Рішення № 135706067, 15.04.2026, Іванківський районний суд Київської області

№ 366/247/26

№ 2/366/731/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 селище Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі судді Н.Слободян, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача у якому просить стягнути з останньої на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за Кредитним договором №100103691 від 21.02.2025 в розмірі 29 831,99 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням,7 831,99 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 7000,00 грн сума по комісії за обслуговування кредиту, 5000,00 грн - неустойка, а також понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.02.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено кредитний договір № 100103691.

28.07.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 28072025.

Відповідно до Реєстру боржників № 3 від 28.07.2025 до Договору факторингу № 28072025 від 28.07.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 29 831,99 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням,7 831,99 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 7000,00 грн сума по комісії за обслуговування кредиту, 5000,00 грн - неустойка, які позивач і просить стягнути з відповідача.

Рух справи та процесуальні рішення

09.02.2026 позовна заява надійшла до суду та була передана на розгляд судді.

16.02.2026 у справі відкрите провадженні, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу надано строк для подання відзиву.

Відповідач, який про розгляд справи повідомлялась шляхом надіслання рекомендованої кореспонденції на зареєстровану адресу його місця проживання (повернулась з відміткою, що адресат відсутній), а також відповідне оголошення опубліковане на сайті судової влади, відзиву на позов, заяв чи клопотань до суду не подав.

Згідно ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Встановлені судом обставини та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".

Оцінка суду

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором (договором про споживчий кредит №100103691 від 21.02.2025, посилаючись на те, що між відповідачем та ТОВ «Мілоан» укладено зазначений кредитний договір в електронній формі, за яким відповідачу було надано грошові кошти у сумі 10000 грн, однак останній свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, право вимоги за якою було відступлено позивачу за договором факторингу.

На підтвердження позовних вимог позивачем додано:

1)договір про споживчий кредит від 21.02.2025 із заявою на отримання кредиту від 21.02.2025 (а.с.5-12);

2)паспорт споживчого кредиту (а.с.13-15);

3)анкета-заява на кредит від 21.02.2025 (а.с.16);

4)платіжне доручення від 21.02.2025 (а.с.17);

5)Відомість про щоденні нарахування та погашення за період з 21.02.2025 по 28.07.2025 (а.с.18-20)

6)Договір факторингу від 28.07.2025 з додатковою угодою від 29.07.2025, акт прийому-передачі реєстру від 28.07.2025, платіжну інструкцію від 31.07.2025, витяг з реєстру боржників №119 від 28.07.2025 (а.с.21-29).

Щодо факту укладення кредитного договору

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано копії заяви на отримання кредиту від 21.02.2025, анкети-заяви від 21.02.2025, паспорта споживчого кредиту, а також текст договору про споживчий кредит №100103691 від 21.02.2025.

Разом з тим, наданий позивачем кредитний договір містить формальне зазначення про підписання його одноразовим ідентифікатором «695499». Разом з тим, таке зазначення є лише відтворенням інформації у тексті документа та саме по собі не підтверджує факт укладення договору відповідачем.

Позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували направлення одноразового ідентифікатора відповідачу, його отримання, введення, а також ідентифікацію особи, яка вчинила відповідні дії. Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення судом факту вчинення відповідачем волевиявлення на укладення договору.

Саме по собі посилання позивача на положення Закону України «Про електронну комерцію» не є достатнім доказом укладення договору, оскільки такі обставини підлягають доведенню належними та допустимими доказами.

Верховий суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що електронний договір може вважатися укладеним за умови належної ідентифікації особи та підтвердження її волевиявлення, зокрема шляхом використання одноразового ідентифікатора як електронного підпису. Разом з тим, відсутність технічних доказів застосування такого ідентифікатора (журналів авторизації, підтвердження направлення та вводу коду тощо) виключає можливість встановлення факту укладення договору конкретною особою.

