Ухвала суду № 135634929, 13.04.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1490/17

Провадження № 1-в/159/31/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю: заявника ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ковель клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання, у зв`язку з закінченням строків давності виконання вироку суду та скасування розшуку,

В С Т А Н О В И В :

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року ОСОБА_3 засуджений за ст.263 ч.1 КК України до чотирьох років позбавлення волі, із застосуванням ст.ст.75,76 КК України з іспитовим строком на один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 20.02.2018 року, вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року залишений без змін.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.10.2018 року ОСОБА_3 звільнений від покарання призначеного вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року.

Постановою Другої судової палати Касаційного суду Верховного Суду від 28.03.2019 року ухвала Апеляційного суду Волинської області від 20.02.2018 року скасована.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 28.11.2019 року вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року відносно ОСОБА_3 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.03.2020 року ухвала Рівненського апеляційного суду від 28.11.2019 року скасована.

Вироком Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року, вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року відносно ОСОБА_3 в частині звільнення від відбування покарання на підставі ст.75 КК України скасовано. Постановлено вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.1 ст.263 КК України на 4 роки позбавлення волі.

Постановою Верховного суду від 13.05.2021 року вирок Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року залишений без змін.

ОСОБА_3 22.01.2026 року звернувся до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання, у зв`язку з закінченням строків давності виконання вироку суду та скасування розшуку, вказуючи на те, що 28.09.2025 року сплинув строк давності виконання вироку Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року, яким його засуджено за ч.1. ст.263 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено від відбування призначеного покарання, з іспитовим строком на 1 рік, якщо він протягом цього терміну не вчинить нового злочину та виконуватиме покладені на нього обов`язки. Вирок остаточно набрав законної сили 28.09.2020 року. 2. Фактично, вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року щодо ОСОБА_3 набирав законної сили тричі: перший раз, на підставі ухвали Апеляційного суду Волинської області від 20.02.2018 року, апеляційна скарга прокурора була залишена без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року без змін. На виконання вироку ОСОБА_3 були повернуті усі заарештовані речі, а також застава заставодавцю; другий раз, на підставі ухвали Рівненського апеляційного суду від 28.11.2019 року, апеляційна скарга прокурора була залишена без задоволення, вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року без змін; третій раз, на підставі вироку Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року, яким було скасовано вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року в частині звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного йому покарання, на підставі ст.75 КК України. Суд у цій частині постановив новий вирок, яким вважав ОСОБА_3 засудженим? ? за ч.1 ст.263 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі. Крім того, на виконання ухвали Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року яка набрала чинності 06.11.2018 року, Ковельський «Центр пробації» припинив нагляд і зняв ОСОБА_3 з обліку.Станом на даний час вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року щодо його засудження за ч.1. ст.263 КК України не

виконаний з причин, що не залежали від нього, як засудженого, а тому, невиконання вироку суду, не можна розцінювати як ухилення від відбування покарання. 29.09.2017 року Ковельський міськрайонний суд засудив його за скоєння кримінального правошорушення, передбаченого ч. 1. ст. 263 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з іспитовим терміном строком на 1 (один) рік. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року подання Ковельського МРВ філії Державної установи «Центр пробації» у Волинській області задоволено, його звільнено від відбування покарання з випробуванням у зв`язку із закінченням іспитового строку. Подання було мотивовано тим, що ОСОБА_3 за період відбування покарання з випробуванням виконав покладені на нього судом обов`язки добросовісно, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, з боку правоохоронних органів характеризується як особа, яка з розумінням ставиться до індивідуально-профілактичної роботи та розкаюється у вчиненому, за місцем проживання компрометуючих матеріалів на ОСОБА_3 , не надходило і прокурор в судовому засіданні вважав подання підставним та не заперечував проти його задоволення. Ухвала суду набрала? законної сили 06.11.2018 року і є чинною по даний час, апеляційна скарга подана не була. На виконання даної ухвали? Ковельський «Центр пробації» припинив нагляд і зняв його з обліку. Незважаючи на те, що від фактично відбув призначене йому покарання, прокурори продовжували подавати касаційні скарги на уже фактично виконаний вирок суду, що в подальшому призвело до повторного засудження ОСОБА_3 та незаконного оголошення його в розшук. 28.03.2019 року постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду,

