Рішення № 135635867, 23.03.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1999/24

2/368/107/26

Рішення

Іменем України

"23" березня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Назаренко А.І.

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Потьомкіна С.О.

та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Орлова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м. Кагарлик в режимі відеоконференції цивільну справу загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Потьомкін Сергій Олексійович до ОСОБА_2 , Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет позову: Приватне підприємство «Абрис-Альфа» про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, -

встановив:

представник позивача просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 3 від 26.10.2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки в розмірі 0,46 га, з них: 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,21 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та надання дозволу на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на землю, визнати незаконним та скасувати рішення Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 3 від 17.08.2012 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га та 0,1770 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території АДРЕСА_1 та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222287801:01:320:0017, площею 0,11618 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, зареєстрованої за ОСОБА_3 , обґрунтовуючи наступним.

Батькові позивача, ОСОБА_4 , належала на праві приватної власності земельна ділянка загальною площею 0,3410 га, розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення ділянки: ведення особистого підсобного господарства (0,0910 га); та для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (0,2500 га). Право власності одержане на підставі рішення виконкому Стрітівської сільської ради від 29.12.2000 року № 3, що підтверджується Державним актом на право власності на землю 1-КВ № 082033 від 25.06.2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. ОСОБА_4 за життя склав заповіт, згідно якого усе своє майно заповів своїй доньці ОСОБА_1 (позивачу). За фактом смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. Позивач подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У 2024 році позивач, маючи намір отримати свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку звернулась до землевпорядника з метою виготовлення ним технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки дана земельна ділянка не була внесена до ДЗК.

У ході виготовлення документації із землеустрою землевпорядником було виявлено накладання меж земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 та земельної ділянки з кадастровим номером 3222287801:01:320:0017, площею 0,11618 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_3 .

Виявлене накладання унеможливлює подальшу реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та подальше отримання правовстановлюючих документів (свідоцтва про право на спадщину), а отже порушує права та законні інтереси позивача.

Староста Стрітівського старостинського округу у відповідь на усне звернення повідомив позивачу, що увесь архів земельної документації Стрітівської сільської ради (в тому числі, рішення, документація із землеустрою та інші документи із земельних питань) були передані до відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Тому, з метою з`ясування правових підстав набуття відповідачем 1 права власності на спірну земельну ділянку представником позивача було направлено на адресу Відділу № 6 адвокатський запит № 171 від 17.09.2024 року, який, однак, залишився без відповіді.

Також, оскільки згідно загальнодоступних відомостей с. Стрітівка наразі входить до Ржищівської міської об`єднаної територіальної громади, а отже були підстави припускати, що земельна документація Стрітівської сільської ради (в тому числі, рішення, документація із землеустрою та інші документи із земельних питань) можуть бути у володінні Ржищівської міської ради, то 17.09.2024 року було направлено на адресу Ржищівської сільської ради адвокатський запит № 172, яким представник позивача просив повідомити про наявність оригіналів та/або копій рішення Стрітівської сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо спірної Земельної ділянки, проекту землеустрою щодо земельної ділянки, рішення про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки, а також надати їх копії.

23.09.2024 року у відповідь на адвокатський запит виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області направив лист № 02-02-08/3165, зі змісту якого вбачається, що рішення Стрітівської сільської ради та додані до них документи передані на зберігання до архівного відділу Обухівської районної державної адміністрації.

Згідно розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03.02.2023 року № 42, розміщеного на інтернет-сторінці Обухівської РДА, Архівний відділу Обухівської РДА було припинено шляхом приєднання до Обухівської РДА.

Тому 25.09.2024 року на адресу Обухівської РДА було направлено адвокатський запит № 175 з аналогічними до адвокатського запиту № 172 вимогами.

У відповідь на адвокатський запит № 175 Обухівська РДА листом від 27.09.2024 року № 60/07- 21/4437 повідомила, що документи, пов`язані з реєстрацією та присвоєнням кадастрових номерів, видачею державних актів на землю не утворюються в сільських радах, а тому не можуть бути передані ними на зберігання до архівного відділу. Натомість, для отримання рішень Стрітівської сільської ради необхідно вказати номери та дати прийняття цих рішень. Для отримання копії документації із землеустрою Обухівська РДА радила звернутись до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

25.11.2024 року на адресу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області було направлено адвокатський запит № 188 щодо надання копій рішень Стрітівської сільської ради та документації із землеустрою щодо спірної Земельної ділянки.

