Рішення № 13567504, 25.01.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.01.11

Справа № 10/154-10.

Господарський суд Сумської області, у складі судді Малафеєвої І.В. при секретарі судового засідання Дябелко Т.М., розглянувши матеріали справи №10/154-10

за позовом: відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми

до відповідача: компанії «ZEROMAX GmbH», Швейцарія

про визнання договору частково недійсним та стягнення 80710 доларів США

за участю представників сторін:

від позивача: Ротт А.О.

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позивач просить визнати недійсним п. 14.2. Договору № 1/46 від 18.05.2009р., укладеного між сторонами даного спору, а також стягнути з відповідача 80710 доларів США.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та на виконання вимоги судової ухвали від 18.01.2011р. щодо уточнення адреси відповідача подав лист, яким просить долучити до матеріалів справи копію Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданого Головним управління статистики у м. Києві, відповідно до якого представництво в Україні компанії «ZEROMAX GmbH» знаходиться за тією ж адресою, що й адреса зазначена у позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 29, кв. 5

Відповідач у судове засідання не з’явився, письмово відзиву на позов не подав, оскільки судова ухвала від 18.01.2011р. про відкладення розгляду справи направлена відповідачеві на ту ж саму адресу, що зазначена у позові, поштовим відділення станом на 25.01.2011р до суду не повернута, та знаходження офіційного представництва відповідача за цією адресою підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, наданим позивачем у судовому засіданні, тому суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, в дане судове засідання клопотання про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, тому згідно ст. 75 господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши наявні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, суд встановив.

18.05.2009р. між відкритим акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково – виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе» та компанією «ZEROMAX GmbH» був укладений Договір № 1/46 на виконання шефмонтажних та шефналагоджувальних робіт, а також проведення експлуатаційних випробувань обладнання при будівництві дожимної компресорної станції «Ахангаран», яка знаходиться на території Республіки Узбекистан.

Згідно ст. 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб’єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до положення п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача.

Відповідно до матеріалів справи, а саме: довідки з ЄДРПОУ № 9766/06 (а.с. 26), свідоцтва про реєстрацію № ПІ-3700 від 25.05.2006р. (а.с. 27), довідки про взяття на облік платника податків № 25568/29-207 від 21.06.2006 (а.с. 28) представництво компанії «ZEROMAX GmbH» знаходиться на території України в м. Києві за адресою вул. Івана Франка, 29, к.5.

Позивач просить визнати недійсним п. 14.2 договору, яким передбачено, що в разі неможливості вирішити спір шляхом переговорів, сторони передадуть його на розгляд до Вищого господарського суду Республіки Узбекистан, у відповідності з застосуванням матеріального права Республіки Узбекистан. Рішення суду є остаточним та обов’язковим для виконання обома сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Згідно з п. 2.1 договору, позивач, за завданням відповідача, зобов’язався виконати роботи та надати результати робіт відповідачу, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити роботи на умовах, в порядку та строки, встановлені договором.

Станом на дату звернення позивача з позовом до господарського суду, позивач зобов’язаний виконати за умовами договору роботи на загальну вартість близько 810 420 доларів США

Отже, спір щодо визнання договору частково недійсним має вирішуватись у господарському суді за місцем знаходження зобов’язаної сторони, тобто позивача.

Умовами п. 14.2 договору сторони визначили, що спір, який виник при виконанні умов договору буде передано на розгляд до Вищого господарського суду Республіки Узбекистан.

Відповідно до статті 26 Господарського процесуального кодексу Республіки Узбекистан, справи, підвідомчі господарському суду, розглядаються господарськими судами Республіки Каракалпакстан, областей, міста Ташкент, за виключенням справ, що підсудні Вищому господарському суду Республіки Узбекистан.

Вищий господарський суд розглядає: спори, що випливають із економічних угод між органами управління республіки, місцевими органами представницької та виконавчої влади; справи про визнання недійсними (повністю або частково) актів вищих органів влади, що не мають нормативного характеру.

Вищий господарський суд в залежності від особливих обставин має право вилучити будь-яку справу з будь-якого суду та прийняти її до свого провадження по першій інстанції, передати справу з одного господарського суду в інший.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу Республіки Узбекистан, позови подаються в господарський суд за місцем знаходження відповідача, а ст. 28 Господарського процесуального кодексу Республіки Узбекистан, містить вичерпний перелік обставин, за якими позови можуть подаватися до місцевого суду за вибором позивача.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу Республіки Узбекистан, передбачає, що підсудність, встановлена статтями 27 та 28 цього кодексу, може бути змінена за домовленістю сторін.

