Ухвала суду № 135661175, 14.04.2026, Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 301/3219/25

2-п/301/10/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2026 р. м. Іршава

Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Чийпеш А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 03 лютого 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося в Іршавський районний суд Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №1564-0780 від 14.06.2025 року в сумі 41854,40 грн.

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 03.02.2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №1564-0780 від 14.06.2025 року в сумі 34654,40 грн. та судові витрати в сумі 2422,40 грн.

Відповідачка ОСОБА_1 , будучи незгідною із вказаним рішенням суду, 19 березня 2026 року через свого представника адвоката Москвічова А.С. подала заяву про перегляд заочного рішення суду від 03.02.2026 року, яку мотивовано таким.

ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи, не отримувала ухвалу про відкриття провадження, позовну заяву з додатками, виклики до суду та заочне рішення, про що містяться відповідні докази в матеріалах справи, що позбавило відповідачку можливості реалізувати своє право на захист, подати відзив та надати відповідні докази.

Представник відповідачки ознайомився із заочним рішенням 03 березня 2026 року в електронному кабінеті.

Жодним чином відповідачка не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо перерахування їй грошових коштів позивачем.

У відзиві на позовну заяву представником відповідачки було зазначено, що єдиним доказом зарахування грошових коштів є первинна документація. Позивачем додано до позовної заяви довідку ТОВ «Фінансова Компанія «Контрактовий Дім» №7/10628 від 19.05.2025 року, яка, на думку позивача, доводить, що було успішно перераховано грошові кошти у сумі 28200 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 , інших доказів перерахування грошових коштів відповідачці позивачем не було надано. Однак, довідка не є доказом перерахування кредитних коштів відповідачці, оскільки в ній не вказано отримувача, номер його картки, договір, за яким здійснюється перерахування. Вказано лише номер картки частково, а докази того, що вказана картка є карткою відповідачки, в матеріалах справи відсутні.

Розрахунок заборгованості є письмовим доказом у розумінні ст.95 ЦПК України, але не первинним доказом виконання конкретних операцій з коштами, наданими у кредит. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тож підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до змісту п. 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженому постановою правління НБУ від 04.07.2018 року №75, виписка з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить, зокрема: найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта.

Однак, позивач до суду у встановлений ст.83 ЦПК України виписку з рахунку відповідачки, на який зараховувались грошові кошти, не подав, що позбавляє можливості перевірити обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заборгованості.

Також позивачем взагалі не надано у якості доказу розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Позивачем не доведено факт існування заборгованості відповідачки за кредитним договором.

Відповідно до розділу 2.2. Договору, денна процентна ставка складає 4%, що здійснено всупереч вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX від 22.11.2023 року, який набрав чинності 24.12.2023 року, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», яким обмежено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, який не може перевищувати 1% (п.5 ч.8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка -загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Згідно з п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» положення частини 5 статті 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Тобто, зазначеною нормою права визначено, який саме розмір денної процентної ставки має діяти в договорах про споживче кредитування протягом визначених законом періодів.

Враховуючи зазначене, наданий позивачем розрахунок не є належним та допустимим доказом у справі, та розрахунок відсотків в останньому зроблено всупереч чинному законодавству.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитор як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини такі як: меморіальний ордер, виписка по рахунку, розрахунок заборгованості, тощо, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Отже, позивач не довів заявлених позовних вимог, що є його, а не відповідачки, процесуальним обов`язком.

Відповідачка ОСОБА_1 просила поновити пропущений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та скасувати заочне рішення Іршавського районного суду від 03.02.2026 року по цивільній справі №301/3219/25 за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У судове засідання відповідачка ОСОБА_1 та її представник Москвічов А.С. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені Відповідачка ОСОБА_1 причини неявки не повідомила. Представник відповідача Москвічов А.С. подав заяву про відкладення розгляду спарви на іншу дату через його зайнятість в іншому судовому засіданні (а.с.165,170).

Представник позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причини неявки не повідомив (а.с.167).

Відповідно до ч.1 ст.287 ЦПК України розгляд заяви про перегляд заочного рішення проведено у відсутності відповідачки та представників сторін, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Перевіривши заяву про перегляд заочного рішення з доданими до неї документами та матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

12 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося в Іршавський районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №1564-0780 від 14.06.2025 року в сумі 41854,40 грн., що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (а.с.2).

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 03.02.2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №1564-0780 від 14.06.2025 року в сумі 34654,40 грн. та судові витрати в сумі 2422,40 грн. (а.с.115-120).

