Рішення № 135696726, 08.04.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/10353/25

Провадження № 2/0203/1531/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 02.08.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем в електронному вигляді було укладено договір №6926651 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останньому було видано кредит в сумі 5000 грн., строком на 360 днів. 27.05.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, відповідно до якого на користь останнього було відступлено право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором. Посилаючись на вказані обставини та неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просив стягнути з останнього заборгованість в сумі 20173 грн. 50 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн., за6оргованість по процентам в сумі 15173 грн. 50 коп., понесені по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн. Також в порядку ч.ч.10,11 ст.265 ЦПК України позивач просив здійснити нарахування інфляційних втрат та 3% річних згідно ст.625 ЦПК України, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 29.10.2025 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 09.01.2026 року цивільну справу було передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 16.02.2026 року справу було прийнято та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

В призначене судове засідання представник позивача та відповідач не з`явились.

В позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі його представника.

Відповідач про причини своєї неявки не повідомив, відзиву на позов не надав.

З урахуванням цього, судом у відповідності до ч.3 ст.211, ст.223, ч.2 ст.247, ст.ст.280,281 ЦПК України було ухвалено про розгляд справи за відсутності сторін, в заочному порядку та без фіксації судового засіданні за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши викладені в позовній заяві доводи та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до чч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Частинами 1,2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону).

За змістом ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено, вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що 02.08.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір №6926651 про надання споживчого кредиту, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов договору відповідачу було видано кредит в сумі 5000 грн., строком на 360 дні, з періодичністю сплати процентів кожні 30 днів.

Згідно п.1.5.1 кредитного договору встановлено стандартну процентну ставку в розмірі 1,99% в день, що застосовуються у межах строку кредитування, вказаного в п.1.4 договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредит надається у безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Також матеріалами справи підтверджено, що 27.05.2024 року між первісним кредитором та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, відповідно до якого на користь останнього було відступлено право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що станом на дату пред`явлення позову заборгованість відповідача за кредитним договором становить 20173 грн. 50 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн., за6оргованість по процентам в сумі 15173 грн. 50 коп., що нараховані в межах строку кредитування за погодженою сторонами процентною ставкою.

З урахуванням наведеного, встановивши факт укладення між ТОВ «АВЕНТУС УҐКРАЇНА» та відповідачем кредитного договору, перехід права вимоги за останнім до позивача, невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасного погашення кредиту та сплати процентів за користування останнім, суд приходить до висновку про обгрунтованість, доведеність та необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення зазначеної вище заборгованості за кредитним договором в сумі 20173 грн. 50 коп.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

У рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.

У постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

В своєму позові позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024 року із адвокатом Столітнім М.М., виданий на його підставі ордер, акт прийому-передачі виконаних робіт №11312 від 20.10.2025 року.

З вказаного акту вбачається, що надані послуги адвоката за договором включають в себе зустріч адвоката та клієнта для надання первинної консультації (0,5 год., 440 грн.); дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин (1 год, 840 грн.); аналіз чинного законодавства та судової практики (0,5 год, 440 грн.); підготовка декількох позицій на підставі вивчення питання для ефективного захисту прав та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції (1 год, 840 грн.); письмова юридична консультація, складання письмового консультативного висновку (1 год., 840 грон.); проведення адвокатом заходів, спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів, складання та оформлення адвокатських запитів (1 год, 840 грн.); складання позовної заяви (2 год., 1640 грн.); складання та оформлення інших документів, додатків до позовної заяви (1 год, 840 грн.); складання та оформлення процесуальних документів (2 год, 1640 грн.); представництво клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою (2 год., 1640 грн.).

Суд враховує, що стосовно справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. До позовної заяви додавались документи, що були у розпорядженні позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Також суд приймає до уваги, що аналіз судової практики та законодавства, оформлення додатків до позову, охоплюється роботою з підготовки та подачі позову.

З матеріалів справи вбачається, що крім позовної заяви та клопотання про витребування доказів, інших процесуальних документів представником не подавалось, участі в судових засіданнях останній не приймав.

Таким чином, заявлені до стягнення витрати на правову допомогу у вигляді письмової юридичної консультації, складання письмового консультативного висновку; представництво клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою, суд вважає недоведеними, а в іншій частині завищеними.

За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. є в повному обсязі недоведеними, завищеними та такими, що підлягають зменшенню до 3000 грн.

Всього, таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 5422 грн. 40 коп.

Стосовно поставленого в позові питання про визначення відповідно до ч.ч.10,11 ст.265 ЦПК України нарахування згідно ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує наступне.

Частинами 10,11 ст.265 ЦПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Згідно правових висновків, наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року у справі №910/14524/22, провадження№ 12-4гс24:

«236. Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

237. Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

238. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

239. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги».

Таким чином, зазначення в рішенні суду відповідно до ч.10 ст.265 ЦПК України про нарахування відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат вказаною нормою взагалі не передбачено, а нарахування 3% річних можливо за умови заявлення відповідної позовної вимоги.

Оскільки позивачем вимог про стягнення з відповідача в порядку ч.2 ст.625 ЦК 3% річних не заявлялось, підстави для їх нарахування в порядку ч.10 ст.265 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст.ст.6,207,526,625,626,627,628,638,641,642,1048-1050,1054,1077,1078 ЦК України, ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію»,ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,133,137,141,211,223,247,258,259,263-268,280,281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (03150, м.Київ, вул.Загородня, буд.15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №6926651 від 02 серпня 2023 року, яка утворилась станом на 26 жовтня 2025 року, в сумі 20173 грн. 50 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн., за6оргованість по процентам в сумі 15173 грн. 50 коп.; а також стягнути понесені по справі судові витрати в сумі 5422 грн. 40 коп., у т.ч.: витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 08 квітня 2026 року.

Суддя С.Ю.Казак