Рішення № 135701012, 15.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2025 року справа №320/27012/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.02.2023 року №14 «Про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

- визнати протиправним та скасувати доручення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року №8010.8.5-4708/80.4-23;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про скасування доручення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року № 8010.8.5-4708/80.4-23 та рішення від 06.02.2023 року № 14 «Про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що починаючи з 2007 року на законних підставах проживає в Україні. Разом з позивачем на законних підставах проживає ого мати ОСОБА_4 та рідні брати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У 2015 році позивачем отримано посвідку на постійне проживання в Україні. Зазначає, що дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне проживання не скасовані, однак ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі подання Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві №1401/125/20/01-2021 від 07.09.2021, відповідно до частини 1 статті 13 Закону, 09.09.2021 прийнято рішення про заборону Позивачу в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки. Проте, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію". Позивач вважає спірну постанову протиправною та такою, що порушує права позивача, оскільки зазначена в "обґрунтованому зверненні" інформація необґрунтована та нічим не підтверджена. Просить позов задовольнити.

У поданих поясненнях відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що спірне рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну терміном на 3 роки прийнято на підставі обґрунтованого звернення Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Інформація викладена в зверненні, що має відношення до вчинення загрози національній безпеці в умовах воєнного стану, отримана за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, не може викликати сумніви у відповідача як і не може бути будь-яким чином перевірена відповідачем у зв`язку з відсутністю відповідних повноважень. Таким чином, відповідачем розглянуте звернення ДСР НПУ в межах компетенції та повноважень Управління й прийнято обґрунтовану постанову про заборону в`їзду в Україну позивачу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 19.02.2026витребувано у відповідача - у Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області наступні докази у справі, а саме:

- письмове пояснення щодо обставин, що є предметом спору у цій справі; пояснення з приводу наявності дійсної посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 14.07.2015 року, видану громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та дозволу на імміграцію в Україну від 26.06.2015.

На виконання вимог ухвали суду від 19.02.2026 до суду надійшли витребувані докази.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був документований УДМС у Хмельницькій області (далі - Управління) посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії «безстроково» (орган, що видав 6801) на підставі наданого Управлінням дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням від 07.09.2023 № 362 вищезазначені дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне проживання в Україні були скасовані відповідно до пунктів 3-4 частини першої статті 12 Закону на підстав подання Управління стратегічних розслідувань в Хмельницькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.08.2023 № 5082/55/121/01-2023 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні вищезазначеному громадянину.

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі подання Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві №1401/125/20/01-2021 від 07.09.2021, відповідно до частини 1 статті 13 Закону, 09.09.2021 прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки.

Позивач, вважаючи зазначене рішення протиправним та таким, що порушує його права, звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 26 Основного Закону України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Приписами ст.33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Ці права також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Приписи ст.3 Закону № 3773-VI, які кореспондують положеннями ст.26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною 1 статті 9 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Положення ст.13 Закону № 3773-VI установлюють підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, відповідно до частини першої якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч.2 ст.13 Закону № 3773-VI).

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України № 3773-VІ рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, визначено Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 р. № 1235 (далі - Інструкція № 1235).

Відповідно до п.3 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абз.2, 3, 7 ч.1 ст.13 Закону № 3773-VI.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення відповідача від 06.02.2023 року №14 «Про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 », суд зазначає наступне.

Згідно з п.4 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Відповідно до п.5 Інструкції № 1235 після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), у якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Згідно з п.п.6-8 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції. Рішення про заборону в`їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується: в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником; у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником.

ДМС або її територіальний орган, який готував рішення про заборону в`їзду в Україну особі, у триденний строк надсилає засвідчену копію такого рішення разом з дорученням щодо заборони в`їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, розташованого: вул.Володимирська, 26, м.Київ, 01601, оформленого відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 17.04.2013 р. № 280 (далі - Порядок № 280).

Відповідно до п.п.2-5 Порядку № 280 уповноважені державні органи під час надання, а Держприкордонслужба під час виконання доручень керуються Конституцією та законами України і цим Порядком. Доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби. Уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо, зокрема, заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

Згідно з п.п.6-8 Порядку № 280 доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком за підписом, зокрема, Голови ДМС або його заступників, начальників головних управлінь, управлінь ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі або їх заступників. У дорученні його ініціатором зазначаються такі відомості про особу: громадянство (підданство); прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян України - українською мовою, для іноземців та осіб без громадянства - латиницею); дата народження (день, місяць, рік); стать; місце проживання; серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий. Доручення оформляються стосовно однієї особи із зазначенням на відповідному бланку лише одного з видів доручень, передбачених у пункті 5 цього Порядку.

Відповідно до п.п.12, 13 Порядку № 280 доручення, що надійшли до органу Держприкордонслужби, беруться ним на контроль не пізніше наступного дня після їх надходження. Доручення беруться на контроль на строк, зазначений у дорученні, з дня надходження до органу Держприкордонслужби. Доручення, що надаються згідно з абзацом другим пункту 5 цього Порядку, беруться на контроль не більш як на строк, визначений у Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Згідно з п.п.16, 17 Порядку № 280 доручення достроково знімається з контролю органом Держприкордонслужби у разі надходження повідомлення про його відкликання за підписом посадової особи, яка підписала доручення, або посадової особи вищого рівня, зазначеної у пунктах 6 і 7 цього Порядку, або коли протягом п`яти діб до органу Держприкордонслужби не надійшов оригінал доручення, поданого згідно з пунктом 11 цього Порядку. Виконання доручень здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби під час проведення перевірки документів осіб на право в`їзду в Україну або виїзду з України.

Судом встановлено, що 07.09.2021 до Головного управління Державної міграційної служби України у м. києві та Київській області надійшло подання від ДСР НПУ від 02.02.2023 №1291/55/01-2023, у якому ДСР НПУ просив відповідача прийняти рішення щодо заборони позивачу в`їзду в України через наявність підстав вважати, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав та законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в України.

На виконання вказаного подання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 09.09.2021 прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки та листом від 07.02.2023 направлено відповідне доручення Державній прикордонній службі України.

Аргументуючи протиправність оскаржуваного рішення, представник позивача наголошує на відсутність відомостей про дії іноземця, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Суд відхиляє дані доводи, оскільки з аналізу законодавчих приписів, викладених у Законі № 3773-VI та Інструкції № 1235 вбачається, що необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер. Тому наявність інформації про дії іноземця, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні сама по собі є правовою підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про заборону іноземцю в`їзду в Україну на визначений відповідним органом термін, не залежно від пред`явлення іноземцю обвинувачення у вчиненні правопорушень.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що оскільки в розпорядженні відповідача були наявні відомості від ДСР НПУ, які згідно з п. 1, 2 ч.1 ст.13 Закону № 3773-VI дають підстави для прийняття рішення про заборону особі у в`їзді в Україну, оскаржуване рішення від від 06.02.2023 року №14 є правомірним та обґрунтованим, й таким, що прийняте на підставі вимог чинного законодавства та у межах повноважень органу міграційної служби. Отже, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування доручення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року №8010.8.5-4708/80.4-23 та зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про скасування доручення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року № 8010.8.5-4708/80.4-23 та рішення від 06.02.2023 року № 14 «Про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 »., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи, що суд визнав оскаржувані рішення законними та відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання останніх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.