Рішення № 135682278, 10.04.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 646/11548/25

№ провадження 2/646/1326/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник позивачів ОСОБА_5 ,

відповідач Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області,

розглянувши у порядку заочного розгляду справи за правилами загального позовного провадження в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представник ОСОБА_5 , до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивачів; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представник ОСОБА_5 , до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області з вимогою визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право спільної часткової власності по частини квартири АДРЕСА_1 за кожним на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 1994 року, виданого Приватизаційною комісією Радгоспу «Московський», розпорядженням 82 від 26 квітня 1994 року, яка розташована на 2 поверсі 2-х поверхового будинку та складається з 3 кімнат житловою площею 43,9 кв. м - кімната 10,7 кв. м, 19,6 кв. м, 13,6 кв. м, кухні 8,7 кв. м, ванної кімнати 2,6 кв. м, вбиральні 1,2 кв.м, коридору 9,8 кв. м, з балконом 3,5 кв. м та лоджією 3,4 кв. м, шафою 1,2 кв. м, загальна площа квартири 70,2 кв. м.

В обгрунтування позовної заяви зазначено, що позивачі є власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кожний по частки, на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого приватизаційною комісією Агрофірми радгоспу «Московський» за розпорядженням 82 від 26 квітня 1994 року.

Позивачі звернулись до Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області із заявою про реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно, однак, рішенням державного реєстратора у проведенні відповідних реєстраційних дій було відмовлено.

Рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій № 80489891 від 22 серпня 2025 року обгрунтовано тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Під час розгляду заяви було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрації до 2013 року, стосовно реєстрації речових прав на заявлений об`єкт нерухомого майна. В результаті пошуку встановлено, що інформація про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня.

Державним реєстратором було направлено запит до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області № 31/02-14 від 29 липня 2025 року щодо роботи Куп`янського бюро технічної інвентаризації та отримано відповідь Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, згідно із якою зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено Комунальне підприємство «Куп`янське БТІ». Через збройну агресію Російської Федерації в Україні будівля Комунального підприємства «Куп`янське БТІ», розташована за адресою: площа Центральна, будинок 23, місто Куп`янськ Харківської області, була зруйнована, база даних, архівні справи, комп`ютерна техніка та інше майно знищені. Підприємство на теперішній час господарську діяльність не здійснює.

Як зазначають позивачі, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Приватизаційною комісією агрофірми Радгоспу «Московський», на підставі розпорядження від 26.04.1994. Квартира розташована на 2 поверсі 2-х поверхового будинку та складається з 3 кімнат житловою площею 439, кв. м - кімнати 10,7 кв. м, 19,6 кв. м, 13,6 кв. м, кухні 8,7 кв. м, ванної кімнати 2,6 кв. м, вбиральні 1,2 кв. м, коридору 9,8 кв. м, вбудованої шафи 1,2 кв. м з балконом 3,5 кв. м, лоджією 3,4 кв. м, загальна площа квартири - 70,2 кв. м.

Ураховуючи викладене вище, керуючись статтею 41 Конституції України, статтями 391 та 392 Цивільного кодексу України, позивачі просили суд визнати за ними право спільної часткової власності по частини квартири АДРЕСА_1 за кожним на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 1994 року, виданого Приватизаційною комісією Радгоспу «Московський», розпорядженням 82 від 26 квітня 1994 року, яка розташована на 2 поверсі 2-х поверхового будинку та складається з 3 кімнат житловою площею 43,9 кв. м - кімната 10,7 кв. м, 19,6 кв. м, 13,6 кв. м, кухні 8,7 кв. м, ванної кімнати 2,6 кв. м, вбиральні 1,2 кв.м, коридору 9,8 кв. м, з балконом 3,5 кв. м та лоджією 3,4 кв. м, шафою 1,2 кв. м, загальна площа квартири 70,2 кв. м.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у підготовчому провадженні.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 11 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 01 квітня 2026 року, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином; у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без їхньої участі.

Представник Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв/клопотань на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надходив.

Позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_5 у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримали та просили їх задовольнити. Окрім того, зазначили суду, що не заперечують проти заочного розгляду справи.

За загальним правилом частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Частиною першою статті 280 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку із неодноразовою неявкою представника відповідача у судові засідання та не повідомлення ним про причини такої неявки, не подання відзиву на позовну заяву та ураховуючи згоду позивачів на ухвалення заочного рішення по справі, постановив розглядати справу у порядку заочного розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Із свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 квітня 1994 року Приватизаційною комісією Агрофірми радгоспу «Московський», встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Загальна площа квартири становить 70,2 кв. м.

Свідоцтво видане згідно із розпорядженням від 26 квітня 1994 року № 82.