Таким чином, положеннями Господарського процесуального кодексу Республіки Узбекистан не передбачено можливості визначати за домовленістю сторін підсудність спорів, що виникають при виконанні умов господарських договорів Вищому господарському суду Республіки Узбекистан як суду першої інстанції.

Позивач фактично позбавлений права на звернення до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів при виконанні умов договору, у зв’язку з тим, що умови 14.2 Договору суперечать нормам Господарського процесуального кодексу Республіки Узбекистан та викладені сторонами помилково.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, з огляду на вище викладені норми суд вважає вимогу позивача щодо визнання недійсним п. 14.2 договору № 1/46 від 18.05.2009р. законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 80710 доларів США, посилаючись на те, що відповідачем в порушено строки оплати за виконані роботи відповідно до договору № 1/46 від 18.05.2009р.

Відповідно до статті 1 договору, «результатом робіт» є результат виконаних позивачем робіт, при якому обладнання повністю готове до промислової експлуатації у відповідності з вимогами, встановленими договором, технічними та екологічними вимогами, встановленими нормативними актами Республіки Узбекистан.

Згідно з п. 3.1 договору, загальна вартість договору орієнтовно складає 947 500 доларів США та включає в себе компенсацію всіх витрат позивача у зв’язку з виконанням робіт, включаючи, але не обмежуючись: прямі витрати, накладні витрати, усі податки та збори, що підлягають сплаті на території України.

Відповідно до п. 4.1 договору, відповідач має здійснювати оплату на банківський рахунок позивача у розмірі 100% загальної вартості договору платежами, кожен з яких у розмірі 100% вартості виконаної частини робіт, упродовж 25 (двадцяти п’яти) календарних днів з дати підписання сторонами проміжного Акту сдачі-приймання робіт, по формі КС-2, з наданням табелю робочого часу з візою відповідача та рахунку-фактури.

Згідно п. 4.3 договору, валютою договору та валютою платежу є долар США.

В обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача 80710 доларів США позивач зазначає, що на виконання умов договору в період з 30.06.2009р. по 31.12.2009р. він виконав та передав відповідачу результати робіт на загальну суму 137080 доларів США, що підтверджується наступним актами сдачі-приймання робіт: № 78 від 30.06.2009р. на суму 3220 доларів США; № 89 від 31.07.2009р. на суму 17 480 доларів США; № 125 від 29.09.2009р. на суму 26220 доларів США; № 140 від 30.10.2009р. на суму 49450 доларів США; № 162 від 31.12.2009р. на суму 40 710 доларів США.

В свою чергу, як зазначає позивач у позові, відповідач здійснив оплату виконаних робіт на загальну суму 56 370,00 доларів США відповідно до свіфт-повідомлень: від 06.11.2009р. на суму 46920 доларів США; від 17.12.2009р. на суму 9450 доларів США.

Строк оплати виконаної частини робіт на суму 49 450,00 доларів США наступив через 25 днів після підписання акту сдачі-приймання робіт № 140 від 30.10.2009р., а саме – 24.11.2009р., на суму 8 639,31 доларів США – через 25 днів після підписання акту сдачі-приймання робіт № 162 від 31.12.2009р., а саме – 25.01.2010р.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 80 710 доларів США.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідачем доказів сплати 80710 доларів США, що еквівалентне 642734,09 грн., основного боргу не подано, тому суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, стст. 526, 527 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 6427,34 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись стст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 14.2 договору № 1/46 від 18.05.2009р. укладеного між відкритим акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе» та компанією «ZEROMAX GmbH».

3. Стягнути з компанії «ZEROMAX GmbH» (RUSSIAN COMMERCIAL Ltd., Acc. IBAN: CH 5108 6600 1930 1800 333 (USD) SWIFT: PNBP US3N NYC) на користь відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.. М,В. Фрунзе» (40004,м. Суми, вул. Горького, 58, і.к. 05747991) 642734,09 грн. заборгованості, а також 6541,80 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили за заявою особи на користь якої ухвалене дане рішення.

СУДДЯ І.В. МАЛАФЕЄВА

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 28.01.2011р.