Рішення № 135705879, 07.04.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/8065/25

Провадження № 2/359/604/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Бокей А.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Бондарчука З.В., представника відповідача Хіміченка Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ СТАР ГРУП» про визнання майнових прав на житлове приміщення,-

В С Т А Н О В И В :

08 липня 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, яким просив : визнати за ОСОБА_1 майнові права на житлове приміщення, а саме на однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 загальною площею 52,99 квадратних метрів на шостому поверсі за адресою: АДРЕСА_2 . стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ СТАР ГРУП» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору.

Вимоги обґрунтовано тим, що 02 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СІТІ СТАР ГРУП» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 . Відповідно до пункту 2.2. вищевказаного договору, договору про внесення змін та доповнень до договору суперфіцію земельної ділянки від 10 квітня 2018 року посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т.М. за реєстровим № 708 та дозволу на виконання будівельних робіт № КС 112181871314 від 06 липня 2018 року, ТОВ «СІТІ СТАР ГРУП» є набувачем майнових прав на помешкання та приміщення, що знаходяться в Об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно розділу 2 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 033 від 02 липня 2021 року та додатку № 1 до цього договору, предметом інвестування є майнові права на однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_4 .

Згідно пункту 4.1. вказаного договору загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості (квартира) становить 996 212 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ.

На виконання умов договору позивачем було здійснено на користь відповідача повну оплату 100 % вартості майнових прав за договором у сумі 996 212 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ.

Таким чином, позивачем повністю виконані, дотримані та не порушені умови договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 033 від 02 липня 2021 року та додатків до нього. А, відповідач, у свою чергу, згідно умов договору зобов`язаний був забезпечити будівництво об`єкту та вчасне введення його в експлуатацію, чим допустив порушення п. 5.2.4. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 033 від 02 липня 2021 року.

Згідно пункту 2.8. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 033 від 02 липня 2021 року, плановий термін введення об`єкта будівництва в експлуатацію 4 квартал 2021 року.

Отже, TOB «СІТІ СТАР ГРУП» умови договору не виконав, у запланований термін Об`єкт капітального будівництва в експлуатацію не зданий та об`єкт інвестування не переданий позивачу, що перешкоджає в установленому законом порядку оформити право власності на спірну квартиру.

Більш того, 23 червня 2025 року відповідачем надіслано лист № 23/06/8 позивачу про те, що останній зобов`язаний здійснити додаткову оплату, хоча ця оплата жодними умовами договору не передбачена, а, в разі відмови, відповідач в односторонньому порядку від-мовляється від своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 033 від 02 липня 2021 року та розриває його, а також про те, що позивач втрачає свої майнові на об`єкт нерухомості.

Звертаючись до суду з заявленим позовом позивач вказує, що ним, як покупцем, виконано умови договору щодо оплати вартості майнових прав на квартиру у повному обсязі, однак отримати право власності на квартиру не вдається за можливе, оскільки в запланований термін закінчення будівництва даний об`єкт будівництва не завершено та не введено в експлуатацію, а відповідачем не визнається його право на майнові права.

Ухвалою суду від 10 липня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням сторін. Крім того, сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, прийшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст.55, 124 Конституції України та ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що 02 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СІТІ СТАР ГРУП» було укладено договір № 033 купівлі-продажу майнових прав на квартиру (далі - Договір).

Відповідно умов вказаного договору та п. 2 Специфікації (додатку №1 до Договору) сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єктом нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , з наступними характеристиками: квартира , за будівельним номером АДРЕСА_5 , на 6 поверсі, загальною площею 52,99 кв.м., та житловою площею 21,31 кв.м.

ОСОБА_1 повністю сплачено суму грошових коштів на виконання п.4.1 Договору. Загальна вартість майнових прав складає 996212 грн. Наведене також підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 13 лютого 2025 року та додаток №1.

Судом встановлено і не заперечується сторонами у справі, що вказаний будинок, щодо якого позивач укладала договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру на даний час в експлуатацію не введено.

Наведене, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягає.

Відповідно п.2.3 Договору, предметом цього Договору є майнові права на Об`єкт нерухомості, які після набуття Покупцем їх у власність реалізується шляхом набуття права власності (володіння, користування та розпорядження) на Об`єкт нерухомості після прийнят-тя Об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення Покупцем відповідних правовстановлюючих документів (державної реєстрації права власності). За умовами виконання своїх обов`язків за цим Договором Покупець одержить від Покупця документи, необхідні для оформлення правовстановлюючих документів (державної реєстрації права власності), що підтверджують право власності Покупця на Об`єкт нерухомості.

Пунктом 2.8 Договору визначено, що Плановий термін закінчення будівництва та введення Об`єкту капітального будівництва в експлуатацію встановлені у п. 1 Специфікації (Додатку №1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Термін закінчення будівництва та введен-ня Об`єкту капітального будівництва в експлуатацію можуть бути перенесені на строк, що не перевищує 6 (шести) календарних місяців, за умови обов`язкового повідомлення про це Покупця. Таке перенесення не вважається порушенням Продавцем умов цього Договору.

Згідно п. 1 Специфікації (Додатку №1 до Договору купівлі-продажу майнових прав №033 від 02 липня 2021 року) плановий термін прийняття в експлуатацію будинку, в якому розташо-вані об`єкти, які мав отримати у власність позивач, 4 квартал 2021 року. Разом з тим позивач у встановлені строки не отримав те, на що розраховував укладаючи вказаний Договір, оскільки будинок досі в експлуатацію не зданий.

Відповідно п.8.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором, якщо він не буде припинений раніше у відповідності до положень цього Договору та чинного законодавства України.

Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встанов-лена судом.

Згідно положень ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст.328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнає-ться іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, порядок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначений законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (ст. 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, роз поряд-ження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства (правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2020 року у справі № 755/8933/18).

