Рішення № 135734094, 06.04.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/469/26 2/335/1094/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря Барановської В.О., представника позивача адвоката Мухіна А.А., представників відповідачів: Фокіної А.В., Фарзаєвої К.А., Коваленка Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2026 до суду, через систему «Електронний суд», звернувся позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Мухіна А.А., з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначено наступне.

У ході досудового розслідування кримінального провадження №12019080060002122 від 05.09.2019 ОСОБА_1 14.02.2020 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 04.09.2024 у справі № 335/1841/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад вказаного правопорушення та виправдано.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06.01.2025 вказаний вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21.10.2025 вказаний вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 04.09.2024 та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06.01.2025 залишено без змін.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом з 14.02.2020 по 21.10.2025 року, тобто 5 років 8 місяців та 7 днів. Постановлення судом виправдувального вироку щодо позивача ОСОБА_1 є підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, прямо передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Позивач ОСОБА_1 вважає, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.365 КК України, тобто тяжкого злочину, принизило його честь та гідність, порушило його нормальні життєві зв`язки, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, направлених на здійснення свого захисту у кримінальному провадженні та відновлення чесного імені та ділової репутації. Крім того, моральна шкода, спричинена позивачу, полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, через що різко погіршився його стан здоров`я. Позивачу ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду. Дана моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які позивач зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою органів досудового розслідування щодо нього та у приниженні честі та гідності позивача, а також його ділової репутації через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та знаходження під слідством та судом на протязі тривалого часу. Дана моральна шкода прямо передбачена п. 2 та 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір мінімальної моральної шкоди, спричиненої позивачу ОСОБА_1 , обрахованої у відповідності до вищевказаних норм права, повинен становити 590 013,63 грн. (68 міс. х 8647 грн. = 587996,00 грн. + 2017,63 грн. за 7 днів).

Також, позивач під час незаконного знаходження під слідством та судом поніс витрати, пов`язані із поданням ним юридичної допомоги, відшкодування яких передбачене п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Тобто, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону. Так, позивачу ОСОБА_1 юридичну допомогу на підставі Договору про надання правової допомоги від 21.02.2020 надавав адвокат Мухін Антон Анатолійович (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 398 від 03.07.2003, видане на підставі рішення КДК адвокатури Запорізької області від 25.06.2003 № 2). За час виконання цього Договору, адвокат Мухін А.А. приймав участь у ознайомленні з матеріалами справи, 32 судових засіданнях під час розгляду справи у суді першої інстанції, 3 судових засіданнях у суді апеляційної інстанції, 1 судовому засіданні у суді касаційної інстанції, а також у підготовці процесуальних документів. Відповідно до Акту виконаних робіт №9 від 31.10.2025 щодо виконання адвокатом Мухіним А.А. Договору про надання правової допомоги від 21.02.2020 ОСОБА_1 , розмір витрат ОСОБА_1 на правову допомогу за весь час ведення справи №335/1841/20 склав 87 000,00 грн. Отже, розмір матеріальної шкоди за надання професійної правової допомоги у справі №335/1841/20, спричиненої позивачу ОСОБА_1 повинен становити 87 000,00 грн.

З огляду на викладене, просить суд, стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України: кошти в розмірі 87 000,00 грн., у якості відшкодування матеріальної шкоди за надання професійної правової допомоги у справі №335/1841/20; кошти в розмірі 590 013,63 грн., у якості відшкодування моральної шкоди та 10 000,00 грн. судових витрат за надання професійної правової допомоги.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, поданого представником Запорізької обласної прокуратури, зазначено наступне.

14.02.2020 слідчим складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та того ж дня його вручено позивачу. За наслідками досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 27.02.2020 обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, скеровано для розгляду по суті до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. В ході судового розгляду 22.12.2022 прокурором змінено обвинувачення в суді та дії обвинуваченого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 365 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України. У подальшому за результатами розгляду клопотання сторони захисту, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2024, ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Таким чином, саме з вказаного моменту держава в особі її уповноважених органів перестала втручатися та здійснювати кримінальне переслідування позивача, а розгляд розпочатого саме державою (органом Національної поліції, ДБР та прокуратурою) кримінального провадження закінчено шляхом постановлення нереабілітуючого судового рішення відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Подальший судовий розгляд кримінального провадження продовжено. Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024, за обвинуваченням, яке підтримувалось потерпілим, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, у зв`язку із недоведеністю того, що у діянні обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення та виправдано. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06.01.2025 апеляційну скаргу потерпілого залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Постановою Верховного суду від 21.10.2025 касаційну скаргу потерпілого залишено без задоволення. Таким чином, у ході розгляду кримінального провадження в Орджонікідзевському районному суді за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, яке підтримувалось прокурором, кримінальне провадження відносно позивача було закрито у зв`язку зі сплином строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, тобто за нереабілітуючою підставою.

