Рішення № 135636096, 13.04.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/716/26

381/64/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Яковенко Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

У січні 2026 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області із цим позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 11071,02 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи уклали кредитний договір № 164975.

Взяті на себе зобов`язання кредитор виконав та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором. Відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконав, не повернув кредитні кошти та проценти за користування кредитом.

Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 11 лютого 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачу ухвала судді від 11 лютого 2026 року надіслана на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку місцем її проживання та отримана адресатом, про що свідчать відомості рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав.

Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду судове засідання не проводиться.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справи, суд встановив таке.

23.12.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 165975 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно умов договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі.

Типом кредиту - кредит.

Сума кредиту становить 6667,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5000,25 грн. на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті, у розмірі 1666,75 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00% річних,0,9956 % на день.

Комісія за надання кредиту складає 1666,75 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 25,00%.

Строк кредитування складає 84 днів з 23.12.2024 по 17.03.2025.

16.04.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт капітал» уклали Договір факторингу № 16042025.

На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Реєстр боржників б/н до Договору факторингу № 16042025 від 16.04.2025», згідно з відомостями якого від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до ТОВ «Юніт капітал» перейшло право вимоги до відповідача.

За твердженням позивача відповідач свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 11471,02 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6667,00 грн; заборгованість за процентами становить 3903,02 грн, 501,00 грн комісія, 400,00 грн пеня.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документи з назвою «Картка обліку виконання договору» від 23.12.2024», згідно з відомостями якого заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 11471,02 грн.

Також надав документ з назвою «Виписка з особового рахунка за кредитним договором №164975, за яким заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 11471,02 грн.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Універсал банк» надало відповідь № БТ/Е-7260 від 12.03.2026, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Також надано інформацію про фінансовий номер телефону зазначений для обслуговування зазначеної платіжної картки, та підтверджуючий документ про зарахування 5000,25 грн на банківський рахунок за вказаний період.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що між сторонами існують кредитні правовідносини.

Спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язків з повернення коштів у кредитних правовідносинах.

Також суд встановив, що наявні у матеріалах справи докази належно та достатньо підтверджують виконання кредитором обов`язку з надання коштів позичальнику.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.

Матеріали справи не містять доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Отже, відповідач мав процесуальну можливість, але не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позов, не заперечив і не спростував вимоги та доводи позивача, зокрема та не виключно не заперечив та не спростував із наданням відповідних доказів факт укладення ним цього договору, належність йому банківської картки з відповідним номером і зарахування на цю картку коштів, які надані на виконання вказаного договору кредиту.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Картка обліку виконання договору».

Крім цього, суд враховує надану банком інформацію на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, відомостями якої підтверджено зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а також надано інформацію про обороти коштів за запитуваний судом період часу.

Відомості розрахунку, наданого позивачем, узгоджуються з відомостями виписки по рахунку.

Цей розрахунок є чітким, зрозумілим, а тому суд приймає його як належний і достатній доказ щодо розміру заборгованості відповідача у спірних правовідносинах, оскільки його відомості узгоджуються з умовами договору споживчого кредиту.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає таке.

Стосовно розміру процентів суд встановив, що вони нараховані у межах строку кредитування та відповідно до умов договору.

Розмір заборгованості за процентами за вказаний період (по 17.03.2025), згідно з наданим позивачем розрахунком, становить 3903,02 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по комісії суд зазначає таке.

Суд встановив, що за умовами договору кредиту передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15-ц вказав, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, тому така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

У зв`язку із цим Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Водночас у ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У зв`язку з цим суд вважає, що надана відповідачу додатково сума кредиту у розмірі 1666,75 грн, яка зарахована у рахунок погашення комісії не підлягала нарахуванню та сплаті відповідачем.

З огляду на вказане тіло кредиту підлягає зменшенню на цю суму.

Отже стягненню з відповідача підлягає тіло кредиту у розмірі 5000,00 грн.

Крім цього, суд встановив, що за умовами договору кредиту передбачено сплату позичальником комісії за розрахунково-касове обслуговування. З огляду на це суд зазначає таке.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»з набранням чинності Законом України «Про споживче кредитування»залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У цій справі суд встановив, що позивач та відповідач уклали договір, яким передбачили можливість сплати споживачем комісійної винагороди за обслуговування кредиту, проте договір не містить відомостей щодо погодженого сторонами порядку нарахування та видів послуг, за які така комісія підлягає нарахуванню.

До таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення кредитного договору.

З огляду на це умови договору щодо встановлення плати(комісії) за обслуговування кредиту (за розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

У зв`язку з цим суд вважає, що нарахована сума комісії не підлягає стягненню з позичальника.

Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача штрафу (пені за прострочку платежів) суд зазначає таке.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан продовжено, він триває і наразі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

За змістом вказаного пункту, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині вимог про стягнення з відповідача штрафу (пені).

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 8903,02 грн (5000,00 грн тіло кредиту + 3903,02 грн проценти).

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов`язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.

Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1889,47 грн (78% задоволених вимог).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано документи щодо наданої правничої допомоги.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір ? обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічні висновки висловлені Верховним судом у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23 та від 23.04.2025 року у справі № 638/13336/21.

Надавши оцінку понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, ціну позову, а також те, що процесуальний закон передбачає розгляд такої справи у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, за предметом спору та характером спірних правовідносин, правовим регулюванням ця справа для позивача є типовою з-поміж великої кількості аналогічних справ за його позовами; врахувавши характер послуг, а також необхідність дотримання критерію пропорційності, розумності та справедливості, дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

Також суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас відповідач вказаний обов`язок не виконав.

Отже, відповідно до приписів ст. 11, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційною до розміру задоволених витрат є розмір правничої допомоги у сумі 1560,00 грн (78% від заявлених позовних вимог).

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити частково позов.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 164975 від 23.12.2024 у розмірі 8903 (вісім тисяч дев`ятсот три) гривні 02 копійки.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 1889 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дев`ять) гривень 47 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1560 (одна тисяча п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 13.04.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК