Постанова № 135661560, 14.04.2026, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/1329/26

Провадження № 3/317/557/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Запорізького районного суду Запорізької області Нікітін В.В., розглянувши матеріал, який надійшов від Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Посвідчення водія НОМЕР_2 . Інші відомості суду не відомі.

За правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

22.02.2026 о 00 год. 09 хв. ОСОБА_1 в Запорізькій області, Запорізькому районі, а/д Н-08 Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя 475 км керував т/з ISUZU TF D-MAX н.з. НОМЕР_3 в стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст.130 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, оскільки на даний час перебуває на лікуванні після поранення, отриманого під час виконання бойового завдання, що підтверджено витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_4 № 1228 від 01.04.2026.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Шубін О.П. в судовому засіданні просив суд не позбавляти ОСОБА_1 прав керування, застосувати до нього принцип індивідуалізації, оскільки він є діючим військовослужбовцем, приймає участь у бойових діях, займає посаду водія-електрика, має посвідчення водія та використовує його безпосередньо для виконання бойових завдань підрозділу.

Крім того, до суду надійшло клопотання від військової частини, де проходить військову службу ОСОБА_1 , згідно якого керівництво військової частини просить суд не позбавляти прав керування ОСОБА_1 , оскільки його служба полягає у постійному використанні транспортних засобів. Позбавлення його права керування транспортними засобами позбавить його можливості здійснювати службові завдання та призведе до ускладнення у діяльності підрозділу.

Вина правопорушника ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 597945 від 22.02.2026; результатами тесту № 3050 приладу Драгер; довідкою бази даних підсистеми «Адмінпрактика»; відеозаписом події.

Як вбачається з довідки бази даних підсистеми «Адмінпрактика» ОСОБА_1 повторності за ст. 130 КУпАП не має.

Результат тесту № 3050 приладу Драгер, проведеного 22.02.2026 о 00:30 год. ОСОБА_1 становить 1,09 проміле.

При накладенні адміністративного стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, об`єктивна сторона правопорушення полягає як в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, також передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

В той же час вказана норма закону відсилає до підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, в тому числі і осіб, які керують транспортними засобами, і що встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України

Так, відповідно до даних протоколу про адміністративне правопорушення від 22.02.2026 року серії ЕПР1 № 597945, зафіксовано факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Протокол сумніву не викликає, оскільки складений відповідно до вимог ст. 254, 256 КУпАП, тому є належними доказом по справі. Крім того, будь-яких заяв, зауважень чи скарг при оформленні протоколу чи після його оформлення ОСОБА_1 не подавав, дії працівників поліції не оскаржував.

Факт керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння підтверджується результатом тесту № 3050 приладу Драгер, проведеного 22.02.2026 о 00:30 год.

Крім того, факт керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння підтверджується відеоматеріалами з відео реєстратора MOTOROLA SOLUTION VB400 473623, 474946.

Відповідно до пункту 2.9.а Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, тобто керування транспортними засобами у стані наркотичного сп`яніння.

При призначенні виду адміністративного стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, дотримуючись принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу, враховуючи характер вчиненого правопорушення, суд вважає за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керування транспортними засобами, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Частинами 1-2 ст. 2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

Згідно з ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. КУпАП не містить положень, які б дозволяли суду призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено відповідною статтею Кодексу.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Верховенство права це панування права в суспільстві і воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Безпосереднім вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах КК України можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності.

Конституційний Суд України у рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 вказав, що закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини. Не маючи можливості призначити більш м`яке покарання, суд не зможе належно індивідуалізувати покарання і забезпечити його справедливість.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 червня 2022 року №4-р(II)/2022 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності вказано, що Конституційний Суд України вкотре наголошує, що в законодавчому нормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов`язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності. Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб`єкту накладення адміністративного стягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №8-р(І)/2022 Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

У постанові ВС від 06.02.2021 у справі № 263/10894/20 зроблено висновок про те, що відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, суди в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство.

Процесуальні відмінності між провадженнями в межах КК й КПК України та КУпАП викликані переважно різницею в суспільній небезпечності правопорушень, які є підставою для адміністративної та кримінальної відповідальності - за вищої суспільної небезпеки правопорушення, настають суворіші санкції.

Зважаючи на сталий підхід Європейського суду з прав людини щодо визначення критеріїв «кримінального обвинувачення» у конкретній справі, висловлений у тому числі у рішеннях у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Юсілла проти Фінляндії», «Кемпбел та Фелл проти Сполученого Королівства», «Лутц проти Німеччини», «Озтюрк проти Німеччини» та інших, при розгляді цієї справи суд враховує: внутрішньо-правову кваліфікацію діянь; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до особи.

Керуючись засадою верховенства права, при призначенні стягнення у цій справі суд враховує обставини справи, обставини, що обтяжують та пом`якшують відповідальність, а також особу винного.

Суд враховує особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, учасником бойових дій, бере безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Статтею 69 КК України передбачено можливість за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті або перейти до іншого більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті. За цих же підстав передбачена можливість не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті як обов`язкове.

За наведених обставин, оскільки безальтернативність санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП не забезпечує досягнення справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом прав особи, наявні підстави в порядку застосування аналогії ст. 69 КК України, не накладати на ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 38, 40-1, 130, 283, 284, 287, 289 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у скоєні правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП України, та накласти адміністративне стягнення: у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. 00 коп. (сімнадцять тисяч грн. 00 коп.) без позбавлення права керування транспортними засобами.

Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 597945 від 22.02.2026.

Для сплати штрафу кошти перерахувати: Отримувач ГУК у Зап.обл/Запорізька обл/21081300, код отримувача: 37941997, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA708999980313000149000008001, код класифікації доходів бюджету 21081300, «Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» (справа №317/1329/26).

Роз`яснити правопорушнику, що у разі несплати штрафу в установлений ст. 307 КУпАП строк, постанова буде надіслана для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем його проживання. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до вимог ст. 308 КУпАП з порушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя В.В. Нікітін