Ухвала суду № 135678608, 13.04.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3189/26

Провадження № 2-з/522/247/26

УХВАЛА

13 квітня 2026 суддя Приморського районного суду м. Одеси Чорнуха Ю.В., розглянувши заяву про забезпечення позову, подану адвокатом Мука Андрієм Олександровичем від імені ОСОБА_1 одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру,-

ВСТАНОВИВ:

На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява, подана адвокатом Мука Андрієм Олександровичем від імені ОСОБА_1 , до ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, у якій позивач просить визнати квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною власністю. Визначти за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справи передана на розгляд судді Чорнусі Ю.В.

Одночасно з позовною заявою адвокат Мука Андрій Олександрович від імені ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони її відчуження, реєстрації переходу права власності та вчинення будь-яких реєстраційниї дій щодо неї до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

У заяві представник заявника зазначає, що до Приморського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру. Предметом спору є квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Ця квартира була подарована відповідачу відповідно до договору дарування від 27.02.2004, зареєстрованого за № 3429. Відповідач є одноосібним формальним власником зазначеної квартири, що надає йому можливість у будь-який момент без згоди позивача здійснити її відчуження або інші дії.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 червня 2021 у справі № 308/8567/20, згідно якої системне тлумачення частини першої статті 153, частини тринадцятої статті 158, частини першої статті 187 ЦПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі;

для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно;

першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову;

у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову,

Отже, заява про забезпечення позову представника ОСОБА_1 , подана разом з позовною заявою, має бути розглянута незалежно від вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, матеріали позовної заяви у межах вирішення зазначеної заяви, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 виклала правову позицію, згідно якої при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 28.11.2018 у справі № 359/5561/17 Верховний Суд констатував, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав, а існування загрози їх порушення повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Відповідно до п. 1 ч. 1-2 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

За таких обставин, під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має дослідити наведені заявником підстави застосування заходів забезпечення позову, їх обґрунтованість, встановити чи існує очевидна та об`єктивна загроза порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, чи є заходи забезпечення позову співмірними із заявленими позивачем вимогами, а також дослідити надані позивачем докази на підтвердження наведених у заяві доводів.

У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20 викладено такий правовий висновок: «Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).»

У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Отже вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, може бути застосована саме щодо відповідача і щодо належного йому майна.

Відповідно до ч. 2 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктом 57 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1141, інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав містить актуальні на дату і час її надання відомості з Державного реєстру прав, а також відомості з його невід`ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, обтяжень речових прав.

Позивач, посилаючись на те, що спірний об`єкт нерухомого майна є власністю відповідача, додав до матеріалів позовної заяви копію договору дарування від 27.02.2004, зареєстрованого за № 3429.

Однак, позивач не надав суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з якої вбачається, що об`єкт нерухомого майна зареєстрований за відповідачем. А також позивач не надав довідку відповідного органу влади, підприємства, установи або організації, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 01.01.2013, з якої вбачалось би, що станом на 31.12.2012 право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстрованого за відповідачем.

Не подання позивачем зазначених доказів позбавляє суд можливості перевірити актуальні дані щодо титульного власника спірного об`єкта нерухомого майна станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, суд позбавлений можливості встановити чи не будуть внаслідок вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно обмежені права осіб, які не є відповідачами у справі, і, відповідно, чи є заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно співмірними, чи відповідають вони меті вжиття заходів забезпечення позову та чи не стосуються вони прав інших осіб, які не є відповідачами у справі.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Враховуючи ненадання суду доказів, з яких можливо встановити чи зареєстровано станом на момент подання заяви про забезпечення позову право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем, що позбавляє суд можливості встановити чи є заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на спірне майно співмірними, чи відповідають вони меті вжиття заходів забезпечення позову та чи не стосуються вони прав інших осіб, які не є відповідачами у справі, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Згідно з ч. 7 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 5, 149-151, 153, 258-261, 352-355 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої адвокатом Мука Андрієм Олександровичем від імені ОСОБА_1 одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя Юлія ЧОРНУХА