Із правових висновків Верховного Суду вбачається, щощо сам по собі текст електронного договору та внутрішні документи кредитодавця без належних доказів підписання договору та отримання коштів не підтверджують виникнення зобов`язання у позичальника.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору саме відповідачем: відсутність доказів належної ідентифікації виключає можливість встановлення особи, яка вчинила правочин.

Щодо факту отримання грошових коштів

На підтвердження надання відповідачу кредитних коштів позивачем надано платіжне доручення 100612086 від 21.02.2025. (а.с.17)

Разом з тим, надане платіжне доручення не є належним доказом зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, а свідчить лише про намір/ініціювання переказу з боку платника, але не підтверджує завершення платіжної операції та фактичного зарахування коштів на рахунок відповідача.

Інших доказів, зокрема банківських виписок або документів, які б підтверджували фактичне зарахування коштів на рахунок відповідача, позивачем не надано.

Верховний Суд у постановах від 19.05.2021 у справі №761/26649/15-ц, від 03.02.2021 у справі №127/19267/18 та від 30.01.2019 у справі №522/1016/17 наголосив, що обов`язок доведення факту передачі грошових коштів покладається на кредитора, а платіжні документи без підтвердження фактичного зарахування коштів не є належними доказами виконання такого обов`язку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем грошових коштів.

Щодо розміру заборгованості

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відомість щоденних нарахувань та погашень.

Суд зазначає, що вказана відомість є внутрішнім документом позивача, не містить ознак первинного бухгалтерського документа та не підтверджена належними доказами.

Крім того, зміст зазначеної відомості є суперечливим, оскільки містить дані про одночасне нарахування та списання заборгованості, у тому числі списання штрафних санкцій, комісій та основного боргу у зв`язку із здійсненням операцій, пов`язаних із відступленням права вимоги.

Наведене не дає можливості суду встановити дійсний розмір заборгованості відповідача, а також перевірити правильність її нарахування.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заявленої до стягнення заборгованості: сам по собі розрахунок заборгованості, складений кредитором або новим кредитором, не безумовним доказом існування боргу у заявленому розмірі без підтвердження первинними документами та даними про рух коштів.

Щодо договору факторингу

Позивач посилається на те, що право вимоги за кредитним договором було відступлено йому на підставі договору факторингу.

Разом з тим, суд зазначає, що відступлення права вимоги є похідним від основного зобов`язання.

Оскільки позивачем не доведено належними доказами існування зобов`язання відповідача перед первісним кредитором, сам по собі факт укладення договору факторингу не підтверджує наявності у позивача права вимоги до відповідача: правонаступник не може мати більше прав, ніж первісний кредитор. Сам по собі реєстр боржників не є належним доказом виникнення заборгованості, оскільки не підтверджує факту укладення договору, отримання грошових коштів та розміру заборгованості. Позивач посилається на обставини, які йому не відомі безпосередньо, та підтверджує їх виключно документами первісного кредитора, достовірність і належність яких не встановлена.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається на таку сторону.

У даному випадку позивачем не доведено:

факту укладення кредитного договору відповідачем;

факту отримання відповідачем грошових коштів;

розміру заборгованості;

наявності у позивача права вимоги до відповідача.

За відсутності доказів хоча б однієї із зазначених обставин вимоги не можуть бути задоволені, а їх сукупні недоведеність виключає можливість ухвалення рішення про стягнення заборгованості.

Суд зазначає, що подані позивачем документи не підтверджують належним чином ані факту укладення кредитного договору саме відповідачем, ані факту отримання ним грошових коштів, ані розміру заявленої до стягнення заборгованості. Надані документи мають переважно внутрішній характер, не дають можливості перевірити рух коштів та достовірність відображених у них даних.

Суд не вправі усувати недоліки доказової бази сторони або здійснювати розрахунок заборгованості замість позивача, оскільки це суперечило б засадам змагальності та розподілу обов`язку доказування, визначеним статтями 12, 81 ЦПК України.

За таких обставин позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Судові витрати

Згідно п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача у разі відмови в позові на позивача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.04.2026.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2. Код ЄДРПОУ: 35625014).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 )

СУДДЯ Наталія СЛОБОДЯН