Щодо наявності підстав для відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, посилаючись на норми чинного законодавства України, зазначено, що право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи виключно у випадку повної реабілітації. Тобто, звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі статті ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння. Крім того, судом в ухвалі Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2024 роз`яснено ОСОБА_1 його право на звільнення від кримінальної відповідальності та юридичні наслідки щодо реалізації цього права, в тому числі, і те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не має реабілітуючого характеру. Таким чином, звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України від покарання у зв`язку із закінченням строків давності не надає йому права на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні визначені Законом підстави для такого відшкодування. Враховуючи вищезазначене, вважають позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь 590 013,63 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, перш за все, з урахуванням того, що у позивача не виникло право на отримання відшкодування моральної шкоди з підстав, вказаних вище, він також і не має право на отримання відшкодування матеріальної шкоди. Більш того, позовні вимоги у частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Мухіним А.А. під час кримінального переслідування позивача на суму 87 000,00 грн, не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розгляді кримінальної справи № 335/1841/20 позивачем до позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги від 21.02.2020 № б/н, акт виконаних робіт від 31.10.2025 № 9 до договору та квитанцію про сплату позивачем послуг адвоката. Відповідно до акта виконаних робіт від 31.10.2025 № 9 адвокатом зазначено, що ним здійснювався захист позивача в 32 судових засіданнях в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення. При цьому, як вбачається з журналів судових засідань, долучених позивачем до позовної заяви, адвокат Мухін А.А. був відсутній у судових засіданнях, які відбулись 19.06.2020, 15.10.2020, 30.09.2021, 16.06.2022, 21.07.2022, 10.11.2023, 08.08.2024. Також, не відповідають дійсності відомості, зазначені адвокатом в вищевказаному акті про складання ним заперечень на апеляційну та касаційну скаргу прокурора. Саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт укладення договору та його чинність, а й факт реального надання послуг у заявленому обсязі. Доказ, поданий у вигляді акта виконаних робіт до договору про надання правової допомоги адвоката, має відповідати вимогам щодо достовірності, допустимості та відповідності фактичним обставинам справи. За таких обставин, зазначені у позовній заяві витрати на правничу допомогу у сумі 87 000,00 грн не можуть вважатися підтвердженими належними доказами та співмірними фактично наданим послугам.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у даній справі. На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розгляді даної цивільної справи, ОСОБА_1 до позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги від 18.12.2025 № б/н та акт виконаних робіт від 07.01.2026 № 10 до договору. Відповідно до акту виконаних робіт, проведення первинного консультування щодо можливих шляхів судового представництва клієнта, підготовка та подання позовної заяви від імені позивача ОСОБА_1 адвокатом оцінюється у розмірі 10 000,00 грн. При цьому, в своїй позовній заяві позивачем зазначається про попередні судові витрати, понесені ним при розгляді цивільної справи № 335/469/26, що складаються із суми гонорару адвоката за надання професійної правової допомоги за підготовку та подання позову та участь адвоката у судових засіданнях у розмірі 10 000,00 грн. Таким чином, відомості щодо обсягу виконаних адвокатом робіт, наведені в акті від 07.01.2026 № 10, не відповідають відомостям, зазначеним позивачем у позовній заяві. Також, позивачем на обґрунтування підстав для стягнення судових витрат з Державного бюджету України на його користь не надано актів обліку часу, витраченого на підготовку позовної заяви, з яких можливо встановити фактичну кількість часу, витраченого адвокатом та не додано доказів щодо способу визначення адвокатом обсягу витраченого часу та розрахунку його вартості, зокрема застосованого погодинного тарифу (коефіцієнта) за годину чи хвилину. Враховуючи зазначене, сума у розмірі 10 000,00 грн за надання послуг адвоката є завищеною та не відповідає усталеній судовій практиці. Підсумовуючи викладене, вважають позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, поданого Державною казначейською службою України, в особі представника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, зазначено наступне.

