Рішення № 135734490, 15.04.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2592/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник позивача Король В. А. через систему «Електронний суд» звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 26.05.2024 року № 971538496 в розмірі 11 115,00 грн. та понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 26.05.2024 року між первісним кредитором ТОВ «Оптимальні кредити» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 971538496 (далі Договір), за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 3 000,00 грн та зобов`язався його повернути в порядку та строки, визначені договором. Вказує, що кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора «MQVY». Підписанням Договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання грошових коштів у кредит. 20.03.2024 року між ТОВ «Оптимальні кредити» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 20/0324-01, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним Договором. У подальшому, 27.02.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено Договір факторингу № 27/0225/01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 27.02.2025 року до Договору факторингу від 27.02.2025 року № 27/0225/01 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 11 115,00 грн. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Договором кредитної лінії № 971538496 від 26.05.2024 року в розмірі 11 115,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 615,00 грн. сума заборгованості за відсотками та 1 500,00 грн сума заборгованості за неустойкою. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 26.03.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

03.04.2026 року відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву. Відзив мотивовано тим, що на момент укладення Договору факторингу від 20.03.2024 року не існувало заборгованості за кредитним договором, який було укладено лише 26.05.2024 року, у зв`язку з чим така заборгованість не могла бути предметом договору факторингу та перейти до іншого кредитора. Також відповідач зазначає, що до позовної заяви, окрім Договору факторингу № 20/0324-01 від 20.03.2024 року, укладеного між первісним кредитором ТОВ «Оптимальні кредити» та ТОВ «Таліон Плюс», не додано жодних додатків до нього, які б містили належні докази передачі права вимоги. Зокрема, відсутні докази того, що ТОВ «Оптимальні кредити» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача за договором № 971538496 від 26.05.2024 року, а також розмір такого права вимоги. У зв`язку з цим відповідач вважає, що факт переходу права вимоги за вказаним договором від первісного кредитора ТОВ «Оптимальні кредити» до нового кредитора ТОВ «Таліон Плюс» не доведений належними та допустимими доказами. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з нього на користь позивача неустойки у розмірі 1 500,00 грн, посилаючись на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та практику Верховного Суду. Зокрема, зазначає, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язань, нарахованої у період дії воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та протягом усього строку його дії, а також тридцятиденного строку після його припинення або скасування.

07.04.2026 року через систему «Електронний суд» на адресу суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що договір позики був укладений з ОСОБА_1 в електронній формі із застосуванням електронного підпису, відповідач не оспорює факт укладення кредитного договору, не виконував належним чином свої зобов`язання за договором. Зазначає, що позивачем вжито усіх можливих заходів для повного та об`єктивного розгляду справи, подано до суду всі наявні документи, які були передані первісними кредиторами до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі укладених договорів факторингу. Крім того, позивач вважає, що надані суду договори факторингу підтверджують перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача. Вказує, що чинне законодавство допускає відступлення як існуючих, так і майбутніх вимог, а тому доводи відповідача вважає помилковими та такими, що не спростовують правомірності переходу права вимоги. У зв`язку з наведеним просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

09.04.2026 року від відповідача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач зазначив, що позивач жодним чином не спростував доводів відповідача, які були викладені у відзиві на позовну заяву та не довів належними та допустимими доказами факту набуття позивачем прав вимоги до відповідача, зокрема відсутній міститься Реєстр боржників, з якого можна було б встановити, що ТОВ «Оптимальні кредити» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача за оспорюваним договором та розмір такого права вимоги. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.05.2024 року між первісним кредитором ТОВ «Оптимальні Кредити» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 971538496 (надалі Договір), який підписано відповідачем шляхом накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «MQVY» /а.с. 10-21/.

За цим Договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі кредитного ліміту у розмірі 3 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимальні кредити». Сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.1. договору, є загальною сумою кредиту за цим договором і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника. Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 3 000,00 грн. 26.05.2024 року (що є датою надання кредиту). Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим договором (п. 2.1-2.4 Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції з особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 10 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору.

Згідно п. 3.2. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Пунктами 3.3.-3.4. Договору передбачено, що для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 10 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 375,00 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.

Відповідно до п. 4.11 Договору, після виконання всього переліченого в п. 4.10. договору кредитодавець ініціює надання кредиту, способом вказаним позичальником в цьому договору.

Згідно п. 5.1. Договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки № 4441-11хх-хххх-2823, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

Відповідно до п. 7.1.-7.3. Договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредит за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 05.06.2024 року, а саме протягом 10 днів від дати отримання першого траншу позичальником. В обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. кінцева дата повернення (виплати) кредиту 25.06.2029 року.

Згідно п. 8.3. Договору на момент укладення цього договору та отримання першого траншу за цим договором-базова процентна ставка складає 1,500 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 547,00 відсотків річних. У разі отримання додаткових траншів за цим договором після 21.08.2024 року, базова процентна ставка, яка використовується нарахування процентів за користування цими додатковим траншами, обмежується та розраховується від максимального розміру денної процентної ставки зазначеної в ч. 5 ст. 8 Закону, що складає 1 % за день користування таким траншем.

З п. 8.4. Договору вбачається, що для суми кредиту отриманої за першим траншем, що вказана в п. 2.3. договору, за перші 10 днів дисконтного періоду та без повного дострокового повернення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість кредиту складе 3 450,00 та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 450,00 грн. та суму кредиту у розмірі 3 000,00 грн.

Як вбачається з п. 14.1. Договору невід`ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.optimal-loans.com.ua та https://limon-credit.com.ua.

Згідно п. 14.2. Договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього договору в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Під час виконання цього договору, для цілей ініціювання отримання нових траншів чи пролонгацій, що не є зміною істотних умов цього договору, позичальник здійснює авторизацію в особистому кабінеті та ініціює отримання нових траншів чи пролонгації в ІКС.