19 березня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Москвічова А.С. з використанням системи «Електронний суд» подала заяву про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 03.02.2026 року.

Відповідачка посилається на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, не отримувала ухвалу про відкриття провадження, позовну заяву з додатками, виклики до суду та заочне рішення, що позбавило її можливості реалізувати своє право на захист, подати відзив та надати відповідні докази. Представник відповідачки ознайомився із заочним рішенням 03 березня 2026 року в електронному кабінеті.

З огляду на наведені обставини, ОСОБА_1 просила поновити їй пропущений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 03.02.2026 року по цивільній справі №301/3219/25 за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У позовній заяві зазначено адресу проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с.2). Дана адреса вказана також у доданих до позовної заяви документах.

Згідно отриманої судом відповіді №2126961 від 15.12.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, адресою реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (а.с.95-96).

Відповідно до ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Копія ухвали Іршавського районного суду від 15.12.2025 року про відкриття провадження у справі з супровідним листом та судові повістки про виклик в судове засідання на 13.01.2026 року на 09:40 годин та на 03.02.2026 року на 09:40 годин направлялися судом відповідачці на її зареєстровану адресу проживання: АДРЕСА_1 (а.с.97-98,99,102,112).

Копія позовної заяви з додатками відповідачці судом не направлялась, оскільки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося в суд з позовом з використанням системи «Електронний суд» і такий обов`язок процесуальний закон покладає на позивача.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.177 ЦПК України, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст.43 ЦПК України, у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на підтвердження надсилання відповідачці ОСОБА_1 на її адресу реєстрації: АДРЕСА_1 , приєднав до позовної заяви копію опису вкладення у цінний лист з відтиском печатки поштової служби «Е-Пост» від 11.12.2025 року (а.с.65).

Тобто, позовну заяву з додатками позивач направив відповідачі (11.12.2025 року) раніше, ніж звернувся з відповідним позовом до суду (12.12.2025 року).

Згідно з п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п.4 ч.6 ст.272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Конверти з ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 15.12.2025 року разом із супровідним листом та судовими повістками про виклик на судові засідання на 13.01.2026 року на 09:40 годин та на 03.02.2026 року на 09:40 годин, а також з копією заочного рішення суду від 03.02.2026 року повернулися до суду без вручення ОСОБА_1 , оскільки згідно довідок пошти адресат ОСОБА_1 відсутня за зареєстрованою адресою проживання: АДРЕСА_1 (а.с.107,126,128).

Однак, відповідно до вимог п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України та п.4 ч.6 ст.272 ЦПК України ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи та їй було належним чином вручено копію заочного рішення суду від 03.02.2026 року.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.284 ЦПК України, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.4 ст.284 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду по справі №756/11081/20 у постанові від 12 червня 2024 року зробила такий висновок.

«Законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення. Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

На переконання Великої Палати Верховного Суду, частину другу статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними».

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втілює «право на суд», за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (зокрема, рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), параграф 36; від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України», заява №37878/02, параграф 50).

ЄСПЛ у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява № 23805/94, параграф 36).

Отже, відповідачка для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, яким з неї стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених ЦПК України.

Однак, пропуск строків звернення до суду не може бути безумовною підставою для застосування правових наслідків його пропуску (зокрема, залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без розгляду), оскільки процесуальним законом передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ч.4 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) і практику Суду (практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд, яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ).

Отже, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи наведене, з метою недопущення позбавлення відповідачки ОСОБА_1 права доступу до суду та порушення її права на звернення до суду за захистом, гарантованого ст.4 ЦПК України, суд вважає поновити ОСОБА_1 пропущений строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 03.02.2026 року.

ОСОБА_1 заяву про перегляд заочного рішення мотивує таким.

Відповідачка не погоджується з висновками суду щодо перерахування їй грошових коштів позивачем.

Вважала, що єдиним доказом зарахування грошових коштів є первинна документація. Позивачем додано до позовної заяви довідку ТОВ «Фінансова Компанія «Контрактовий Дім» №7/10628 від 19.05.2025 року про перерахування грошових коштів у сумі 28200 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 . Однак, на думку відповідача, довідка не є доказом перерахування кредитних коштів відповідачці, оскільки в ній не вказано отримувача, номер його картки, договір, за яким здійснюється перерахування. Вказано лише номер картки частково, а докази того, що вказана картка є карткою відповідачки, в матеріалах справи відсутні.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів, однак, позивач до суду виписку з рахунку відповідачки, на який зараховувались грошові кошти, не подав, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заборгованості.

