Ухвала суду № 135659781, 14.04.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

14 квітня 2026 року Справа № 520/8502/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анатолія Бідонько, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі № 25/17/10/4-11-9-11 від 29.10.2025.

2. Визнати протиправним неврахування відповідачем документів РАЦС, що підтверджують батьківство Позивача.

3. Визнати, що відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, самостійно оцінюючи юридичний статус батька.

4. Підтвердити статус «Позивача» та зазначити в мотиваційній частині інформацію, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється «Батьком» для зниклого безвісти сина ОСОБА_2 .

5. Визнати за Позивачем статус близького родича, що дає право на: отримання інформації; доступ до Єдиного реєстру; участь у процедурах розшуку; отримання передбачених законом виплат.

6. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати Позивачу усю можливу необхідну інформацію щодо зниклого сина;

7. Зобов`язати Відповідача не чинити перешкод у реалізації прав Позивача як батька.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, повідомлені суду обставини, зазначає таке.

Згідно із положеннями ч.1 та ч.2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що шляхом звернення до суду з даним позовом позивач виклав позовні вимоги стосовно встановлення факту, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється «Батьком» для зниклого безвісти сина ОСОБА_2 , визнання за Позивачем статусу близького родича та надання Позивачу інформації щодо зниклого сина.

Надаючи оцінку вказаному, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З аналізу викладених вище норм слід дійти висновку про те, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Таким чином юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

В той же час єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у таких постановах від 22 березня 2019 року у справі № 2040/7500/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 824/2393/15-а, від 14 листопада 2019 року у справі № 2а-11449/11/2670, від 15 січня 2020 року у справі № №813/4060/17, від 02 листопада 2021 року у справі №420/2719/20, від 05 травня 2022 року у справі № 640/6855/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 640/3165/22, від 07 липня 2023 року у справі № 160/11383/22 та від 31 січня 2024 року у справі № 300/3290/23.

Враховуючи зміст заявлених позивачем позовних вимог суд зазначає, що ч.2 ст.245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що положеннями КАС України не передбачено.

В той же час, Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Згідно із ч.7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами та перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно із ч.2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі є необхідність встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: факту, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється «Батьком» для зниклого безвісти сина ОСОБА_2 .

При цьому, син позивача, як останній самостійно зазначає у позовній заяві, вважається зниклим безвісти під час проходження військової служби, а встановлення зазначених фактів є необхідним задля подальшого оформлення статусу члена сім`ї зниклого безвісти, отримання передбачених законом виплат та реалізації права на соціальний захист.

Суд вважає за необхідне вказати, що спірні у цій справі правовідносини є подібними до тих, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21. Так, вирішуючи питання можливості встановлення юридичного факту з метою подальшого звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду при цьому роз`яснила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород розглядаються уповноваженими органами у позасудовому порядку.

При цьому відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду адміністративної юрисдикції, де суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вказала, що справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян віднесено цивільним процесуальним законодавством до юрисдикції цивільного суду. Суд також вказав, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про те, що оскільки спір у цій справі виник з підстав необхідності встановлення фактів, які мають юридичне значення (факту що позивач є зниклого безвісти сина), що може спричинити в подальшому виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав відповідних осіб, то вимоги позивача про підтвердження статусу «Позивача» та зазначити в мотиваційній частині інформацію, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється «Батьком» для зниклого безвісти сина ОСОБА_2 та визнання за Позивачем статус близького родича, що дає право на: отримання інформації; доступ до Єдиного реєстру; участь у процедурах розшуку; отримання передбачених законом виплат, а мають бути розглянуті в рамках цивільного судочинства у встановленому законодавством порядку.

В той же час, звертаючись до суду із вимогами про визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі № 25/17/10/4-11-9-11 від 29.10.2025 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 надати Позивачу усю можливу необхідну інформацію щодо зниклого сина, позивач фактично стверджує про існування між ним та відповідачем публічно-правового спору, який з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Надаючи оцінку вказаному суд зазначає, що з огляду на зміст заявлених позивачем позовних вимог та приписи Кодексу адміністративного судочинства України, в цьому випадку позивачем звернено до суду позовні вимоги, що за предметною підсудністю належать до розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим судом загальної юрисдикції та окружним адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства, тому в даному випадку порушено правила об`єднання позовних вимог, щодо яких визначена виключна підсудність різним судам.

Згідно із п. 4 ч.5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.5 ст.172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Враховуючи обставини того, що позовна заява є такою, що не відповідає вимогам ст.160, 161 КАС України, то позивачу для усунення порушень вимог ст.160, 161 КАС України, необхідно уточнити зміст позовних вимог шляхом їх викладення з урахуванням положень Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

Згідно ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу термін п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений термін.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде залишена без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Бідонько А.В.