У позовній заяві представником позивача зазначено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, через що різко погіршився його стан здоров`я. В свою чергу, представником позивача не надано жодних доказів, погіршення стану його здоров`я, та доказів того, що вказаний стан має причинно-наслідковий зв`язок між притягненням позивача до кримінальної відповідальності та погіршенням стану його здоров`я. Отже, моральна шкода яка, на думку представника позивача, завдана позивачу, про що зазначено у позовній заяві (погіршення стосунків із оточуючими людьми, негативні зміни в емоційному стані та стані здоров`я) є лише припущенням та загальними фразами, оскільки підтверджуючих доказів за нормою статті 81 ЦПК України позивачем не надано. Також не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність правоохоронних органів, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Оскільки вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 по справі № 335/1841/20, який набрав законної сили 06.01.2025, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 365 Кримінального кодексу України та виправдано, то розрахунок представника позивача мінімального розміру моральної шкоди по дату постанови суду касаційної інстанції - є хибним. Зазначають, що визначений представником позивача розмір моральної шкоди - 590 013,63 грн є значно завищеним і не узгоджується із вимогами закону, який регулює спірні правовідносини, а отже не підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення матеріальної шкоди зазначено наступне. При визначенні обґрунтованого розміру беруться до уваги такі фактори як обсяги, час роботи, необхідність виїзду у відрядження, важливість доручення для клієнта та досягнення позитивного результату, особливі або додаткові вимоги клієнта, характер, тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом, професійний досвід, репутація тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування по справі. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Одним з додатків до позовної заяви є копія договору про надання правової допомоги від 21.02.2020 № б/н укладеного між адвокатом Мухіним А.А. та ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору гонорар адвокату погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до договору. В свою чергу, до позовної заяви представником позивача додано копію акта виконаних робіт № 9 від 31.10.2025 по договору про надання правової допомоги адвоката б/н від 21.02.2020 між адвокатом Мухіним А.А. та ОСОБА_1 та копії квитанцій (від 28.02.2020 № 076498, від 20.09.2024 № 076499, від 25.11.2024 № 076500, від 23.01.2025 № 076501, від 16.05.2025 № 076502, від 31.10.2025 № 076503) у яких зазначено вартість надання послуг та їх сплату. Отже, в матеріалах справи відсутня будь-яка додаткова угода, яка б свідчила пре узгоджений гонорар адвоката. Таким чином, є незрозумілим чому саме в такому розмірі було сплачено гонорар за надання правничої допомоги. Крім того, відповідно до вищевказаного акту виконаних робіт № 9, адвокатом Мухіним А.А. здійснено захист клієнта у 32 судових засіданнях в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя у справі № 335/1841/20, по 2 000,00 грн за судове засідання, загальна сума 64 000,00 грн. Однак, відповідно до копій журналів судового засідання, які додано до позовної заяви, адвокат Мухін А.А. не приймав участь у судових засіданнях: 19.06.2020, 15.10.2020, 16.06.2022, 21.07.2022, 10.11.2023, 08.08.2024. Враховуючи викладене, позовна вимога щодо стягнення матеріальної шкоди є такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України судових витрат за надання професійної правової допомоги, зазначено наступне. Державний бюджет України (за жодною бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі. Отже, судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане. Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, а не на Державний бюджет України. Відповідачем у справі представником позивача визначено органи, діяннями якого завдано шкоду - Запорізьку обласну прокуратуру та Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі. Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача по цій справі і жодним нормативним актом або договором не передбачено цивільно-правової відповідальності органів Державної казначейської служби за дії або бездіяльність посадових осіб органу досудового розслідування. Таким чином, у разі задоволення заяви стосовно відшкодування понесених позивачем судових витрат (витрат на правничу допомогу) у цивільній справі, то такі судові витрати мають бути покладено лише на органи, якими на думку представника позивача позивачу завдано шкоду, оскільки Державна казначейська служба України виступає відповідачем у справі як орган який здійснює виконання судових рішень по таких категоріях справ. Враховуючи викладене, вважають, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги щодо стягнення судових витрат за надання професійної правової допомоги за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до акту виконаних робіт № 10 проведення первинного консультування, підготовка та подання позовної заяви становить - 10 000,00 грн. Оскільки, на даний час наявна велика кількість судової практики по справам щодо відшкодування шкоди, предмет даної цивільної справи с стандартним (не складним), то вважають, що представником позивача не враховані критерії розумності розміру таких витрат, конкретні обставин та її складності. Визначений адвокатом розмір гонорару за надання первинної консультації та подання позовної заяви не відповідає принципу співмірності, розумності та обґрунтованості. Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, поданого представником Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, зазначено наступне.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, у період з 14.02.2020 по 21.10.2025 (упродовж 5 років 8 місяців та 7 днів) незаконно перебував під слідством та судом. Ураховуючи дану обставину, на підставі положень статті 1176 ЦК України та статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 просить суд відшкодувати моральну шкоду в розмірі 590 013,63 грн., а також матеріальну шкоду 87 000,00 грн. (витрати на правничу допомогу під час кримінального провадження).