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що відповідно вимог ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаче-ному статтею 392 ЦК України (правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц суд зазначив, що під майновим правом слід розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомоч-ність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна. Майновим правом на об`єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі, юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права. Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка обрала такий спосіб захисту порушеного права, який, на її думку, є ефективним і не заборонений законом.

Враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити її права позивачка не могла. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежності такого обраного позивачкою способу захисту її прав як визнання за нею майнових прав на квартиру як на частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено право на справедливий суд. З огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України, Конвенція застосовує-ться судами України як частина національного законодавства. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

У постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що установивши під час розгляду справи, що відповідач не виконав належним чином узятих за договором зобов`язань, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески в повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на спірну квартиру. При цьому суди правильно вважали, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав є ефективним, не заборонений законом, оскільки іншим шляхом вона не може захистити свої права.

Частинами 2-3 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Відповідно положень статей 626-629, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Між сторонами виникли відносини на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також Договору про забезпечення виконання зобов`язань, предметом договірного зобов`язання за цими договорами є вчинення конкретних дій сторін зі сплати грошових коштів, а після завершення будівництва передання об`єкту нерухомості. Матеріальними об`єктами договірних зобов`язань є наприкінці майно і гроші, що їх сторони мають передати одна одній, саме вони є предметом виконання за договором, з урахуванням інтересу кожної зі сторін та відповідної мети договору.

Верховний Суд у своїй практиці визначає майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно у майбутньому.

Отже, майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав та підлягають захисту у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Майнові права визначаються як суб`єктивні права учасників цивільних правовідносин, пов`язані з володінням, користуванням, розпорядженням речами, а також майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обороту з приводу цих речей та обміну речей, робіт, послуг.

Майнові права виникають з юридичних фактів, передбачених ЦК України, іншими актами законодавства. За будь-яким договором про передавання речі боржник має передати річ, а кредитор має право вимоги передавання такої речі, яке є майновим.

Як передбачено статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно статтями 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статей 509, 526, 527, 530 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утрима-тися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встанов-лений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконан-ня або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконала свої зобов`язання за укладеним з відповідачем договором у повному обсязі, сплативши на його користь повну суму вартості майнових прав у встановлений в договорі строк.

Виконання грошових зобов`язань за договором, а саме повна сплата вартості майнових прав об`єкта нерухомості, підтверджує вчинення позивачем дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на цей об`єкт нерухомості, отримання від відповідача об`єкту нерухомості за актом прийому-передачі після завершення будівництва та після цього набуття можливості державної реєстрації свого права власності на об`єкт будівництва.

Таким чином, фактично склалась ситуація, за якої позивач має підтвердження оплати нею 100 % вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, однак відсутнє належне підтвердження переходу цих прав від відповідача до позивача, та відповідно належне оформлення набуття останніми права власності на майнові права щодо об`єктів нерухомості.

Як стверджує позивач, у вказаний в п. 2 Специфікації (додатку №1 до Договору) строк об`єкт будівництва в експлуатацію введений не був, будівництво не завершене, приміщення у власність позивачу не передано, а дата введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію наразі не відома.

Таким чином, відповідач порушив встановлений договором строк введення будинку в експлуатацію, внаслідок чого позбавив позивача того, на що вона розраховувала, укладаючи відповідний договір, а саме, що відповідач у встановлений термін здійснить введення будинку в експлуатацію і, відповідно, позивач матиме можливість набути право власності на квартиру у 4 кварталі 2021 року.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами стало підставою для звернення позивача до суду з позовом для визнання за нею майнових прав. Крім того, відповідачем направлено ОСОБА_1 пропозицію, якою запропоновано здійснити доплату вартості майнових прав, а у разі їх нездійснення, ТОВ «Сіті Стар Груп» вважатиме за необхідне подати до суду позов про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру за №033 укладеного 02 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СІТІ СТАР ГРУП».

Відповідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ухвалюючи відповідне рішення суд також ураховує відсутність на державному рівні будь-яких реєстрів, у яких би в повній мірі відображались та реєструвались майнові права, що сприяло би запобіганню порушенню таких прав, недопущенню реалізації недобросовісної поведінки відчужувачів майнових прав на користь декількох осіб, тому права позивача підлягають захисту в судовому порядку.

Згідно положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним факт порушення з боку відповідача договірних зобов`язань в частині передачі покупцю права власності на об`єкт нерухомості, що є предметом договору, також судом встановлено, що на даний час запланований термін будівництва та здачі об`єкту капітального будівництва в експлуатацію, який погоджений сторонами сплинув, додаткових угод, які передбачали зміну умов договорів, в тому числі в частині визначення інших строків здачі будинку в експлуатацію, зміни вартості об`єкта, між сторонами не укладено. Ці обставини не спростовано відповідачем, який не надав докази на спростування заявлених позовних вимог і підтвердження належного виконання зі свого боку договірних зобов`язань.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме на однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_4 .

Згідно вимог ч. 1 ст. 133 та ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

При звернені до суду з даним позовом ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.. У зв`язку із задоволенням її вимог, суд вбачає підстави для стягнення понесених витрат з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-12, 76-82, 133, 141, 258 - 259, 263 - 265, 268, 353 - 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ СТАР ГРУП» про визнання майнових прав на житлове приміщення - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 майнові права на житлове приміщення, а саме на однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_4 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ СТАР ГРУП» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять ) гривень 20 (двадцять) копійок.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий 23 липня 2002 року Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ;.

Відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ СТАР ГРУП», адреса місцезнаходження: 03195, м. Київ, вул. Рудницького Степана, буд. 2-В, оф. 24, ідентифіка-ційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41860097.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляцій-ної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 квітня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва