Рішення № 135658381, 14.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/23890/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області до Державної аудиторської служби України, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Білоцерківського міськрайонного суду про визнання протиправними та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Територіальне управління державної судової адміністрації в Київській області (далі позивач, Територіальне управління) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 3 вимоги Державної аудиторської служби України від 29.07.2021 №000800-14/9628-2021 "Про вимоги щодо усунення порушень", відображених в акті ревізії від 06.07.2021 №000800-21/23, про вжиття заходів, спрямованих на відшкодування коштів, виданих під звіт на суму 19 988,46 грн. (пункт 4), у тому числі за рахунок винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів на казначейський рахунок ТУ ДСА України в Київській області з подальшим перерахуванням у дохід державного бюджету.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Державною аудиторською службою України на виконання пункту 8.17 Плану про виконання заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби на І квартал 2021 року (в частині інспектувань) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року, за наслідками якої складено акт від 06.07.2021 № 000800-21/23.

Територіальним управлінням було підписано даний акт із доданими до нього запереченнями.

Однак листом від 28.07.2021 року №000800-14/9545-2021 Державною аудиторською службою України було скеровано Територіальному управлінню висновок на заперечення до Акту ревізії, у якому зазначається, що надані Територіальним управлінням заперечення не приймаються.

05.08.2021 року на адресу Територіального управління надійшов лист-вимога від 29.07.2021 року № 000800-14/9628-2021 «Про вимоги щодо усунення порушень», відображених в акті ревізії від 06.07.2021 №000800-21/23, яка зареєстрована в Територіальному управлінні за вх. №1899 від 06.08.2021 року.

У п. 4 порушень законодавства, які не усунуті в ході ревізії, у листі - вимозі зазначено, що на порушення пунктів 1 та 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» у січні -червні 2019 року за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету суддям Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхову О.І. та Цукурову В.П., судді Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіній О.В., переведеним на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року, відшкодовані витрати на відрядження на суму 19,99 тис. грн. через включення підзвітними особами до авансових звітів витрат за проживання під час їх перебування у відпустках.

У зв`язку з чим, Державна аудиторська служба України у пункті 3 Вимоги №000800-14/9628-2021 вимагає: вжити заходів, спрямованих на відшкодування коштів, виданих під звіт на суму 19 988,46 грн. (пункт 4), у тому числі за рахунок винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів на казначейський рахунок ТУ ДСА України в Київській області з подальшим перерахуванням у дохід державного бюджету.

Територіальне управління не погоджується із вищевказаною вимогою Державної аудиторської служби України та вважає її протиправною, а тому звернулося до суду з даною позовною заявою.

У своїх доводах щодо протиправності оскаржуваної вимоги, позивач посилається на наступне.

Так, позивач вказує, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року № 182/0/15-18 «Про припинення роботи судів у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами» припинено роботу місцевих та апеляційних судів Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, в тому числі, Ворошиловського районного суду міста Донецька. Указом Президента України від 19 липня 2018 року № 212/2018 «Про тимчасове переведення судді» суддів Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 , ОСОБА_2 переведено шляхом відрядження строком до одного року на посади суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Головою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області виданий наказ від 30.07.2018 № 25/ос/г «Про тимчасове переведення у порядку відрядження до Білоцерківського міськрайонного суду судді ОСОБА_2 » та наказ від 30.07.2018 № 24/ос/г «Про тимчасове переведення у порядкувідрядження до Білоцерківського міськрайонного суду судді ОСОБА_1 ». Зі змісту Указу та наказів вбачається, що судді Орєхов О.І., ОСОБА_2 тимчасово переведено на посади суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, тобто з моменту переведення судді займають штатну суддівську посаду в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області на термін свого відрядження.

Згідно з Порядком відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». Розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. Зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.

Статтею 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачені права та обов`язки судді, зокрема, суддя має право брати участь у суддівському самоврядуванні, підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.136 Закону). Отже, тимчасове переведення вищезазначених суддів, на посади суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надає їм право брати участь в суддівському самоврядуванні, зокрема, зборах суддів вказаного суду, проходити підготовку в Національній школі суддів України, користуватися правом на відпустку, тощо.

Позивач уважає, що правовідносини тимчасового переведення суддів до іншого суду шляхом відрядження, не є тотожними із службовим відрядженням, що регулюються Інструкцією про службові відрядження в межах України та закордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59. У випадку тимчасового переведення судді шляхом відрядження відповідно до вимог спеціального законодавства, суддя займає штатну суддівську посаду у суді та отримує суддівську винагороду, визначену статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також позивач вказує, що вичерпний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню в тому числі і суддям визначений у пункті 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98, до складу яких віднесено оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях. За час перебування у відрядженні суддям здійснювалося відшкодування добових витрат та витрат за проживання на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт (далі - авансові звіти), складених підзвітними особами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), з яких у тому числі відшкодовано витрати за час перебування суддів Ворошиловського районного суду міста Донецька, тимчасово переведених в порядку відрядження на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду строком до одного року, у щорічних відпустках в період їх перебування у штаті цього міськрайонного суду (без відшкодування добових витрат), а саме: судді ОСОБА_1 за час перебування у відпустці з 15.04.2019 по 17.05.2019 (наказ від 27.03.2019 № 22/в/г) - 9 194,62 грн.; судді Цукурову В.П. за час перебування у відпустці з 25.01.2019 по 08.02.2019 та з 26.04.2019 по 17.05.2019 (накази від 10.01.2019 № 3/в/г та від 03.04.2019 № 24/в/г) - 10 793,84 грн. Відшкодовані суми витрат на найм житлового приміщення суддям Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не були перевищені за визначену у додатку 1 пункту 1 Постанови № 98 граничну суму витрат. Через те, що судді Ворошиловського районного суду міста Донецька мали статус тимчасово переведених суддів до іншого суду, останнім також відшкодовувалися витрати за проживання у період перебування у відпустках. Діюче законодавство не містить заборони щодо відшкодування відрядженим (як тимчасово переведеним) суддям витрат на проживання під час перебування їх у щорічних відпустках. Оскільки судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою, їм гарантуються всі права, визначені спеціальним законодавством. Крім того, судді Ворошиловського районного суду міста Донецька Орехов О.І., ОСОБА_2 були тимчасового переведені шляхом відрядження строком до одного року на посади суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області через припинення роботи Ворошиловського районного суду міста Донецька у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами. Судді Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_4 , ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеної особи. У зв`язку із проведенням антитерористичної операції (Наказ Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення»), вони зі сім`єю змушені були покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини. Через зазначені обставини тимчасово переведені судді у період відпустки не могли повертатися до місця проживання, тому висновок посадових осіб Державної аудиторської служби України про відсутність підстав для відшкодування відрядженим (як тимчасово переведеним) суддям витрат на проживання під час перебування їх у щорічних відпустках є хибним.

За таких обставин, позивач уважає, що посадовими особами Державної аудиторської служби України невірно кваліфіковано поняття тимчасового переведення судді шляхом відрядження. За відсутності у чинному законодавстві заборони щодо відшкодування тимчасово переведеним суддям витрат на проживання під час перебування їх у щорічних відпустках, Територіальним управлінням правомірно здійснено виплати цих коштів суддям Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому вимога Державної аудиторської служби України про відшкодування коштів, виданих під звіт на суму 19 988,46 грн. (пункт 4) є протиправною.

Вказаній справі присвоєно номер 640/23890/21.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 року відкрити провадження в адміністративній справі №640/23890/21, ухвалено розгляд справи здійснювати без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні позивача Білоцерківський міськрайонний суд.

19.10.2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що під час Ревізії Держаудитслужба виявила, що за час перебування у відрядженні суддям позивач здійснював відшкодування добових витрат та витрат за проживання на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт, складених підзвітними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року № 98 на підставі підтвердних документів. Шляхом дослідження під час Ревізії авансових звітів та підтвердних документів до них, наказів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, рішень Вищої ради правосуддя, меморіальних ордерів № 8-1-авт «Накопичувана відомість за розрахунками з підзвітними особами» за відповідні періоди встановлено, що ТУ ДСА України в Київській області здійснено відшкодування витрат за проживання за час перебування суддів Ворошиловського районного суду міста Донецька, тимчасово переведених в порядку відрядження на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області строком до одного року, у щорічних відпустках в період їх перебування у штаті цього міськрайонного суду (без відшкодування добових витрат), а саме: судді Орєхову О.І. за час перебування у відпустці з 15.04.2019 по 17.05.2019 (наказ від 27.03.2019 № 22/в/г) 9 194,62 грн; судді Цукурову В.П. за час перебування у відпустці з 25.01.2019 по 08.02.2019 та з 26.04.2019 по 17.05.2019 (накази від 10.01.2019 № 3/в/г та від 03.04.2019 № 24/в/г) 10 793,84 гривні.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених Постановою № 98. Пунктом 2 розділу VI цього Порядку розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалася (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. Вичерпний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню особам, направленим у відрядження, визначено пунктами 1 та 7 Постанови № 98.

Відповідно до інформації, яка отримана Держаудитслужбою під час проведення Ревізії, начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Київській області Котелевець О.С. від 24.06.2021 № 02-16/1590/21: «… необхідно враховувати, що статтею 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачені права та обов`язки судді, зокрема суддя має право брати участь у суддівському самоврядуванні, підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст. 136 Закону). При цьому, вичерпний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню, в тому числі і суддям, визначений у пункті 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98, до складу яких віднесено оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях.». З цього приводу Держаудитслужба зауважує, що умови, тривалість і порядок надання суддям відпусток визначено частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Надання працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України. Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх професійних обов`язків, а період відпустки можуть використовувати на свій розсуд. Такої ж думки дотримується Міністерство юстиції України (https://minjust.gov.ua/m/str_6906) та Міністерство соціальної політики України (https://www.msp.gov.ua/content/pracivnikam.html). При цьому, як передбачено частиною четвертою статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя, який відряджений до іншого суду, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено. Згідно з частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат (доплати за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці). Ревізією встановлено, що ТУ ДСА України в Київській області за час перебування у відпустках суддям Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхову О.І. та ОСОБА_2 суддівська винагорода та добові не нараховувалися та не виплачувалися. При цьому за час перебування їх у відпустках нараховано та виплачено відпускні та допомогу на оздоровлення. Тобто судді Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхов О.І. та Цукуров В.П. за час перебування у відпустках не здійснювали правосуддя на професійній основі, а реалізували своє право на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Також відповідач вказує, що у суддівських досьє судді Орєхова О.І. № 05120 та судді Цукурова В.П. № 05127 знаходиться копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22.01.2018 № 34/пс-18, у якому зазначено, що судді Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2014 року проживають у м. Києві з сім`ями. Вказана інформація одночасно зазначається у різних заявах суддів, що подавалися на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Отже, на порушення пунктів 1 та 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року № 98 у січні серпні 2019 року за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету суддям Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , переведеним на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шляхом відрядження строком до одного року, відшкодовані витрати на відрядження на загальну суму 19 977,46 грн за КЕКВ 2250 «Витрати на відрядження», КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», через включення підзвітними особами до авансових звітів витрат за проживання ( ОСОБА_1 9 194,62 грн, ОСОБА_2 10 793,84 грн) за час перебування їх у відпустках, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету.

Зважаючи на викладене, відповідач уважає, що доводи позивач, які викладені у адміністративному позові, ніяким чином не спростовують виявленого порушення, позаяк таке порушення підтверджується належними та допустимими доказами.

Також, відповідач зазначає, що оскаржуваний пункт Вимоги містить вказівки на наявність матеріальної шкоди (збитків), а тому зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

02.11.2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він уважає необґрунтованими зазначені у відзиві доводи відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.

17.12.2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшли додаткові поясненнях, в яких позивач вказує, що оскаржувана вимога породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, а відтак вона наділена рисами правового акту індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-ІХ, визначено Ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон) наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок №399).

Пунктами 4-7 Порядку №399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399, матеріали адміністративної справи 640/23890/21 передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року, справа № 640/23890/21 передана судді Лебедєвій Г.В.

Ухвалою від 17.03.2025 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв до провадження справу № 640/23890/21 за позовом Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області до Державної аудиторської служби України, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Білоцерківського міськрайонного суду про визнання протиправними та скасування вимоги, розгляд справи розпочав спочатку та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

27.03.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зміст якого аналогічний змісту раніше поданого відзиву.

Ухвалою від 05.01.2026 року суд ухвалив розгляд справи № 640/23890/21 проводити в порядку загального позовного провадження та призначив по справі підготовче засідання на 27.01.2026 року.

В підготовче засідання, призначене на 27.01.2026 року, з`явилися представники сторін. Представник третьої особи в підготовче засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомленний належним чином та завчасно.

Ухвалою від 27.01.2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 640/23890/21 до судового розгляду на 26.02.2026 року.

Судове засідання, призначене на 26.02.2026 року, було перенесено на 04.03.2026 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

В судове засідання, призначене на 04.03.2026 року, з`явилися представники сторін. Представник третьої особи в підготовче засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомленний належним чином та завчасно.

У вступному слові представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у вступному слові заперечувала проти заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав викладених у відзиву на позовну заяву.

Суд в судовому засіданні з`ясував думку представників учасників справи щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 04.03.2026 року, клопотання представників учасників справи задовольнив та на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Пояснення від третьої особи не надходили.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 8.17 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на I квартал 2021 року (в частині інспектувань), на підставі направлення на проведення ревізії від 26 березня 2021 року № 526, № 527, № 528, проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року, за результатами якої складений акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року від 06 липня 2021 року № 000800-21/23.

З вказаного акту ревізії убачається, що ревізія проводилася, зокрема, з питань дотримання законодавства під час здійснення розрахунків підзвітними особами, у тому числі щодо видатків на відрядження.

Так, ревізією встановлено, що у період з 01.01.2019 по 18.07.2019 в штаті Білоцерківського міськрайонного суду перебували три судді, переведених на роботу на посаду суддів цього міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року (Указ- Президента України від 19 липня 2018 року №212/2018 «Про тимчасове переведення суддів»), а саме: судді Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхов О.і. та Цукуров В.П., суддя Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіна О.В.

За час перебування у відрядженні суддям здійснювалося відшкодування добових витрат та витрат за проживання на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт (далі - авансові звіти), складених підзвітними особами (Орєхов О.І., Цукуров В.П. та Ларіна О.В.), з яких відшкодовано:

- добові витрати за час перебування суддів у відрядженні на роботу на посадах суддів Білоцерківського міськрайонного суду терміном до одного року та одночасно добові витрати за час їх перебування у місті Київ (11 діб), направлених у відрядження для складання тестів та прийняття участі у засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - 660,0 грн ( ОСОБА_1 - 180,0 грн, ОСОБА_2 - 180,0 грн, ОСОБА_5 - 300,0 грн). Тобто добові витрати за час перебування у відрядженні відшкодовані у подвійному розмірі та/або в розмірі більшому ніж визначено законодавством (60,0 грн за добу);

- витрати за час перебування суддів Ворошиловського районного суду міста Донецька, тимчасово переведених в порядку відрядження на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду строком до одного року, у щорічних відпустках в період їх перебування у штаті цього міськрайонного суду (без відшкодування добових витрат), а саме:

судді Орєхову О.І. за час перебування у відпустці з 15.04.2019 по 17.05.2019 (наказ від 27.03.2019 № 22/в/г) - 9 194,62 грн;

судді Цукурову В.П. за час перебування у відпустці з 25.01.2019 по 08.02.2019 та з 26.04.2019 по 17.05.2019 (накази від 10.01.2019 № 3/в/г та від 03.04.2019 № 24/в/г) - 10 793,84 грн.

У висновку акту ревізії з питань дотримання законодавства під час здійснення розрахунків підзвітними особами, у тому числі щодо видатків на відрядження зазначено, що на порушення пунктів 1 та 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року № 98 у січні - серпні 2019 року за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету суддям Вороишловського районного суду міста Донецька Орехову О.І. та Цукурову В.П., судді Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіній О.В., переведеним на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року відшкодовані витрати на відрядження на суму 20648,46 грн за КЕКВ 2250 КПКВК 0501020 внаслідок включення підзвітними особами до авансових звітів добових витрат у подвійному розмірі, а також витрат за проживання під час їх перебування у відпустках, чим завдано матеріальної шкоди (збитків). Порушення усунуто частково у сумі 660,0 гривень.

На підставі зазначеного акту ревізії Державною аудиторською службою України сформовано вимогу щодо усунення порушень від 29 липня 2021 року № 000800-14/9628-2021, пунктом 4 якої установлено, що на порушення пунктів 1 та 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» у січні - червні 2019 року за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету суддям Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхову О.І. та Цукурову В.П., судді Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіній О.В., переведеним на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року, відшкодовані витрати на відрядження на суму 19,99 тис. грн. через включення підзвітними особами до авансових звітів витрат за проживання під час їх перебування у відпустках.

У зв`язку з наведеним Держаудитслужба у пункті 3 зобов`язальної частини вимоги вимагає усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, а саме: вжити заходів, спрямованих на відшкодування коштів, виданих під звіт на суму 19988,46 грн. (пункт 4), у тому числі за рахунок винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів на казначейський рахунок ТУ ДСА України в Київській області з подальшим перерахуванням у дохід державного бюджету.

Позивач уважає вимогу контролюючого органу у зазначеній частині протиправною, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя (стаття 130).

Ураховуючи вказані норми Конституції України, слід зазначити, що органи судової влади та професійні судді, як носії цієї влади, є незалежними. Конституцією України встановлюються гарантії такої незалежності, а особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, закріпленої у статті 126 Конституції України. Суди не є підприємствами чи установами, які входять до сфери управління Державної судової адміністрації України, а є юридичними особами публічного права.

Приписами статті 1 Закону України від 02.60.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон №1402-VIII) передбачено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Частиною 3 статті 17 Закону №1402-VIII встановлено, що систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд.

Єдність системи судоустрою забезпечується: фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина 1 статті 18 Закону).

Відповідно до частин першої та другої статті 146 Закону №1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону. Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Нормами частин першої-третьої статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Згідно частини четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів (частина 5).

Частиною восьмою статті 148 Закону №1402-VIII встановлено, що контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. статті 151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених законом.

Згідно акту ревізії убачається, що фiнансове забезпечення дiяльностi ТУ ДСА України в Київськiй області здiйснювалося упродовж 2019 - 2020 poків за рахунок коштiв загального та спецiального фонду державного бюджету через головного розпорядника бюджетних коштів - Державну судову адмiнiстрацiю України, вiдповiдно до частини 3 статті 148 Закону Украiни вiд 02.06.2016 № 1402-VIII та законiв України «Про державний бюджет України». Бюджетнi призначення встановлено ДСА України за бюджетною програмою КПКВК 0501020 (КФК 0330) «Забезпечення здійснення правосуддя мiсцевими, апеляцiйними судами та функцiонування органiв i установ системи правосуддя» по загальному фонду та по спецiальному фонду державного бюджету.

Конституційний Суд України від 27.10.2020 №13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України Про запобігання корупції, Кримінального кодексу України виснував про те, що реалізація принципу незалежності судової гілки влади полягає насамперед у відособленості її від інших гілок державної влади, а це означає формування самостійної, автономної й самоуправлінської судової системи поза структурами законодавчої та виконавчої гілок влади.

Так, відповідно до позиції Конституційного Суду України у зазначеному вище рішенні будь-які форми та методи контролю у виді перевірок, моніторингу тощо функціонування та діяльності судів повинні реалізовуватись лише органами судової влади та виключати створення таких органів у системі як виконавчої, так і законодавчої влади.

На законодавчому рівні повинні бути створені такі взаємовідносини, які виключали б невиправданий тиск, вплив чи контроль з боку виконавчої або законодавчої влади на судову владу та запобігали б виникненню нормативного регулювання, яке дасть змогу на законодавчому рівні контролювати органи судової влади, а також суддів при здійсненні ними функцій і повноважень, що призведе до втручання у діяльність судової влади та посягання на її незалежність, закріплену в Основному Законі України.

У підсумку Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.2020 №13-р/2020 наголосив на тому, що створюючи відповідні органи, запроваджуючи відповідальність (санкції), окремі види контролю, законодавець повинен виходити з принципів незалежності судової влади, невтручання у діяльність судів та суддів.

Повноваженнях Державної аудиторської служби України для здійснення державного фінансового нагляду з питань фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ визначаються Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року №2939-XII (далі Закон №2939-XII).

Статтею 2 Закону №2939-XII передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Зі змісту зазначеного положення Закону №2939-ХІІ слідує, що в останньому закріплено вичерпний перелік підконтрольних Держаудитслужбі України установ. Серед вказаного переліку судові органи відсутні.

За приписами пункту 3 Постанови №43 основними завданнями Держаудитслужби є: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; надання в передбачених законом випадках адміністративних послуг.

У розумінні підпункту 2 пункту 4 Постанови №43 Держаудитслужба здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, установах, організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують державне чи комунальне майно; суб`єктах господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим в кримінальному провадженні.

Тобто, Законом №2939-ХІІ та вказаною Постановою визначений вичерпний перелік підконтрольних відповідачу установ, серед яких суди та органи судової влади відсутні.

З вищенаведених норм суд вважає, що чинне законодавство надає право Держаудитслужбі виконувати свої повноваження відносно органів виконавчої влади, яка є окремою гілкою влади згідно із Конституцією України. Стосовно діяльності судової гілки влади в Україні діє спеціальне законодавство.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №911/782/21 зазначив, що за наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (§ 69 рішення у справі Ніколова проти Болгарії від 25.03.1999, § 15 рішення у справі Баранкевич проти Росії від 26.07.2007 тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №263/15749/16-а, від 29.01.2019 у справі №807/257/14, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori); закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali); закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Рішенням Ради суддів України від 09.06.2016 №44, які є рішеннями органів судової влади і обов`язковими для неї, вже визначалося, що проведення відповідних ревізій/перевірок органами державної фінансової інспекції України загрожує незалежності судів та суддів.

Повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, ефективністю використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами наділена Державна судова адміністрація України.

Перевірка фінансово-господарської діяльності органів судової влади регіональними органами Держаудитслужби не передбачена ні вищезазначеним законом, ні іншими нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством, перевірки фінансово-господарської діяльності в судах здійснюються Державною судовою адміністрацією України, через яку фінансуються органи судової влади, а також органами Рахункової палати.

Організація, повноваження та порядок діяльності Рахункової палати регламентовані Законом України Про Рахункову палату від 02.07.2015 року №576.

За приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону №576-VIII Рахункова палата здійснює фінансовий аудит, аудит ефективності та аудит відповідності, зокрема, щодо проведення витрат державного бюджету, включаючи використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя, Офісу Генерального прокурора та інших органів, безпосередньо визначених Конституцією України; використання коштів державного бюджету, наданих місцевим бюджетам та фондам загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування; здійснення таємних видатків державного бюджету.

З аналізу наведеної норму слідує, що виключно Законом №576-VIII передбачений механізм здійснення контрольних функцій використання коштів Державного бюджету щодо установ та органів системи правосудця. Як наслідок, інструментом такого механізму є виключно Рахункова палата.

Статтею 130 Конституції визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій ВРП.

За змістом статей 113, 115, 116 Конституції, закону Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Жодною нормою Конституції чи нормою Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів та органи виконавчої влади (в тому числі і Держаудитслужбу) не наділено повноваженнями здійснення будь-якого контролю за діяльністю органів судової влади.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" на останній покладено виключно обов`язок забезпечити фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про державний бюджет, та створити належні умови для функціонування судів та діяльності суддів.

До контрольних функцій Кабінету Міністрів України віднесено питання здійснення контролю за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади та забезпечення координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції.

Якщо Кабінет Міністрів України не наділений жодними контрольними функціями щодо судової влади, то і Держаудитслужба, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю тим більше не може перебирати на себе такі функції.

Статтею 98 Конституції України визначено, що контроль від імені Верховної Ради за надходженням коштів до державного бюджету та їх використанням здійснює Рахункова палата.

Таким чином, органи судової влади як суб`єкти публічного права не підпадають під суб`єктний склад Закону №2939-XII, що свідчить про відсутність правових підстав для здійснення ревізій фінансово-господарської діяльності органів судової влади органами контрольно-ревізійної служби України.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №804/902/16, предметом розгляду якої стали, у тому числі, правовідносини щодо законності проведення ревізії органами Держаудитслужби України Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення до переліку суб`єктів щодо яких передбачено проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області, що свідчить про відсутність у відповідача як центрального органу влади діяльності повноважень на проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача як органу державної влади, оскільки діяльність останнього урегульована спеціальним законом.

Отже, прийнявши рішення щодо включення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області до Переліку підконтрольних установ (об`єкта контролю), на яких планується проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року, а також вчинивши дії, направлені на реальне виконання вказаних контрольних заходів, відповідач фактично порушив принцип незалежності судової гілки влади взагалі та позивача, зокрема, від виконавчої гілки влади.

Враховуючи зазначене суд вважає, що перевірка фінансово-господарської діяльності органів судової влади регіональними органами Державної фінансової інспекції не передбачена ні вищезазначеним законом, ні іншими нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством, перевірки фінансово-господарської діяльності Державної судової адміністрації України, через яку фінансуються органи судової влади, здійснюється органами Рахункової палати України.

Таким чином, у Державної аудиторської служби України та її територіальних органів відсутні повноваження на здійснення контрольних функцій відносно позивача, оскільки останній не є підконтрольним об`єктом органів державної контрольно-ревізійної служби України.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, адже відсутність у відповідача повноважень на проведення заходів державного фінансового контролю позивача є безумовною та достатньою правовою підставою до висновку про визнання протиправним та скасування спірної Вимоги.

Разом з тим, суд вважає за необхідне надати правову оцінку і іншим доводам сторін, з метою виконання обов`язку щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції.

Так, правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 N 43 (надалі Положення N 43), визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до вимог пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог.

Згідно приписів пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; накладати у випадках, передбачених законом, адміністративні стягнення; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право (окрім іншого):

- пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Отже, виходячи з аналізу наведених правових норм, органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Верховним Судом у постанові від 24.01.2024 у справі №420/6625/21 сформовано наступні висновки щодо застосування норм права: «…вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 та від 08.05.2018 у справах №822/2087/17 та №826/3350/17 відповідно зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

Розглядом справи по суті встановлено, що оскаржувана в цій справі вимога Державної аудиторської служби України від 29.07.2021 року №000800-14/9628-2021 "Про вимоги щодо усунення порушень" в частині усунення виявлених порушень законодавства в установленому законодавством порядку, а саме: вжити заходів, спрямованих на відшкодування коштів, виданих під звіт на суму 19988,46 грн. (пункт 4), у тому числі за рахунок винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів на казначейський рахунок ТУ ДСА України в Київській області з подальшим перерахуванням у дохід державного бюджету, вказує саме на забезпечення відшкодування збитків та надають право підконтрольній установі на оскарження у судовому порядку цієї вимоги.

Проаналізувавши зміст спірної вимоги, суд констатує, що вона не містить вимоги про стягнення збитків хоч і вказує на забезпечення їх відшкодування. Очевидно, що цей пункт спрямований на притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності.

Відтак, Вимога про усунення порушень законодавства від 29.07.2021 року №000800-14/9628-2021 є предметом судового контролю.

Подібним чином висловився Верховний Суд в постанові від 09 березня 2023 року в справі № 500/2489/21.

Стосовно суті встановлених порушень законодавства, суд зазначає наступне.

Так, ревізією встановлено, що у період з 01.01.2019 по 18.07.2019 в штаті Білоцерківського міськрайонного суду перебували три судді, переведених на роботу на посаду суддів цього міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року (Указ- Президента України від 19 липня 2018 року №212/2018 «Про тимчасове переведення суддів»), а саме: судді Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхов О.і. та ОСОБА_2 , суддя Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіна О.В.

