Рішення № 13573082, 28.01.2011, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-1413/2011 Категорія - 52

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А.

Доповідач - Заїкін А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П.,

- суддів: - Кварталової А.М., Процик М.В.,

- при секретарі Трошині К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Колектор-Юг» (далі - ТОВ), третя особа без самостійних вимог щодо предмету спора - директор товариства з обмеженою відповідальністю "Колектор-Юг" Соколенко Андрій Олександрович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2010 року,

встановила:

У січні 2010 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з вищеназваним позовом, який уточнила у квітні цього ж року і вказала, що 04.07.09 р. вона була прийнята на роботу до ТОВ на посаду юрисконсульта юридичного відділу. 30.11.09 р. наказом № 43-К була звільнена з займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП. Звільнення вважає незаконним, оскільки воно відбулося після того як керівництву стало відомо про її вагітність. Ст. 184 КЗпП забороняє звільняти вагітних жінок, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації. Незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні її гідності, моральних хвилюваннях, втраті душевного спокою, погіршенні стану здоров'я, вимушеній зміні нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиллях для організації свого життя. На підставі ст. ст. 184, 235, 237-1 КЗпП остаточно просила: 1) поновити її на роботі на посаді юрисконсульта з правом залишення місця роботи на період відпустки, пов'язаної з вагітністю та пологами; 2) стягнути з ТОВ середній заробіток за час вимушеного прогулу із врахуванням допомоги по вагітності та пологам; 3) зобов'язати ТОВ відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі - 10000 грн.

Позивачка підтримала позовні вимоги з вказаних у ньому підстав.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що звільнення позивачки з займаної посади є цілком законним та обґрунтованим. При звільненні ТОВ не було відомо про вагітність позивачки, оскільки остання не повідомляла ТОВ про це. Позивачка пропустила строк звернення до суду, оскільки була ознайомлена з наказом 30.11.09 р., про що відмовилася розписатися.

Третя особа - директор ТОВ Соколенко А.О. заперечував проти задоволення позову, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.09.10 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим: - порушено ст. 233 КЗпП, оскільки фактично вона працювала до 14.12.09 р.; - суд дав неправильну оцінку доказам, наданим відповідачем та безпідставно не прийнято до уваги докази, які надані позивачем.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши осіб які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами позивачки, що на дату звільнення вона була вагітна, а згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Разом з тим, суд виходив з того, що передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП місячний строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх одержання. Проте позивачка пропустила цей строк без поважної причини, так як з наказом про звільнення позивачка була ознайомлена відповідачем саме в день звільнення - 30.11.2009 року, а також з дня звільнення до 23.12.2009 року включно позивачка створювала перешкоди для внесення відповідачем запису про причини звільнення в її трудову книжку, й звернулася до суду з даним позовом лише 13.01.2010 року. Таким чином, позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню у зв'язку з пропуском нею передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням даного спору без поважної причини (а. с. 99).

Колегія суддів вважає, що погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна. Суд першої інстанції дійшов такого висновку із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Між сторонами склалися трудові правовідносини, пов'язані із звільненням працівника з роботи.

Вказані правовідносини врегульовані відповідними законодавчими нормами, які містяться у Конституції України, Кодексі Законів про працю України.

Статтями 3, 21, 43, 45, 55 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Права людини є невідчужуваними та непорушними. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 184, ч. 4 КЗпП передбачено, що звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. При цьому вказана заборона діє незалежно від того відомо роботодавцю чи ні про вагітність жінки на день її звільнення.

За правилами ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

З урахуванням предмету спору, вищевказаних вимог цивільно-процесуального закону, відповідних положень КЗпП саме відповідач повинен довести, що при звільненні позивачки з роботи не було порушень норм трудового законодавства.

Суд першої інстанції порушив вимоги вищевказаних норм матеріального та процесуального права. Вказавши про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачкою передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням даного спору без поважної причини, оскільки з наказом про звільнення була ознайомлена в день звільнення - 30.11.2009 року, а також з дня звільнення до 23.12.2009 року включно створювала перешкоди для внесення відповідачем запису про причини її звільнення в трудову книжку, й звернулася до суду лише 13.01.2010 року, суд першої інстанції не дав повної, всебічної оцінки всім наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності щодо порядку обчислення строку, не врахував відповідних положень діючого законодавства та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України.