Щодо необґрунтованості позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 590 013,63 грн. Чинним законодавством наразі презюмується факт заподіяння особі моральної шкоди, внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, яка відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Водночас, аналізуючи обставини справи цієї справи слід констатувати, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №12019080060002122 від 05.09.2019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, прокурором 14.02.2020 було затверджено обвинувальний акт, у якому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими. 27.02.2020 до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з прокуратури Запорізької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080060002122 від 05.09.2019 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 365 КК України з доданими до нього матеріалами. В судовому засіданні 22.12.2022 прокурором було змінено правову кваліфікацію щодо злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_1 та скеровано до суду змінений обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2024 клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката Мухіна А.А. про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності задоволено. Обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12019080060002122 в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України закрито, у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Вироком Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 у справі № 335/1841/20, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06.01.2025, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 365 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад вказаного кримінального правопорушення та виправдано. Верховний Суд постановою від 21.10.2025 у справі № 335/1841/20 залишив рішення судів першої та апеляційної інстанції без замін та відмовив ОСОБА_2 у задоволенні касаційної скарги.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Матеріалами кримінального провадження № 12019080060002122 від 05.09.2019 підтверджено наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Позивачем ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2024 про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, не оскаржувалась. Таким чином, кримінальне провадження № 12019080060002122 від 05.09.2019, в частині звинувачення ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, було закрито з нереабілітуючих підстав. Наявність виправдувального вироку за ч. 2 ст. 365 КК України не свідчить про повну реабілітацію позивача. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь з Держбюджету України 590 013,63 грн. є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо безпідставності позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди у розмірі 87 000,00 грн. (витрат на професійну правничу допомогу надану під час досудового слідства та розгляду справи в суді). За доводами позовної заяви ОСОБА_1 заподіяно матеріальну шкоду у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 87 000,00 грн., зокрема, на стадії досудового розслідування 7 000,00 грн., під час розгляду справи в суді 80 000,00 грн. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів ОСОБА_1 надано копію Договору про надання правової допомоги від 21.02.2020, що укладений між позивачем та адвокатом Мухіним А.А., акт виконаних робіт № 9 від 31.10.2025 до договору про надання правової б/н від 21.02.2020 між адвокатом Мухіним А.А. та ОСОБА_1 , квитанції № 076498 від 28.02.2020 (7 000,00 грн), № 076499 від 20.09.2024 (64 000,00 грн), № 076500 від 25.11.2024 (4 000,00 грн), № 076501 від 23.01.2025 (6 000,00 грн), № 076502 від 16.05.2025 (4 000,00 грн), № 076503 від 31.10.2025 (2 000,00 грн). Як вже зазначалось вище, кримінальне провадження № 12019080060002122 від 05.09.2019, в частині звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, було закрито з нереабілітуючих підстав. Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення на його користь матеріальної шкоди за період перебування під слідством та судом є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, насамперед слід звернути увагу, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Також слід зазначити, що позивач зазначає про участь представника у 32 судових засіданнях у суді першої інстанції, однак фактично його захисник прийняв участь лише у 25 судових засіданнях. Захисник був відсутній у судових засіданнях призначених на 19.06.2020, 15.10.2020, 30.09.2021, 16.06.2022, 21.07.2022, 10.11.2023, 08.08.2024. Крім того, 3 судові засідання не відбулися через неявку самого позивача 15.04.2021, 13.05.2021, 20.02.2024. Про дані обставини свідчать копії журналів судових засідання додані позивачем до позовної заяви. Враховуючи вищенаведене витрати за участь в вищенаведених засіданнях заявлені безпідставно.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., понесених під час розгляду даної справи. Враховуючи те, що позовна заява не підлягає задоволенню в повному обсязі, стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставним.