За час перебування у відрядженні суддям здійснювалося відшкодування добових витрат та витрат за проживання на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт (далі - авансові звіти), складених підзвітними особами (Орєхов О.І., Цукуров В.П. та Ларіна О.В.), з яких відшкодовано:

- добові витрати за час перебування суддів у відрядженні на роботу на посадах суддів Білоцерківського міськрайонного суду терміном до одного року та одночасно добові витрати за час їх перебування у місті Київ (11 діб), направлених у відрядження для складання тестів та прийняття участі у засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - 660,0 грн ( ОСОБА_1 - 180,0 грн, ОСОБА_2 - 180,0 грн, ОСОБА_5 - 300,0 грн). Тобто добові витрати за час перебування у відрядженні відшкодовані у подвійному розмірі та/або в розмірі більшому ніж визначено законодавством (60,0 грн за добу);

- витрати за час перебування суддів Ворошиловського районного суду міста Донецька, тимчасово переведених в порядку відрядження на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду строком до одного року, у щорічних відпустках в період їх перебування у штаті цього міськрайонного суду (без відшкодування добових витрат), а саме:

судді Орєхову О.І. за час перебування у відпустці з 15.04.2019 по 17.05.2019 (наказ від 27.03.2019 № 22/в/г) - 9 194,62 грн;

судді Цукурову В.П. за час перебування у відпустці з 25.01.2019 по 08.02.2019 та з 26.04.2019 по 17.05.2019 (накази від 10.01.2019 № 3/в/г та від 03.04.2019 № 24/в/г) - 10 793,84 грн.

У висновку акту ревізії з питань дотримання законодавства під час здійснення розрахунків підзвітними особами, у тому числі щодо видатків на відрядження зазначено, що на порушення пунктів 1 та 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року № 98 у січні - серпні 2019 року за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету суддям Вороишловського районного суду міста Донецька Орехову О.І. та Цукурову В.П., судді Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіній О.В., переведеним на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року відшкодовані витрати на відрядження на суму 20648,46 грн за КЕКВ 2250 КПКВК 0501020 внаслідок включення підзвітними особами до авансових звітів добових витрат у подвійному розмірі, а також витрат за проживання під час їх перебування у відпустках, чим завдано матеріальної шкоди (збитків). Порушення усунуто частково у сумі 660,0 гривень.

На підставі зазначеного акту ревізії Державною аудиторською службою України сформовано вимогу щодо усунення порушень від 29 липня 2021 року № 000800-14/9628-2021, пунктом 4 якої установлено, що на порушення пунктів 1 та 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» у січні - червні 2019 року за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету суддям Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхову О.І. та Цукурову В.П., судді Куйбишевського районного суду міста Донецька Ларіній О.В., переведеним на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду шляхом відрядження строком до одного року, відшкодовані витрати на відрядження на суму 19,99 тис. грн. через включення підзвітними особами до авансових звітів витрат за проживання під час їх перебування у відпустках.

Гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання. Так, зокрема, Конституційний Суд України зазначав: - "однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів" (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99); - "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002); - "особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя" (абзац дев`ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005); - "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013); - "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016).

Обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

Відповідно до ст. 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, що визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Якщо обставини, що були підставою відрядження судді, продовжують існувати, за зверненням голови суду, до якого суддя відряджений, та за згодою такого судді Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки.

Вища рада правосуддя на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може ухвалити рішення про дострокове закінчення відрядження судді, якщо обставини, що були підставою відрядження судді, припинилися, про що повідомляється суддя.

Суддя, строк відрядження якого закінчився або стосовно якого Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про дострокове закінчення відрядження судді, повертається на роботу до суду, з якого був відряджений. У такому разі визначення нового судді (колегії суддів) для розгляду справ, які знаходилися на розгляді у судді та не розглянуті ним по суті, здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в порядку, визначеному процесуальним законом.

У разі припинення роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами суддя, якого було відряджено з такого суду, має бути переведений на постійне місце роботи до закінчення строку відрядження.

Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.

Рішення Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 затверджено Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення).

Згідно п. 1 розділу VI Порядку № 54/0/15-17 суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. Зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.

В сукупності вищенаведені норми права встановлюють, що в разі відрядження (тимчасового переведення) судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, такий суддя має бути зарахований до штату відповідного суду та саме з дня такого зарахування йому виплачується суддівська винагорода саме тим судом до якого суддя відряджений.

Крім вказаного необхідно враховувати, що статтею 56 Закону № 1402-VIII передбачені права та обов`язки судді, зокрема, суддя має право брати участь у суддівському самоврядуванні, підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.136 Закону).