скасована ухвала апеляційного суду Волинської області від 20.02.2018 року стосовно

ОСОБА_3 з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Колегія суддів Верховного суду, вивчаючи матеріали справи та готуючись ухвалити законне та виважене рішення не звернула увагу на те, що однорічний іспитовий термін закінчився ще 29.09.2018 року, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року станом на дату розгляду касаційної скарги прокурора, був уже виконаним і він став особою, яка вже відбула покарання. Від 29.09.2018 року (дати закінчення іспитового строку) до 28.03.2019 року (дати розгляду касаційної скарги прокурора) минуло 6 (шість) місяців, ніхто з колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду не звернув на це увагу та не поставив питання прокурору який був присутнім в судовому засіданні: в якому статусі в той час перебував ОСОБА_5 після закінчення іспитового строку? Про цю важливу обставину прокурор не вказав в касаційній скарзі та промовчав в судовому засіданні Верховного Суду що судова ухвала від 29.10.2018 року є чинною, що подання Ковельського «Центру пробації» було підтримано прокурором, а сама ухвала не оскаржувалася прокуратурою. Колегія суддів не побачила ухвалу Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року у справі ОСОБА_3 на сайті судової системи в електронному варіанті, або в матеріалах справи - в паперовому варіанті. Це вказує на те, що колегія суддів Верховного Суду вивчала справу неуважно, поспішно, і розглянула її неповно, не всебічно, формально і односторонньо. 11.07.2019 року під час розмови з прокурором ОСОБА_6 перед судовим засіданням у Рівненському апеляційному суді, він ознайомив його з ухвалою суду від 29.10.2018 року, сказав що він вже отримав біометричний паспорт і працює за кордоном, на що він йому відповів - ну й працюйте собі на здоров`я. В судовому засіданні він надав судовій колегії копію ухвали Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року, якою він був звільнений від відбування покарання у зв`язку з закінченням іспитового строку, на що прокурор зазначив, що ухвала про звільнення від відбування покарання, призначеного вироком від 29.09.2017 року, прокуратурою не оскаржувалася, вона є чинною, і в установленому законом порядку не скасована. Прокурор також сказав, що на зазначені відомості під час подачі касаційної скарги та її розгляду Верховним Судом, він не посилався, бо має намір оскаржити ухвалу суду від 29.10.2018 року та дії прокурора, який підтримав подання відділу пробації про його від відбування покарання у зв`язку з закінченням випробувального строку та дії судді, яка, на його думку, незаконно звільнила його. З цих підстав судове засідання було відкладено майже на 5 (п`ять) місяців. 28.11.2019 року він був присутнім в судовому засіданні Рівненського апеляційного суду.

Прокурор ОСОБА_7 , повідомив суд, що ухвалу Ковельського міськрайонного суду від

29.10.2018 року прокуратура не оскаржувала, ухвала є чинною і в установленому

законом порядку не змінена і не скасована, що на зазначені відомості під час подачі

касаційної скарги та її розгляду Верховним Судом прокуратура не посилалася.

Колегія суддів Рівненського апеляційного суду вважала вирок суду першої інстанції