Разом з листом від 27.11.2024 року № 29-10-0.331-11509/2-24 ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області надало копію технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки щодо спірної земельної ділянки, яка, серед іншого, містить і витяг з рішення № 3 Стрітівської сільської ради від 27.10.2007 року про передачу у власність спірної земельної ділянки та рішення Стрітівської сільської ради від 17.08.2012 року № 3 про затвердження технічної документації із землеустрою.

Рішенням від 22.10.2024 року № РВ-3500133672024 державним кадастровим реєстратором Відділу № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачу було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з тих підстав, що в межах земельної ділянки, яку планується зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка (її частина). Рекомендовано: усунути перетин ділянок з ділянкою 3222287801:01:320:0017, площа співпадає на 67.6965.

Тобто, даним рішенням державного кадастрового реєстратора підтверджується факт накладання двох земельних ділянок (успадкованої розивачем та спірної земельної ділянки).

Однак, з огляду на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.05.2023 року у справі № 515/1315/18, у справах, що стосуються накладання (перетину) земельних ділянок, суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, має призначити судову експертизу. Належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_3 .

Натомість, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрація права власності щодо спірної Земельної ділянки відсутня.

Таким чином, державна реєстрація права власності на Земельну ділянку за відповідачем 1 у Державному земельному кадастрі створює перешкоди позивачу у користуванні та розпорядження майном, оскільки перешкоджає їй зареєструвати на своє ім`я право власності на успадковане за померлим батьком майно. Тому державна реєстрація земельної ділянки підлягає скасуванню.

У той же час, рішенням № 3 Стрітівської сільської ради від 27.10.2007 року про передачу у власність спірної земельної ділянки та рішенням Стрітівської сільської ради від 17.08.2012 року № 3 про затвердження технічної документації із землеустрою також порушуються законні інтереси позивача, оскільки такі рішення фактично стали передумовою для подальшої державної реєстрації в ДЗК земельної ділянки за відповідачем, і у випадку невизнання таких рішень незаконними залишатиметься невизначеність щодо власника майна та ризики спроб повторної реєстрації відповідачем 1 земельних ділянок з накладанням на земельну ділянку позивача.

Тому зазначені рішення підлягають визнанню незаконними.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України (в редакції від 20.06.2007 року, що діяла станом на дату прийняття Рішення Стрітівської сільської ради № 3 від 27.10.2007 року) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту в) частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини п`ятої цієї статті (в редакції від 20.06.2007 року) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З викладених положень земельного законодавства вбачається, що орган місцевого самоврядування має право безоплатно передавати у власність громадян земельні ділянки лише із тих земель, які належать такому органу на праві комунальної власності.

Натомість, Стрітівська сільська рада, приймаючи рішення № 3 від 27.10.2007 року та рішення № 3 від 17.08.2012 року, фактично частково (в частині накладання земельних ділянок) розпорядилась землями, які не належали їй на праві комунальної власності, а належали на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на землю 1-КВ № 082033 від 25.06.2001 року, чим порушила (в той момент) права ОСОБА_4 . Зокрема, при прийнятті першого рішення, рада фактично надала дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо земель, що не належали раді на праві комунальної власності. Другим же рішенням рада протиправно затвердила таку документацію щодо неналежної їй земельної ділянки. Тому вбачається, що як рішення 3 від 27.10.2007 року, так і рішення № 3 від 17.08.2012 року є незаконним.

Більше того, на переконання позивача, Стрітівською сільською радою та відповідачем 1 було порушено процедуру безоплатної передачі земельної ділянки у власність відповідача 1. Зокрема, отримання відповідачем 1 у власність спірної земельної ділянки мало відбуватись на підставі проекту землеустрою відведення земельної ділянки, а не технічної документації із землеустрою, що посвідчують право власності.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» в редакції від 05.08.2012 року (чинній на дату розробки Технічної документації та прийняття рішення Стрітівської сільської ради від 17.08.2012 року № 3), видами документації із землеустрою, серед іншого, є:

д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

і) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції від 05.08.2012 року проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Натомість, відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про землеустрій» в редакції від 05.08.2012 року при передачі земельних ділянок у власність чи користування та зміні цільового призначення земельних ділянок за проектами землеустрою щодо їх відведення технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не розробляється.

