Рішення № 135734416, 16.04.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/109/26

Провадження №2/442/528/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючого - судді Медведика Л.О., розглянувши в приміщенні суду в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач ТОВ ФК «Юніт Капітал» через систему «Електронний Суд» звернувся в суд з позовом, в якому просить: стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №151610 від 28.08.2024 у розмірі 16 690,55 грн., та судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.08.2024 між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредіплюс» укладено кредитний договір №151610, на суму 31 765,00 грн.. Відповідно до кредитного договору відповідач зобов`язується в поряду та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, сплачувати кошти за користування кредитом, та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Договір є укладеним у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно - телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного цифрового підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

16.04.2025 між ТОВ ФК «Кредіплюс» та позивачем було укладено договір факторингу №16042025 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №151610 від 28.08.2024.

Відповідно до умов якого, позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. За цим договором фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників. Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу №16042025 від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №151610 від 28.08.2024.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідачем не виконано свого зобов`язання, після відступлення позивачу права грошової вимоги, заборгованість не погашено, а тому позивач просить стягнути таку в судовому порядку.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором №151610 від 28.08.2024, на момент подання заяви становить 17 590,55 грн., з яких: 15 886,48 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 4,07 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 800,00 грн. заборгованість по комісії; 900,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Ухвалою від 10.02.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 05.03.2026, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Дана ухвала надсилалась сторонам по справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило. У матеріалах справи наявне клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом норми ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За правилами ст.ст. 1050, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Судом встановлено, що 28.08.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідач уклали кредитний договір №151610 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства, та здійснив реєстрацію. Згідно з Правилами, до укладення кредитного договору, позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано паспорт споживчого кредиту у вигляді додатку до ферти/проекту кредитного договору. Під час реєстрації відповідно до встановленого порядку та інструкцій розміщених на сайті кредитодавця, відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення кредитного договору.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом..

На виконання зобов`язань кредитором здійснено переказ грошових коштів, на платіжну картку відповідача, вказану ним при укладенні договору №5457-08ХХ-ХХХХ-1939.

16.04.2025 між ТОВ ФК «Кредіплюс» та позивачем було укладено договір факторингу №16042025 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №151610 від 28.08.2024.

Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №16042025 від ТОВ ФК «Кредіплюс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №151610 від 28.08.2024.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання, після відступлення позивачу права грошової вимоги, заборгованість не погасив, а тому позивач просить стягнути таку в судовому порядку.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, пов`язані з видачею кредитних коштів на користь відповідача, що стверджується копіями описаних вище договорів.

Як вбачається з досліджених доказів, умови договору відповідачем належним чином не виконані, передбачені договором кредиту заборгованості не погашені.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором №151610 від 28.08.2024, на момент подання заяви становить 17 590,55 грн., з яких: 15 886,48 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 4,07 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 800,00 грн. заборгованість по комісії; 900,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Дана сума також підтверджується розрахунком заборгованості, долученого до матеріалів справи.

За нормативними правилами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Виходячи зі змісту статтей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Разом із цим, нормою статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Нормою частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України акцентовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Імперативними приписами частини 2 статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Нормативними положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Свої зобов`язання за кредитним договором кредитор виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися грошовими коштами на умовах, передбачених Договором та в межах обумовленого предмета договору.

Проте боржник належним чином свої зобов`язання не виконав та допустив заборгованість за кредитним договором.

Крім того, як вбачається зі змісту вказаного вище кредитного договору таким передбачено комісію в розмірі 800,00 грн.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору №151610 від 28.08.2024 про сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 800 грн. є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору комісії у розмірі 800,00 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги позивача, про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пеня,штрафи) в розмірі 900,00 грн. суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 17 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за пенею відповідно до договору є безпідставними у зв`язку зі звільненням позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором у період дії воєнного стану.

З огляду на викладене, враховуючи період нарахування пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, що було здійснено безпосередньо в період дії воєнного стану, правові підстави для стягнення з відповідача пені в сумі 900,00 грн., як складової частини заборгованості за кредитним договором відсутні, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та несплаченими відсотками (сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15886,48 грн., заборгованість за несплаченими за користування кредитом відсотками у розмірі 4,07 грн., що разом становить 15 890,55 грн..), які підтверджуються належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 грн., суд виходить з наступного.

Доказами у справі встановлено, що 10.09.2025 позивач уклав договір про надання правничої допомоги.

Предметом договору визначено, що правнича допомога, що надається за Договором, полягає у здійсненні Адвокатом комплексу заходів, спрямованих на стягнення належної до сплати Клієнту заборгованості боржників за договорами позики, право вимоги за якими належить Клієнту у судовому порядку, а також у здійсненні захисту прав та інтересів Клієнта, пов`язаних із стягнення заборгованості з боржників у спорах, що виникли внаслідок заходів, вжитих як Клієнтом, так і Адвокатом, по стягненню заборгованості у судовому порядку.

З Акту про приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої Допомоги вбачається, що було надано такі послуги загальною вартістю 7000 гривень.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі: Закон за № 5076-VI) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону за № 5076-VI встановлено, що представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону за № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які варто застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналогічну правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду у судовому рішенні від 19 лютого 2020 року (єдиний унікальний номер справи: 755/9215/15-ц).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Аналогічну правову позицію виклав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року (єдиний унікальний номер справи: №275/150/22).

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням часткового задоволенню позовних вимог, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені судові витрати у виді витрат на правову допомогу у розмірі 6323,50 гривень.

Крім того, відповідно до вимог ч.1ст.141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 2422,40 грн.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати , пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

З врахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2188,30 гривень.

Відповідно до ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України: у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким, чином, оскільки розгляд справи відбувся без повідомлення (виклику) учасників справи, повне судове рішення складено 16.14.2026, а відтак, датою ухвалення рішення є 16.04.2026.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,-

у х в а л и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163, м.Київ, вул.Л.Українки, 34, офіс 333) заборгованість за кредитним договором №151610 від 28.08.2024 в розмірі 15 890,55 (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 55 копійок, 2188,30 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) гривень 30 копійок судового збору та 6 323,50 (шість тисяч триста двадцять три) гривні 50 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повне рішення суду складено 16.04.2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5ст.268 ЦПК України.

Суддя Медведик Л.О.