Рішення № 135689293, 08.04.2026, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/1165/25

Провадження № 2/353/173/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Лущак Н.І.,

з участю: секретаря судового засідання Гаврилів Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Шургот Оксани Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С ТА Н О В И В :

Адвокат Шургот О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Свої вимоги обгрунтувала тим, що рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01.06.2023 року по справі №353/475/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. За час спільного проживання сторонами було придбано та створено майно, яке за своїм правовим режимом є спільним майном подружжя, та підлягає поділу, зокрема: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86.9 кв.м., житловою площею 53.1 кв.м.; магазин, загальною площею 62 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1500 га кадастровий номер 2625655400:04:006:0005, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Сторони не дійшли згоди щодо поділу майна. ОСОБА_1 просить визнати в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 (одну другу) частину вищезазначеного майна та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову дана справа, відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України, підпадає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.01.2026 року вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження о 10 год. 00 хв. 29.01.2026 року з повідомленням (викликом) сторін. Крім цього, даною ухвалою було встановлено: відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву, а позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву він має право пред`явити зустрічний позов. Однак, розгляд справи було неодноразово відкладено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядкупозовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно ч.1 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Шургот О.В. в судове засідання не з`явилися, однак остання 08.04.2026 року через систему «Електронний суд» подала заяву про розгляд справи без участі (а.с 100), в якій просила розглянути справу без участі позивача та її представника.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву суду не надав, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 93).

У відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ч. 1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 Заочний розгляд справи.

Тому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 280 ЦПК України, та того, що відповідач про причини неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву суду не надав, а позивачем подано достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, суд ухвалив про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав:

Судом встановлено, що згідно копії повторного свідоцтва про шлюб (а.с. 14) ОСОБА_3 (відповідач) 17.09.1998 року уклав шлюб з ОСОБА_4 (позивач) та після реєстрації шлюбу останній присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ».

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін (доповнень) № 00010524460 від 22.05.2012 року (а.с. 15) 17.08.2009 року ОСОБА_3 (відповідач) змінив прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». Дані відомості також підтверджуються копією свідоцтва про зміну імені (а.с. 16).

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01.06.2023 року шлюб між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 17-18).

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 05.06.1999 року, посвідченого державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори Колтун С.В., ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 (відповідач) житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Житловий будинок цілому складається з одного житлового дерев`яного будинку житловою площею 48,5 кв.м зазначеного в плані літерою «А», літньої кухні «Б», погребу «В», вбиральні «Г», криниці «№1» (а.с. 19).

Згідно довідки Обертинської селищної ради територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області № 726 від 22.06.2021 року (а.с. 20) АДРЕСА_1 перейменовано на вулицю ім. Михайла Погорєлова, згідно рішення 33-ї сесії селищної ради № 898-33/19 від 05.11.2019 року.

Відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24.062020 року (а.с. 21-23) ОСОБА_2 (відповідач) було здійснено реконструкцію житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальна площа будівлі становить 148,90 кв.м., житлова 115.1 кв.м.

Відповідно до висновку про технічну можливість поділу в натурі № 28 від 26.06.2020 року, складеним ТОВ А ++» (а.с. 24) технічно можливо провести поділ житлового будинку, який перебуває у власності ОСОБА_2 (відповідач) на підставі договору дарування, номер договору Д-363 від 05.06.1999 року, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 148,9 кв.м., в тому числі житловою площею 115,1 кв.м., на житловий будинок (загальною площею 86,9 кв.м., в тому числі житловою площею 53,1 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 , та магазин (основною площею 62,0 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 , які мають окремі входи.

Згідно висновку Інвентаризатора від 26.06.2020 року, складеного ТОВ «А ++» (а.с. 25), при проведенні поточної технічної інвентаризації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , було встановлено, що даний житловий будинок фактично використовується як приміщення магазину, загальною площею 62,0 кв.м. втручань у несучі конструкції та інженерні системи та мережі не проводилось, тому згідно Постанови Кабінету Міністрів № 1024 від 28.12.2016 року «Про внесення змін до Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків» не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення робіт над якими об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

26.06.2020 року ТОВ «А ++» на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт житлового будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с. 26-29), відповідно до якого житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами були побудовані у 1999 році, загальна площа будинку становить 86,9 кв.м., житлова 53,1 кв.м. та складається з першого поверху та мансарди. Також, 26.06.2020 року ТОВ «А ++» на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт на магазин по АДРЕСА_1 (а.с. 30-32), відповідно до якого магазин був побудований у 1999 році і його загальна площа становить 62,0 кв.м.

03.07.2020 року державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем`янек І.А. здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 86,9 кв.м., житловою площею 53,1 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (відповідач), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 214908266 від 03.07.2020 (а.с. 33).

Також, 03.07.2020 року державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем`янек І.А. здійснено державну реєстрацію права власності на маганин загальною площею 62 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (відповідач), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 214910415 від 03.07.2020 (а.с. 34).

За даними звітів про незалежну оцінку ринкової (оціночної) вартості, складеними ТОВ «Сокур ОН» 29.12.2025 року (а.с. 40-41, 44-45): ринкова (оціночна) вартість житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , становить 120000,00 гривень; ринкова (оціночна) вартість магазину, що знаходиться по АДРЕСА_1 , становить 241000,00 гривень.

Рішенням третьої сесії п`ятого демократичного скликання Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області № 59 від 05.09.2006 року (а.с. 35) надано дозвіл ОСОБА_3 (відповідач) на оформлення технічної документації по приватизації земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,9503 га, в т.ч.:

-для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та поруд, площею 0,15 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;

-для ведення особистого селянського господарства 0,8003 га, в т.ч.:

-ділянка № НОМЕР_1 0,1954 га ріллі, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;

-ділянка № НОМЕР_2 0,1549 га ріллі, що знаходиться урочище «Жуківська дорога» с. Обертин;

-ділянка № НОМЕР_3 0,15 га ріллі, що знаходиться урочище «Кути» с. Обертин;

-ділянка № НОМЕР_4 0,30 га ріллі, що знаходиться урочище «Погсіблиця» с. Обертин.

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 625731, виданого 03.07.2009 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01093100031, на підставі рішення XVII сесії 5-ого дем.скл. Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області від 20.05.2008 року, ОСОБА_3 (відповідач) на праві власності належить земельна ділянка, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1500 га у межах згідно з планом, що розташована по АДРЕСА_1 , кадасторовий номер 2625655400:04:006:0005 (а.с. 36). Дані відомості також підтверджуються Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2600064192022 від 24.01.2022 року (а.с. 37-39).

За даними звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеним ТОВ «Сокур ОН» 29.12.2025 року (а.с. 48) вартість земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 м2 становить 83000,00 грн.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що вирішуючи спори про право приватної власності на майно, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність» об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України). Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Однак, нормами ч. 1 ст. 62 СК Ураїни встановлено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключен із цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Згідно з статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Нормами статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Тобто, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Згідно з пунктами 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і

провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною

власністю до настання таких обставин. При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3

ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів,

які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначеною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положення ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. (п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: (а) подружжя; (б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; (в) співвласників жилого будинку; (г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Як визначено п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, земельна ділянка набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Такі самі норми містяться в ст. 120 Земельного Кодексу України, якою передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщених на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» № 1702-VI від 05.11.2009 року, були внесені зміни і до ст. 120 ЗК України, частина 1 якої передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Так, Верховний Суд України 16 грудня 2015 року при розгляді справи №6-2710цс15, предметом якої був спір про поділ майна подружжя, зробив правовий висновок, відповідно до якого земельна ділянка, приватизована одним із подружжя у період шлюбу для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, у разі будівництва подружжям на такій земельній ділянці житлового будинку, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, відповідне право в обох з подружжя виникає і на земельну ділянку, відведену для будівництва будинку.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України (п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

В матеріалах справи відсутні докази про домовленість між сторонами про порядок поділу майна.

Як встановлено в судовому засіданні, житловий будинок, який знаходився по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування був подарований відповідачу ОСОБА_2 , однак в період перебування у шлюбі сторонами було здійснено реконструкцію житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за спільні кошти подружжя, внаслідок чого було здійснено поділ житлового будинку на житловий будинок (адреса АДРЕСА_1 ) та магазин ( АДРЕСА_1 ), тому вони вважаються набутими подружжям за час шлюбу, тобто є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів того, що одна із сторін брала більшу участь при реконструкції вищевказаного будинку суду не надано, як і доказів того, що хтось із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, тому суд не вбачає підстав для відступу від рівності часток позивача та відповідача. З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про поділ спільного майна подружжя, а саме житлового будинку та магазину, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, та визнання по 1/2 частині кожному зазначеного майна.

Окрім того, враховуючи те, що на спірній земельній ділянці, знаходився подарований житловий будинок, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, а тому суд вважає, що і на земельну ділянку виникає право власності відповідно.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин вищезазначену норму закону та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1500 га кадастровий номер 2625655400:04:006:0005для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та залишити за відповідачем право власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з вартості житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, яка становить 120000,00 грн., магазину, яка становить 241000,00 грн., та земельної ділянки, яка становить 83000,00 грн, розмір судового збору за позовними вимогами майнового характеру про визнання права власності на 1/2 частину вищевказаного майна, становить 2220,00 грн.

При такому вирішенні позову, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2220,00 грн. (квитанція ID: 0179-2779-2022-4612 від 29.12.2025 року, квитанція ID: 9497-6336-0364-6977 від 30.12.2025 року, а.с. 51, 52). Крім того з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 2220,00 грн.

На підставі наведеного, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст.ст. 40, 89, 120 ЗК України, постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.ст. 368, 369, 372, 392 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов адвоката Шургот Оксани Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителькою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку загальною площею 86,9 кв.м., житловою площею 53,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину магазину загальною площею 62 кв.м., який знаходяться по АДРЕСА_1 ;

-1/2 частину земельної ділянки площею 0,1500 га кадастровий номер 2625655400:04:006:0005для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходяться по АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя залишити за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку загальною площею 86,9 кв.м., житловою площею 53,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину магазину загальною площею 62 кв.м., який знаходяться по АДРЕСА_1 ;

-1/2 частину земельної ділянки площею 0,1500 га кадастровий номер 2625655400:04:006:0005для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходяться по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , - 2220 (Дві тисячі двісті двадцять) гривень 00 копійок на відшкодування витрат понесених позивачем по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахуноку (IBAN): UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2220 (Дві тисячі двісті двадцять) гривень 00 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

ГоловуючийН. І. ЛУЩАК

Повне судове рішення складено «14» квітня 2026 року.