Відповідно до ч.ч. 6,7 ст. 118 ЗК України в редакції від 05.08.2012 року громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного, будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Зі змісту рішення № 3 Стрітівської сільської ради від 27.10.2007 року вбачається, що відповідач 1 звернулась до ради із заявою про передачу у власність земельної ділянки. Відсутність права власності у відповідача 1 на земельну ділянку та факту її сформованості момент прийняття рішення № 3 від 27.10.2007 року вбачається і з контексту інших документів, наявних у технічній документації. А отже, така передача, з огляду на чинне на той момент законодавство України, мала здійснюватися на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

З контексту ч.ч. 9-10 ст. 118 ЗК України в редакції від 05.08.2012 року вбачається, що рішенням № 3 Стрітівської сільської ради від 17.08.2012 року мав затверджуватись саме проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічної документації, оскільки за фактом прийняття такого рішення передавалась спірна Земельна ділянка у власність відповідача 1. Стрітівська сільська рада мала встановити невідповідність виду поданої відповідачем 1 документації із землеустрою вимогам ст. 118 ЗК України та відмовити у її затвердженні, але не зробила цього, чим порушила права та законні інтереси ОСОБА_4 , та, в подальшому - його спадкоємиці (позивача).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-6 (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).

Згідно із статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка формується як об`єкт цивільних прав. За змістом частин першої - п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» (далі - Закон про земельний кадастр) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до статті 15 Закону про земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із статтею 16 Закону про земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.

Отже, порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особам, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо.

Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як вже зазначалось вище, держава має забезпечувати громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частини перша - третя статті 152 ЗК України).

Згідно із статтею 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями частин десятої, тринадцятої статті 79-Г ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно із частинами шостою - восьмою статті 16 Закону про земельний кадастр кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у справах № 925/1006/22 та № 906/296/23.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 370/457/20, від 10 січня 2024 року у справі № 296/888/22, від 21 грудня 2023 року у справі № 521/8304/16, від 22 листопада 2023 року у справі № 464/1327/21 та інших, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15, від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 зазначено: якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 420/16521/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 500/291/20, від 26 жовтня 2023 року у справі № 240/3941/19 та інших.

Тобто, єдина, стала й уніфікована практика Верховного Суду щодо спірного питання свідчить, що визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, є належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічно з наведених підстав належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів вбачається скасування державної реєстрації земельної ділянки, якщо таку реєстрацію проведено із порушенням прав іншого власника земельної ділянки.

На переконання позивача, захист її порушених прав має здійснюватись не через позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а саме шляхом пред`явлення негаторного позову до відповідача 1 (усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсними рішень Стрітівської сільської ради та скасування державної реєстрації в ДЗК), з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 4244, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

Визначальна ознака спору про витребування майна - наявність державної реєстрації права власності на одне й те ж нерухоме майно за відповідачем, коли дійсним власником цього майна є позивач.

Натомість, даний спір виник внаслідок часткового накладання (площа співпадіння 67.6965 метри) успадкованої позивачем земельної ділянки із земельною ділянкою, власником якої є відповідач 1 на підставі оскаржуваних рішень Стрітівської сільської ради.

Тобто предметом спору є не одна й та ж земельна ділянка, яка могла б витребовуватися у порядку статей 387 і 388 ЦК України, а різні земельні ділянки, що накладаються, внаслідок чого порушені права позивача.

Тому в цьому випадку вимога до відповідача 1 про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не буде належним способом захисту права, адже позивач не є власником тієї частини земельної ділянки відповідача 1, що не накладається на його земельну ділянку.

