача не спростовують наявних порушень, зафіксованих в Акті перевірки та відповідно не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні, представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задоволити, посилається на підстави викладені в позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

В період з 21 червня по 28 липня 2006 року на підставі направлення №784 від 20 червня 2006 року працівниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Віардо»з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період його господарської діяльності з 01 квітня 2005 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої, зокрема що стосується даного позову, встановлено порушення вимог пп.1.22.2 п.1.22, п.1.32 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5, п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чим занижено податок на прибуток за 2005-2006 роки на суму 190048 грн., про що складено відповідний Акт №168/23-031/30275880 від 02 серпня 2006 року.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000822320/3/4825 від 28 лютого 2007 року, яким позивачу визначено зобовязання з податку на прибуток в сумі 64691, 27 грн., в тому числі 43874, 03 грн. за основним платежем та 20817, 24 грн. за штафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач нарахував вказані в вищенаведеному податковому повідомленні-рішенні суми податкового зобовязання на підставі зроблених висновків про заниження позивачем валового доходу: 1) в сумі процентів, нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги отриманої від ТзОВ «Галпродукт»та ТзОВ «Богатир», що залишилася неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожний день використання такої фінансової допомоги (дораховано - 37485, 50 грн. податку на прибуток); 2) в сумі різниці між митною та фактурною вартістю товару експортованого на територію Росії (дораховано - 6388, 53 грн. податку на прибуток).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема вантажно-митних декларацій №000179 від 19 квітня 2005 року, №000485 від 22 квітня 2005 року, №000486 від 22 квітня 2005 року, №003935 від 17 червня 2005 року, в 2005 році позивачем експортовано на територію Росії одержувачу ТзОВ «Бізнес Торі»мясо, фактурна вартість якого склала 880472 грн., а митна вартість 1030414 грн.

Відповідач вважає, що на суму різниці між митною та фактурною вартістю, яка склала 149942 грн. позивачем занижено валовий дохід, оскільки звичайною ціною, яка повинна бути врахована при формуванні валових доходів позивача з експортних операцій є саме митна вартість товару, визначена митним органом.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про єдиний митний тариф»нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначені митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за використання обєктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

Згідно ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід це загальна сума доходу платника податку, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст.1 вищенаведеного Закону, передбачено наступне. Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюється на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійнюється державне регулювання цін і тарифів.

З аналізу наведених норм випливає, що валовим доходом є фактичний отриманий (нарахований) дохід від продажу товарів за цінами продажу. Вказана позиція узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 01 грудня 2009 року.

Враховуючи вищенаведене, у відповідача були відсутні підстави збільшувати позивачу валовий дохід від реалізації товару на експорт в сумі 149942 грн., тобто на різницю між фактурною та митною вартістю, та нараховувати 37485, 50 грн. податку на прибуток підприємств.

Підпунктом 4.2.2. «б» п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачаено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У пп.7.1.3. п.17.1 ст.17 вищенаведеного Закону зазначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, сума штрафних (фінансових) санкцій, що була нарахована відповідачем з підстав заниження валового доходу у звязку з експортом позивачем товару, виходячи з вимог вищенаведеної норми, становить 18742, 75 грн.

А відтак позовна вимога про визнання нечинним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення зобовязання з податку на прибуток в сумі 37485, 50 грн. за основним платежем та 18742, 75 за штрафними (фінансовими) санкціями підлягає до задоволення.

Крім цього, встановлено, що у період з 01 квітня 2005 року по 31 березня 2006 року позивач отримав кошти за договорами доручення на придбання товару №04/08-1 від 04 серпня 2003 року та №16/05-1 ВРХ від 16 травня 2005 року

За умовами зазначених договорів позивач зобовязався від свого імені та в інтересах довірителів укладати договори на придбання за закупівлю товару за рахунок довірителя.

Комісійна винагорода позивача за придбання відповідної партії товару визначена договором доручення на придбання товару №04/08-1 від 04 серпня 2003 року та становить 3% від суми, встановленої у накладній до зазначеної партії товару, а за договором №16/05-1 ВРХ від 16 травня 2005 року 2% від суми, встановленої у накладній до зазначеної партії товару. Термін дії договорів доручення встановлено до 31 грудня 2006 року.

Відповідачем зроблено висновок, що отримані за вказаними договорами кошти позивачем використано на власні господарські потреби, а тому ці кошти вважаються доходом з інших джерел, а саме фінансовою допомогою.

Згідно пп.1.22.1 та пп.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Підпунктом 4.1.6 п.4.1 ст.4 вищенаведеного Закону передбачено, що валовий доход включає: доходи з інших джерел, у тому числі, але виключно, у вигляді, зокрема, сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Так, відповідно до ч.1 ст.1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цівільні права та обовязки довірителя.

Отже, за договором доручення повірений наділяється правом вчиняти саме юридичні дії (правочини) в інтересах довірителя за його рахунок, а все одержане в результаті виконання умов договору є власністю довірителя і підлягає оподаткуванню в установленому порядку саме у нього, якщо інше не передбачено чинним законодавством. Що ж до повіреного, то у нього обєктом оподаткування може бути комісійна винагорода, яку він вправі одержати від комітента згідно зі ст.1002 Цивільного кодексу України. Зазначене узгоджується і з вимогами пп.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України 01 грудня 2009 року судом першої інстанції витребовано відповідні документи з метою дослідження питань про наявність коштів на рахунку позивача та їх використання для придбання товарно-матеріальних цінностей і послуг, які зазначені відповідачем як придбані за рахунок коштів отриманих в рамках договору доручення.

Так, згідно отриманих від позивача банківських виписок ЛРУ Філії ВАТ «Комерційний банк «Надра», Філії ЗГРУ ПВАТ КБ «Приватбанк»підтверджується твердження відповідача про використання позивчем коштів отриманих на виконання умов договорів доручення у власному господарському обороті, не повязаному з придбанням та закупівлею товару, а відтак відповідачем правомірно зроблено висновок, що саме такі кошти вважаються доходом з інших джерел, а тому підлягають включенню до складу валового доходу.

Отже, в цій частині позов до задоволення не підлягає.

На підставі ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України із урахуванням того, що рішення частково ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати здійснені таким підлягають до компенсації відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задоволити частково.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова від 28 лютого 2007 року №0000822320/3/4825 в частині визначеного зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі - 37485 (тридцять сім тисяч чотириста вісімдесят пять) грн. 50 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18 742 (вісімнадцять тисяч сімсот сорок дві) грн. 75 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віардо»73 (сімдесят три) грн. 10 коп. витрат понесених останнім на сплату судового збору.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений вищенаведеним Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлено 24 грудня 2010 року.

Головуючий Ланкевич А.З.