Отже, тимчасове переведення вищезазначених суддів на посади суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надає їм право брати участь в суддівському самоврядуванні, зокрема, зборах суддів вказаного суду, проходити підготовку в Національній школі суддів України, користуватися правом на відпустку, тощо.

Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з доводами позивача, що правовідносини тимчасового переведення суддів до іншого суду шляхом відрядження, не є тотожними із службовим відрядженням, що регулюються Інструкцією про службові відрядження в межах України та закордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59.

У випадку тимчасового переведення судді шляхом відрядження відповідно до вимог спеціального законодавства, суддя займає штатну суддівську посаду у суді та отримує суддівську винагороду, визначену статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вичерпний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню в тому числі і суддям визначений у пункті 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98, до складу яких віднесено оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях.

Судом встановлено, що за час перебування у відрядженні суддям здійснювалося відшкодування добових витрат та витрат за проживання на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт (далі - авансові звіти), складених підзвітними особами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), з яких у тому числі відшкодовано витрати за час перебування суддів Ворошиловського районного суду міста Донецька, тимчасово переведених в порядку відрядження на роботу на посаду суддів Білоцерківського міськрайонного суду строком до одного року, у щорічних відпустках в період їх перебування у штаті цього міськрайонного суду (без відшкодування добових витрат), а саме:

судді Орєхову О.І. за час перебування у відпустці з 15.04.2019 по 17.05.2019 (наказ від 27.03.2019 № 22/в/г) - 9 194,62 грн.;

судді Цукурову В.П. за час перебування у відпустці з 25.01.2019 по 08.02.2019 та з 26.04.2019 по 17.05.2019 (накази від 10.01.2019 № 3/в/г та від 03.04.2019 № 24/в/г) - 10 793,84 грн.

Копії договорів про оренду квартир та авансові звіти долучені до матеріалів справи.

Слід також зазначити, що відшкодовані суми витрат на найм житлового приміщення суддям Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не були перевищені за визначену у додатку 1 пункту 1 Постанови № 98 граничну суму витрат.

Через те, що судді Ворошиловського районного суду міста Донецька мали статус тимчасово переведених суддів до іншого суду, останнім також відшкодовувалися витрати за проживання у період перебування у відпустках.

Діюче законодавство не містить заборони щодо відшкодування відрядженим (як тимчасово переведеним) суддям витрат на проживання під час перебування їх у щорічних відпустках.

Крім того, слід зазначити, що відрядження цих суддів не припинялись під час відпустки.

Доказів на підтвердження того, що вищезазначені судді не орендували вищезазначене житло під час відпустки відповідачем до суду не надано.

Більш того, судді Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_4 , ОСОБА_2 були тимчасового переведені шляхом відрядження строком до одного року на посади суддів Білоцерківського міськрайонного суду Київської області через припинення роботи Ворошиловського районного суду міста Донецька у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами.

Судді Ворошиловського районного суду міста Донецька Орехов О.І., ОСОБА_2 є внутрішньо переміщені особи.

У зв`язку із проведенням антитерористичної операції (Наказ Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення»), вони зі сім`єю змушені були покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини.

Через обставини, що від них не залежали, тимчасово переведені судді у період відпустки не могли повертатися до місця проживання, тому висновок посадових осіб Державної аудиторської служби України про відсутність підстав для відшкодування відрядженим (як тимчасово переведеним) суддям витрат на проживання під час перебування їх у щорічних відпустках є хибним.

Вказані обставини відповідачем не заперечені та не спростовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за відсутності у чинному законодавстві заборони щодо відшкодування тимчасово переведеним суддям витрат на проживання під час перебування їх у щорічних відпустках, Територіальним управлінням правомірно здійснено виплати цих коштів суддям Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхову О.І. та Цукурову В.П.

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

За встановлених обставин, виходячи з предмету спору в цій справі, а також з системного аналізу наведених вище норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що вимога про усунення виявлених порушень від 29.07.2021 року №000800-14/9628-2021 в оскаржуваній частині є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 242-246, 250, 262, 255-258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 26268119) до Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 4, код ЄДРПОУ 40165856), за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Білоцерківського міськрайонного суду (09100, м. Біла Церква, вул. Турчанінова, 7, код ЄДРПОУ 26539647) про визнання протиправними та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункту 3 вимоги Державної аудиторської служби України від 29.07.2021 року №000800-14/9628-2021 "Про вимоги щодо усунення порушень", відображених в акті ревізії від 06.07.2021 №000800-21/23, про вжиття заходів, спрямованих на відшкодування коштів, виданих під звіт на суму 19988,46 грн. (пункт 4), у тому числі за рахунок винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів на казначейський рахунок ТУ ДСА України в Київській області з подальшим перерахуванням у дохід державного бюджету.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.04.2026 року.

Суддя Г.В. Лебедєва