ухваленим у відповідності до вимог ст.370 КПК України і підстав для його зміни не вбачала, вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.263 КК України, залишила без змін, а апеляцію прокурора без задоволення. 05.03.2020 року постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду була розглянута касаційна скарга прокурора та скасована ухвала Рівненського апеляційного суду від 28.11.2019 року з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Колегія суддів в ухвалі зазначила, що оцінка судом апеляційної інстанції ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.10.2018 року виходить за межі даного кримінального провадження, що ухвала Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року не має вирішального значення для справи. 28.09.2020 року він був присутнім в судовому засіданні в режимі відео конференції у залі Ковельського міськрайонного суду. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду частково задовольнила апеляційну скаргу прокурора, скасувала вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року, в частині звільнення від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та постановила в цій частині новий вирок, яким засудила його за ч.І ст.263 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі. Він не втрачав надії і намагався добитися справедливості через Верховний Суд і у 2020 році подавав заперечення на касаційну скаргу прокурора, а 17.12.2020 року я особисто підготував і подав касаційну скаргу на вирок Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року. В касаційній скарзі просив Верховний Суд передати його касаційну скаргу на розгляд Об`єднаної палати касаційного кримінального суду Верховного Суду так як, 28.03.2019 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду скасувала ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20.02,2018 року, а 05.03.2020 року колегія суддів Першої судової палати кримінального суду скасувала постанову Рівненського апеляційного суду від 28.11.2019 року. Судові рішення Верховного суду він вважав незаконними і не довіряв повторно розглядати касаційне провадження Другій або Першій судовій палаті Касаційного кримінального суду. В надії на те, що його касаційна скарга буде розглянута Об`єднаною палатою касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду відповідно до статті 61 Конституції України: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та відповідно до статті 19 КПК України «Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним, за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений, на підставі вироку, що набрав законної сили» - просив Верховний Суд відтермінувати виконання вироку та скасувати його. Перебіг строку давності зупиняється за наявності певних умов, наприклад, ухилення від відбування покарання. Якщо засуджений клопоче про зупинення, це не вважається ухиленням, зупинення виконання вироку не перериває строк давності, якщо таке зупинення?було за? ? ? клопотанням? засудженого,?хоча?воно?може?бути? підставою для зупинення перебігу цього строку в інших випадках. Наприклад, перебіг строку давності виконання вироку зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня його з`явлення для відбування покарання або з дня затримання. Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 13 травня 2021 року було ухвалено остаточне судове рішення у справі № 159/1490/17 провадження № 51-5390км: касаційну скаргу засудженого було залишено без задоволення, а вирок Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року без змін. 16.08.2021 року він подав конституційну скаргу до Конституційного Суду України, в якій просив дати офіційне тлумачення судовим рішенням: постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 28.03.2019 року; постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 05.03.2020 року; вироку Тернопільського апеляційного суду від 28..09.2020 року; постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 13.05.2021 року, які були ухвалені у кримінальній справі після його звільнення від відбування покарання з випробуванням у зв`язку із закінченням іспитового строку ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 29.10.018 року, яка набрала законної сили 06.11.2018 року і має однакову юридичну силу нарівні з вироком Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року, про засудження ОСОБА_3 на 4 (чотири) роки позбавлення волі - на предмет законності та відповідності нормам статті 61 Конституції України. З огляду на те, що ці два судові рішення мають істотні протиріччя, але однакову законну юридичну силу, то фактично прокуратура та українське правосуддя, переслідуючи його створили правовий прецедент, який відмовився розтлумачити навіть. Конституційний Суд, відмовивши йому у розгляді конституційного звернення. Він, ще 14.11.2018 року поїхав за кордон шукати роботу, маючи на руках

судове рішення від 29.10.2018 року про звільнення від покарання у зв`язку із закінченням

іспитового строку. На той час у нього була відкрита віза на 5 років (з 2016 року по 2021 рік), він ще подав документи до міграційної служби України на виготовлення біометричного паспорта з відбитком пальця руки у ньому і держава Україна виготовила та 15.01.2019 року видала йому біометричний паспорт і перший раз по цьому паспорту він поїхав за кордон 01.02.2019 року, а 17.06.2020 року в біометричному паспорті йому була відкрита шенгенська віза, яка давала право безперервно жити і працювати за кордоном.

Прокурорам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які брали участь у справі, від нього було відомо що він отримав біометричний паспорт, живе і працює за кордоном, вони подавали

касаційні скарги і не вживали щодо нього ніяких заходів щоб, наприклад, в майбутньому

забезпечити виконання обвинувального вироку. Він щиро вірив Конституції України та законодавству України, що судовим рішенням від

29.10.2018 року щодо нього було завершено кримінальне провадження. Крім того, ні

прокуратурою, ні судом він не був обмежений у пересуванні, у виборі місця та країни

проживання, тому, сам факт, що він вільно живе і перетинає кордон, мотивував його до того, що він не вчинив ні кримінальних, ні адміністративних правопорушень ні в Україні, ні на території Польщі. А після рішення Рівненського апеляційного суду я твердо вірив і був впевненим, що його не буде засуджено повторно, і що після звільнення щодо нього не були застосовані ніякі обмеження, бо вони були б протиправними. Посилається на ст.80 КК України, його було засуджено до позбавлення волі за тяжкий злочин

на чотири роки позбавлення волі, тому, він вправі подати клопотання про звільнення від

відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання

обвинувального вироку. Строк давності виконання обвинувального вироку починає спливати з моменту набрання вироком законної сили і триває весь час, доки вирок не виконується з причин, не пов`язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладений обов`язок виконання вироку, наявність різноманітних форс-мажорних обставин, тощо. Вважає причинами невиконання вироку Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року є бездіяльність державних органів,на які покладений обов`язок виконання вироку, а також деякі фарс-мажорні обставини, його вини у

невиконанні обвинувального вироку немає. Він ніколи свідомо не ухилявся від відбування призначеного покарання, не зникав незаконно з постійного місця проживання, має сталі соціальні зв`язки, постійне місце проживання та реєстрації. Від правосуддя не переховувався, з України не втікав, а поїхав до Польщі через державний кордон на підставі законних виготовлених та виданих мені державою Україна документів. Перебуваючи під кримінальним переслідуванням прокуратури та суду, в тому числі Верховного на протязі 18 місяців і неодноразово перетинаючи державний україмсько-польський кордон, він кожен раз пересвідчувався що у розшуку я не перебував, ніяких зобов`язань ні перед поліцією, ні перед судом не мав, добровільно приїжджав з Польщі в судові засідання і безперешкодно повертався у Польщу на роботу. Фактично, з 14.11.2018 року він почав постійно проживати і працювати у Польщі, додому приїжджав не часто, так як боявся провокацій та переслідувань з боку правоохоронних органів, прокуратури. Згодом в Польші він попросив міжнародного захисту. У вересні 2020 року я приїхав із Польщі спеціально на судове засідання. 28.09.2020 року він був присутнім в судовому засіданні у залі Ковельського міськрайонного суду в режимі відео конференції. Колегія Тернопільського апеляційного суду розглянула касаційну скаргу прокурора і скасувала вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року в частині звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного йому покарання, на підставі ст.75 КК України, суд у цій частині постановив новий вирок, яким вважав його засудженим за ч.1, ст.263 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі. Після оголошення обвинувального вироку він настільки був шокований, що не міг повірити, що при чинній та законній ухвалі суду від 29.10.2018 року, якою він був звільнений від покарання у зв`язку з закінченням іспитового строку, суд повторно засудив його до позбавлення волі, вийшов з судової зали, а потім з приміщення суду і пішов додому, він не втікав із суду, бо не було причин - його ніхто не доганяв і ніхто не перешкоджав залишити приміщення суду. Також, він не кинувся втікати з України. До 22 жовтня він вільно ходив по місту вдень і ввечері, навіть декілька разів перетинався з працівниками поліції, які мене знають і я знаю їх, йому не надходили ніякі повідомлення ні з поліції, нї з суду щодо затримання або арешту, йому психологічно важко було перебувати в стані невизначеності, очікування, адже обвинувальний вирок апеляційного суду мав би виконуватись негайно, а він не виконувався. На 22.10.2020 року у нього була призначена поїздка за кордон по роботі, він поїхав заробити гроші на прожиття і вільно пройшов паспортний контроль. Вважає, що кримінальна справа була відповіддю на його намагання притягнути до кримінальної відповідальності усіх причетних осіб до завданих йому тяжких тілесних ушкоджень під час катувань, фальсифікацій речових доказів, судових експертиз у кримінальній справі, де одним вироком Одеський апеляційний суд засудив його на 13 років позбавлення волі, а другим вироком цього ж суду він був виправданий і звільнений у залі суду. Суд виніс Окрему ухвалу, яку на протязі декількох років не виконував Генеральний прокурор Медведько, а він добивався щоб винні особи понесли покарання. й прокурори йому цього не пробачили, його залякували. У даному кримінальному провадженні тричі надавались розпорядження про

виконання вироку. після рішення Волинського апеляційного суду від 20.02.2018 року, розпорядженням про виконання вироку в частині повернення застави; після набрання законної сили ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року, 22.10.2020 року розпорядження для негайного виконання судового рішення, що набрало законної сили ще 28.09.2020 року щодо засудженого ОСОБА_3 . У 2020 році добровільно і у відповідності до міжнародного права він подав офіційну заяву

Прикордонній службі Польщі про надання межі міжнародного захисту, здав свій

біометричний паспорт, обґрунтував заяву копіями усіх судових рішень щодо нього, копіями заяв, клопотань, скарг та іншими важливими документами. Йому видали тимчасовийпольський паспорт, спеціальний статус з правом вільного пересування, але без права виїзду за межі Польщі і без права на працю. На протязі перших шести місяців він проживавуспеціальному гуртожитку для біженців, які як і він, попросили міжнародного захисту, політичного притулку. Через пів-року, Рада у справах біженців, розглянула його матеріали і задовольнила клопотання про надання дозволу на працю та вільне проживання на території Польщі. Весь період проживання у Польщі він офіційно та постійно працює, номера своїх українських телефонів не змінював, сторінки у соціальних мережах не закривав і не блокував. Про те, що проживає у Польщі і про те що попросив міжнародного захисту, він особисто у своїх скаргах та клопотаннях повідомляв Верховний Суд та Конституційний Суд України. 19.08.2022 року у Польщі він їхав своїм автомобілем з роботи,був зупинений патрульною поліцією, був затриманий і постановою Окружного суду у м. Гданську від 19.08.2022 року

був поміщений до Гданського слідчого ізолятора на 7 діб, тобто, до 26.08.2022 року,

було роз`яснено, що його розшукує Інтерпол. 25.08.2022 року до Окружного суду у Гданську звернулась Шружта прокуратура м. Гданськ з клопотанням про продовження терміну утримання під вартою ОСОБА_3 до 28.09.2022 року, так як, 23.08.2022 року прокуратура у місті Гданську отримала запит

Міністерства юстиції України, складений суддею Ковельського міськрайонного суду про

тимчасовий арешт ОСОБА_3 на період виконання запиту про його видачу Україні. Українська сторона запевнила, що у термін 40 днів з дня затримання буде поданий запит про екстрадицію ОСОБА_3 . Постановою Гданського суду від 25.08.2022 року термін утримання під вартою було продовжено до 28.09.2022 року. 27.09.2022 року Окружний суд у м. Гданську відмінив міру запобіжного заходу у виді утримання під вартою та застосував поліцейський нагляд і /зобов`язав тричі на тиждень (понеділок, середа, п`ятниця) з`являтися в поліцію, одночасно, вилучено тимчасовий паспорт Польщі та закордонний паспорт України. З 19.08.2022 року - дати його затримання до дати ухвалення остаточного рішення 19.05.2023 року, в Окружному суді в Гданську відбулось дев`ять судових засідань, на яких

суд розглянув справу за заявою Міністерства юстиції України,,поданою при посередництві Окружної прокуратури у Гданську, за клопотанням прокурора від 19.09.2022 року, про

встановлення допустимості видачі громадянина України ОСОБА_3 органам

правосуддя України, засудженого вироком Ковельського міськрайонного суду на чотири роки позбавлення волі 29.09.2017 року у кримінальній справі № 159/1490/17, за скоєний злочин,передбачений частиною 1 статті 263 КК України. 19.05.2023 року Окружний суд у Гданську встановив недопустимість видачі з території Республіки Польща на територію України ОСОБА_8 , з метою виконання покарання позбавленням волі строком на 4 роки, засудженого вироком Ковельського місіькрайонного суду від 29.09.2017року, справа № 159/1490/17, за злочин, пердбачений ч.1 ст.263 КК України. В обґрунтуванні Окружний суд в Гданську вказав, що на думку Суду, запит Міністерства юстиції України, є необгрунтованим та не заслуговував на задоволення так як, українським правосуддям були порушені права ОСОБА_9 , а з боку прокуратури України щодо нього були переслідування. Також суд зазначив, що як Верховний Суд України так і заявник, визнали, що рішення про звільнення ОСОБА_9 від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку ніяким чином не було оскаржене і має юридичну силу. Додатково суд підкреслив, що засуджений покинув територію України законно, на підставі документів, виданих законними органами адміністрації України, що також підтвердив орган, який подав запит про видачу засудженого. В результаті, засудженому не може бути пред`явлено звинувачення у втечі - тобто незаконному виїзді з території України. З цих підстав було відмовлено у видачі ОСОБА_8 органам правосуддя України для проведення проти нього кримінального провадження за діяння, описане в екстрадиційному запиті. Вищезазначена постанова Окружного суду в Гданську є остаточна і обов`язкова. Судову постанову від 19.05.2023 року, прокуратура м. Гданськ та заявник - Міністерство юстиції України, не оскаржували до апеляційної інстанції. 21.06.2023 року, він звернувся до Окружного суду у Гданську з клопотанням про

повернення йому закордонного паспорта та польського тимчасового паспорта. Міністр юстиції Республіки Польща після розгляду запиту української влади про видачу,

постановив рішення від 28.06.2024 року про відмову іноземній державі у видачі

переслідуваної особи громадянина України ОСОБА_8 . На його думку, після того, як ухвала Ковельського міськрайонного суду від 29.10.2018 року набрання законної сили, прокуратура чи суд, мали б вчинити щось подібно до Окружного суду у м. Гданську, а якщо прокурор не подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу, не було здійснено будь-яких застережень щодо подальших його дій до остаточного завершення кримінального провадження щодо нього, ухвала від 29.10.2018 року є правильною, законної і остаточною, на підставі якої, кримінальне провадження щодо нього було завершено повністю, а подальші будь-які дії прокуратури та українського правосуддя щодо ОСОБА_3 після 06.11.2018 року (дати набрання законної сили ухвалою від 29.l0.20l8 року) є незаконними, протиправними та кримінальним переслідуванням, що підтвердило Польське правосуддя та Міністр юстиції Польщі. 08.07.2024 року Окружний суд у Гданську, у справі проти ОСОБА_8 виніс постанову, якою скасував щодо нього запобіжні заходи у вигляді: поліцейського нагляду, заборони виїзду з країни з конфіскацією паспорта та тимчасового документа, застосованого до нього рішенням Окружного суду в Гданську від 27.09.2022 року. Рішенням від 19.05.2023 року Окружний суд у Гданську не задовольнив запит та визнав недопустимість видачі з території Республіки Польща на територію України ОСОБА_8 . Це рішення набрало законної рили. Суд також зазначив, що міністр юстиції Республіки Польща постановою від 28.06.2024 року також відмовив у видачі ОСОБА_8 органам правосуддя України. Він не був притягнений до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання або про вчинення ним нового злочину до закінчення строку давності вироку Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року. Просить звільнити його від відбування покарання відповідно до ч.3 ст.80 КК України у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року. 10.03.2026 року ОСОБА_3 доповнено клопотання вимогами скасування міжнародного розшуку.

В судовому засіданні заявник клопотання підтримав.

В судовому засіданні прокурор вважає клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, так як ОСОБА_3 був оголошений у розшук.

Вислухавши заявника, прокурора, вивчивши матеріали додані до клопотання, суд вважає клопотання обґрунтованим частково та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Главою 26 КПК України, а саме ст.303 передбачено які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

Відповідно до ч.2 ст.303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Постанова слідчого про оголошення особи в міжнародний розшук оскарженню не підлягає. Перелік рішень, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскарженні під час досудового провадження є вичерпним та чітко визначений у ч.1 ст.303 КПК України. Серед вказаного переліку постанови слідчого про оголошення особи в розшук чи міжнародний розшук немає. Згідно ч.2. ст.303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. Вказане також випливає із позиції Верховного Суду, викладеної у рішенні від 22 вересня 2022 року у справі № 335/6870/19, якою встановлено, що під час досудового провадження можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які передбачені ст.303 КПК України. Це, зокрема, рішення про зупинення досудового розслідування (п. 2 ч. 1 цієї норми закону). У той же час постанова про оголошення особи в розшук не підлягає оскарженню на досудовому розслідуванні.

Враховуючи відсутність в вичерпному переліку ст.303 КПК України рішень про оголошення розшуку, постанова про оголошення розшуку оскарженню не підлягає, в зв`язку з чим суд розглядає подання лише в межах звільнення від відбування покарання в зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку.