При цьому, відповідно до поданих додаткових пояснень представником ТУ ДБР, надано наступні доповнення. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою та можливе лише у разі: підтвердження матеріалами кримінального провадження події кримінального правопорушення; наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення; причетності підозрюваного чи обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення. Тож, ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2024 у справі № 335/1841/20 підтверджує наявність події кримінального проступку, свідчить про наявність у діянні ОСОБА_3 складу кримінального проступку, підтверджує причетність ОСОБА_3 до його вчинення, а відтак не відновлює репутацію та не свідчить про безпідставність кримінального переслідування. Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції. Водночас наявність виправдувального вироку за ч. 2 ст. 365 КК України відносно ОСОБА_3 сама по собі не створює підстав для виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, оскільки кримінальне переслідування щодо нього не завершилося повною та беззастережною реабілітацією за всією сукупністю інкримінованих діянь. Поряд з частковим виправданням за однією кваліфікацією, за іншою, яку підтримував саме прокурор, кримінальне провадження закрито з нереабілітуючих підстав у зв`язку із закінченням строків давності, що виключає можливість визнання кримінального переслідування незаконним у цілому. Таким чином, у даному випадку відсутня ключова умова застосування статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» констатація незаконності притягнення особи до кримінальної відповідальності як такої. Часткове виправдання не може ототожнюватися з повною реабілітацією, а отже не породжує обов`язку держави відшкодовувати шкоду, заподіяну перебуванням особи під слідством та судом. За таких обставин доводи ОСОБА_1 про незаконне перебування під слідством та судом є безпідставними, а вимоги про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 590 013,63 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 16.01.2026 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Мелітополі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Розпочато у справі підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

02.02.2026 до суду представником Запорізької обласної прокуратури Фарзаєвою К.А. подано відзив на позовну заяву.

02.02.2026 до суду представником Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області Фокіною А.В. подано відзив на позовну заяву.

04.02.2026 до суду, через систему «Електронний суд» (сформовано 03.02.2026), представником Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, Коваленком Ю.М. подано відзив на позовну заяву.

05.02.2026 до суду, через систему «Електронний суд» (сформовано 04.02.2026), представником Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, Коваленком Ю.М. подано додаткові пояснення.

11.02.2026 у судовому засіданні долучено до матеріалів цивільної справи документи (Акт від 31.10.2025, копії квитанцій про сплату за послуги адвоката) за клопотанням адвоката Мухіна А.А.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 11.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обґрунтування зазначені у позові, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідачів, кожен окремо, у судовому засіданні, заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , просили відмовити в їх задоволення повністю, посилаючись на доводи викладені у відзивах, які подані окремо кожним представником.

Встановлені судом обставини.

14.02.2020 позивачу ОСОБА_1 у ході досудового розслідування кримінального провадження №12019080060002122 від 05.09.2019, слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Мелітополі (далі ТУ ДБР), було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.

Вироком Орджонікідзевського районного суду у м. Запоріжжі від 04.09.2024 у справі ЄУН 335/1841/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.365 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад вказаного правопорушення та виправдано.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06.01.2025 вказаний вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21.10.2025 вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06.01.2025 - залишено без змін.

Крім того, встановлено, що у ході судового розгляду вказаного кримінального провадження 22.12.2022 процесуальним прокурором змінено обвинувачення та дії обвинуваченого ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч.2 ст.365 КК України на ч.2 ст.125 КК України.

У подальшому, за результатом розгляду клопотання сторони захисту, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2024 звільнено обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження №12019080060002122 в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України закрити, у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Судовий розгляд кримінального провадження №12019080060002122 в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 чт.365 КК України, підтриманого потерпілим ОСОБА_2 , вважати продовженим.

Отже, у ході судового розгляду вказаного кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , з урахуванням зміни обвинувачення прокурором, судом ухвалено судові рішення: з нереабілітуючих підстав за ч.2 ст.125 КК України (ухвала від 26.01.2024) та з реабілітуючих підстав за ч.2 ст.365 КК України, яке з 22.122022 підтримувалося потерпілою особою, оскільки належало до категорії кримінальних проваджень, за яким здійснюється приватне обвинувачення потерпілим (вирок від 04.09.2024).

Також, встановлено, що 21.02.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Мухіним А.А. було укладено Договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокату Мухіну А.А. доручено здійснювати захист ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12019080060002122, а відносини щодо оплати послуг адвоката сторони домовились визначити за взаємною угодою сторін у додатковій угоді до договору.