Згідно із печаткою, наявною на зазначеному свідоцтві, «квартира № 9 , приміщення у квартирі спільного заселення по АДРЕСА_4 зареєстрована Купянским бюро технической инвентаризации на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності і записаний у реєстрову книгу за № 41 р. 6758».

З технічного паспорта на квартиру, що знаходиться у власності громадянина ОСОБА_1 , встановлено, що «квартира АДРЕСА_1 зареєстрована Купянским межгородским бюро технической инвентаризации на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана (ний) у реєстрову книгу за № 41 р. 6758».

16 грудня 2000 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 16 грудня 2000 року Грушівською сільською радою Куп`янського району Харківської області.

Як встановлено зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 21 жовтня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Куп`янського районного управління юстиції Харківської області, 21 жовтня 2003 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_9 залишено прізвище, що було у шлюбі - ОСОБА_10 .

Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 18 грудня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції Харківської області, Україна, 18 грудня 2007 року ОСОБА_11 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб за актовим записом № 110. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_12 ».

Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00015346618, сформованого 07 травня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Куп`янському району реєстраційної служби Куп`янського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, до Державного реєстру актів цивільного стану громадян 17 жовтня 2014 року було внесено реєстраційний запис про шлюб № 00121623378, згідно із яким ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу 23 вересня 2000 року було присвоєно прізвище - ОСОБА_13 .

З рішення № 80489891 про відмову в проведенні реєстраційних дій від 22 серпня 2025 року убачається, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області, розглянувши заяву від 29 липня 2025 року за реєстраційним номером 68143122 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Заява № 68343747 подана щодо державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час розгляду заяви було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 року стосовно реєстрації речових прав на заявлений об`єкт нерухомого майна. В результаті цього встановлено, що інформація про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня.

У зв`язку з чим було направлено запит до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області № 31/02-14 від 29.07.2025.

01.08.2025 державним реєстратором отримано відповідь Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області № 3.9/3453, відповідно до якої: зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено КП «Куп`янське БТІ» (пл. Центральна, 23, Куп`янськ Харківської області код ЄДРПОУ 033550051). Через збройну агресію Російської Федерації будівля Комунального підприємства «Куп`янське бюро технічної інвентаризації», яке знаходилось за адресою: площа Центральна, місто Куп`янськ Харківської області, була зруйнована, а саме, комунальне підприємство (база даних, архівні справи, комп`ютерна техніка та інше) знищені.

Розглянувши у сукупності заяву, подані документи, відомості реєстрів, проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є неможливим.

Ураховуючи викладене, керуючись пунктами 4, 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктами 18 та 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, із змінами та доповненнями, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області було відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою.

Зазначено, що це рішення може бути оскаржено відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до встановлених обставин справи, що підтверджуються зазначеними вище доказами, спірні правовідносини виникли між позивачами, як особами, які мали намір зареєструвати своє право власності на житловий будинок у визначений законом спосіб, та Шевченківською селищною радою Куп`янського району Харківської області, посадова особа якої відмовила позивачам у реєстрації права власності на нерухоме майно.

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі набули право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , 28 квітня 1994 року, тобто, до введення в дію Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 86 Цивільного кодексу Української РСР, у редакції чинній на час правочину, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про власність», у редакції чинній на час правочину, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про власність», у редакції чинній на час правочину, громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

До набрання чинності 03 серпня 2004 року Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснювалася комунальними підприємствами «Бюро технічної інвентаризації» територіальних громад за місцем розташування такого майна відповідно до Положення про порядок реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 1997 року № 607.

Згідно із печаткою, наявною на оригіналі свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 квітня 1994 року Приватизаційною комісією Агрофірми радгоспу «Московський», «квартира № 9 , приміщення у квартирі спільного заселення по АДРЕСА_4 зареєстрована Купянским бюро технической инвентаризации на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності і записаний у реєстрову книгу за № 41 р. 6758».

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд зазначає, що за ствердженнями позивачів їх право власності на нерухоме майно порушено саме Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області тим, що її структурний підрозділ - Куп`янське БТІ - не може надати документів в підтвердження реєстрації такого права власності.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Станом на 22 серпня 2025 року, коли позивачам було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, та на теперішній час відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із пунктом 1) частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

За правилом абзацу четвертого частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

З матеріалів справи убачається, що право власності позивачів на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 28 квітня 1994 року Приватизаційною комісією Агрофірми радгоспу «Московський», оригінал якого наявний у позивачів та яке є правовстановлюючим документом.

Отже, відповідно до прямого припису частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно за заявою позивачів підлягало державній реєстрації за наявними у них документами.

Одночасно суд зазначає, що як загальний місцевий не вправі давати оцінку правомірності/неправомірності, протиправності дій суб`єкта владних повноважень щодо відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла таких висновків: до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа убачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів».