У п. 14.10 Договору передбачено, що позичальник отримав від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі інформацію передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», яка необхідна для отримання споживчого кредиту, включаючи інформацію, що наведена в паспорті споживчого кредиту та правилах.

Також відповідач ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором «6574» підписав Паспорт споживчого кредиту до Договору кредитної лінії від 26.05.2024 року № 971538496/а.с. 8-9 зворот/.

Зі змісту долученої до матеріалів справи копії платіжного доручення № 0adda19a-ea0f-4e50-a3dd-43239c6bc2f5 від 26.05.2024 року вбачається, що ТОВ «Оптимальні кредити» перерахувало грошові кошти ОСОБА_1 на його банківську карту № НОМЕР_1 хх-хххх-2823 в розмірі 3 000,00 грн. з призначенням платежу: Переказ коштів згідно договору № 971538496 від 26.05.2024, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_3 , без ПДВ» /а.с. 22/.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором кредитної лінії від 26.05.2024 року № 971538496, заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 11 115,00 грн. та складається з: 3 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6 615,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги та 1 500,00 грн. заборгованість за неустойкою /а.с. 23-24, 25-25 зворот/.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Як регламентовано ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Договори, укладені між сторонами в електронній формі, мають силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 20.06.2022 року у справі № 757/40396/20, від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання договору позики, у матеріалах справи відсутні, доказів протилежного матеріали справи не містять, а відтак суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Згідно положень ст. ст. 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 09 квітня 2025 року у справі № 522/6195/20.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).

В той же час, Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема, у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012).

Відсутність доказів на підтвердження факту переходу права вимоги до Фактора за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення заборгованості (постанова Верховного Суду від 17.01.2020 року № 916/2286/16).

20 березня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Оптимальні кредити» укладено Договір факторингу № 20/0324-01 року, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло права грошової вимоги, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Згідно п. 4.1 розділу 4 вказаного Договору наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру вимоги /а.с. 26-29/.

27 лютого 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 27/0225-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами /а.с. 31-35/.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 27.02.2025 року до Договору факторингу від 27.02.2025 року № 27/0225-01, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача, в сумі 11 115,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. - заборгованість по основному боргу; 6 615,00 грн.- заборгованість по процентам; - 1 500,00 грн.- заборгованість по неустойці /а.с. 37/.

Отже, з наведеного вбачається, що наявність Реєстру права вимоги, як обов`язкової частини договору факторингу та документу, який підтверджує право вимоги за тим чи іншим договором є обов`язковим.

В обґрунтування заперечення щодо позовних відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутній Реєстр боржників до Договору факторингу від 20.03.2024 року № 20/0324-01, на який позивач посилається як на підставу переходу права грошової вимоги за кредитним договором.

Позивач обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, посилається на Реєстр боржників № 10 від 04.09.2024 року до Договору факторингу від 20.03.2024 року № 20/0324-01, року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Оптимальні кредити», на підставі якого, за твердженням позивача, перейшло право вимоги до відповідача.

Водночас, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що у матеріалах справи відсутній вказаний Реєстр чи Витяг з реєстру до Договору факторингу від 20.03.2024 року № 20/0324-01 укладеними між ТОВ «Таліон Плюс» та первісним кредитором ТОВ «Оптимальні кредити», що унеможливлює перевірку факту та обсягу переходу права вимоги за кредитним договором до відповідача.

Крім цього, представник позивача у відповіді на відзив стверджує, що ним були вжиті всі можливі заходи для належного доказування, у тому числі заявлено клопотання про витребування доказів, однак суд звертає увагу на те, що відповідні клопотання у матеріалах справи відсутні, що спростовує наведені доводи.

Наявність вказаних суперечностей у підставах набуття позивачем права вимоги, а також відсутність належних доказів переходу права вимоги позбавляє суд можливості перевірити чи набув ТОВ «Таліон Плюс», а в подальшому позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги до відповідача, не дає змоги підтвердити перехід прав кредитора.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві та відповіді на відзив виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У позовній заяві ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило також у разі неявки представника позивача у судове засідання, розгляд справи проводити за його відсутності, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляло.

Кірм того, суд вважає за необхідне зазначити, що як убачається зі змісту договору факторингу №20/0324-01 від 20.03.2024р., право вимоги - це всі права Клієнта за кредитними договорми, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Предметом договору є права вимоги, зазначені у реєстрах прав вимоги.

Отже, зі змісту цього договору вбачається, що його сторонами фактично здійснено передачу одній стороні від іншої сторони невизначених вимог. Таким чином, суд вважає, що між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Оптимальні кредити» на час укладення договору договору факторингу від 20.03.2024р. не були погоджені усі його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора та не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору, а саме з 26.05.2024.

Отже, судом установлено, що на момент укладення договору про факторингу від 20.03.2024, боргові зобов`язання відповідача за кредитним договором № 971538496 від 26.05.2024 ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору факторингу від 20.03.2024р. №20324-01

Як убачається зі змісту вказаного договору факторингу, ним встановлено, що предметом відступлення за ним є право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників.

Суд зауважує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином(постанова ВС від 24.04.2018 по справі №914/868/17).

В свою чергу відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «UnionAlimentariaSanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За загальними правилами доказування, визначеними ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Відповідно до вимог ч. 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у нього права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за спірним кредитним договором від 26.05.2024 року № 971538496, такий факт не знайшов свого підтвердження і під час розгляду справи, а отже у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із недоведеністю заявлених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно статті 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, то сплачені позивачем при подачі позову судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279, 280-281 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1

Суддя: Постигач О. Б.