31.10.2025 сторони підписали Акт виконаних робіт №9 від 31.10.2025 до договору про надання правової допомоги від 21.02.2020, в якому узгоджено розмір гонорару за: проведення первинного консультування щодо можливих шляхів судового захисту клієнта, стратегії ведення такої справи в суді, обсягу доказів та джерел їх збирання, підготовки до здійснення захисту клієнта на досудовому розслідуванні, участь у розгляді клопотань слідчого під час досудового розслідування, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження щодо клієнта 7000,00 грн.; здійснення захисту клієнта в одному судовому засіданні у сумі 2 000,00 грн.; складення заперечень на апеляційну скаргу у розмірі 4000,00 грн., складення заперечень на касаційну скаргу у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до вказаного Акту сторони погодили: здійснення захисту клієнта у 32 судових засіданнях в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя, загальна сума 64 000,00 грн.; складення заперечень на апеляційну скаргу у розмірі 4000,00 грн.; здійснення захисту клієнта у 3 судових засіданнях в Запорізькому апеляційному суді, загальна сума 6 000,00 грн.; складення заперечень на касаційну скаргу у розмірі 4000,00 грн.; здійснення захисту клієнта в 1 судовому засіданні в Верховному Суді, загальна сума 2 000,00 грн.

Загальна сума, відповідно до Акту, складає 87 000,00 грн., яку Лічман Я.В. сплатив, що підтверджується копіями квитанцій: №076498 від 28.02.2020; № 076499 від 20.09.2024; № 076500 від 25.11.2024; №076501 від 23.01.2025; №076502 від 16.05.2025; №076503 від 31.10.2025, відповідно.

Водночас, судом встановлено, що згідно копії протоколів та журналів судових засідань, під час судового провадження адвокат Мухін А.А. був присутній:

- в 25 судових засіданнях в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя, що підтверджується журналами судових засідань у справі №335/1841/20, а саме: 28.05.2020, 16.07.2020, 05.08.2020, 28.01.2021, 16.03.2021, 15.04.2021, 13.05.2021, 10.06.2021, 24.06.2021, 17.02.2021, 21.09.2021, 20.01.2022, 29.09.2022, 02.03.2023, 28.03.2023, 28.09.2023, 13.12.2023, 26.01.2024, 20.02.2024, 11.03.2024, 08.04.2024, 29.04.2024, 22.05.2024, 02.09.2024, 04.09.2024;

- в 3 судових засіданнях в Запорізькому апеляційному суді, що підтверджується журналами судових засідань у справі №335/1841/20, а саме: 08.06.2023, 17.08.2023, 06.01.2025;

- в 1 судовому засіданні в Верховному Суді, що підтверджується журналом судового засідання, а саме: 21.10.2025.

Таким чином, присутність адвоката Мухіна А.А. в 7 судових засіданнях в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя, а саме: 19.06.2020, 15.10.2020, 30.09.2021, 16.06.2022, 21.07.2022, 10.11.2023, 08.08.2024, вказаними журналами судових засідань не підтверджена, оскільки не знайшло свого відображення його присутності у цих судових засіданнях.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. 1, ч. 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач послався на ті обставини, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.365 КК України, тобто тяжкого злочину, принизило його честь та гідність, порушило його нормальні життєві зв`язки, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, направлених на здійснення свого захисту у кримінальному провадженні та відновлення чесного імені та ділової репутації. Крім того, моральна шкода, спричинена позивачу, полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, через що різко погіршився його стан здоров`я. Дана моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які позивач зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою органів досудового розслідування щодо нього та у приниженні честі та гідності, а також його ділової репутації через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та знаходження під слідством та судом на протязі тривалого часу (5 років 8 місяців 7 днів).

З огляду на викладене, позивач вважає, що при визначені розміру відшкодування, спричиненої моральної шкоди повинна враховуватись тривалість перебування під слідством та судом, втручання у його приватне життя, характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких він зазнавав протягом усього цього часу.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження№14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону, розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в зв`язку з пред`явлення позивачу обвинувачення та повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного перебування під слідством і судом, за яким позивач зазнав душевних переживань та надзвичайного впливу, що призвело до змін його життєвого укладу та завдало відповідних страждань, останній має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно з Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При розрахунку гарантованого мінімального розміру моральної шкоди суд враховує, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Зміни до статті 13 вказаного Закону законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України».

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Як встановлено судом, позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення 14.02.2020 (за ч.2 ст.365 КК України), тому саме з цього часу необхідно відраховувати термін перебування позивача під кримінальним переслідуванням, оскільки з часу повідомлення про підозру позивач набув певного статусу.

Тобто, період перебування позивача під слідством та судом становить з 14.02.2020 (дата повідомлення про підозру) по 21.10.2025 (набрання законної сили реабілітуючим судовим рішенням), що загалом складає 5 років 8 місяців та 7 днів.