Вважала, що позивачем не доведено факт існування заборгованості відповідачки за кредитним договором.

Крім того вважала, що умови розділу 2.2. Договору, згідно якого денна процентна ставка складає 4%, суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», якими обмежено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, який не може перевищувати 1%.

Враховуючи зазначене, відповідачка вважала, що наданий позивачем розрахунок не є належним та допустимим доказом у справі, а розрахунок відсотків в останньому зроблено всупереч чинному законодавству.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Іршавського районного суду від 15.12.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Вказаною ухвалою роз`яснено відповідачці: її право подати до суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази, що підтверджують заперечення проти позову, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали; що копія відзиву та доданих до нього документів має бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду; що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Як встановлено судом, відповідно до вимог п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання про кожне з двох судових засідань.

Відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом одночасно всіх обставин, визначених ст.288 ч.1 ЦПК України.

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть призвести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12, 13 ЦПК України).

Відповідачка ОСОБА_1 на спростування висновків суду про часткове задоволення позовних вимог відповідно до вимог ч.1 ст.288 ЦПК України не вказала та не надала жодного доказу, який би мав істотне значення для правильного вирішення справи і не був врахований судом під час ухвалення заочного рішення 03.02.2026 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 року у справі №559/1622/19 вказав, що на позивача покладено обов`язок довести належними і допустимими доказами наявність та розмірі заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Відповідачка могла надати суду виписку зі своїх рахунків за відповідний період, згідно якої можна перевірити чи дійсно вона отримувала кредитні кошти, а також надати власний розрахунок заборгованості. Однак, на підтвердження своєї позиції такі докази відповідачкою не надані.

У заяві про перегляд заочного рішення вказано про подачу представником відповідачки відзиву на позов, однак, такий до суду подано не було.

Також представник відповідачки у заяві про перегляд заочного рішення посилається на довідку ТОВ «Фінансова Компанія «Контрактовий Дім» №7/10628 від 19.05.2025 року, про успішне перерахування грошових коштів у сумі 28200 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 .

Однак, вказана інформація не відповідає позовним вимогам та матеріалам справи, оскільки у матеріалах справи наявна довідка ТОВ «Фінансова Компанія «Контрактовий Дім» №7/16987 від 24.10.2025 року (а.с.87-92), сума наданого кредиту становила 14400 грн., а перерахування коштів було здійснено на картку № НОМЕР_2 (а.с.86,89).

Також представник відповідачки посилається на те, щопозивачем не було надано розрахунку заборгованості відповідачки та відповідно до розділу 2.2. Договору, денна процентна ставка складає 4%, що здійснено всупереч вимогам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%.

Розрахунок заборгованості відповідачки за кредитним договором наявний у матеріалах справи (а.с.82-85).

Кредитний договір №1564-0780 від 14.06.2025 року не містить розділу 2.2., а у п.2.2. цього Кредитного договору відсутні умови щодо денної процентної ставки.

В той же час у п.4.13. вказаного кредитного договору передбачено, що денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 0,946% (а.с.24).

У наданому позивачем розрахунку заборгованості відповідачки за кредитним договором станом на 21.10.2025 року також вказано, що нарахування процентів позивачем здійснювалося з 14.06.2025 року по 27.06.2025 року за ставкою 0,90%, а з 28.06.2025 року по 20.10.2025 року за ставкою 1,00% (а.с.82-85), що спростовує вищезазначені доводи сторони відповідачки.

Обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення, а саме заперечення відповідачкою щодо позовних вимог, зокрема, заперечення отримання кредиту та суми кредитної заборгованості, є лише викладенням доводів, які полягають у незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Водночас самі лише заперечення щодо позовних вимог, отримання кредиту, розміру заборгованості та її наявності, без будь-яких підтверджень, на переконання суду не можуть бути підставою для перегляду заочного рішення.

Перевірка заочного рішення на предмет законності та обґрунтованості відноситься до повноважень суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги, а не суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення.

Враховуючи, що підставами скасування заочного рішення є поважність неявки в судове засідання відповідача та не подача відзиву на позовну заяву, а також наявність істотних доказів на обґрунтування заперечень проти вимог позивача, то за відсутності у сукупності зазначених обставин суд немає законних підстав для скасування заочного рішення, тому суд вважає заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишити без задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Керуючись ст. 247 ч.2, 284-288 ЦПК України,

у х в а л и в :

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року по цивільній справі №301/3219/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 03 лютого 2026 року по цивільній справі №301/3219/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 14 квітня 2026 року.

Головуюча : М. О. Пітерських