Рішення № 135630699, 13.04.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 рокусправа № 380/4813/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 , з 01.03.2026 пенсії без урахування індексації, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026р. №236 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.26 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році", та без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-XII). На виконання Постанови КМУ від 25.02.2026 №236 позивачу з 01.03.2026 проведено індексацію пенсії (сума збільшення склала 2595,00 грн). Однак, під час виплати пенсії відповідач застосував обмеження максимальним розміром, передбачене статтею 43 Закону №2262-XII та постановою КМУ №1778, унаслідок чого фактичний розмір виплати до пенсії зменшився, і сума нарахованої індексації не виплачена. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення щодо обмеження максимального розміру пенсії військовослужбовців визнані неконституційними. Також позивач посилається на преюдиційне рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4278/25.

Ухвалою від 23.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Вказав, що з 01.03.2026 пенсію позивача перераховано з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,121 відповідно до Постанови КМУ №236. Проте, оскільки розмір пенсії позивача перевищує 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, її виплата обмежена максимальним розміром відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону №2262-XII, ст. 30 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік та Постанови КМУ №1778. Просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності (як особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи), призначену відповідно до вимог Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-XII. Розмір пенсійної виплати позивача встановлено на рівні 80% від відповідних сум його грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі № 380/4278/25, яке набрало законної сили 17.02.2026, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено. Вказаним судовим рішенням визнано протиправними дії пенсійного органу щодо обмеження розміру пенсії позивача шляхом застосування з 01.01.2025 обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, та безпосередньо зобов`язано відповідача здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії без застосування обмежувальних коефіцієнтів та без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

На виконання норм Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році, відповідачем з 01.03.2026 в автоматичному режимі проведений перерахунок пенсії позивача.

Як підтверджується наявною у матеріалах справи копією протоколу перерахунку пенсії з 01.03.2026 по пенсійній справі позивача №1303017218-МВС, основний розмір пенсії позивача (обчислений як 80% від грошового забезпечення) становить 18 235,95 грн. До вказаного базового розміру пенсійної виплати відповідачем послідовно нараховано відповідні суми індексації за попередні роки (2022-2025 роки) та безпосередньо суму поточної індексації за 2026 рік у максимальному розмірі 2 595,00 грн. Разом із щомісячною доплатою у розмірі 2000,00 грн (згідно з постановою КМУ №713), підвищенням як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та іншими гарантованими доплатами, загальний підсумок належної позивачу пенсії склав 37 942,98 грн.

Однак, у цьому ж протоколі перерахунку зафіксовано, що до належної та нарахованої суми пенсії відповідачем знову застосований механізм обмеження. У розрахунку органу Пенсійного фонду зазначено: З урахуванням максимального розміру пенсії: 34 605,63. Пониження суми 34 605,63 згідно ПКМУ №1778 від 30.12.2025. Після застосування цілої низки покрокових понижуючих коефіцієнтів (розподілених по діапазонах перевищення прожиткових мінімумів) до фактичної виплати позивачу призначено зменшену суму - 29 584,69 грн.

Таким чином, судом встановлено, що хоча сума індексації за 2026 рік (2 595,00 грн) і технічно відображена у розрахунку, фактично вона повністю поглинута та знівельована обмеженням максимального розміру пенсії та застосуванням понижуючих коефіцієнтів. Унаслідок таких дій реальна грошова виплата позивачу виявилася меншою за його обчислений та проіндексований розмір пенсійного забезпечення.

Не погоджуючись із системною бездіяльністю пенсійного органу щодо невиплати пенсії у повному та належному обсязі, позивач 03.03.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою в порядку досудового врегулювання спору. У своєму зверненні він чітко вимагав здійснити перерахунок та фактичну виплату пенсії з 01.03.2026 із урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №236, без протиправного обмеження її максимальним розміром.

Листом від 11.03.2026 за №1300-0203-8/39417 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області офіційно відмовило позивачу у задоволенні його справедливих вимог. Свою відмову суб`єкт владних повноважень мотивував тим, що згідно зі статтею 43 Закону №2262-XII максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (станом на 2026 рік 25 950,00 грн). Відповідач письмово підтвердив, що перерахунок на виконання Постанови №236 було технічно проведено, проте, оскільки розмір пенсії після такого перерахунку перевищує визначений законодавством максимум, законних підстав для виплати індексації у заявлених розмірах він не вбачає.

Такі неправомірні та звужуючі дії відповідача, що полягають у обмеженні належної позивачу пенсійної виплати та фактичному позбавленні його проіндексованої суми коштів, стали підставою для звернення до суду з адміністративним позовом з метою відновлення порушених конституційних прав на належний і достатній соціальний захист.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права, а також виходить із таких мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей основоположний принцип визначає межі компетенції суб`єкта владних повноважень та суворо забороняє йому діяти на власний розсуд там, де закон вимагає чіткого алгоритму дій.

Статтею 46 Конституції України закріплено імперативну гарантію того, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право є невід`ємним і гарантується державою шляхом створення належних механізмів пенсійного забезпечення.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та службі в органах внутрішніх справ, є Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі Закон). Норми цього Закону мають пріоритетне значення при визначенні порядку, умов та розмірів пенсійних виплат для вказаної категорії осіб.