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).

Верховним Судом вже розглядались справи в яких поставало питання юрисдикції спорів, предметом оскарження в яких були рішення державного реєстратора щодо вчинення/відмови у вчиненні реєстраційних дій.

Так, у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «… у даному випадку підставою для відмови зазначено пункт 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV. Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії».

Велика Палата Верховного Суду вважає, що у даній справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб`єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

У постанові від 18.12.2019 у справі № 922/3659/18 Верховний Суд дійшов висновку, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем. Таким чином з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. За таких обставин цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Як було вже зазначено судом, спірні правовідносини виникли між позивачами, як особами, які мали намір зареєструвати своє право власності на нерухоме майно, у визначений законом спосіб, та Шевченківською селищною радою Куп`янського району Харківської області, посадова особа якого відмовила у реєстрації права власності на нерухоме майно.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту порушення права власності позивачів саме Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про дії/бездіяльність Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, які були б спрямовані на оспорювання чи невизнання права власності позивачів на нерухоме майно.

При цьому, позивачі не ставлять під сумнів майнові права інших осіб. Відсутня інша сторона, що претендує на той самий об`єкт, з якою у них є спір. Спірні правовідносини виникли саме між позивачами та державним реєстратором, як суб`єктом владних повноважень, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Вказане свідчить про те, що предмет спірних правовідносин не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки по суті виник за участю державного реєстратора прав на нерухоме майно, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції. Предметом перевірки у справі повинна бути правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації прав та внесення відповідних записів до державного реєстру прав.

Відповідно до частини другої статті 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Згідно із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 вказано, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача, як зауважив Верховний Суд у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20.

Якщо позов пред`явлено до неналежного відповідача та відсутні підстави, визначені процесуальним законом, для його заміни, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Окрім того, відповідно до частин першої та другої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За змістом статті 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Як убачається зі змісту свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 квітня 1994 року Приватизаційною комісією Агрофірми радгоспу «Московський», нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , належить позивачам на праві спільної сумісної власності.

Водночас, позовними вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є визнання за ними права спільної часткової власності по частини квартири АДРЕСА_1 за кожним на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 1994 року, виданого Приватизаційною комісією Радгоспу «Московський», розпорядженням 82 від 26 квітня 1994 року.

Тобто, заявлені позовні вимоги спрямовані на визнання за позивачами права спільної часткової власності із визначенням часток по за кожним, при цьому як на підставу своїх вимог позивачі посилаються на свідоцтво про право власності на житло, видане 28 квітня 1994 року Приватизаційною комісією Агрофірми радгоспу «Московський», яке підтверджує інший правовий режим - спільну сумісну власність.

Між заявленим способом захисту (визнання права спільної часткової власності), та доказами, на які посилаються позивачі (свідоцтво про спільну сумісну власність), існує правова невідповідність.

За таких обставин заявлені позовні вимоги фактично спрямовані не на підтвердження вже існуючого права власності, а на зміну правового режиму майна шляхом визначення часток співвласників, що за своєю правовою природою відповідає вимогам про: визначення часток у праві спільної сумісної власності, або поділ спільного майна.

Отже, обраний позивачами спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та не узгоджується із наданими доказами.

Ураховуючи наведене вище, оцінивши надані докази та встановлені відповідно ним обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, сплачений позивачами судовий збір, залишається за ними.

еруючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282, 289, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право спільної часткової власності по частини квартири АДРЕСА_1 за кожним на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 1994 року, виданого Приватизаційною комісією Радгоспу «Московський», розпорядженням 82 від 26 квітня 1994 року, яка розташована на 2 поверсі 2-х поверхового будинку та складається з 3 кімнат житловою площею 43,9 кв. м - кімната 10,7 кв. м, 19,6 кв. м, 13,6 кв. м, кухні 8,7 кв. м, ванної кімнати 2,6 кв. м, вбиральні 1,2 кв.м, коридору 9,8 кв. м, з балконом 3,5 кв. м та лоджією 3,4 кв. м, шафою 1,2 кв. м, загальна площа квартири 70,2 кв. м. - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 10 квітня 2026 року.

Учасники справи:

Позивачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 ; номер телефона: НОМЕР_5 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 ; номер телефона: НОМЕР_5 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; номер телефона: НОМЕР_5 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_8 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 ; номер телефона: НОМЕР_5 ;

Представник позивачів: Пухтаєвич Ольга Олегівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 000330 від 22 лютого 2017 року; номер телефона: НОМЕР_5 ;

Відповідач: Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, ЄДРПОУ: 44758728, місцезнаходження: проспект Конституції, будинок 3, місто Куп`янськ Харківської області.

Суддя О. В. Іщенко