Таким чином, вбачається, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що він, перебуваючи під слідством та судом протягом тривалого періоду часу, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, негативних змінах в емоційному стані, в зв`язку із чим у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Дії органу досудового розслідування та прокуратури безумовно призвели до моральних страждань та вимагали від позивача значних зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Суд вважає, що позивач обґрунтував наявність моральної шкоди, яка завдана кримінальним провадженням щодо нього. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди виходить з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», яким установлено у 2026 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 8647 гривень.

Так, розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою, на час розгляду справи судом становить: 590 013,63 грн (68 місяців х 8647,00 грн.=587 996,00 грн + 2017,63 грн. за 7 днів).

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв`язки, погіршення та позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи представників Запорізької обласної прокуратури та ТУ ДБР щодо того, що у позивача не виникло право на отримання відшкодування моральної та матеріальної шкоди з тих підстав, що у даному випадку, наявність виправдувального вироку за ч.2 ст.365 КК України не свідчить про повну реабілітацію позивача, оскільки матеріалами кримінального провадження підтверджена наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.125 КК України, провадження за якому закрито у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності, за клопотання сторони захисту, з нереабілітуючих підстав, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивачу 14.02.2020 було пред`явлено підозру за ч.2 ст.365 КК України, обвинувальний акт за цим обвинуваченням направлено до суду, яке під час судового розгляду було змінено прокурором на обвинувачення в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. У подальшому, за клопотанням сторони захисту, кримінальне провадження в частині обвинувачення в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, було закрито за вказаних вище підстав, про що постановлено ухвалу суду від 26.01.2024. Подальший судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.365 КК України підтримував потерпілий, апеляційна та касаційна скарги якого були залишені без задоволення, а виправдувальний вирок суду залишено без змін.

Виходячи з вищевказаних вимог чинного законодавства, які регулюють порядок відшкодування моральної шкоди, випливає, що відшкодування моральної шкоди, яка завдана кримінальним провадженням щодо виправданої особи, здійснюється за фактом перебування особи під слідством та судом, ухвалення судом виправдувального вироку, що у даному випадку має місце, оскільки ОСОБА_1 повністю реабілітовано за ч.2 ст.365 КК України, що підтверджено матеріалами справи. Такі обставини є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Наявність у цьому кримінальному провадженні судового рішення відносно ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження за ч.2 ст.125 КК України, у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності з нереабілітуючих підстав, з урахуванням зміни прокурором обвинувачення та у подальшому не підтримання обвинувачення за ч.2 ст.365 КК України, на переконання суду, не виключає факт перебування позивача під слідством та судом за підозрою (обвинуваченням) у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, за якою був виправданий судом, що як наслідок свідчить про наявність права на відшкодування моральної шкоди. Відмова процесуального прокурора від обвинувачення за ч.2 ст.365 КК України (зміна кваліфікації на ч.2 ст.125 КК України) у ході судового розгляду кримінального провадження, свідчить про фактичне визнання незаконного пред`явлення підозри (обвинувачення) за ч.2 ст.365 КК України, розгляд якого було продовжено. Отже, такі обставини не свідчать про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, та не можуть бути достатніми підставами для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, у даному випадку.

При цьому, сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Якщо є виправдувальний вирок, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, пов`язаних із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, істотність вимушених змін у її житті та пов`язані з цим його моральні переживання, суд вважає, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності дійсно була завдана моральна шкода, розмір якої встановлено у цьому рішенні, як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 № 215, казначейство, відповідно до покладених на нього завдань та в установленому Законом порядку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову, в частині стягнення на користь позивача суми відшкодування моральної шкоди в вищевказаному розмірі, з Держави Україна за рахунок коштів Державного Бюджету України.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 87 000,00 гривень, які були понесені стороною в рамках кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 Закону).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування Закону визначено Положенням.

Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, провадження № 61-32057св18.

Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, провадження № 61-12600св21.

Згідно з постановою Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 278/2621/21, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Доводи відзивів про те, що заявлений позивачем розмір витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні є занадто завищеною та підлягають зменшення помилкові.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зазначено, що: передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено; виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України; понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

На підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні Лічману Я.В., надано копію Договору про надання правової допомоги від 21.02.2020 укладеним між позивачем та адвокатом Мухіним А.А., копію акту виконаних робіт №9 від 31.10.2025 до договору про надання правової допомоги, копії квитанцій про сплату позивачем загальної суми у розмірі 87 000,00 грн. (більш детальніше зазначено вище).

Враховуючи той факт, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат під час сплати клієнтом послуг, не встановлено форму такого документа, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20).