Відповідно до висновків про застосування норм права, викладених Великою Палатою Верховного суду у п.п. 51, 57, 58 Постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Орлов Володимир Валерійович просить суд відмовити в задоволенні позову, обґрунтовуючи наступним. Відповідач ОСОБА_2 , позовні вимоги не визнає, вважає їх не обґрунтованими. Рішенням Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.10.2007 року № 3 14 сесії ОСОБА_2 було виділення у власність земельна ділянка загальною площею 0,46 га, з яких 0.25 га для обслуговування житлового будинку і 0,21 га для ведення особистого сільського господарства в

АДРЕСА_1 в зв`язку з правом власності на житловий будинок. На вказану земельну ділянку була складена технічної документації землеустрою. ОСОБА_2 був укладений договір з ПП «Абріс Альфа» спеціалісти якої, а саме інженер ОСОБА_6 виготовив всю необхідну документацію передбачену законодавством. Рішенням Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 17.08.2012 року № 3 20 сесії VI скликання була затверджена технічна документація із

землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, та споруд, площею 0,25 га та 0,177 га для ведення особистого сільського господарства в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Вважає, що при виділенні відповідачу 1 у власність земельних ділянок порушень законодавства не було.

Представник відповідача в особі Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області просить прийняти рішення на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства України та не покладати судові витрати на Ржищівську міську раду Київської області, обґрунтовуючи наступним. На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», за рішенням Ржищівської міської ради Київської області від 09 грудня 2020 року №34-02-08, Стрітівську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Ржищівської міської ради Київської області. Село Стрітівка Кагарлицького району Київської області увійшло до складу Ржищівської міської територіальної громади. Відповідно до витягу з рішення №3 від 26.10.2007 року 14 сесії V скликання Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку в розмірі 0,46 га з них: 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,21 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на землю, у зв`язку з правом власності на житловий будинок. Частиною 6 статті 118 ЗК України, в редакції, чинній на момент прийняття рішення, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. В 2012 році, ОСОБА_3 звернулась до ФОП ОСОБА_7 з проханням виготовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки на підставі вищезазначеного рішення Стрітівської сільської ради. Відповідно до статті 56 Закону України «Про землеустрій», в редакції, чинній на момент розроблення технічної документації визначено, що Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об`єднання земельних ділянок, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарнозахисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути. Згідно зі статтею 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану. Отже, погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Технічна документація із землеустрою розробляється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 N 28, чинної на момент розроблення технічної документації, розробку технічної документації по складанню державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Технічна документація при складанні державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею, що видаються громадянам на земельні ділянки, якими вони користуються включає: виписку з рішення місцевої Ради народних депутатів про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування; абриси обміру земельної ділянки; план земельної ділянки, складений за результатами обміру; збірний план землевласників і землекористувачів; відомість обчислення площ; матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами (п.1.10 Інструкції). Межі наданих (переданих) земельних ділянок переносяться у натуру (на місцевість) і закріплюються межовими знаками, а межі ділянок, що знаходяться у власності та користуванні і проходять по визначених в натурі контурах, звіряються з наявними планами ділянок. При відсутності плану проводиться зйомка зовнішніх меж земельної ділянки, встановлюються суміжні власники землі і землекористувачі, за участю останніх складається протокол, в якому докладно описується розташування меж на місцевості (п. 2.2. Інструкції). Отже, як зазначено вище, одним з етапів розробки технічної документації є встановлення межових знаків земельної ділянки на місцевості та погодження меж із суміжними землевласниками. Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 видавався в червні 2001 року. Другий примірник державного акту, як і тих документів, на підставі яких він виготовлявся, після видачі та затвердження зберігались в структурних підрозділах Держгеокадастру, за місцезнаходженням земельної ділянки. Оскільки технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_4 виготовлялась в ще в 2001 році, то відомості про земельну ділянку не були внесені до Національної кадастрової системи, тому на момент передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , згідно публічної кадастрової карти України, зазначена земельна ділянка відносилась до земель не наданих у власність/користування. Отже, землевпорядна організація, яка розробляла технічну документацію ОСОБА_3 повинна була перевірити наявність встановлених межових знаків та у випадку їх відсутності, отримати координати з архівних матеріалів Держеокадастру. Також слід зазначити, що ОСОБА_8 , яка є суміжником ОСОБА_3 правовстановлюючі документи на свою земельну ділянку виготовляла в 2009 році (державний акт від 06.01.2010 року ЯН 553828), тобто до моменту виготовлення технічної документації ОСОБА_3 . В кадастровому плані земельної ділянки ОСОБА_8 , зазначений суміжник ОСОБА_5 , проте в технічній документації ОСОБА_3 зазначений суміжник відсутній. Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000375452025 (копія додається). З огляду на зазначене, Ржищівська міська рада вважає, що саме допущення землевпорядною організацією ряду помилок під час виготовлення земельно-кадастрової документації ОСОБА_3 , призвели в подальшому до накладення земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Представник третьої особа без самостійних вимог на предмет позову в особі Приватного підприємство «Абрис-Альфа» в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце судового засідання. Заяв та клопотань не надходило.

Суд, вислухавши представник позивача та представника відповідача та дослідивши письмові матеріали, приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 2ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ЦК України, ЗК України.

ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка загальною площею 0,3410 га, розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення ділянки: ведення особистого підсобного господарства (0,0910 га) та для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (0,2500 га). Право власності одержане на підставі рішення виконкому Стрітівської сільської ради від 29.12.2000 року № 3, що підтверджується Державним актом на право власності на землю 1-КВ № 082033 від 25.06.2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

ОСОБА_4 за життя склав заповіт, згідно якого усе своє майно заповів своїй доньці ОСОБА_1 (позивачу).

За фактом смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. Позивач ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У 2024 році позивач, маючи намір отримати свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку звернулась до землевпорядника з метою виготовлення ним технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки дана земельна ділянка не була внесена до ДЗК.

В копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки щодо спірної земельної ділянки, яка, серед іншого, містить і витяг з рішення № 3 Стрітівської сільської ради від 27.10.2007 року про передачу у власність спірної земельної ділянки та рішення Стрітівської сільської ради від 17.08.2012 року № 3 про затвердження технічної документації із землеустрою відповідачу ОСОБА_2 .

У ході виготовлення документації із землеустрою землевпорядником було виявлено накладання меж земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 та земельної ділянки з кадастровим номером 3222287801:01:320:0017, площею 0,11618 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_3 .

Виявлене накладання унеможливлює подальшу реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та подальше отримання правовстановлюючих документів (свідоцтва про право на спадщину), а отже порушує права та законні інтереси позивача.

Під час проведення експертизи було оглянуто та описано земельні ділянки відповідача, а саме:

на підставі технічної документації ФОП ОСОБА_9 2012 в Державному земельному кадастрі сформовані три земельні ділянки:

земельній ділянці площею 0,2500 та з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , під час формування присвоєно кадастровий номер 3222287801:01:320:0020;

земельній ділянці площею 0,06083 га з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , присвоєно кадастровий номер 3222287801:01:330:0007;

земельній ділянці площею 0,11618 га з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , присвоєно кадастровий номер 3222287801:01:320:0017.

Конфігурація та місце розташування меж земельних ділянок ОСОБА_3 з кадастровими номерами 3222287801:01:320:0020, 3222287801:01:330:0007 та 3222287801:01:320:0017 визначені координатами кутів повороту меж, що відображені в відомостях вирахування площ на кадастрових планах земельних ділянок в складі технічної документації ФОП Артеменко 2012.

Висновком експертів за результатами проведення комісійної судової земельно-технічної експертизи № 4997/25-41 від 21.11.2025 р. встановлено, що межі земельної ділянки з кадастровим номером

3222287801:01:320:0017, площею 0,11618 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_2 відповідно до правовстановлювальних документів та технічної

документації ФОП ОСОБА_9 2012 року накладаються на частину меж земельних ділянок площею загальною площею 0.3410 га, що розташована по АДРЕСА_1 , право власності одержане на підставі рішення виконкому Стрітівської сільської ради

від 29.12.2000 року № 3, що підтверджується Державним актом на право власності на землю І-КВ № 082033 від 25.06.2001 року, а саме на земельну ділянку площею 0,0910 га, цільове призначення ділянки: ведення особистого підсобного господарства. Площа накладення графічно позначена на додатку № 3 до висновку штриховкою блакитного кольору і становить S накл. = 0,0616 га. Фактичні межі (на місцевості) земельної ділянки, що розташована за адресою

АДРЕСА_1 частково не відповідають межам земельної ділянки площею 0,3410 та: для ведення особистого підсобного господарства 0,0910 га та будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,2500 га, відповідно до Державного акту на право приватної власності

