Рішення № 135701003, 15.04.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2026 р. справа № 300/381/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця Шевченко Наталія Павлівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач), в інтересах якого діє представниця Шевченко Наталія Павлівна (представниця позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.11.2025 №092850031484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту згідно поданої ним заяви від 28.10.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту відповідно до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.09.2025 наступного дня після досягнення пенсійного віку, з урахуванням до страхового та пільгового стажу періодів роботи водієм міського пасажирського транспорту з 24.12.1999 по 11.04.2000, з 13.05.2000 по 09.08.2000, з 11.01.2002 по 29.11.2002, з 17.01.2003 по 25.11.2004, з 16.02.2005 по 13.01.2006, з 01.02.2006 по 09.05.2011, з 17.05.2011 по 23.08.2013, з 25.09.2013 по 15.11.2013, з 05.12.2013 по 16.09.2014, з 24.09.2014 по 19.04.2017, періодів військової служби з 21.12.1988 по 17.11.1990.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду У країни із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було прийнято рішення від 04.11.2025 №092850031484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, у зв`язку із відсутністю страхового та спеціального стажу. Даним рішенням до страхового позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку із чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991. На думку представниці позивача вказане рішення є протиправним, оскільки стаж, набутий на території будь якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію за віком та такі міжнародні договори в період роботи позивача були чинні. Також вважає, що до стажу роботи зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби. При цьому, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Зауважує, що період проходження військової служби підтверджений військовим квитком та записами трудової книжки, тому відповідний період мав бути зарахований до страхового стажу позивача. Відтак, просить суд позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

18.02.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. Вказано, що позивач 28.10.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 04.11.2025 №092850031484 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 21.12.1988 по 17.11.1990 згідно військового квитка НОМЕР_1 від 19.12.1988, оскільки виправлення дати народження заявника; період роботи з 17.10.2000 по 18.12.2001 трудової книжки НОМЕР_2 від 24.08.1988, оскільки відсутня трудова угода та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також періоди роботи на території російської федерації: з 24.12.1999 по 11.04.2000, з 13.05.2000 по 09.08.2000, з 11.01.2002 по 29.11.2002, з 17.01.2003 по 31.12.1003, з 01.01.2004 по 25.11.2004; з 16.02.2005 по 13.01.2006; з 01.11.2006 по 28.06.2009 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 24.08.1988 та з 29.06.2009 по 09.05.2011, з 17.05.2011 по 23.08.2013, з 25.09.2013 по 15.11.2013, з 05.12.2013 по 16.09.2014, з 24.09.2014 по 19.04.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 29.06.2009. Представниця зауважує, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Вважає, що підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача на території російської федерації згідно наданих документів відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових відповідно до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення від 04.11.2025 №092850031484 про відмову у признані пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 21.12.1988 по 17.11.1990 згідно військового квитка НОМЕР_1 від 19.12.1988, оскільки виправлення дати народження заявника; період роботи з 17.10.2000 по 18.12.2001 трудової книжки НОМЕР_2 від 24.08.1988, оскільки відсутня трудова угода та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також періоди роботи на території російської федерації: з 24.12.1999 по 11.04.2000, з 13.05.2000 по 09.08.2000, з 11.01.2002 по 29.11.2002, з 17.01.2003 по 31.12.1003, з 01.01.2004 по 25.11.2004; з 16.02.2005 по 13.01.2006; з 01.11.2006 по 28.06.2009 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 24.08.1988 та з 29.06.2009 по 09.05.2011, з 17.05.2011 по 23.08.2013, з 25.09.2013 по 15.11.2013, з 05.12.2013 по 16.09.2014, з 24.09.2014 по 19.04.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 29.06.2009, оскільки з 19.06.2023для України припиненою дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку із чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991 (а.с.59).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 (далі - Закон №1058-IV).

Положеннями частини 1 статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

При цьому, відносини щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України №1788-XII.

За змістом п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII (в редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким ст.13 Закону України №1788-XII викладено в новій редакції.

Пункт «з» ст.13 Закону України №1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», передбачає, що на пільгових умовах право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Таким чином, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, діють положення п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Разом з тим, чинними залишилися й відповідні положення п.8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV

Отже, починаючи з 23 січня 2020 року діють два нормативно-правові акти, які одночасно, але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, а саме:

- п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв): чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років;

- п.8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу "якості закон", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Згідно зі ст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 24.08.1988 містяться записи:

- №14-15 про період роботи з 24.12.1999 по 11.04.2000 на посаді кондуктора;

- №16-17 про період роботи з 13.05.2000 по 09.08.2000 на посаді кондуктора автобуса;

- №20-21 про період роботи з 11.01.2002 по 29.11.2002 на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті по 3-му Класу;

- №22-27 про період роботи з 17.01.2003 по 31.12.2003 на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті;

- №28- 29 про період роботи з 01.01.2004 по 25.11.2004 на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті;

-№30-31 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 16.02.2005 по 13.01.2006;

- №32-33 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 01.02.2006 по 31.10.2006;

- №34-35 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 01.11.2006 по 30.06.2007;

- №36-37 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 01.07.2007 по 29.06.2008;

- №38-39 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 30.06.2008 по 28.06.2009 (а.с.43-46).

У трудовій книжці серії НОМЕР_3 вчинено такі записи про трудову діяльність позивача:

- №41-42 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 29.06.2009 по 28.06.2010;

- №43-44 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 29.06.2010 по 09.05.2011;

- №45-46 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 17.05.2011 по 09.04.2012;

- №47-48 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 10.04.2012 по 02.03.2013;

- №49-50 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 03.03.2013 по 23.08.2013;

- №51-52 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 25.09.2013 по 15.11.2013;

- №53-54 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 05.12.2013 по 16.09.2014;

- №55-56 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 24.09.2014 по 08.08.2015;

- №57-59 про період роботи на посаді водія автобуса на регулярному міському пасажирському маршруті з 09.08.2015 по 19.04.2017 (а.с.47-50).

Вищевказані періоди роботи позивача також підтверджені довідкою від 21.04.2017 №176, в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працював у філії Південно-Західного ДУП «Могсгортранс» водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів 6 розряду (а.с.51).

Відтак, судом з`ясовано що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачами, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, з цього приводу суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відтак, суд відхиляє посилання Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області, покладені в основу спірного рішення від 04.11.2025 № 092850031484, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Відтак, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 24.12.1999 по 11.04.2000, з 13.05.2000 по 09.08.2000, з 11.01.2002 по 29.11.2002, з 17.01.2003 по 25.11.2004, з 16.02.2005 по 13.01.2006, з 01.02.2006 по 09.05.2011, з 17.05.2011 по 23.08.2013, з 25.09.2013 по 15.11.2013, з 05.12.2013 по 16.09.2014, з 24.09.2014 по 19.04.2017 підлягають зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивача.

Що стосується позовних вимог зарахувати позивачу до страхового стажу період проходження військової служби з 21.12.1988 по 17.11.1990, суд враховує таке.

Згідно з ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно Конституційний суд України в своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини 1статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Отже, за вимогами законодавства, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.

Як уже зазначалось, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.

Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 6 Порядку № 637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Час перебування в партизанських загонах і з`єднаннях у період Другої світової війни встановлюється за довідками штабів партизанського руху або архівів (за місцем діяльності партизанських загонів і з`єднань).

Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).

Для підтвердження служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток № 3).

Відповідно до п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 16.06.2020 у справі № 682/967/17 та від 19.06.2020 у справі № 359/2076/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

З матеріалів справи вбачається, що причиною не зарахування періоду проходження військової служби з 21.12.1988 по 17.11.1990 до страхового стажу стало виправлення дати народження позивача у військовому квитку НОМЕР_1 від 19.12.1988 (а.с.42).

Однак, як зазначалось судом раніше, що відповідно до ст. 62 Закону №1788 та інструкції №162 основним документом про трудову діяльність є трудова книжка.

Так, відповідно до запису №4 трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 21.12.1988 по 17.11.1990 проходив служби в Радянській армії (а.с.43-46).

Крім того, суд зазначає, що не врахування трудової книжки суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Також, суд звертає увагу, що виявлений відповідачем недолік оформлення військового квитка позивача, не може бути підставою для порушення права позивача на належне пенсійне забезпечення, а отже період проходження військової служби в період з 21.12.1988 по 17.11.1990 має бути зарахований до страхового стажу.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту відповідно до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає про таке.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту відповідно до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 28.10.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 851,97 грн (80%), понесення яких підтверджується квитанцією від 25.01.2026, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.11.2025 №092850031484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту згідно поданої ним заяви від 28.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до страхового та пільгового стажу періодів роботи водієм міського пасажирського транспорту з 24.12.1999 по 11.04.2000, з 13.05.2000 по 09.08.2000, з 11.01.2002 по 29.11.2002, з 17.01.2003 по 25.11.2004, з 16.02.2005 по 13.01.2006, з 01.02.2006 по 09.05.2011, з 17.05.2011 по 23.08.2013, з 25.09.2013 по 15.11.2013, з 05.12.2013 по 16.09.2014, з 24.09.2014 по 19.04.2017, та до страхового стажу період проходження військової служби з 21.12.1988 по 17.11.1990 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту відповідно до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 28.10.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 851,97 грн (вісімсот п`ятдесят одну гривню дев`яносто сім копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.