Встановлено судом, що з 04.07.09 р. позивачка була прийнята на роботу до ТОВ на посаду юрисконсульта юридичного відділу (а. с. 7 - 9). 30.11.09 р. наказом № 43-К була звільнена з займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП (а. с. 14). Цього ж дня було складено акт (а. с. 64) про те, що позивачка була ознайомлена з наказом про звільнення, однак відмовилася підписатися про ознайомлення з наказом. 23.12.09 р. (а. с. 12) було складено акт проте, що трудова книжка знаходилася у позивачки, яка тільки цього дня надала її для заповнення. ІНФОРМАЦІЯ_1. позивачка народила сина ОСОБА_6 (а. с. 103). Таким чином, на час звільнення позивачка була вагітна приблизно з 15.10.09 р. (а. с. 6). Звільняти її з роботи з підстав, передбачених. п. 4 ст. 40 КЗпП не можна було.

Позивачка строк звернення до суду не пропустила, оскільки діюче законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення з дня видачі копії наказу (дня відмови від отримання наказу), або з дня видачі трудової книжки. Трудову книжку позивачка отримала 23.12.09 р.. Відомості про отримання або відмову від отримання копії наказу матеріали справи не містять. Складений 30.11.09 р. акт про відмову від підпису про ознайомлення з наказом вказані вище обставини не підтверджує.

За вищевказаних обставин, звільнення позивачки з роботи є незаконним, вона підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", з подальшими змінами та доповненнями, стягнення середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки відомості про виконання позивачкою іншої роботи в цей період відсутні, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - з 30.11.09 р. до 28.01.11 р. - дати ухвалення рішення апеляційним судом. Кількість робочих днів за цей період складає - 292 робочих дня = 23 р. д. (груд. 09р.) + 251 р.д. (2010 р.) + 18 р.д. (січ. 11р.). Відповідно до Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100, з подальшими змінами та доповненнями, п. 4.1 Трудового контракту (а. с. 9), середньоденна заробітна плата позивачки складає - 68,18 грн. = (1500,00 грн. зарплата за вересень 09 р. + 1500,00 грн. зарплата за жовтень 09 р.) : 44 р.д.). Підлягає стягненню з ТОВ на користь ОСОБА_4 середня заробітна плата за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням, визначена судом без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, у розмірі - 19908 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісім) грн. 56 коп. = 292 р. д. х 68,18 грн.. При цьому колегія суддів не приймає до уваги надані відповідачем, на вимогу апеляційного суду, накази про затвердження штатного розкладу на жовтень 2008 р. та штатний розклад на жовтень 2009 р. (а. с. 142, 143), оскільки вони суперечать ст. 103 КЗпП. Довідки про доходи позивачки за вересень 2009 р. відповідач на вимогу апеляційного суду не надав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Звільнення позивачки із займаної посади з порушенням підстав передбачених трудовим законодавством, завдало останній моральну шкоду, яка полягає у приниженні її гідності, моральних хвилюваннях, втраті душевного спокою, погіршенні стану здоров'я, вимушеній зміні нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиллях для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди, колегія суддів виходить з глибини моральних страждань позивачки, їх тривалості та наслідків (а. с. 48), кваліфікації позивача та рівня займаної ним посади, кола осіб, до яких було доведено інформацію про звільнення, засад розумності, виваженості та справедливості. За таких обставин колегія суддів вважає, що у відшкодування моральної шкоди з відповідача необхідно стягнути - 5000,00 грн.

У задоволенні вимог позивачки про залишення за нею місця роботи на період відпустки, пов'язаної з вагітністю та пологами, необхідно відмовити оскільки вони суперечать вимогам ст. 3 ЦПК.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для ухвалення нового рішення суду є порушення норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову: - поновити позивачку на роботі в ТОВ на посаді юрисконсульта юридичного відділу, стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 19908,56 грн., частково відшкодування моральної шкоди у розмірі - 5000,00 грн. та судових витрат. В решті позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. ст. 79, 81, 88 ЦПК з товариства з обмеженою відповідальністю "Колектор-ЮГ" (65007, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний код юридичної особи - 36044592) необхідно стягнути:

- на користь позивачки - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді у розмірі - 120,00 грн.;

- в дохід держави - судовий збір у розмірі - 298,64 грн. = 199,09 грн. (перша інстанція) + 99,55 грн. (апеляційна інстанція) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі - 120,00 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2010 року - скасувати.

Позов ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Колектор-Юг» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_4 на роботі в товаристві з обмеженою відповідальністю "Колектор-ЮГ" на посаді юрисконсульта юридичного відділу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Колектор-ЮГ "" (65007, Одеська область, м. Одеса пров. Книжковий, 1, квартира 1, Ідентифікаційний код юридичної особи - 36044592) на користь ОСОБА_4:

- середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, у розмірі - 19908 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісім) грн. 56 коп.;

- відшкодування моральної шкоди у розмірі - 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.;

- витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі - 120 грн. 00 коп.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Колектор-ЮГ " (65007, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний код юридичної особи - 36044592) в дохід держави судовий збір у розмірі - 298 грн. 64 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі - 120,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. М. Кварталова

М. В. Процик