І-КВ№ 082033. Невідповідність меж на Додатку №4 до висновку позначена розмірними лініями зеленого кольору і варіюється від 0,02 см в куті повороту F12 в бік зменшення площі до 0,99 м в куті повороту F5 в бік зменшення площі. Фактична площа земельної ділянки за результатами геодезичних вимірів становить S факт. = 0,3291 га, що на 0,0119 га (119 кв.м.) менше площі земельної ділянки відповідно до Державного акту на право приватної власності І-КВ № 082033 (0.3410 га). При цьому фактичні межі земельної ділянки не порушують межі земельної ділянки відповідно до правовстановлюючим документам. Оскільки фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222287801:01:320:0017 в натурі не виділені і представниками власника земельної ділянки ОСОБА_2 експертам не

вказані, то надати відповідь на поставлене питання не вбачається за можливе.

Порушувати означає робити що-небудь всупереч наказові, закону і т. ін. (Словник української мови: електронна версія sum.in.ua).

Отже, термін «порушувати межі земельних ділянок» означає виходити чимось за межі земельної ділянки, які визначені правовстановлюючими документами.

Термін перетинатися означає пролягати впоперек чого-небудь, перехрещуватися з чимсь (Словник української мови електронна версія http://sum.in.ua/).

Термін накладати означає покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху (Словник української мови електронна версія http://sum.in.ua/).

Отже, перетин або накладання між земельними ділянками означає величину площі, яку займає одна земельна ділянка, нашаровуючись зверху на іншу земельну ділянку.

Для того, щоб визначити, яка земельна ділянка є тією, «яка накладається», а яка «на яку накладаються» слід виходити із наступного.

Стаття 41 Конституції України передбачає недоторканість права власності. Це означає, що всі мають утримуватися від безпідставного заволодіння чужим майном.

Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр», є дійсними (ч. 10 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Положення ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» врегульовують, що знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.

Керуючись ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано раніше є земельною ділянкою, «на яку накладається», в той час, якщо земельна ділянка, право власності на яку за часом виникло пізніше, і буде тією земельною ділянкою «яка накладається».

Аналіз отриманих даних свідчить про те, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222287801:01:320:0017, площею 0,11618 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_2 відповідно до правовстановлювальних документів та технічної документації ФОП ОСОБА_9 2012 року накладаються на частину меж земельних ділянок площею загальною площею 0,3410 га, що розташована по АДРЕСА_1 , право власності одержане на підставі рішення виконкому Стрітівської сільської ради від 29.12.2000 року № 3, що підтверджується Державним актом на право власності на землю 1-КВ № 082033 від 25.06.2001 року, а саме на земельну ділянку площею 0.0910 га, цільове призначення ділянки: ведення особистого підсобного господарства.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

За положеннями частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною 1 статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Згідно із частини 2, пункту б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №523/4591/16-ц та від 16 лютого 2021 року у справі №127/33179/19, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).

Судом враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом на даний час, зокрема, в постанові від 03 квітня 2024 року в справі № 278/3198/20 (провадження № 61-9974св23).

В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див. постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а, від 09 листопада 2021 у справі №542/1403/17.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Враховуючи вищенаведене, суд з урахуванням фактичних даних, які ґрунтується на наявних у справі доказах, вважає, що позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

У відповідності до ч.1 та ч. 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на викладене, підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір у розмірі 3633 грн.. 60 коп. гривень.

Позивачем були здійснені витрати на проведення експертизи у розмірі 33926,40 грн., що підтверджується квитанцією від 23.03.2025 р., які відповідач ОСОБА_2 має сплатити на користь позивача на підставі п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Потьомкін Сергій Олексійович до ОСОБА_2 , Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет позову: Приватне підприємство «Абрис-Альфа» про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 3 від 26.10.2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки в розмірі 0,46 га, з них: 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,21 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та надання дозволу на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на землю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 3 від 17.08.2012 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га та 0,1770 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території АДРЕСА_1 .

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222287801:01:320:0017, площею 0,11618 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, зареєстрованої за ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн.. 60 коп. та у вигляді сплати за проведення експертизи в сумі 33 926 (тридцять три тисячі дев`ятсот двадцять шість) грн. 40 коп.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення подавши безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07.04.2026 р.

Суддя І.І. Шевченко