Відповідно до ст.80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;5) п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

Підстава для звільнення від відбування покарання у відповідності до положень статті 80 ККУкраїни складається з трьох обов`язкових елементів: закінчення (сплив) строків давності виконання обвинувального вироку; не ухилення особи від відбування призначеного їй покарання; не вчинення нею нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливого тяжкого. Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов`язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов`язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе, це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання. Водночас засуджений до певного виду покарання не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв`язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання. Вказані положення свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання. Якщо вирок суду певний час не виконується (не звернений до виконання), то в подальшому його виконання в окремих випадках є недоцільним. Невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про його «правове» виправлення, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і застосування покарання до нього не є доцільним, бо не матиме належного карального і попереджувально-виправного впливу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі № 5-324кс15 (постанова від 24.12.2015 року) ухилення від відбування покарання, як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку, є особлшвим юридичним фактом, який може бути підтверджений лише обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.

Відомостей про ухилення ОСОБА_3 від відбування покарання призначеного вироком суду відсутні. Неодноразово оголошення ОСОБА_3 в розшук, не спростовує відсутність ухилення останнього від відбування покарання, враховуючи, присутність засудженого при розгляді кримінального провадження та апеляційних скарг в судах першої, апеляційної інстанції трьох областей та звернення до ВС, в зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що перебіг строку давності зупинявся чи переривався.

Під час розгляду клопотання судом встановлено, при наявності ухвали суду від 29.10.2018 року про звільнення засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання в зв`язку із закінченням іспитового строку, призначеного вироком суду, в зв`язку з неодноразовим переглядом апеляційними інстанціями трьох областей вироку Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року, та скасування рішень апеляційних судів ВС, є невиконаним вирок Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року, яким вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року скасований в частині призначеного покарання з застосуванням ст.75 КК України та постановлено вважати засудженим ОСОБА_3 до 4 років позбавлення волі. На думку суду, наявність двох взаємовиключних рішень суду, щодо однієї та тої самої особи щодо одного і того самого кримінального правопорушення є порушенням Конституційного принципу, передбаченого ст. 61 Конституції України та ст.19 КПК України.

Відповідно до ст.63 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.19 КПК України, ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

Враховуючи наявність ухвали суду про звільнення особи від відбування покарання в зв`язку з іспитовим строком, відсутність підтвердження ухилення засудженого від відбування покарання, яким є лише вирок суду, а не неодноразове оголошення розшуку, відсутність переривання виконання вироку, з метою дотримання засад верховенства права та законності, враховуючи, що з часу набрання законної силу вироку Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року з врахуванням вироку Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року, яким вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року скасований в частині призначеного покарання з застосуванням ст.75 КК України, враховуючи, що ОСОБА_3 засуджений за тяжкий злочин до 4 років позбавлення волі, обвинувальний вирок з дня набрання чинності не був виконаний протягом п`яти років з причин незалежних від засудженого, засуджений має право та не був обмежений у праві пересування та виборі місця проживання, мешкає за межами України, компетентними органами Польші визнано неможливість видачі ОСОБА_3 . Україні для виконання вироку суду та встановлено порушення його прав та охоронюваних свобод, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, можливим звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання призначеного вироком Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року, з врахуванням вироку Тернопільського апеляційного суду від 28.09.2020 року, яким вирок Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2017 року скасований в частині призначеного покарання з застосуванням ст.75 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Відповідно до ст.152 КВК України закінчення строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення від відбування покарання

Ухвала суду за результатами розгляду клопотання про звільнення від відбування покарання є підставою для прийняття рішення компетентними органами щодо розшуку засудженого.

Керуючись ст.ст.303-304, 309, 370-372, 395 КПК України, ст.80 КК України.

У Х В А Л И В :

Клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання, у зв`язку з закінченням строків давності виконання вироку суду та скасування розшуку задовольнити частково.

ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання призначеного вироком Ковельського міськрайонного суду від 29 вересня 2017 року, з врахуванням вироку Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, яким вирок Ковельського міськрайонного суду від 29 вересня 2017 року скасований в частині призначеного покарання з застосуванням ст.75 КК України та засуджено ОСОБА_3 до чотирьох років позбавлення волі, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала виготовлена в нарадчій кімнаті.

СуддяОСОБА_1