Відповідно до статті 64 Закону, у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення. Метою такої індексації є підтримання купівельної спроможності пенсійних виплат в умовах інфляційних процесів у державі.

На виконання вказаних вимог закону, 25 лютого 2026 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 236 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році.

Цією постановою установлено, що з 01 березня 2026 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону, підвищуються на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 у межах максимального розміру пенсії, визначеного статтею 43 Закону.

Разом з тим, пунктом 3 вказаної постанови додатково визначено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії не може перевищувати 2595 гривень.

Суд окремо наголошує на тому, що спір у цій справі не стосується питання правомірності встановлення Кабінетом Міністрів України граничної межі самого розміру індексації (обмеження суми підвищення у 2595 гривень).

Предметом судового розгляду є виключно правомірність дій пенсійного органу щодо застосування граничного обмеження загального розміру пенсії (який сформувався вже після додавання суми цієї індексації) так званим максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами).

Оцінюючи посилання відповідача на частину сьому статті 43 Закону як на єдину легітимну підставу для обмеження виплати проіндексованої пенсії позивача максимальним розміром, суд зазначає наступне.

Обмеження пенсії максимальним розміром було свого часу запроваджено Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, згідно з якими максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Конституційний Суд України у своєму рішенні категорично констатував, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене вказаним спеціальним Законом, звужує обсяг та порушує саму суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту військовослужбовців та осіб, прирівняних до них, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Відповідно до імперативних приписів частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, починаючи з 20 грудня 2016 року у правовому полі України повністю відсутня чинна норма Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, яка б надавала повноваження органам Пенсійного фонду обмежувати максимальний розмір пенсії для осіб, звільнених з військової служби (та прирівняних до них осіб).

Той факт, що у постанові Кабінету Міністрів України № 236 міститься застереження про підвищення пенсій у межах максимального розміру пенсії, визначеного статтею 43 Закону, за жодних обставин не може слугувати законною підставою для застосування такого обмеження відповідачем на практиці.

Суд наголошує на загальновизнаному принципі ієрархії нормативно-правових актів: підзаконний нормативно-правовий акт (яким є постанова Кабінету Міністрів України) не може змінювати, скасовувати чи звужувати зміст прав, гарантованих законом, і тим більше не може відроджувати норму закону, яка була визнана неконституційною та назавжди втратила чинність.

Суб`єкт владних повноважень не має права посилатися на норми підзаконного акта, які прямо суперечать Конституції України та остаточним і обов`язковим рішенням Конституційного Суду України.

Отже, застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при здійсненні її виплати з 01 березня 2026 року є порушенням вимог чинного законодавства та конституційних прав позивача на належне і повне пенсійне забезпечення.

Щодо посилання відповідача на необхідність застосування понижувальних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, суд зауважує наступне.

Згідно з диспозитивними засадами адміністративного судочинства, позовні вимоги у цій справі сформульовані позивачем та спрямовані виключно на захист його права на отримання пенсії з урахуванням індексації без обмеження її максимальним розміром, що передбачений статтею 43 Закону.

Оскільки саме обмеження пенсії максимальним розміром стало фактичною підставою для невиплати повної суми нарахованої індексації за 2026 рік, суд захищає право позивача у заявлених ним межах, не втручаючись у питання понижувальних коефіцієнтів, які не є предметом даного судового оскарження.

Оцінюючи посилання відповідача на статтю 30 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік як на легітимну підставу для застосування обмежувальних коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на неможливості обмеження соціальних прав громадян законами про Державний бюджет. Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року номер 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Конституційний Суд України констатував, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок призводить до звуження, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Ця позиція була підтверджена і в Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року номер 3-р/2020, де вказано, що встановлення обмежень щодо виплати пенсій не може здійснюватися актами, які мають тимчасовий характер (якими є закони про Державний бюджет України).

З огляду на викладене, посилання пенсійного органу на постанову Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року номер 1778 та статтю 30 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік як на виправдання своїх дій щодо утримання частини пенсійних коштів позивача (через так звані понижувальні коефіцієнти), є юридично неспроможними. Підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати чи обмежувати дію спеціального Закону, норми якого щодо максимального розміру пенсії втратили чинність як неконституційні.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 77 цього ж Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. У ході судового розгляду відповідач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів правомірності своїх дій щодо урізання виплати пенсії позивача максимальним розміром.

Обираючи належний, ефективний та законний спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що відновленням прав позивача є визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок та фактичну виплату пенсії позивачу з урахуванням нарахованої індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, та з обов`язковим урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

Оскільки матеріалами справи достовірно підтверджено, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни другої групи та, відповідно звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, а докази понесення ним інших судових витрат у справі відсутні, розподіл судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження максимальним розміром виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року, перерахованої з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року номер 236 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10; ідентифікаційний код юридичної особи 13814885) здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року номер 236 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 13 квітня 2026 року.

Суддя Коморний О. І.