Квитанції, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу, а відтак доводи відповідачів щодо відсутності належних документів, які підтверджують ці витрати, судом відхиляються.

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд дослідив наявні у справі докази понесення таких витрат та встановив, що позивач довів надання йому адвокатом під час розгляду кримінальної справи професійної правничої допомоги, водночас надані документи не повністю підтверджують обсяг витрат на правничу допомогу, зазначений позивачем.

Як встановлено судом вище, позивачем фактично документально доведено участь адвоката у 25 судових засіданнях у кримінальному провадженні в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя, на що зверталася увага відповідачів у ході розгляду справи, оскільки, як встановлено, у 7 судових засіданнях (першої інстанції) адвокат Мухін А.А. участі не приймав, що підтверджено копіями журналів судових засідань.

Таким чином, документально доведеною є участь адвоката у 25 судових засіданнях у кримінальному провадженні, що відповідно до визначеної вартості між сторонами, становить 50 000,00 грн. (25 х 2000,00 грн.).

Таким чином, загальна сума витрат, понесених позивачем на оплату послуг з надання правової допомоги адвокатом під час перебування під слідством та судом у кримінальному провадженні становить 73 000,00 грн. (7 000,00 + 50 000,00 + 8 000,00 + 8 000,00) грн.

Отже, позивач довів факти надання йому правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, понесення витрат у зв`язку із наданням такої допомоги та сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат на правничу допомогу позивачу у кримінальному провадженні у розмірі 73 000,00 грн., на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вбачає доводи відповідачів в цій частині слушними, а тому розмір шкоди необхідно зменшити на 14 000,00 грн. (87 000,00 14 000,00) у зв`язку із недоведеністю.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що сума відшкодування на правову допомогу розмірі 73 000,00 грн. повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Доводи відповідачів про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на професійну правничу допомогу у кримінальному провадження, є неприйнятними, оскільки не наведено доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з виконаними адвокатом роботами, складністю справи та її значенням для позивача.

Зважаючи на тривалість досудового розслідування та судового провадження щодо ОСОБА_1 , складність справи та її значенням для позивача, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір понесених позивачем витрат у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару адвоката.

Доводи відповідачів про відсутність інформації стосовно погодинної вартості правової допомоги наданої у справі та час витрачений на вчинення окремих процесуальних дій, а також доказів на підтвердження сплати таких витрат, судом не приймається.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд враховує, що, відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. За таких обставин суд відносить судовий збір на рахунок держави.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу, суд враховує складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, та приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., яка доведена належними доказами, та відповідає ступеню складності справи, часу витраченого адвокатом на надання правової допомоги та обсягу наданих послуг.

Разом із тим, стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню з відповідачів, а саме: Запорізької обласної прокуратури та ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополі, виходячи з наступного.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, на підставі статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Відповідачем у справі позивач визначив органи, діяннями якого завдано шкоду (Запорізьку обласну прокуратуру та ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополі), зазначивши співвідповідачем Державну Казначейську службу України, через яку, на його думку, держава бере участь у справі як відповідач.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), ДКСУ (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), зазначено, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної Казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.

Таким чином, витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідачів Запорізької обласної прокуратури та ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополі, з кожного окремо по 5 000,00 грн.

Крім того, відповідно до долученого паспорта громадянина України, встановлено, що по батькові позивача зазначено « ОСОБА_4 », а тому написання по батькові позивача ОСОБА_1 у постановлених судових рішеннях, які ухвалені у цій справі (ухвала про відкриття провадження від 16.01.2026, ухвала про закриття підготовчого провадження від 11.02.2026, вступна та резолютивна частини рішення від 06.04.2026), вважати вірним по батькові позивача ОСОБА_1 - « ОСОБА_4 », констатуючи, що написання позивача по батькові « ОСОБА_4 » у позовній заяві, зазначено помилково.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 590 013,63 (п`ятсот дев`яносто тисяч тринадцять гривень 63 коп.) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 73 000,00 (сімдесят три тисячі гривень 00 коп.) грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди за надання професійної правової допомоги.

В іншій частині позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди за надання професійної правової допомоги у розмірі 14 000,00 грн. відмовити.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правової допомоги у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч гривень 00 коп.) грн.

Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правової допомоги у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч гривень 00 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 квітня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6);

Відповідач: Запорізька обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909973, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29-А);

Відповідач: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (код ЄДРПОУ 42348993, адреса: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89; м. Запоріжжя, а/с 621).

Суддя І.А. Крамаренко